Справа № 1003/6096/12 Головуючий у І інстанції Кошель Б.І.

Провадження № 22-ц/780/3356/13 Доповідач у 2 інстанції Волохов Л.А.

Категорія 29 03.07.2013

УХВАЛА

Іменем України

27 червня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,

при секретарі Баліну П.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської областівід 18 червня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У квітні 2012 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що внаслідок ДТП, яка мала місце з вини відповідача, 15.05.2011 року близько 18 год. 20 хв. по вул. Ярослава Мудрого в м. Біла Церква, їй було завдано матеріальну та моральну шкоду.

Позивач вказувала, що 14.10.2011 року постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області відповідача було визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та звільнено від кримінальної відповідальності в зв'язку із настанням амністії.

Добровільно відшкодовувати завдану злочином шкоду відповідач відмовляється, а тому позивач просила суд стягнути з останнього на її користь завдану матеріальну шкоду в загальному розмірі 8957 грн., витрати на майбутні операції в розмірі 33929 грн., моральну шкоду в розмірі 50000 грн. та судові витрати.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської областівід 18 червня 2012 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 8907 грн. та моральну шкоду в розміру 50 000 грн., а також судові витрати, а саме: поштові витрати в розмірі 17 грн. 16 коп., 300 грн. витрат на юридичну допомогу.

В задоволенні інших вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Судом першої інстанції встановлено, що з вини відповідача, 15.05.2011 року близько 18 год. 20 хв. по вул. Ярослава Мудрого в м. Біла Церква мало місце ДТП, в результаті якої позивачці по справі були завдані тілесні ушкодження у виді закритого уламкового перелому 3-ї п'ясної кістки лівої кисті зі зміщенням, ушкодження передньої і задньої хрестоподібних в'язок і великоберцевої колатеральної зв'язок лівого колінного суглоба і множинних саден тулуба та кінцівок, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості так, як для повного зрощення перелому необхідно тривалий строк - більш ніж три тижні.

Згідно постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області №1-146 від 14.10.2011 року відповідача було визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та звільнено від кримінальної відповідальності до Закону України "Про амністію в 2011 році".

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не показуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В судовому засіданні встановлено, що внаслідок вищевказаного злочину вчиненого відповідачем позивачу було завдано зазначені тілесні ушкодження та заподіяно матеріальну шкоду, яка полягає у витратах на лікування, які на час звернення позивача до суду становлять 8907 грн., що підтверджується наданими позивачем квитанціями про оплату медичних послуг, медикаментів та проїзних квитків до медичних установ.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки матеріальну шкоду в розмірі 8907 грн., оскільки остання, відповідно до положень ст.60 ЦПК України, довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Щодо вимог позивачки про стягнення з відповідача на свою користь вартості сплаченого нею добровільного внеску до Білоцерківської міської лікарні №2 в розмірі 50 грн., то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що останній необхідно відмовити в задоволенні цієї позовної вимоги, оскільки вказаний внесок є добровільним, не являється витратами на лікування, а тому не може відноситись до завданої матеріальної шкоди.

Крім того, щодо вимог позивачки про стягнення з відповідача на свою користь витрат на обов'язкові майбутні операції в розмірі 33929 грн., то колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Також у судовому засіданні встановлено, що діями відповідача ОСОБА_2 позивачу ОСОБА_3 було завдано моральної шкоди, яка полягала у фізичному болю та стражданнях, яких позивач зазнав у зв'язку із ушкодженням його здоров'я та протиправною поведінкою відповідача щодо нього.

Згідно з вимогами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

При цьому, моральна шкода полягає в тому числі у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначаються судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховується вимоги розумності та справедливості.

У той же час згідно роз"яснень даних у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При цьому, моральна шкода може полягати у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв"язку з ушкодженням здоров"я, при настанні інших негативних наслідків, тощо.

Згідно з п. 5 згаданої Постанови Пленума Верховного Суду України відповідно до загальних засад цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні.

При вирішенні даної категорії спорів, суд зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції правомірно керувався вимогами ст.23 ЦК України та прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача спричинену моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. З такими висновками місцевого суду погоджується і колегія суддів.

Що стосується стягнення з відповідача судових витрат по справі, то відповідно до положень ст. 88 ЦПК, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що позивач, відповідно положень ст. 60 ЦПК України, довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин між сторонами та ухвалив рішення про часткове задоволення позову з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Інших доводів, які б спростували законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення, апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить.

Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, правильно встановлено правові відносини сторін, дана належна правова оцінка доказам у справі, висновки місцевого суду відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської областівід 18 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий:

Судді: