ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 910/11579/13 08.07.13
За позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Колядинець»
до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія
«Оранта»
про визнання договору страхування
суддя Самсін Р.І.
Представники сторін:
від позивача: Жаренко В.Ф. (довіреність від 14.06.2013р.);
від відповідача: Кучма О.Л. (довіреність № 08-03-29/192-13 від 06.06.2013р.);
08.07.2013р. в судовому засіданні у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Сільськогосподарський виробничий кооператив «Колядинець» (надалі позивач) звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору комплексного (мультиризикового) страхування майбутнього врожаю сільськогосподарських культур від 10.07.2011р. № 713922 укладеного з Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (надалі ВАТ НАСК «Оранта», відповідач).
Позовні вимоги обґрунтовані недотриманням з боку відповідача вимог, що передбачені нормами ЦК України, оскільки на думку позивача, укладаючи 10.07.2011р. договір страхування, відповідач не мав на меті реально виконати його умову про виплату страхового відшкодування при настанні страхового випадку. З посиланням на обставини викладені в позовній заяві, позивач стверджував про достатні підстави вважати відсутніми дійсні наміри відповідача застрахувати реальні збитки позивача із-за недобору врожаю ячменю на застрахованих полях у 2011 році та визнати вже існуючі на момент укладення договору наявні реальні страхові ризики у страхувальника, що передбачені договором страхування.
Відповідачем позову не визнано, заперечення викладені у відзиві на позов, який залучено до матеріалів справи.
Клопотання позивача про відкладення розгляду справи судом відхилено, оскільки підстави для відкладення розгляду справи згідно положень ст. 77 ГПК України відсутні.
Позивачем у справі являється юридична особа, і відсутність в судовому засіданні посадової особи - голови кооперативу не є перешкодою у вирішенні спору по суті при заявлених підставах позову та за його предметом, при наявних у справі матеріалах. Позивач, при отриманні ухвали суду, мав достатню кількість часу задля організації прибуття та забезпечення явки в судове засідання посадової особи свого кооперативу, і жодних перешкод у зазначеному, представником суду не наведено. Заявлення клопотання про відкладення розгляду справи з метою забезпечення прибуття на розгляд справи голови кооперативу, не свідчить про неможливість вирішення спору по суті у даному судовому засіданні, не підтверджує дійсної необхідності у встановленні та підтвердженні відповідних обставин, оскільки позивач не навів які саме обставини неможливо встановити без особистих пояснень голови кооперативу, яке значення мають такі пояснення по предмету заявленого позову, а при зверненні до суду позивач не був позбавлений отримати відповідні пояснення в письмовому вигляді та надати такі до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
10 липня 2011р. між НАСК «Оранта», як страховиком та СВК «Колядинець», як страхувальником укладено договір № 713922 комплексного (мультиризикового) страхування майбутнього врожаю сільськогосподарських культур, предметом якого є майновий інтерес страхувальника, що не суперечить законодавству України, пов'язаний з володінням, користуванням та розпорядженням майбутнім врожаєм сільськогосподарських культур, що належить страхувальнику, зазначених у додатку № 1 до договору (п. 2.1 договору).
Правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України «Про оренду землі», «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про іпотеку», «Про страхування», «Про банки і банківську діяльність», «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» та іншими актами законодавства.
Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України…
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
Згідно ст. 202, ч. 2 ст. 203, 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Закон України «Про страхування» є спеціальним законом, який регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.
Статтею 16 Закону України «Про страхування», передбачено, що договори страхування укладаються відповідно до правил страхування; договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.
У спірному договорі зазначені всі істотні умови договору страхування, що передбачені чинним законодавством України, факт досягнення сторонами договору суттєвих умов договору страхування, а саме: щодо його предмету, при встановленні страхового випадку, розміру грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розміру страхового платежу і строків його сплати, строку договору та інших умов…, встановлений рішенням суду від 06.04.2012р. у справі 5011-32/788-2012, яка розглядалась Господарським судом міста Києва, та згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України не доводиться знову при вирішенні даного спору, в якому беруть участь ті самі сторони.
Статтею 983 ЦКУ встановлено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором. Аналогічне правило передбачено частиною третьою статті 18 Закону «Про страхування».
Сплата страхового платежу в сумі 149766, 95 грн. проведена на підставі заяви страхувальника (СВК «Колядинець») (залучена до справи) шляхом взаємозаліку за рахунок частини суми страхового відшкодування належної до виплати за договором страхування № 713881 від 05.11.2010р., що підтверджено представленою до справи випискою за 18.07.2011р., а відтак договір страхування № 713922 від 10.07.2011р. вважається таким, що набрав чинності.
Термін та місце дії договору визначено розділом 7 договору страхування № 713922 від 10.07.2011р., а отже сторонами погоджено строк, протягом якого, у випадку чинності договору страхування, пов'язується виникнення відповідних прав та обов'язків згідно договору.
У п. 8.1.2 договору страхування передбачено обов'язок страховика в узгоджений із страхувальником термін до 16 червня 2011 року провести спільний (первинний) огляд посівів сільськогосподарських культур, що приймаються на страхування, із складанням відповідного акту огляду, в якому відображується стан посівів; вказаний акт огляду є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п. 8.3.3 договору, страхувальник зобов'язаний в узгоджений із страховиком термін до 16 червня 2011 року провести спільний (первинний) огляд посівів сільськогосподарських культур, що приймаються на страхування, із складанням відповідного акту огляду, в якому відображується стан посівів; вказаний акт огляду є невід'ємною частиною договору.
Наведені положення договору обумовлюють виникнення обов'язку щодо складання акту огляду не лише у страхувальника, а свідчать про наявність такого обов'язку і у страховика, тобто у обох сторін договору.
Порушення умов договору - страховиком і страхувальником, в частині саме нескладення у визначений договором строк, акту огляду посівів сільськогосподарських культур, що приймаються на страхування, не свідчить про недійсність договору страхування, оскільки за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним, у такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним, про що, зокрема, відзначено у п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».
Обгрунтовуючи заявлені вимоги щодо недійсності договору страхування № 713922 від 10.07.2011р. позивач стверджує, що відповідач не мав на меті реально виконати його умову про виплату страхового відшкодування при настанні страхового випадку, тобто правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, а також відзначає, що відсутність дійсних намірів відповідача застрахувати реальні збитки позивача із-за недобору врожаю ячменю на застрахованих полях у 2011 році … фактично межує з обманом відповідачем позивача щодо дійсних недобросовісних намірів першого при укладенні оспорюваного договору страхування.
Усі наведені доводи позивача та посилання на обставини, що таке підтверджують, не є підставою для недійсності договору страхування та не свідчать про те, що укладення договору відбулось без наміру створення правових наслідків, чи договір укладено внаслідок обману.
Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином визнається судом недійсним.
У п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено:
- фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином…Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін…
- у розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Позивачем не надано належних доказів фіктивності договору, оскільки питання щодо настання чи ненастання страхового випадку були предметом розгляду в судовому порядку у справі 5011-32/788-2012, де розглядався спір, який виник по виконанню договору, і з'ясування вказаної обставини не впливає на дійсність договору.
При вирішенні спору, що розглядався за позовом СВК «Колядинець» про стягнення з ВАТ НАСК «Оранта» суми страхового відшкодування по договору № 713922 від 10.07.2011р. судом зроблено висновок, що довідка Сумського обласного центру з гідрометеорології №05-53.3/233 від 12.08.2011р. не може бути доказом настання страхового випадку, з яким норми Закону та Договору пов'язують можливість звернення страхувальника до страховика за виплатою страхового відшкодування, оскільки з її змісту вбачається настання на спірних територіях несприятливих кліматичних умов з вологістю 39% від норми, тоді як страховим випадком визнаються кліматичні умови (зокрема, вологість повітря) менше 30% від норми.
Виконання договору означає що визначена ч. 5 ст. 203 ЦК України ознака (відсутність правових наслідків угоди), при наявності якої правочин може бути визнаний недійсним, в даному випадку відсутня. Угода на виконання умов якої були створені юридичні наслідки та за якою сторони вчинили відповідні дії не може бути визнана фіктивною.
Наявність спору, який виник при виконанні укладеного сторонами договору страхування № 713922 від 10.07.2011р. підтверджує виникнення відповідних юридичних наслідків, що обумовлені укладенням та дією договору страхування.
Таким чином, обставини на які посилається позивач заявляючи вимоги про недійсність договору страхування № 713922 від 10.07.2011р. свідчать лише про незгоду позивача з укладеним договором, про необхідність визнання в судовому порядку недійсності договору у зв'язку із незадовільним вирішенням спору, що виник по договору.
Частиною 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, ненадання технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).
Правові підстави для застосування до спірних відносин наведених положень закону відсутні, жодних доказів наявності умислу з боку ВАТ НАСК «Оранта» ввести в оману позивача, суду не представлено.
Позивач, при укладанні договору страхування мав можливість з'ясувати всі обставини про які він заявляє, позивач був ознайомлений з умовами договору страхування, а питання щодо належного чи неналежного виконання договору сторонами не свідчить про недійсність договору, не є предметом оцінки при вирішенні даного спору.
Заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі, оскільки, відсутні визначені законом підстави для визнання його недійсним з тих підстав про які зазначає позивач.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
дата підписання рішення 12.07.2013
Суддя Р.І. Самсін