Справа №:121/39/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Кулєшова О.І.

№ провадження:22-ц/190/4339/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Хмарук Н. С.

______________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Хмарук Н.С.

суддів:Сінані О.М., Рошка М.В.,

при секретарі:Кутелія Я.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом виконавчого комітету Ялтинської міської ради до ОСОБА_6 про зобов'язання вчинити певні дії,

за апеляційною скаргою ОСОБА_6

на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 28 березня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 28 березня 2013 року позов виконавчого комітету Ялтинської міської ради задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_6 демонтувати самовільно зведену перегородку, розташовану в загальному проході між корпусами житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

У разі невиконання рішення суду ОСОБА_6 у строки, встановленням і на добровільне виконання, примусово демонтувати зведену перегородку з подальшим стягненням витрат з ОСОБА_6.

Не погодившись із зазначеним рішенням ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши ОСОБА_6 та його представника, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитись не може.

Судом встановлено, що відповідачу ОСОБА_6 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно (а.с. 16).

21 вересня 2012 року при обстеженні Комунальним підприємством Ялтинської міської ради ремонтно-експлуатаційної організації № 1 з виїздом на місце за адресою: АДРЕСА_1, було виявлено, що відповідач без дозвільних документів здійснив будівництво капітальної перегородки між корпусами житлового будинку за вказаною адресою (а.с. 8).

На підставі зазначеного акту уповноваженою особою комунального підприємства був складений протокол про адміністративне правопорушення № 28 від 21 вересня 2012 року відносно ОСОБА_6 за порушення п. 7 абз. 6 Правил користування приміщеннями житлових будинків та гуртожитків по ст. 150 КУпАП. При складанні протоколу відповідач зазначив, що не згоден з викладеним у протоколі, тому як перегородка являється підпіркою другого поверху, де проживає сусідка Погодіна, та у разі, якщо вона буде знесена, стеля обвалиться (а.с. 9-10).

Постановою адміністративної комісії при виконавчому комітеті Ялтинської міської ради № Р-48 від 10 жовтня 2012 року ОСОБА_6 на підставі вищевказаного протоколу притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 150 КУпАП за те, що він без дозвільних документів встановив перегородку у спільному коридорі між корпусами житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11). Копія постанови була отримана відповідачем під розпис, не була ним оскаржена у встановленому законом порядку та набрала законної сили.

Також, 11 жовтня 2012 року виконавчим комітетом Ялтинської міської ради було прийнято рішення № 1254, яким зобов'язано ОСОБА_6 зупинити проведення робіт по зведенню перегородки (а.с. 6).

Як вбачається із матеріалів інвентарної справи на домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 12-14) встановлена перегородка між корпусами будинку є самовільною.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЖК України переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

За положеннями частини 1, 2, 4, 7 статті 376 ЦК житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що критеріями самочинного будівництва є: будівництво на земельній ділянці, яка не відведена для цієї мети, будівництво, здійснене без дозволу або проекту, будівництво, здійснене з порушенням норм і правил.

Під самочинним будівництвом слід розуміти як нове будівництво, так і реконструкцію, реставрацію або капітальний ремонт вже існуючих об'єктів нерухомості.

Будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, у порядку, визначеному статтею 9 Закону України «Про архітектурну діяльність».

Будівництво без належного дозволу має місце як за відсутності дозволу на будівництво, так і за відсутності дозволу на виконання будівельних робіт.

Аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що законодавство не визнає самочинне будівництво об'єктом правового захисту, крім передбаченого ч. 3 статті 376 ЦК випадку, а тому правовими наслідками самочинного будівництва, в разі звернення до суду з позовом відповідного органу, є або знесення такого будівництва, або проведення відповідної його перебудови. Право на звернення до суду з таким позовом закон надає, зокрема, й відповідному органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

З огляду на викладене, посилання в апеляційній скарзі на те, що виконавчий комітет Ялтинської міської ради є неналежним позивачем неспроможні.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач здійснив самочинне будівництво, яке зобов'язав його демонтувати.

Так, відповідач не представив відповідної проектної документації, дозволів на проведення будівельних робіт та державний акт на право власності на земельну ділянку, у зв'язку з чим не надається можливим прийти до висновку, що у відповідача виникло, у встановленому законом порядку, право користування або власності на спірну земельну ділянку або право переобладнання чи перепланування житлового приміщення.

Доводи ОСОБА_6, що не встановлена особа, яка здійснила самочинне будівництво, спростовуються матеріалами справи, із якої вбачається, що саме відповідач притягувався до адміністративної відповідальності за те, що самочинно побудував перегородку.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, які були досліджені у судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення місцевого суду відповідає не в повній мірі.

Так, в резолютивній частині рішення суд зазначив, що у разі невиконання рішення суду ОСОБА_6 у строки, встановлені на добровільне виконання, примусово демонтувати зведену перегородку, з подальшим стягненням витрат з ОСОБА_6.

Відповідно до статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо знесення самочинно збудованого об'єкта здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Порядок виконання судових рішень передбачений Законом України "Про виконавче провадження". Так, статтею 27 зазначеного Закону, встановлено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення, державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Отже примусове виконання рішення полягає у відповідних діях державного виконавця.

Згідно з частиною 2 статті 75 Закону України "Про виконавче провадження", якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону.

Таким чином, рішення місцевого суду в частині зобов'язання примусово демонтувати перегородку у разі невиконання рішення суду ОСОБА_6 у строки встановлені на добровільне виконання, з подальшим стягненням з нього витрат не відповідає вимогам ст.ст. 213, 214 ЦПК України.

З огляду на викладене, ухвалене у цій частині судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткову відмову у позові.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 303, 304, пунктами 2, 4 частини першої статті 309, статтями 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 28 березня 2013 року в частині зобов'язання примусово демонтувати перегородку у разі невиконання рішення суду ОСОБА_6 у строки встановлені на добровільне виконання, з подальшим стягненням з нього витрат скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді

Н.Хмарук О.Сінані М.Рошка