АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 11/793/524/13Головуючий по 1 інстанції

Категорія : ст.121 ч.2 КК України Ротаєнко Д.С.

Доповідач в апеляційній інстанції

Шкреба Р. Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2013 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого-суддіШкреби Р.Д.

суддівТапала Г.К., Суходольського М.І.

з участю прокурораЄмельянової О.В.

засудженого ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляції засудженого ОСОБА_6 з доповненнями до неї та адвоката ОСОБА_7 на вирок Монастирищенського районного суду від 11.04.2013 року, яким

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1

уродженця смт. Цибулів Монастирищенського району Черкаської

області , українця, громадянина України, з середньою освітою, не

працюючого, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню

дитину, жителя АДРЕСА_1, раніше

судимого:

I. 25.11.1994 року Монастирищенським районним судом за ч.3 ст.81, ч.2 ст.140, ч.3 ст.140 КК України (1960 р.) з призначенням покарання у виді 3 років позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на 1 рік, згідно п.8 Указу Президента України від 18.09.1994 року звільнений від покарання;

II. 06.07. 1995 року Монастирищенським районним судом за ст.17 ч.2 ст.140, ч.2 ст.144, ч.3 ст.186, ст.ст. 208, 42 КК України (1960 р.) з призначенням покарання у виді 3 років позбавлення волі з конфіскацією майна, звільнений 06.03.1997 року згідно ухвали Піщанського районного суду Вінницької області від 04.03.1997 року умовно-достроково, невідбутий строк 1 рік 4 міс.2 дні;

III. 08.10.1998 року Монастирищенським районним судом за ч.2 ст.206 КК України (1960 р.) з призначенням покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі, звільнений 03.02.2000 року по відбуттю строку покарання;

IV. 07.05.2007 року Святошинським районним судом м. Києва, змінено ухвалою апеляційного суду м.Києва від 28.11.2007 р., за ч.1 ст.119 КК України з призначенням покарання у виді 5 років позбавлення волі, постановою Ірпінського міського суду Київської області від 25.07.2008 року покарання у виді позбавлення волі замінено на обмеження волі строком на не відбуту частину покарання 3 роки 2 місяці 21 день, постановою Ірпінського міського суду Київської області від 30.01.2009 року скорочено наполовину не відбуту частину покарання на підставі ст.5 ЗУ «Про амністію» від 12.12.2008 року, звільнений постановою Ірпінського міського суду Київської області від 12.03.2009 року умовно-достроково, не відбутий строк 1 рік 1 місяць 26 днів обмеження волі, судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку, -

засуджений за ч.2 ст.121 КК України до 8 (восьми) років позбавлення волі з поміщенням його до кримінально-виконавчої установи.

На підставі ст.71 КК України до покарання призначеного за даним вироком частково приєднано не відбуту частину покарання за вироком Святошинського районного суду м. Києва у виді 10 місяців обмеження волі, перевівши його у 5(п'ять) місяців позбавлення волі відповідно ч.1 ст.72 КК України та остаточно призначено до відбуття покарання у виді позбавлення волі строком 8 (вісім) років 5 місяців позбавлення волі з поміщенням його до кримінально-виконавчої установи.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду в сумі 15 529 грн. 44 коп. та моральну шкоду в сумі 50 000 грн., а всього 65 529 грн. 44 коп..

Прийнято відмову потерпілої ОСОБА_9 від позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000 грн. із ОСОБА_6.

Стягнуто із ОСОБА_6 на користь Уманської міської лікарні вартість за лікування ОСОБА_10 в сумі 1047 грн.30 коп., -

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку суду ОСОБА_6 визнаний винним та засуджений за те, що 08 червня 2009 року о 00 годин 30 хвилин, перебуваючи біля будинку культури, що по вул.Ватутіна, 2, в смт. Цибулів Монастирищенського району Черкаської області, на грунті раптово виниклих особистих неприязних відносин між ним та ОСОБА_10, 1974 року народження, діючи умисно та цілеспрямовано, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, наніс останньому один удар рукою в область обличчя, після чого здійснив один поштовх руками в область тулуба ОСОБА_10 від чого останній, втративши рівновагу, упав на тверду асфальтовану поверхню, об яку вдарився головою. Від умисного нанесення удару кулаком в область обличчя і його наслідку - падіння ОСОБА_10 головою на тверду асфальтовану поверхню в потерпілого ОСОБА_10, згідно висновку експерта № 291/468 від 23.07.2009 року та висновку комісійної судово-медичної експертизи №50-к від 03.09.2012 року, виникла черепно-мозкова травма у вигляді перелому кісток склепіння та основи черепа, забій-розміжчення головного мозку, крововиливів над твердою та під твердою мозковою оболонкою, крововиливів під м'якими оболонками головного мозку, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя, в результаті яких 23.06.2009 року наступила смерть потерпілого ОСОБА_10

Не погоджуючись з вироком районного суду засуджений ОСОБА_6 08.05.2013 року подав апеляційну скаргу в якій просить вирок Монастирищенського районного суду від 11.04.2013 року змінити, перекваліфікувавши його дії з ч.2 ст.121 на ч.1 ст.119 КК України посилаючись на те, що вирок в частині визнання його винним за ч.2 ст.121 КК України, є незаконним та безпідставним, оскільки досудове та судове слідство проведено однобічно та неповно, допущені істотні порушення норм матеріального та кримінально-процесуального закону. Викладені у вироку суду висновки не відповідають фактичним обставинам справи, а це в свою чергу потягло неправильне застосування закону.

08.05.2013 року захисником засудженого ОСОБА_6, ОСОБА_7 подано апеляцію на вищевказаний вирок суду в якій він ставить питання про зміну вироку суду та постановлення ухвали за якою обвинувачення ОСОБА_6 змінити з ч.2 ст.121 КК України на ч.1 ст.119 КК України та призначити покарання в межах передбачених санкцією цієї статті з урахуванням положень ст.71 КК України щодо не відбутої частини покарання за вироком Святошинського районного суду м. Києва.

Прокурором, який брав участь при розгляді справи судом першої інстанції та потерпілими подані заперечення на апеляцію захисника та апеляцію засудженого ОСОБА_6 в яких вони вказують на те, що вирок місцевого суду є законним та обґрунтованим, а тому апеляційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника задоволенню не підлягають.

21.06.2013 року від засудженого ОСОБА_6 до апеляційного суду надійшло доповнення до апеляції в якій він просить застосувати до нього вимоги ст.69 КК України та призначити більш м'яке покарання ніж передбачене законом посилаючись на те, що в перші дні перебування ОСОБА_10 в сільській лікарні він частково надавав грошові кошти в сумі 5000 грн. та 100 доларів США, сам викликав швидку до потерпілого та просить врахувати те, що його мати похилого віку та потребує його допомоги.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який просив залишити вирок місцевого суду без зміни, а апеляції без задоволення, пояснення засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7, в підтримку своїх апеляцій, перевіривши та обговоривши матеріали кримінальної справи і доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляції учасників процесу задоволенню не підлягають, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів кримінальної справи, висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого ОСОБА_10, та кваліфікація його дій за ст. 121 ч. 2 КК України відповідають фактичним обставинам справи, які встановлені з урахуванням дійсних обставин події та ґрунтуються на зібраних у справі доказах, які детально досліджені в судовому засіданні і в їх сукупності та взаємозв'язку дана правильна юридична оцінка.

Висновки суду про винність засудженого ОСОБА_6 у вчиненні злочинів за обставин, викладених у вироку, ґрунтуються на доказах, досліджених і належним чином оцінених судом.

Доводи засудженого ОСОБА_6 та його захисника про те, що ОСОБА_6 не наносив удару потерпілому в область обличчя та що він не бажав та не передбачав настання наслідків, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою для перекваліфікації його дій на ч.1 ст.119 КК України, оскільки вони спростовуються показаннями ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_11 - безпосередніх очевидців події, а також висновками експертиз, показаннями експерта, згідно яких перелом правої очниці виник від дії тупого твердого предмета і не міг виникнути від падіння на тверду поверхню; синець на правому оці трупа ОСОБА_10 свідчить про те, що йому було нанесено удар тупим предметом, цілком можливо кулаком; від поштовху в груди з послідуючим падінням на тверду поверхню, травма верхньої очниці утворитися не могла.

Колегія суддів вважає, що суд, давши оцінку доводам ОСОБА_6 про те, що його дії необхідно кваліфікувати за ч.1 ст.119 КК України, як вбивство, вчинене через необережність, обґрунтовано визнав їх безпідставними, так як сама поведінка ОСОБА_6 свідчить про наявність умислу на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, оскільки, згідно показань потерпілої ОСОБА_9, ОСОБА_6 наніс удар рукою потерпілому в життєво важливий орган - голову, після того, не дивлячись на те, що він знав, що потерпілий знаходиться в стані сильного алкогольного сп'яніння, про що сам і вказує суду у своїх показаннях, про те, що він наніс йому вже удар в область голови, продовжив дії, спрямовані на заподіяння потерпілому інших тілесних ушкоджень шляхом поштовху його в груди, від якого потерпілий впав на тверду поверхню і отримав при цьому ряд інших тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя.

Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч.2 ст.121 КК України, а доводи апеляції засудженого і захисника є необґрунтованими.

Судом першої інстанції були взяті до уваги всі обставини справи та враховано обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_6, наявність на утриманні дитини, та призначив покарання в межах, наближеної до мінімальної санкції ч.2 ст.121 КК України.

Суд правильно вирішив цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 на відшкодування матеріальної шкоди. Обґрунтував у вироку суд і відшкодування моральної шкоди, оскільки потерпіла понесла душевні страждання у зв'язку зі смертю свого сина.

Вирок в цій частині відповідає ст.ст. 1166, 1167 ЦК України.

Призначаючи покарання суд врахував тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого, обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання і вірно дійшов висновку про можливість перевиховання ОСОБА_6 лише за умови ізоляції від суспільства.

Призначене покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, знаходиться в межах санкції статті Особливої частини Кодексу і є достатнім для перевиховання засудженого.

Місцевим судом не допущено істотних порушень норм кримінального або кримінально-процесуального законів, які б давали підстави для зміни або скасування вироку суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 362, 366 КПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 з доповненнями до неї та апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на вирок Монастирищенського районного суду від 11.04.2013 року , яким засуджено ОСОБА_6 за ст. 121 ч.2 КК України - залишити без задоволення, а вирок суду без змін.

Головуючий :

Судді :