Справа №:2/106/19/2013Головуючий суду першої інстанції:Лантратова А.І.
№ провадження:22-ц/190/4182/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Хмарук Н. С.
______________________________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" липня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Хмарук Н.С.
суддів:Сінані О.М., Рошка М.В.,
при секретарі:Кутелія Я.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю, поділу майна, зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання права власності на нерухоме майно, зобов'язання не чинити перешкоди в користуванні та розпорядженні належним майном,
за апеляційною скаргою ОСОБА_7
на рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 19 березня 2013 року,
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією родиною, визнання майна спільною сумісною власністю, поділу майна.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з відповідачкою він перебував у зареєстрованому шлюбі з 16.08.1997 р. У 2003 році вони офіційно розірвали шлюб, але продовжували проживати разом, зберігаючи сімейні відносини, та вести спільний бізнес. Після сварки 12.07.2012 року відповідачка почала погрожувати йому, що продасть все спільно нажите майно, а саме:
- житловий будинок АДРЕСА_1, який був оформлений на ім'я матері відповідачки 01.02.1999 р.
Після придбання будинку останній демонтували і на його місці побудували новий будинок більшої площі та поверховості. На будівництво будинку він витрачав власні кошти. Після смерті матері відповідачки у 2004 році продовжувалось будівництво і по його завершенні у 2008 році за взаємною домовленістю будинок був зареєстрований на ім'я ОСОБА_7 Для будівництва та обслуговування будинку 20.07.2007 року була придбана земельна ділянка площею 0,0399 га по АДРЕСА_1.
- 19.07.2002 року комплекс нежилих приміщень бази Воєнторгу НОМЕР_1 та жилий будинок по АДРЕСА_3 на земельній ділянці площею 0,3500 га.
- 11.01.2008 року нежитлові підвальні приміщення № 4, 5, 7, 10, 11, 12а
12 б, загальною площею 200, 6 м2 в літері «А»,що складають 15/100 часток будинку АДРЕСА_4, обладнані під меблевий магазин.
- 07.12.2011 року нежитлові підвальні приміщення №№ 3, 3а, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 загальною площею 167, 8 м2 в будинку АДРЕСА_5, які були обладнані під меблевий магазин. Спільну нерухому власність оцінює у 9 200 000 грн.
Крім того, зазначає, що у магазинах у наявності є нереалізований товар - меблі на 800 000 грн. і реалізований товар, за який не отримані гроші на суму 400 000 грн., а всього 1 200 000 грн.
Все вищезазначене майно оформлено на ім'я відповідачки, її намір по продажу майна вважає порушенням його прав, у зв'язку з чим просив задовольнити позов.
ОСОБА_7 подала до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_6 про зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні належним майном, зобов'язання не чинити перешкоди в здійсненні підприємницької діяльності, виселення ОСОБА_6 з будинку АДРЕСА_3. Уточнивши позовні вимоги просила визнати право власності на нерухоме майно, зобов'язати не чинити перешкоди в користуванні та розпорядженні належним майном. Мотивуючи свої вимоги тим, що з 16.08.1997 року по 21.08.2003 року вона перебувала з ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі. Під час перебування у шлюбі останній зловживав спиртними напоями і у нетверезому стані не контролював свої дії, у зв'язку з чим, ще перебуваючи у шлюбі вона переїхала жити в недобудований будинок своєї матері по АДРЕСА_1. У 2003 році вони розірвали шлюб та поділили спільно нажите майно. У 2003 році вона прийняла ОСОБА_6 на роботу за трудовим договором водієм-вантажником. У 2005 році вона оформивши кредит на належне їй майно придбала комплекс нежилих приміщень бази Воєнторгу (15 будівель) по АДРЕСА_3 на земельній ділянці 0,3500 га для розміщення свого бізнесу. За цією ж адресою був побудований і жилий будинок. Оскільки ОСОБА_8 не було де жити вони домовились, що проживати він буде на базі. Зазначає, що певний час після розлучення вони вели спільне господарство, але вважає, що ОСОБА_6 не набув право спільної власності на майно.
Посилається на те, що будинок АДРЕСА_1 належав її матері і вона отримала його від неї у спадок. Після смерті матері вона, її брати а також ОСОБА_6, як член родини брав участь у добудові і капітальному ремонті будинку. Земельна ділянка для обслуговування будинку і при будинкової території була їй виділена рішенням Євпаторійської міської ради № 250 від 27.06.2007 року.
Магазин по АДРЕСА_5 та по АДРЕСА_4 вона придбала за власні кошти. Зазначала, що спільного господарства вона з ОСОБА_6 після розлучення не вела, жила з ним у різних приміщеннях, ніякого майна спільно не купували.
Ухвалою Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 25.12.2012 року позовні вимоги ОСОБА_7 про виселення залишені без розгляду.
Рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 19 березня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.
Встановлено факт сумісного проживання однією сім'єю, без реєстрації шлюбу ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в період з 01 січня 2004 року по 12 липня 2012 року.
Визнано, що за час перебування у шлюбі і у період фактичного спільного проживання без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 12 липня 2012 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 набуте наступне майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності:
- земельна ділянка, площею 0,0399 га по АДРЕСА_1;
- житловий будинок АДРЕСА_3;
- комплекс нежилих приміщень бази Воєнторгу НОМЕР_1 по АДРЕСА_3;
- земельна ділянка, площею 0,3500 га по АДРЕСА_3;
- 15/100 часток вбудовано-прибудованих приміщень, площею 200,6 м2 в літері «А» будинку АДРЕСА_4;
- нежиле приміщення площею 167,8 м2 у будинку АДРЕСА_5.
В порядку розподілу спільного майна визнано за ОСОБА_6 право власності на ? частку вищезазначеного майна.
Зменшена частка ОСОБА_7 у спільному сумісному майні і визнано за нею право власності також на ? частку вищезазначеного майна.
В іншій частині позову ОСОБА_6 відмовлено.
Позовна заява ОСОБА_7 задоволена частково.
Визнано за ОСОБА_7 право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1.
В іншій частині позову ОСОБА_7 відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовити, в іншій частині рішення залишити без змін, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Оскільки рішення суду в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 не оскаржується, колегія суддів, керуючись принципом диспози-тивності не робить висновків щодо неоскарженої частини рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що відносини між сторонами у період з 01.01.2004 року по 12 липня 2012 року носили усталений характер, що притаманні подружжю, тому майно яке придбане ними у цей період, належить їм на праві спільної сумісної власності.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитись не може.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16.08.1997 року по 21.08.2003 рік.
На підставі рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 26.03.2003 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був розірваний (т. 1 а.с. 157), реєстрація розірвання шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану відбулась 21.08.2003 року, актовий запис № 325, з цього часу відповідно до вимог ст. 44 КЗпШ України, який діяв до 01.01.2004 року шлюб вважається припиненим (т. 2 а.с. 73).
Вирішуючи позовні вимоги в частині встановлення факту проживання однією сім'єю, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проживали разом після офіційного розірвання шлюбу по АДРЕСА_1, а потім по АДРЕСА_3, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, їх відносини носили усталений характер, що притаманний подружжю.
Суд першої інстанції виходив із обставин справи, документів наданих сторонами, які містяться в матеріалах справи, а також показань свідків.
Як вбачається із зустрічної позовної заяви, ОСОБА_7 сама зазначає, що певний час після розлучення вони з ОСОБА_9 вели спільне господарство, жили разом (т. 1 а.с. 56-61).
Це ж вбачається і з її заяв та пояснень які містяться в відмовних матеріалах органів внутрішніх справ (т.2 а.с. 126-130), в яких ОСОБА_7 заявляє, що з ОСОБА_6 проживає разом на протязі 14 років, представляє останнього своїм чоловіком, з яким веде спільну справу по виготовленню меблів, із заяв вбачається, що з чоловіком спільно проживають АДРЕСА_3.
Дані обставини у суді першої інстанції підтвердили і свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20.
Колегія суддів погоджується з тим, що суд першої інстанції критично поставився до свідчень ОСОБА_21 та ОСОБА_22, оскільки вони є рідними братами ОСОБА_23 та їх свідчення суперечать матеріалам справи.
Суд першої інстанції, з урахуванням норм Сімейного кодексу України та на підставі досліджених доказів, правильно дійшов висновку про встановлення факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 12 липня 2012 року .
Відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно , що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.
Статтею 60 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на підставі спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_7 є власницею:
- житлового будинку АДРЕСА_3, на підставі свідоцтва про право власності від 03.05.2007 року (а.с. 24 т. 1);
- комплексу нежилих приміщень бази Воєнторгу НОМЕР_1 по АДРЕСА_3, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.12.2003 року. Зазначений комплекс нежилих приміщень ОСОБА_7 придбала у державного підприємства Міністерства оборони України «Кримське управління воєнної торгівлі» на підставі договору купівлі-продажу від 01.10.2002 року. Із квитанцій до прибуткового касового ордеру вбачається, що оплата за майно по договору купівлі-продажу здійснена з 25.09.2002 року по лютий 2003 року (а.с. 32 т. 1; а.с. 107-109, 110-116 т. 2);
- земельної ділянки, площею 0, 3500 га по АДРЕСА_3, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.07.2006 року, який визнаний дійсним рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.10.2006 року (а.с. 25 т. 1).
- 15/100 часток вбудовано-прибудованих приміщень, площею 200,6 м2 в літері «А» будинку АДРЕСА_4, на підставі рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 12.12.2007 року, яким визнаний дійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень, укладений 29.11.2007 року між ОСОБА_7 та управлінням економіки Євпаторійської міської ради (а.с. 35 т. 1).
- нежиле приміщення площею 167,8 м2 у будинку АДРЕСА_5, на підставі договору купівлі-продажу від 29.07.2011 року (а.с. 27 т. 1)
Оскільки все вищезазначене майно набуте сторонами за час фактичних шлюбних відносин, то згідно з нормами ст. 60 і ст. 74 СК України належить їм на праві спільної сумісної власності, незважаючи на те, що було зареєстроване на ім'я ОСОБА_7. Між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не укладалися договори щодо спірного майна, як це передбачено ст. 74 СК України, тому це майно судом першої інстанції обґрунтовано визнано їхньою спільною сумісною власністю й кожен з них має право на його частину.
Що стосується доводів апеляційної скарги відносно комплексу нежилих приміщень бази Воєнторгу НОМЕР_1 по АДРЕСА_3, які на думку ОСОБА_7 є її особистою власністю, оскільки право власності на них вона набула 01.12.2003 року, тобто після розірвання шлюбу та до 01.01.2004 року, то вони не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Вищезазначений комплекс нежилих приміщень ОСОБА_7 придбала у державного підприємства Міністерства оборони України «Кримське управління воєнної торгівлі» на підставі договору купівлі-продажу від 01.10.2002 року (т. 2 а.с. 107-109), оплата за майно по договору купівлі-продажу здійснена з 25.09.2002 року по лютий 2003 року, тобто у період знаходження сторін у шлюбі. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що це майно є об'єктом спільної сумісної власності сторін.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що частка майна, а саме земельної ділянки, площею 0, 3500 га по АДРЕСА_3,
15/100 часток вбудовано-прибудованих приміщень, площею 200,6 м2 в літері «А» будинку АДРЕСА_4, нежиле приміщення площею 167,8 м2 у будинку АДРЕСА_5, не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, тому що придбано ОСОБА_7, як приватним підприємцем неспроможні, оскільки Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об'єктом їх спільної сумісної власності.
Щодо земельної ділянки, площею 0,0399 га по АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_7 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 20 липня 2007 року, який виданий на підставі рішення Євпаторійської міської ради від 27.06.2007 року, то колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, що вищезазначена ділянка є спільною сумісною власністю ОСОБА_7 та ОСОБА_6, оскільки спірна земельна ділянка, набута ОСОБА_7 внаслідок безоплатної передачі їй із земель комунальної власності, то відповідно до положень статті 61 Сімейного кодексу України не є об'єктом спільної сумісної власності.
Враховуючи, те що рішення в цій частині ухвалено з порушенням норм матеріального права, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову в цій частині.
На підставі викладеного і керуючись статтею 303, пунктом 1, 2 частини 1 статті 307, 308, пунктом 4 частини 1 статті 309, статтями 314, 316, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати по цивільних справах,
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 19 березня 2013 року в частині задоволення позову ОСОБА_6 про визнання спільною сумісною власністю земельної ділянки, площею 0, 0399 га по АДРЕСА_1 та визнання права власності на ? частку цієї ділянки скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді
Н.Хмарук О.Сінані М.Рошка