К О П І Я

Провадження № 11-кп/792/67/13

Справа № 676/729/13-к Головуюча в 1-й інстанції Кузняк - Годлевська Е.В.

Категорія: ч.3 ст.15 ст.115,

ч.2 ст.15 п.7 ч.2 ст.115 КК України Доповідач Вітюк В.< П >.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2013 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Хмельницької області в складі:

головуючого - судді Вітюка В.Ж.,

суддів Болотіна С.М., Козачка С.В.,

з участю секретаря с/з Молодої І.О.,

прокурора Павлишина В.І.,

потерпілого ОСОБА_2,

законного представника

потерпілого ОСОБА_3,

представника

потерпілого ОСОБА_4,

захисника ОСОБА_5,

обвинуваченого ОСОБА_6,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальну справу за апеляційними скаргами процесуального прокурора Косідло В.М. та потерпілого ОСОБА_2 на вирок Кам"янець-Подільського міськрайонного суду від 28 березня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

Цим вироком

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, уродженця с.Привітне Кам”янець-Подільського району Хмельницької області, мешканця АДРЕСА_1, з базовою загальною середньою освітою, неодруженого, робітника ПП „Фенікс-Еко", раніше не судимого, -

засуджено за ст.124 КК України до 6 місяців арешту.

За ч.2 ст.15 п.7 ч.2 ст.115 КК України ОСОБА_6 виправдано у зв'язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили ОСОБА_6 змінено з тримання під вартою на особисте зобов'язання, поклавши на нього наступні обов'язки: не відлучатись за межі с.Супруньківці Кам"янець-Подільського району Хмельницької області без дозволу суду; повідомляти суд про зміну місця проживання та місця роботи.

ОСОБА_6 звільнено з-під варти в залі судового засідання негайно.

Зараховано відповідно до ст.72 КК України в строк відбуття покарання строк тримання під вартою з ІНФОРМАЦІЯ_2 по 28 березня 2013 року включно.

Цивільний позов ОСОБА_3 в її інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про стягнення майнової та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 5000 грн. на користь ОСОБА_3 та 20000 грн. на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення 20000 грн. моральної шкоди відмовлено.

В задоволенні цивільного позову прокурора відділу прокуратури області в інтересах держави в особі органу державного управління Міністерства охорони здоров'я України та Кам"янець-Подільської центральної районної лікарні та Хмельницької обласної лікарні до ОСОБА_6 про відшкодування витрат на лікування потерпілого від злочину ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави 470,40 грн. процесуальних витрат на залучення експерта.

Долю речових доказів вирішено відповідно до вимог ст.100 КПК України.

За вироком суду, ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 00 год. 30 хв. неподалік домоволодіння №2, що розташоване по вул.Терешкової в с.Привітне Кам"янець-Подільського району Хмельницької області, під час суперечки на побутовому ґрунті ОСОБА_2 застосував до ОСОБА_6 фізичну силу шляхом захоплення та здушування його шиї зігнутою у лікті правою рукою, а ОСОБА_7 в цей час наніс ОСОБА_6 декілька ударів руками та ногами в область голови та тулуба, що відбувалося у присутності незнайомого обвинуваченому товариша потерпілих ОСОБА_8 Обвинувачений ОСОБА_6, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, сприймаючи дії ОСОБА_2 та ОСОБА_7 в умовах нічної пори як реальну загрозу його здоров'ю, усвідомлюючи значну перевагу у фізичній силі з боку двох осіб, які застосовували до нього фізичне насильство, з огляду на їх кількісну перевагу, захищаючись від суспільно небезпечного посягання щодо нього, вдався до заходів захисту, які вважав законними у ситуації, що склалася. Перебуваючи у зігнутому стані, відчуваючи брак кисню через стискання шиї рукою потерпілого ОСОБА_2, з метою звільнення від такого утримання ОСОБА_6 витягнув з кишені невстановлений в ході досудового розслідування та судового розгляду твердий плаский травмуючий предмет із колюче-ріжучими конструктивними особливостями, характерними для ножа з однобічно-гострим клинком, який мав при собі, та хаотично наосліп почав наносити ним удари ОСОБА_2 та ОСОБА_7, внаслідок чого спричинив потерпілому ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження, що є небезпечними для життя в момент заподіяння, у вигляді рани, яка проникала в порожнину лівої половини грудної клітки з ушкодженням по ходу раньового каналу хряща ребра, навколосерцевої сорочки, серця на рівні передньої поверхні лівого шлуночка, що призвели до розвитку гемоперікарду (скупчення крові в порожнині навколосерцевої сорочки), лівобічного гематораксу (скупчення крові в лівій плевральній порожнині). При цьому ОСОБА_6 перевищив межі необхідної оборони, оскільки завдана ОСОБА_2 тяжка шкода явно не відповідала небезпечності посягання щодо ОСОБА_6 та обстановці захисту.

В своїй апеляції, як вбачається з її змісту, процесуальний прокурор Косідло В.М. просить вирок суду скасувати та ухвалити новий, за яким визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15 - ч.1 ст.115, ч.2 ст.15 - п.7 ч.2 ст.115 КК України та призначити йому покарання за ч.3 ст.15 - ч.1 ст.115 КК України у виді 8 років позбавлення волі; за ч.2 ст.15 - п.7 ч.2 ст.115 КК України у виді 10 років позбавлення волі; за ч.1 ст.70 КК України у виді 10 років позбавлення волі.

Цивільні позови потерпілих та прокурора задовольнити в повному обсязі.

Прокурор вважає, що оскаржуваний вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, невідповідністю висновків суду обставинам кримінального провадження, а також невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_6 свій злочинний намір, спрямований на умисне протиправне позбавлення життя неповнолітнього ОСОБА_2 не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі та не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, оскільки в конфлікт втрутився ОСОБА_7, який вжив активних дій, спрямованих на припинення злочинної діяльності ОСОБА_6 та силою відштовхнув його в сторону.

Вказує, що про умисел ОСОБА_6 саме на позбавлення життя потерпілого свідчить той факт, що після нанесення першого удару ножем в життєво важливий орган - серце, він наніс останньому ще кілька ударів.

Крім того, ОСОБА_6 обвинувачувався також у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 - п.7 ч.2 ст.115 КК України.

Зокрема, досудовим розслідуванням було встановлено, що після того, як ОСОБА_7 відштовхнув ОСОБА_6 від потерпілого ОСОБА_2, останній, діючи з хуліганських мотивів, використовуючи малозначний привід, вирішив позбавити життя ще і ОСОБА_7 З цією метою ОСОБА_6 за допомогою ножа наніс йому два удари в область спини зліва (в районі розташування життєво важливого органу - серця), спричинивши таким чином ОСОБА_7 тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоров'я.

Апелянт стверджує, що заподіявши потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_7 тяжкі та легкі тілесні ушкодження відповідно, ОСОБА_6 поніс покарання, яке явно не відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі обвинуваченого.

В своїй апеляції, потерпілий ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати та ухвалити новий, за яким засудити ОСОБА_6 за ч.4 ст.296 КК України.

Вважає, що місцевим судом неправильно застосовано кримінальний закон, дії ОСОБА_6 неправильно кваліфіковані, оскільки призначене судом покарання є занадто м'яким і не відповідає тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину та особі обвинуваченого.

Вказує, що на його думку місцевий суд мав би кваліфікувати дії ОСОБА_6 за ч.4 ст.296 КК України, а не за ст.124 КК України, оскільки реальної загрози здоров'ю ОСОБА_6 не було, йому не було від кого оборонятись, що він (потерпілий) схопив обвинуваченого ліктевим суглобом за шию лише для того, щоб він його більше не бив, а ОСОБА_7 лише відштовхнув від потерпілого ОСОБА_6

Зазначає, суд першої інстанції необґрунтовано дав критичну оцінку показам свідка ОСОБА_8, посилаючись на родинні відносини з потерпілим. ОСОБА_8 просто відобразив об'єктивну оцінку дійсних обставин справи.

Щодо відсутності тілесних ушкоджень на його обличчі пояснює це тим, що судмедекспертиза була проведена 31 грудня 2012 року, тобто через два місяці після події.

Тому вважає, що ОСОБА_6 поніс покарання, яке явно не відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі обвинуваченого.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, потерпілого та його представника на підтримку поданих апеляцій з посиланням на зазначені у них доводи, обвинуваченого та його захисника, які проти задоволення апеляційних скарг заперечували, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають в силу наступних підстав.

Винність обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст.124 КК України, в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони повністю підтверджуються зібраними у справі та дослідженими в судовому засіданні доказами.

Згідно з ч.1 ст.36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Відповідно до ч.3 ст.36 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у ст.ст.118 та 124 КК України.

Так, обвинувачений ОСОБА_6 як в суді першої, так і апеляційній інстанції вину у спричиненні тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому злочині та показав, що близько 1 год. ІНФОРМАЦІЯ_2 на шляху від бару в с.Дерев"яне, де вживав алкогольні напої, в с.Привітне Кам"янець-Подільського району зустрів своїх знайомих - братів ОСОБА_11 та трьох незнайомців, двоє з яких - потерпілі. Після його неввічливого звертання виникла суперечка, яку владнали шляхом спільного розпивання спиртного на перехресті. В той час, коли ОСОБА_10 з третім незнайомцем пішов до себе додому перезуватися, відновився конфлікт, в ході якого ОСОБА_2 схопив правою рукою за шию та почав його душити. У цей час ОСОБА_7 наніс йому декілька ударів в область ребер та голови. Внаслідок здушування шиї він почав втрачати свідомість, дістав з кишені розкладний ніж, яким наносив удари. Не запам'ятав, яким чином наніс удари ОСОБА_7 Після припинення конфлікту мав реальну можливість наносити подальші удари ножем, однак наміру позбавляти потерпілих життя не мав, розмахував ножем лише з метою самозахисту, для того, щоб його відпустили. Коли звільнився, почув крик про наявність у ОСОБА_2 крові. Налякавшись, викинув ножа у напрямку фруктового саду. Побіг з ОСОБА_11 шукати машину, щоб доправити пораненого до лікарні, однак не зміг ні з ким домовитися. Повернувшись на місце події, розмовляв з бригадою швидкої по телефону, допомагав тримати потерпілого ОСОБА_2, переносив його у карету швидкої допомоги, під час перевезення до лікарні тримав крапельницю.

Об'єктивно показання ОСОБА_6 підтвердили в суді першої інстанції свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які бачили як потерпілий ОСОБА_2 тримав рукою за шию обличчям вниз та бив ногою ОСОБА_6, а ОСОБА_7 теж вдарив ОСОБА_6 у груди.

Крім цього, потерпілий ОСОБА_2 в суді першої інстанції не заперечував той факт, що спільно з ОСОБА_6 вживав спиртні напої, а в ході виниклої суперечки, яка переросла в бійку схопив обвинуваченого за шию, захопивши зігнутою у лікті правою рукою, зігнувши до землі головою вперед, в цей час відчув удар у грудну клітку, а потім ще два удари в руку та стегно.

Дані обставини підтвердив потерпілий ОСОБА_7, який бачив як ОСОБА_2 тримав правою рукою обличчям вниз головою вперед ОСОБА_6, який наугад наніс ОСОБА_2 удар правою рукою. Не вважає, що ОСОБА_6 бажав його вбити, оскільки після припинення бійки він мав можливість наносити удари, як йому, так і ОСОБА_2, що не зробив, навпаки, налякався, рознервувався, хотів допомогти, спілкувався з бригадою швидкої, шукав машину, щоб відвезти ОСОБА_2 до лікарні, поїхав з ним в лікарню.

Дані показання повністю узгоджуються з даними висновку судово-медичної експертизи №918 від 19.11.2012 року та висновку додаткової судово-медичної експертизи №60 від 28.01.2013 року, відповідно до яких наявність тілесних ушкоджень у обвинуваченого ОСОБА_6 у вигляді двох синяків в лобній області зліва та бокової поверхні грудної клітки ліворуч на рівні 7-8 ребер по середньо-підпаховій лінії могли утворитися внаслідок дії тупих твердих предметів по механізму „удар" взутими ногами та кистями, зібраними в кулак, біля 2-3 діб тому від моменту проведення судово-медичного обстеження і за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Разом з тим, як відмітив суд першої інстанції показання потерпілого ОСОБА_2, в частині того, що бійку розпочав ОСОБА_6 шляхом нанесення йому в праве око удару, яким було розсічено шкіру його обличчя, спростовуються висновком судово-медичної експертизи №982 від 31 грудня 2012 року, згідно з яким будь-яких тілесних ушкоджень в області обличчя у ОСОБА_2 не виявлено.

Не було виявлено тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_2 на обличчі ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3, про що свідчать відповідні медичні документи.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 31 січня 2013 року в справі № 5-32 кс-12, висновки якої викладені у ній за результатами розгляду є обов'язковими, для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності зазначену норму закону та для всіх судів України, зазначено, що відповідно до ч.1 ст.15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення відповідного злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Згідно з ч.2 ст.24 КК України умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Судова практика для з'ясування змісту і спрямованості умислу особи орієнтує суди на те, що при дослідженні доказів їм необхідно виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки (пункт 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року №2 „Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи").

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що перебування обвинуваченого у напівзігнутому положенні під час нанесенні ударів ОСОБА_2 і ОСОБА_7, нанесення ним хаотичних ударів в різні ділянки тіл потерпілих, поведінка ОСОБА_6 після нанесення ушкоджень, який відразу після припинення конфлікту викинув ножа, приймав активну участь при наданні першої медичної допомоги, здійснював пошук автомобіля для доставки ОСОБА_2 у лікарню, а після приїзду карети швидкої допомоги допомагав переносити ОСОБА_2 та поїхав із ним до лікарні, з приводу вчиненого жалкував, був схвильований, плакав, свідчить про відсутність у ОСОБА_6 умислу на спричинення смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_7, а також на умисне спричинення останнім тілесних ушкоджень.

Крім того, в судовому засіданні зі свідчень учасників події та свідків встановлено, що ОСОБА_6 мав реальну можливість в подальшому нанести удари ножем після припинення конфлікту, однак цього не вчинив та надалі будь-яких інших дій, спрямованих на заподіяння їм шкоди, не вживав.

Крім цього, самі потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_7 вважають, що обвинувачений не мав наміру позбавити їх життя.

Відтак, доводи прокурора про те, що обвинувачений вчинив незакінчений замах на вбивство потерпілого ОСОБА_2 та закінчений замах на вбивство потерпілого ОСОБА_7 вчинене із хуліганських мотивів, колегія суддів вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а тому вимога прокурора про кваліфікацію дій обвинуваченого за ч.3 ст.15 ч.1 ст.115 КК України та ч.2 ст.15 п.7 ч.2 ст.115 КК України та призначення більш суворого покарання і задоволенню цивільного позову задоволенню не підлягають.

У Постанові Верховного Суду України від 04 жовтня 2012 року у справі №5-17 кс зазначено, що в основі відмежування хуліганства від злочинів проти здоров'я, крім інших ознак, перебуває і така ознака суб'єктивної сторони злочину, як його мотив. Особливість мотиву хуліганства полягає у причинній зумовленості. Спонуки вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони, здебільшого, позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), чи з розгнузданого самолюбства, пов'язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки.

При відмежуванні хуліганства від, зокрема, посягань проти життя і здоров'я людини судам необхідно враховувати, що суспільно небезпечне діяння не може бути кваліфіковано як хуліганство за наявності у сукупності таких обставин справи (провадження) : 1) засуджені і потерпілі між собою були знайомі; 2) до злочинного посягання перебували в особистих неприязних стосунках; 3) поштовхом до заподіяння тілесних ушкоджень стала поведінка самих потерпілих; 4) зі змісту протиправних дій кожного із засуджених простежується бажання завдати шкоди власне здоров'ю потерпілих через особисту неприязнь до них.

З огляду на викладене, враховуючи, що обвинувачений та потерпілі до бійки тривалий час спілкувалися між собою, вживали спиртні напої, а сама бійка між потерпілими та обвинуваченим відбулася на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що ОСОБА_6 спричинив тілесні ушкодження потерпілим не з хуліганських спонукань, а тому доводи апеляції потерпілого ОСОБА_2 щодо кваліфікації дій обвинуваченого за ч.4 ст. 296 КК України є безпідставними.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд повно та всебічно, дослідивши зібрані докази по справі, які є допустимими та належними, дійшов до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_6 спричинив ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_7 - легкі тілесні ушкодження, діючи у стані необхідної оборони, однак порушивши вимогу відповідності заподіяної шкоди небезпечності посягання та обстановці захисту, ОСОБА_6 завдав потерпілому ОСОБА_2 шкоди, явно більшої, ніж шкода, яка могла бути заподіяна обвинуваченому суспільно небезпечними діями потерпілих, та яка була необхідна для припинення незаконних дій потерпілих щодо нього, тобто ОСОБА_6 перевищив межі необхідної оборони.

З огляду на викладене, місцевий суд при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 врахував, те, що він вину визнав та розкаявся у вчиненому, раніше не судимий, за місцем проживання, колишнього навчання та роботи характеризується позитивно, спільно проживає з батьком, який є інвалідом ІІІ групи, матір'ю та трьома сестрами, одна з яких є інвалідом дитинства, яким надає матеріальну допомогу, на обліку в нарколога та психіатра не перебуває, добровільно відшкодував завдану потерпілому ОСОБА_2 матеріальну шкоду, обґрунтовано призначив покарання у виді арешту на строк шість місяців, яке є необхідним та достатнім для його виправлення та запобігання вчинення нових злочинів.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд призначив покарання обвинуваченому відповідно до вимог ст.65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, та тих, на які процесуальний прокурор та потерпілий посилаються в своїх апеляціях.

Порушень вимог кримінального процесуального закону в ході досудового слідства та розгляду справи в суді не встановлено.

За таких обставин підстав для задоволення апеляцій прокурора і потерпілого ОСОБА_2, а саме постановлення нового вироку та посилення покарання, колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.376, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Вирок Кам"янець-Подільського міськрайонного суду від 28 березня 2013 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а апеляційні скарги процесуального прокурора Косідло В.М. та потерпілого ОСОБА_2 - без задоволення.

Судді /підписи/

Згідно з оригіналом:

суддя апеляційного суду

Хмельницької області В.Ж. Вітюк