Справа № 2-24/13 Головуючий у І інстанції Скарлат О.І.

Провадження № 22-ц/780/2521/13 Доповідач у 2 інстанції Березовенко Р.В.

Категорія 4 10.07.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

08 липня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Березовенко Р.В.,

суддів: Воробйової Н.С., Мережко М.В.,

при секретарі: Бобку О.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 4 березня 2013 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про виділ частки із складу майна, що перебуває у спільній частковій власності.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

в с т а н о в и л а:

У березні 2011 року позивачка звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що вона є власником 3\4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування укладеного з ОСОБА_4, посвідченого державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори Еременко Т.М.

Інша 1\4 частина вказаного житлового будинку належить відповідачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04.06.2007 року, виданого Вишгородської районної державною нотаріальною конторою.

Позивачка зазначає, що фактично вона користується в даному будинку приміщеннями 1-1 площею 12,8 кв.м, прихожа 1-2 площею 8,4 кв.м., житлова кімната 103 площею 8,4 кв.м., житлова кімната 1-4 площею 13,8 в.м., житлова кімната 1-5 площею 14.7 кв.м., загальна площа становить 57,6 кв.м., з якої житлова - 36,9 кв.м.

Відповідач користується приміщеннями 2-1 площею 8,9 кв.м., кухня 2-2 площею 4,3 кв.м., житлова кімната 2-3 площею 9,6 кв.м., житлова кімната 2-4 площею 8,1 кв.м., загальна площа становить 30,9 кв.м., з якої житлова - 17,7 кв.м.

Позивач вважає, що вона як власник 3\4 частини житлового будинку повинна займати площу в будинку більше на 8,775 кв.м. від площі, якою вправі володіти згідно визначених часток кожного з співвласників будинку. Однак відповідач заперечує цей факт, досягти згоди з відповідачем у праві спільної часткової власності спірного будинку позивачу не вдається, тому з підстав, передбачених ст.ст. 355, 356, ч.3 ст.358, 364 ЦК України просила виділити в натурі належні їй на праві власності 3/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідними надвірними будівлями.

Згодом позивач уточнила позовні вимоги в заяві від 20.02.2013 року та просила виділити їй в натурі 3\4 частини житлового будинку відповідно до варіанту №1 висновку будівельно-технічної експертизи виділу 3\4 частини житлового будинку та надвірних будівель і споруд з відхиленням від ідеальних часток співвласників по площі в житловому будинку та по вартості будівель та споруд та стягнути з відповідача 4838 грн. як компенсацію за відступ від ідеальної частки позивача на користь відповідача та судові витрати .

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 4 березня 2013 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про виділення частки із складу майна, що перебуває у спільній частковій власності задоволено.

Виділено у власність ОСОБА_3 в натурі 3\4 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1, згідно першого варіанту судової будівельно-технічної експертизи № 1117/11/10971/12-43 від 30 листопада 2012 року:

- кухню 1-1, площею 12,8 кв.м., вартістю 16448,22 грн.; передпокій 1-2, площею 7,9 кв.м. вартістю 10151,63 грн., житлову кімнату 1-3 , площею 8,4 кв.м., вартістю 10794,14 грн. , житлову кімнату 1-4 , площею 13,8 кв.м., вартістю 17733,23 грн., житлову кімнату 1-5 площею 14,7 кв.м., вартістю 18889,75 грн., житлову кімнату 2-4 площею 8.1 кв.м., вартістю 10408,64 грн., а всього по житловому будинку 65,7 кв.м, вартістю 84426 грн.;

- надвірні будівлі і споруди: сарай «Б» 3/4 частини вартістю 17223 грн., погріб «під Б» вартістю 2578 грн., вбиральня «Г» вартістю - 1755 грн., тротуар «І» (3/4 частини) вартістю 864,75 грн., огорожа 1-5 (3/4 частини), вартістю 30419,25 грн., навіс «И» вартістю 4178 грн., всього: загальною вартістю по надвірним будівлям та спорудам 57018 грн., разом по будинковолодінню: площею 65,7 кв.м. вартістю 141444 грн., відступ від ідеальних часток по площі житлового будинку на 0,68 кв.м менше; відступ від ідеальних часток по вартості будинковолодіння на 4838 грн. менше.

Зобов'язано ОСОБА_3 виконати за власні кошти переобладнання у виділеній їй частині будинку: між приміщеннями 1-4 (площею 13,8 кв.м.) та 2-4 (площею 8.1 кв.м.) влаштувати дверний проріз; між приміщеннями 2-3 (площею 9,6 кв.м.) та 2-4 ( площею 3,1 кв.м.) закласти дверний проріз.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 4838 грн. (чотири тисячі вісімсот тридцять вісім) грн. в рахунок компенсації за відступ від ідеальної долі частини майна. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити зустрічні позовні вимоги .

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.1 ст.364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

В силу ч.3 ст.358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно ч.4 ст.358 ЦК України визначено, якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов»язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Відповідно до ч.2 ст.367 ЦК України, у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору дарування від 19 жовтня 1991 року ОСОБА_4 подарувала своєму сину ОСОБА_6 ? частину жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, з відповідною частиною надвірних будівель та виділенням в користування (в натурі) обдарованого конкретних приміщень: коридору 2-1 площею 8,9 кв.м., кухні 2-2 площею 4,3 кв.м., житлової кімнати 2-3 площею 9,6 кв.м., житлової кімнати 2-4 площею 8,1 кв.м. ( а.с.22-24).

Визначені приміщення мали окремий вихід і фактично складали окрему квартиру НОМЕР_1 у спірному будинку, якою і користувався ОСОБА_6 протягом свого життя, тобто до 09 жовтня 2006 року, що не оспорюється сторонами.

Після його смерті відповідачка, як донька померлого прийняла спадщину, про що отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04.06.2007 року видане Вишгородською районною державною нотаріальною конторою, зареєстровано в реєстрі 1-2223 прав власності на нерухоме майно 04.07.2007 року (а.с.25). Як вказано в свідоцтві про право на спадщину спадкове майно, на яке видано свідоцтво складається з 1\4 частини житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель, що належало померлому на підставі договору дарування від 19 жовтня 1991 року за р.№11-1320. Цей житловий будинок з брусу, цегли, житловою площею 54.6 кв.м., загальною 89,8 кв.м., 48% зносу, а також надвірні будівлі: два сарая «Б», «В», погріб «під Б», уборна «Г», два навіси «Ж», «З», огорожа « 1-5», літній душ «Е», тротуар « 1».

На підставі договору дарування від 10.03.2000 року укладеного з ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідченого державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори Еременко Т.М., зареєстровано в реєстрі №1066, реєстрація права власності проведена в Вишгородському БТІ 17.03.2000 року позивач є власником 3\4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.4). Як вказано в договорі дарування позивач прийняла в дар 3\4 частини житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель. Цей житловий будинок з брусу, обкладений цеглою, збудований в 1923 році, житловою площею 54.6 кв.м., загальною площею 88,5 кв.м., 48% зносу, до нього прилягають надвірні будівлі: два сарая «Б», «В», погріб «під Б», уборна «Г», огорожа « 1-4», душ «Е», площадка «І».

Згідно витягу про державну реєстрацію прав №25547503 КП КОР «Вишгородське БТІ» від 12.08.2010 року позивачу ОСОБА_3 належить 3\4 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1, а 1\4 частина вказаного житлового будинку належить відповідачу ОСОБА_2 (а.с.26-27).

Позивачка фактично користується квартирою №1 , що складається з кухні 1-1 площею 12,8 кв.м , прихожа 1-2 площею 8,4 кв.м., житлова кімната 103 площею 8,4 кв.м., житлова кімната 1-4 площею 13,8 кв.м., житлова кімната 1-5 площею 14.7 кв.м., загальна площа становить 57,6 кв.м., з якої житлова - 36,9 кв.м. Відповідачка фактично користується квартирою №2 - приміщеннями 2-1 площею 8,9 кв.м., кухні 2-2 площею 4,3 кв.м., житлова кімната 2-3 площею 9,6 кв.м., житлова кімната 2-4 площею 8,1 кв.м., загальна площа становить 30,9 кв.м., з якої житлова - 17,7 кв.м.

Крім того, спірне домоволодіння складається також з надвірних будівель та споруд: сарай «Б» , погребу «під Б», сараю «В», тротуар «І», літнього душу «Е», туалету «Г», огорожа 1-5, каналізаційна споруда II.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок в натурі не розділений, добровільно визначити порядок користування сторони не можуть, у зв'язку з чим судом було призначено проведення по справі судову будівельно-технічну експертизу, при проведені якої експертом було запропоновано два варіанти розподілу у натурі споруд житлового будинку та домоволодіння у цілому. Крім того суд першої інстанції не прийняв до уваги позицію представників відповідача у тому, що відповідачка успадкувала приміщення в спірному житловому будинку, які були виділені в натурі у користування її батьку відповідно до договору дарування від 19.10.1991 року, оскільки в свідоцтві про право на спадщину за заповітом відповідачка є спадкоємцем 1\4 частини житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель та споруд, таким чином дійшовши висновку, що за життя ОСОБА_6, батька відповідачки, спірний житловий будинок не був поділений в натурі, і договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном до їхніх часток у праві спільної часткової власності відсутній.

Однак з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може виходячи з наступного.

Відповідно до договору дарування від 19 жовтня 1991 року власниця будинку ОСОБА_4 виявила свою волю та подарувала своєму сину ОСОБА_6 частину належного їй будинку з виділом в натурі конкретних приміщень, які були ізольовані та мали окремий вихід, що свідчить про те, що після укладення договору дарування ОСОБА_4 та ОСОБА_6 стали власниками різних конкретно визначених приміщень, якими і користувалися, а саме: ОСОБА_7 став власником приміщень 2-1 площею 8,9 кв.м., кухні 2-2 площею 4,3 кв.м., житлової кімнати 2-3 площею 9,6 кв.м., житлової кімнати 2-4 площею 8,1 кв.м., а ОСОБА_4 залишилася власником приміщень кухні 1-1 площею 12,8 кв.м , прихожої 1-2 площею 8,4 кв.м., житлової кімнати 1-3 площею 8,4 кв.м., житлової кімнати 1-4 площею 13,8 кв.м., житлової кімнати 1-5 площею 14.7 кв.м.

Тобто при укладенні договору дарування між співвласниками фактично було проведено поділ спільного майна в натурі (будинку), що відповідно до ч.2 ст.367 ЦК України свідчить про припинення права спільної часткової власності. Оскільки в подальшому ніякого перерозподілу в будинку щодо приміщень, які перебували у власності ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не проводилося то і спільна часткова власність, як між ними так і в подальшому не виникала, а отже звернення до суду з даним позовом на підставі ст. ст. 355, 356, ч.3 ст.358, ст. 364 ЦК України, на думку колегії суддів є необгрунтованим та безпідставним.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов»язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Отже, отримуючи свідоцтво про право на спадщину за заповітом відповідачка успадкувала усі права, які належали її батьку на момент його смерті (відкриття спадщини), тобто оскільки її батько був на момент своєї смерті власником конкретних приміщень у спірному будинку, якими і користувався в натурі, (що безпідставно та в порушення ст. 1218 ЦК України не було відображено у виданому свідоцтві), то до неї відповідно перейшло право власності і право користування саме на приміщення визначені в договорі дарування, так як на думку колегії суддів, у даному випадку даний договір дарування фактично можна вважати нотаріально посвідченим договором про порядок володіння та конкретне користування між попередніми співвласниками ОСОБА_4 та ОСОБА_6

Що ж стосується ідеальних часток зазначених у обох договорах дарування, то ці частки відповідним органом не визначалися і були зазначені неправильно ( з урахуванням приміщень право власності на які перейшло ОСОБА_6.), що вбачається з матеріалів справи (заключення експертизи) та не оспорюється сторонами, оскільки на час вчинення першого договору дарування від 19 жовтня 1991 року подаровані в ньому конкретні приміщення (2-1, 2-2, 2-3, 2-4) становили частку більшу ніж ? частина будинку, однак цей факт нотаріусом не перевірявся. Також, як видно з матеріалів справи і не спростовується сторонами приміщення, які залишилися у власності дарувательки ОСОБА_4, після 19 жовтня 1991 року (1-1,1-2,1-3,1-4,1-5) і фактично були подаровані позивачці у 2000 році, і якими вона фактично користується, як на час дарування так і зараз не становили ? частини спірного будинку (встановлено висновком експертизи), що також не перевірялося нотаріусом при оформленні договору.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки дарувательки ОСОБА_4 станом на 10.03.2000 року фактично на праві власності належали приміщення, які не становили ? частини будинку (були значно менше), то і відчуджувати вона мала право лише ту частину будинку, яка їй належала, а отже позивачка в свою чергу як обдарована не могла набути право саме на ? частини спірного будинку.

Виходячи з усього вищевказаного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі, з ухваленням нового рішення.

Що ж стосується порушення прав власності як відповідачки так і позивачки, допущених при оформленні договорів дарування (1991 р. та 2000 р.) та вподальшому при проведенні державної реєстрації, та встановлених у судовому засіданні, то з урахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд позбавлений можливості захистити їх при розгляді даної справи, оскільки судом першої інстанції під час розгляду справи по суті було допущене грубе порушення норм процесуального права, під час постановлення ухвали від 04 березня 2013 року про відмову у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_2 ( в силу ст. 293 ЦПК України не оскаржується окремо від рішення суду) з підстав не доцільності її розгляду з первістним позовом, оскільки висновок суду першої інстанції, що вони є не взаємопов»язані та не виникають з одних правовідносин є хибним.

За таких обставин, повно та всебічно з»ясувавши всі обставини справи та встановивши відповідні правовідносини між сторонами, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги, щодо виділу частки із складу майна, що перебуває у спільній частковій власності, з підстав зазначених у позові є необгрунтованими та безпідставними і в їх задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 4 березня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Р.В.Березовенко

Судді: Н.С.Воробйова

М.В.Мережко