Справа №:123/1505/2012Головуючий суду першої інстанції:Дядіченко С.В.

№ провадження:22-ц/190/4027/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Пономаренко А. В.

______________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Пономваренко А.В.

суддів:Белинчук Т.Г., Сокола В.С.

при секретарі:Урденко Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Рассвет» до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину,

за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 17 травня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2012 року Сільськогосподарський виробничий кооператив (далі - СВК) «Рассвет» звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 18 лютого 2005 року між СВК «Рассвет» в особі його голови - ОСОБА_9 та ОСОБА_7 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна - майнового комплексу бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться по вул.Морській,6 с.Северне Чорноморського району АР Крим .

Однак спірна угода була вчинена на підставі підробленої ОСОБА_9 копії протоколу засідання Спостережної Ради СВК «Рассвет» від 12 травня 2004 року про надання дозволу на відчуження вказаного об'єкту нерухомості , чим ввів покупця в оману щодо легітимності укладеного правочину, з приводу чого він був притягнутий до кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 367 і частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України вироком Чорноморського районного суду АР Крим від 22 вересня 2009 року, який набрав чинності .

Таким чином, укладений між сторонами 18 лютого 2005 року договір купівлі-продажу не відповідав інтересам та справжній волі СВК «Рассвет» на продаж майна , у зв'язку з чим позивач на підставі статей 203, 215 ,216 Цивільного Кодексу України просив визнати спірний договір недійсним і застосувати наслідки недійсності правочину - двосторонню реституцію шляхом повернення сторін до первісного стану, а також поновити строк позовної давності , оскільки позивач дізнався про наявність вищенаведених обставин після набрання чинності вироком суду від 22 вересня 2009 року .

Рішенням Чорноморського районного суду АР Крим від 17 травня 2013 року позовні вимоги СВК «Рассвет» задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним договір купівлі-продажу бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», що розташована у АДРЕСА_1, який був укладений між СВК «Рассвет» і громадянином Республіки Білорусь ОСОБА_7 18.02.2005 року за реєстровим № 190. Застосовано наслідки недійсності правочину та зобов'язано сторін повернути у натурі все, що вони одержали на виконання договору купівлі-продажу від 18.02.2005 року, а саме: зобов'язано ОСОБА_7 повернути СВК «Рассвет» базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка розташована у АДРЕСА_1, зобов'язано СВК «Рассвет» повернути ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 168 000 грн. Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_7 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд під час вирішення справи не звернув достатньої уваги на фактичні обставини справи і не дав належної правової оцінки наявним у справі доказам , зокрема , проігнорував те, що вартість спірного майна є меншою ніж 25% пайового фонду СВК «Рассвет», що складає 422641 грн., що виключає необхідність згоди Спостережної Ради кооперативу на відчуження цього майна .

Крім того, висновки суду ґрунтуються на припущеннях . Також відповідач вважає, що не може бути покладений в основу мотивувальної частини рішення та не має преюдиціального значення вирок Чорноморського районного суду АР Крим від 22 вересня 2009 року, оскільки даним вироком не було встановлено, що ОСОБА_9 перевищив свої повноваження саме під час укладення спірного договору .

Також суд не звернув належної уваги на пропуск СВК «Рассвет» строку позовної давності на звернення до суду з цим позовом , який сплинув ще у 2010 році, оскільки 11 вересня 2007 року ухвалою Господарського суду АР Крим було відкрито процедуру банкрутства СВК «Рассвет» та призначено арбітражного керуючого, тому з цього часу позивач дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Зазначені обставини у своїй сукупності, на думку ОСОБА_7, призвели до помилкових висновків суду щодо наявності правових підстав для задоволення позову та ухвалення незаконного рішення.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, положеннями статей 214 і 215 цього Кодексу визначений перелік питань, які суд має вирішати під час ухвалення свого рішення , зокрема , встановити характер спірних правовідносин і правову норму, що підлягає застосуванню до цих правовідносин, а також зазначити у мотивувальній частині рішення мотиви , з яких суд вважає встановленими наявність або відсутність фактів , якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення , бере до уваги або відхиляє докази , застосовує зазначені в рішенні нормативно - правові акти .

Однак, оскаржене рішення суду не відповідає зазначеним вимогам процесуального закону.

Задовольняючи позов , суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог, керуючись неправомірністю дій голови СВК « Рассвет» щодо відчуження бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_7 з перевищенням повноважень , визначених статутом кооперативу , та всупереч волевиявленню цієї юридичної особи , а тому наявності правових підстав для судового захисту порушених майнових прав СВК «Рассвет» визначеним ним способом .

Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального і процесуального права та всупереч матеріалів справи .

При апеляційному перегляді справи встановлено , що позовні вимоги СВК «Рассвет» обґрунтовані порушенням його майнових прав з використанням правового механізму захисту таких прав шляхом визнання недійсним правочину щодо відчуження належного позивачеві нерухомого майна із застосуванням двосторонньої реституції через повернення сторін угоди до первісного стану .

За змістом статті 3 ЦПК України право на звернення до суду закон пов'язує із захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав , свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 12 Цивільного кодексу( далі - ЦК) України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд , власник порушеного права має самостійно вирішувати , який саме спосіб захисту порушеного права застосовувати у конкретній ситуації.

Власник порушеного права не обмежений у виборі способу захисту порушеного права і може скористатися цілком конкретним способом захисту свого права , загальний перелік яких дається у статі 16 ЦК України, зокрема, шляхом визнання правочину недійсним . Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру , за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних)прав та вплив на правопорушника .

Отже за вимогами закону право звернення кожної особи до суду обумовлено порушенням, не визнанням або оспорюванням її прав, свобод чи інтересів іншими особами.

Оскільки угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, суд зобов'язаний встановити наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків,а на позивача статтями 10 і 60 ЦПК України покладений обов'язок довести ці обставини за допомогою належних і допустимих доказів .

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги положеннями статей 203 і 215 ЦК України, СВК « Рассвет» посилався на те, що при укладенні спірного договору на той час голова СВК « Рассвет» ОСОБА_9 перевищив свої повноваження та діяв всупереч волевиявленню та інтересів кооперативу , оскільки відчуження бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» відбулося з порушенням встановленого статутом СВК «Рассвет» порядку - без дозволу Спостережної ради кооперативу , тому укладений сторонами договір не відображає справжньої волі позивача , що призвело до негативних цивільно-правових наслідків .

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом ( нікчемний правочин ) або якщо він визнаний судом недійсним (оспорюваний правочини). Правочини поділяються за ступенем недійсності на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані).

За приписами статті 203 цього Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Недодержання цих загальних вимог є підставою недійсності правочину за приписами частини 1 статті 215 ЦК України .

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсними» судам роз'яснено про необхідність враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а також моральним засадам суспільства. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Однак усупереч наведених норм процесуального закону СВК « Рассвет» не надав переконливих доказів невідповідності умов спірного договору дійсному волевиявленню позивача на відчуження майна для визнання цього правочину недійсним з підстав , визначених статтями 203 і 215 ЦК України України, а обставини, на які посилається позивач у підтвердження своїх вимог, спростовуються наявними у справі доказами.

Як вбачається з матеріалів справи 18 лютого 2005 року між СВК «Рассвет» в особі його голови - ОСОБА_9 та ОСОБА_7 через представника - ОСОБА_11 був укладений договір купівлі-продажу майнового комплексу - бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованої по АДРЕСА_1 вартістю 168000 грн., які покупець сплатив продавцю у повному обсязі.

За умовами пункту 1.4 цього договору та довідки СВК « Рассвет» від 28 січня 2005 року балансова вартість відчуженого майна складає 36000 грн. ,а інвентаризаційна -168343 грн.. ( а.с. 24-26)

Оспорюючи дійсність даної угоди як вчиненої всупереч волевиявленню продавця та з порушенням норм закону і статуту СВК « Рассвет» , позивач вказував на положення підпункту 14.3.1 пункту 14.3 статті 14 статуту кооперативу , за змістом якого дозвіл на укладання угод, продаж або інше розпорядження будь-яким рухомим та/або нерухомим майном кооперативу (за винятком господарського реманенту та продукції кооперативу), що має вартість понад 25 % розміру пайового фону належить до виключної компетенції Спостережної ради (а.с.17)

Вироком Чорноморського районного суду АР Крим від 22 вересня 2009 року, що набрав чинності, голова правління СВК «Рассвет» ОСОБА_9 визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 367 та частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України, та притягнутий до кримінальної відповідальності за фактом виготовлення підробленого документу - копії протоколу засідання Спостережної ради СВК «Рассвет» від 12 травня 2004 року, якого фактично не було, з дозволом на продаж бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» , з копіями підписів членів ради та його власним підписом , завіреної печаткою СВК «Рассвет», який передав нотаріусу за його вимогою разом з іншими документами для реєстрації договору купівлі-продажу (а.с.33-36).

На підставі зазначених доказів, на які позивач посилався у підтвердження своїх вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позову СВК «Рассвет» , при цьому виходячи з преюдиціального значення для цієї справи вироку суду .

Разом з тим з довідки кооперативу від 18 лютого 2005 року вбачається , що розмір пайового фонду СВК « Рассвет» складає 1690567 грн., тому вартість проданої ОСОБА_7 бази відпочинку не перевищує 25 % пайового фонду кооперативу, а складає 9,94 % його розміру , що виключає необхідність попереднього дозволу Спостережної ради СВК «Рассвет» на відчуження цього майна .

Доказів, які б спростовували ці обставини, позивачем не надано, в суді апеляційної інстанції представник СВК «Рассвет» посилався на неможливість надання документів про розмір пайового фонду кооперативу під час укладення спірного договору , стверджуючи про відсутність документів бухгалтерського обліку і фінансової звітності кооперативу з вини ОСОБА_9 , як встановлено вироком суду від 22 вересня 2009 року .

За правилами частини 2 статті 207 ЦК України правочин з боку юридичної особи підписується особами, уповноваженими на це установчими документами, довіреністю або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.

Пунктом 12.2 статуту СВК « Рассвет» визначені повноваження голови кооперативу , який без доручення діє від імені кооперативу , у тому числі укладає угоди і вчиняє інші дії, що мають юридичне значення , а також приймає рішення щодо розпорядження майном кооперативу у межах, встановлених загальними зборами ( а.с. 16).

Отже ОСОБА_9 під час вчинення спірного договору діяв в межах своїх повноважень , визначених статутом кооперативу, а вироком суду першої інстанції від 22 вересня 2009 року не встановлено перевищення головою СВК «Рассвет» наданих йому повноважень при відчуженні ОСОБА_7 18 лютого 2005 року бази відпочинку , тому суд першої інстанції помилково керувався преюдиціальним значенням цього вироку відносно даної справи за приписами частини 4 статті 61 ЦПК України .

Крім того судова колегія враховує, що ОСОБА_7 у розумінні статті 328 ЦК України є добросовісним набувачем вищевказаного нерухомого майна, яким правомірно володіє на праві власності протягом тривалого року .

Положеннями статті 321 ЦК України встановлена непорушність права власності і заборона протиправного обмеження або позбавлення цього права.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції"", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні по справі № 1-25\2010 від 29 червня 2010 року в Україні визнається і діє принцип верховенства права , одним з елементів якого є принцип правової визначеності, в якому стверджується , що обмеження основних прав людини і громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустимо лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм ,встановлених такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях , які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної , передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Судова практика Європейського суду з прав людини відпрацьовує поняття законності , так у справі Малоун проти Об'єднаного Королівства ( 1984) поняття законності поєднано із забороною зловживань владою з боку держави. Закон не може протиречити принципу верховенства права і має забезпечувати особі відповідний захист від незаконного втручання зі сторони державних органів.

Однак суд першої інстанції при вирішенні справи не звернув на це уваги і припустився помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним як вчиненого неповноважною особою -продавцем та всупереч його волевиявленню , який ґрунтується на припущеннях і не підтверджений доказами у матеріалах справи.

Крім того судова колегія не може погодитися з висновком суду щодо пред'явлення зазначеного позову СВК «Расвет» у межах встановленої матеріальним законом загальної позовної давності, початок перебігу якої на думку суду, починається після набрання чинності вироком Чорноморського районного суду АР Крим відносно ОСОБА_9, тобто, з 08 жовтня 2009 року .

Положеннями статті 256 ЦК України визначено поняття позовної давності як строку , у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно частини 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У системному аналізі зазначених правових норм перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, а не переконалася у цьому, як помилково , без урахування вимог частини 1 статті 261 ЦК України вважає позивач .

За змістом частини 4 та 5 статті 267 вказаного Кодексу сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Однак, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Разом з тим за змістом вироку Чорноморського районного суду АР Крим від 22 вересня 2009 року відносно ОСОБА_9 СВК « Рассвет» приймав участь в якості цивільного позивача під час розслідування кримінальної справи , тому був своєчасно усвідомлений про обставини вчинення спірного правочину .

Отже сам по собі даний вирок суду не може бути підставою для застосування положень статті 267 ЦК України .

Крім того судова колегія враховує , що за роз'ясненнями пункту 11 Постанови № 14 від 18 грудня 2009 року Пленуму Верхового суду України « Про судове рішення у цивільній справі » встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Проте , суд першої інстанції , задовольняючи позов СВК « Рассвет », не звернув достатньої уваги на наведені обставини та норми матеріального закону, всупереч статей 213 і 214 ЦПК України не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, унаслідок чого неправильно вирішив справу .

За таких обставин оскаржене рішення не можна визнати законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу .

Оскільки місцевий суд при вирішенні справи припустився порушення норм матеріального і процесуального права , унаслідок чого дійшов хибного висновку про обґрунтованість позовних вимог СВК «Рассвет» , оскаржене рішення не можна визнати законним та обґрунтованим, тому воно не може залишатися в силі та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові СВК «Рассвет» згідно із пунктом 4 частини 1 статті 309 ЦПК України .

На підставі наведеного та керуючись статтями 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, статтями 313, 314 та 316 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів судової палати у цивільних справах,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 17 травня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Рассвет» до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Рішення набирає законної сили у день проголошення та може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Судді

Белинчук Т.Г. Пономаренко А.В. Сокол В.С.