Судове рішення #30901462

Справа №:104/483/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Гребеннікова Н.О.

№ провадження:22-ц/190/3600/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Пономаренко А. В.

______________________________________________________________________________________________



Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ



"26" червня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:


головуючого судді:Пономаренко А.В.

суддів:Белинчук Т.Г., Сокола В.С.

при секретарі:Урденко Г.В.


розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта-Банк» на рішення Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 20 березня 2013 року,


в с т а н о в и л а :


У лютому 2013 року Публічне акціонерне товариство «Дельта-Банк» (далі - ПАТ «Дельта-Банк») звернулося до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі укладеного 26 лютого 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк Дельта», правонаступником якого є ПАТ «Дельта-Банк», та ОСОБА_1 кредитного договору № 005-11009-260207 відповідачка на умовах строковості, відплатності та поворотності отримала споживчий кредит для придбання майна (послуг) у розмірі 2274 грн. строком на 12 місяців і зобов'язалася повернути цю суму не пізніше 25 лютого 2008 року шляхом здійснення щомісячних платежів та сплати процентів і комісійних за договором.

Однак у зв'язку із невиконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань станом на 23 січня 2013 року утворилася заборгованість у сумі 2105,40 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту - 1599,62 грн., відсотками - 28,75 грн. та за комісіями - 477,03 грн., яку позивач просив стягнути з відповідачки разом із судовими витратами.

Рішенням Білогірського районного суду АР Крим від 20 березня 2013 року у задоволенні зазначеного позову ПАТ «Дельта-Банк» відмовлено.

В апеляційній скарзі на вказане рішення ПАТ «Дельта-Банк» просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд помилково застосував до спірних правовідносин інститут позовної давності, не звернувши увагу на те, що договірні відносини між сторонами не припинилися унаслідок невиконання боржником взятих на себе зобов'язань.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене у справі рішення не відповідає цілком зазначеним вимогам процесуального закону.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Дельта-Банк»(далі-Банк) , суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог за спливом строку позовної давності , керуючись тим, що право вимоги у Банку відносно виконання боржником ОСОБА_1 кредитних зобов'язань виникло з часу останнього погашення кредиту -26 вересня 2007 року.

Проте такого висновку суд дійшов з порушенням норм матеріального права.

Положеннями статті 256 Цивільного кодексу (далі-ЦК) України визначено поняття позовної давності як строку , у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статей 257-258 цього Кодексу загальний строк для захисту права за позовом особи , право якої порушено, встановлюється в три роки, спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - в один рік.

Згідно частини 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом частини 4 та 5 статті 267 вказаного Кодексу сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Однак, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Стаття 259 ЦК України визначає, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 своєї постанови від 18 грудня 2009 року N 14 «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав , якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі , зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

За змістом пункту 31 Постанови № 5 від 30 березня 2012 року Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

При апеляційному перегляді справи встановлено, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, які врегульовані статтями 1049, 1052 , 1054 ЦК України , що встановлюють обов'язок позичальника повернути кредитні кошти і сплатити проценти за користування кредитними грошима у строк та в порядку, що встановлені договором, а також право позикодавця вимагати дострокового повернення позики і сплати процентів на умовах, встановлених договором.

Крім того до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні правила зобов'язального права , передбачені статтями 525, 526-527,530 вказаного Кодексу, за якими зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановив суд першої інстанції і вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 на підставі укладеного 26 лютого 2007 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційний Банк «Дельта», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» (далі-Банк) , кредитного договору № 005-11009-260207 отримала кредитні кошти на споживчі цілі у розмірі 2274,00 грн. , які зобов'язалася повернути не пізніше 25 лютого 2008 року шляхом здійснення щомісячних платежів у розмірі 252,00 грн., а також сплачувати кредитору відсотки за користування кредитом, виходячи зі ставки 5% річних.

Матеріали справи також свідчать , що ОСОБА_1 на кредитні кошти 26 лютого 2007 року були придбані мобільний телефон NOKIA 3250 (black) та телевізор ORION MA1525FL (а.с. 9-10), що підтверджує споживчий характер кредитування.

За наданим Банком розрахунком, унаслідок невиконання відповідачкою кредитних зобов'язань станом на 23 січня 2013 року утворилася загальна заборгованість у сумі 2105,40 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту - 1599,62 грн., відсотках - 28,75 грн. і заборгованості за комісіями - 477,03 грн., при цьому останній платіж за кредитним договором здійснювався ОСОБА_1 26 вересня 2007 року у розмірі 120 грн.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 530 вказаного Кодексу , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За приписами статті 631 цього Кодексу строком договору саме є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Укладеним сторонами кредитним договором чітко визначено строк виконання позичальником зобов'язання - не пізніше 25 лютого 2008 року, тому саме з цієї дати розпочинається перебіг строку позовної давності.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У строк, встановлений договором , відповідачка не виконала свої зобов'язання , а саме - не повернула кредит і не сплатила усі передбачені договором суми, тому, починаючи з 26 лютого 2008 року ОСОБА_1 вважається таким боржником, що прострочив виконання зобов'язання у строк, встановлений договором .

За таких обставин право вимоги у Банку відносно виконання зобов'язань боржником ОСОБА_1 виникло з моменту настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором, коли позивач дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права на повернення кредитних коштів , при цьому правом на повернення кредиту достроково Банк не скористався.

При цьому посилання позивача на положення пункту 10.1 кредитного договору щодо строку дії договору до повного виконання позичальником договірних зобов'язань з урахуванням вищенаведеного не заслуговують на увагу, крім того, сама по собі умова договору про його дію до повного виконання сторонами всіх зобов'язань за кредитом не може розглядатися як установлення строку дії договору у розумінні положень статей 251 , 252 і 261 ЦК України.

Таким чином Банк звернувся до суду поза межами встановленого законом трирічного строку - 28 лютого 2013 року, що є самостійною підставою для відмови у позові, при цьому позивач не просив поновити строк звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором та не надав обґрунтованих доказів щодо наявності поважних причин його пропуску . Обставин, які б свідчили про зупинення, перерив або збільшення позовної давності матеріали справи не містять.

Однак суд першої інстанції не звернув достатньої уваги на викладені обставини та в порушення вимог частини 5 статті 261 ЦК України помилково вважав , що вищевказаним договором не визначено строк виконання боржником зобов'язання і неправильно обчислив строк позовної давності не з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі, а з часу внесення відповідачкою останнього платежу ,чим припустився порушення норм матеріального права.

За таких обставин ухвалене судом першої інстанції рішення не можна визнати законним та обґрунтованим.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України, порушення або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення і ухвалення нового рішення .

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Білогірського районного суду АР Крим від 20 березня 2013 року з ухваленням нового рішення - про відмову у задоволенні позову ПАТ «Дельта-Банк» до ОСОБА_1 з інших підстав.

На підставі викладеного і керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, статтями 314, 316, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати по цивільних справах,

в и р і ш и л а :


Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта-Банк» задовольнити частково.

Рішення Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 20 березня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові Публічного акціонерного товариства «Дельта-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з інших підстав.

Ухвала набирає законної сили у день її проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.


Судді


Белинчук Т.Г. Пономаренко А.В. Сокол В.С.



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація