Головуючий у 1-ій інстанції Бурлаченко О.О.
Доповідач Соломаха Л.І.
Категорія 30
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 липня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Пономарьової О.М.
суддів Соломахи Л.І., Биліни Т.І.
при секретарі Сачко І.В.
за участю:
представника позивача ОСОБА_2
представників відповідачів Мартиненко Н.Л.
Меженського В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_5 до управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька, Головного управління юстиції у Донецькій області про відшкодування моральної шкоди з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Донецька від 17 квітня 2013 року, -
В С Т А Н О В И В:
В грудні 2012 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька (далі УПФУ в Київському районі м. Донецька), Головного управління юстиції у Донецькій області про відшкодування моральної шкоди.
Зазначав, що постановою Київського районного суду м. Донецька від 28 грудня 2009 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2011 року, УПФУ в Київському районі м. Донецька було зобов'язано здійснити йому перерахунок пенсії по інвалідності (державної та додаткової) з 01 листопада 2006 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 28 грудня 2009 року відповідно до ст. 50, ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру 6 мінімальних пенсій за віком та 50% мінімальної пенсії за віком.
Зазначені судові рішення УПФУ в Київському районі м. Донецька добровільно не виконав, що змусило його звертатися за примусовим виконанням судового рішення до Головного управління юстиції у Донецькій області. На підставі його заяви державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області Меженським В.В. 20 вересня 2011 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищезазначеного судового рішення, а 13 грудня 2011 року ним же була винесена постанова про закриття виконавчого провадження, яка постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року була визнана незаконною.
Посилаючись на те, що незаконними діями обох відповідачів, які в порушення вимог ст. 124 Конституції України ігнорують та не виконують судове рішення, йому завдано моральних страждань, що призвело до погіршення його стану здоров'я, встановлення йому 2 групи інвалідності, просив стягнути з кожного з відповідачів на його користь на відшкодування моральної шкоди по 20 000 грн. (а.с. 2-3).
Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 17 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені частково. Стягнуто з УПФУ в Київському районі м. Донецька на користь ОСОБА_5 на відшкодування моральної шкоди 2 000 грн. та на користь держави судовий збір в розмірі 107,30 грн. В решті позовних вимог відмовлено (а.с. 82).
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог в повному обсязі, посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права (а.с. 84-87).
В судове засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_5 не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення йому 02 липня 2013 року повістки про явку до суду 09 липня 2013 року (форма № 119) (а.с. 117). У судове засідання з'явився його представник ОСОБА_2, яка діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 17 грудня 2012 року (а.с. 19), доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.
Представник відповідача - УПФУ в Київському районі м. Донецька Мартиненко Н.Л., яка діє на підставі довіреності цієї юридичної особи від 02 січня 2013 року № 55/08 (а.с. 109), просила частково задовольнити апеляційну скаргу позивача та скасувати рішення суду першої інстанції, яке прийнято з порушенням норм матеріального права.
Представник відповідача - Головного управління юстиції у Донецькій області Меженський В.В., який діє на підставі довіреності цієї юридичної особи від 02 жовтня 2012 року № 112 (а.с. 21), проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду стосовно Головного управління юстиції у Донецькій області залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2, представників УПФУ в Київському районі м. Донецька, Головного управління юстиції у Донецькій області, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав:
З матеріалів справи встановлено, що постановою Київського районного суду м. Донецька, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2011 року, визнана протиправною відмова УПФУ в Київському районі м. Донецька у перерахунку ОСОБА_5 державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до ч. 4 ст. 54, ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 листопада 2006 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 28 грудня 2009 року.
Зобов'язано УПФУ в Київському районі м. Донецька здійснити ОСОБА_5 перерахунок та виплату державної пенсії в розмірі шести мінімальних пенсій за віком, виходячи з установленого законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, та додаткової пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, виходячи з установленого законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за період з 01 листопада 2006 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 28 грудня 2009 року (а.с. 6-10).
20 вересня 2011 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області Меженським В.В. за заявою ОСОБА_5 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-5281, виданого 06 вересня 2011 року Київським районним судом м. Донецька про зобов'язання УПФУ в Київському районі м. Донецька здійснити ОСОБА_5 перерахунок та виплату державної пенсії в розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, виходячи з установленого законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за період з 01 листопада 2006 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 28 грудня 2009 року. Боржнику надано строк для добровільного виконання рішення суду (а.с. 43).
Розпорядженням 163968 від 26 жовтня 2011 року УПФУ в Київському районі м. Донецька здійснило на підставі судового рішення перерахунок державної та додаткової пенсії ОСОБА_5 за період з 01 листопада 2006 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 28 грудня 2009 року (а.с. 64-65), про що повідомило державного виконавця листом від 01 листопада 2011 року № 25424/03 (а.с. 70).
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області Меженського В.В. від 13 грудня 2011 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-5281, виданого 06 вересня 2011 року Київським районним судом м. Донецька про зобов'язання УПФУ в Київському районі м. Донецька здійснити ОСОБА_5 перерахунок та виплату державної пенсії в розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, виходячи з установленого законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за період з 01 листопада 2006 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 28 грудня 2009 року, було закрито у зв'язку із тим, що рішення боржником виконано фактично та в повному обсязі (а.с. 67).
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року постанова старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області Меженського В.В про закінчення виконавчого провадження від 13 грудня 2012 року визнана незаконною (а.с. 11-13).
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області Меженського В.В. від 20 вересня 2012 року на підставі судового рішення відновлено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-5281, виданого 06 вересня 2011 року Київським районним судом м. Донецька про зобов'язання УПФУ в Київському районі м. Донецька здійснити ОСОБА_5 перерахунок та виплату державної пенсії в розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, виходячи з установленого законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за період з 01 листопада 2006 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 28 грудня 2009 року (а.с. 55).
На теперішній час постанова Київського районного суду м. Донецька, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2011 року, про зобов'язання УПФУ в Київському районі м. Донецька здійснити ОСОБА_5 перерахунок та виплату державної та додаткової пенсії за період з 01 листопада 2006 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 28 грудня 2009 року не виконана.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями УПФУ в Київському районі м. Донецька, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання постанови Київського районного суду м. Донецька від 28 грудня 2009 року, яка набрала законної сили 20 червня 2011 року, УПФУ в Київському районі м. Донецька здійснило позивачу перерахунок пенсії за період з 01 листопада 2006 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 28 грудня 2009 року, згідно якого УПФУ зобов'язано доплатити позивачу пенсію в розмірі 74 235,21 грн. Проте в частині виплати цієї недоплаченої пенсії судове рішення до теперішнього часу не виконано. Відповідно до ст. 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зазначена сума УПФУ повинна бути замовлена з державного бюджету. Відповідачем не надано суду доказів про те, що ним було організовано надходження з бюджету коштів на виплату ОСОБА_5 заборгованості по пенсії, що ним була повідомлена Державна казначейська служба України про необхідність фінансування виплати позивачу недоплаченої пенсії згідно рішення суду, що такі кошти з бюджету не надійшли. Невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій УПФУ в Київському районі м. Донецька завдає позивачу моральних страждань.
Відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями Головного управління юстиції у Донецькій області, суд першої інстанції виходив з того, що між діями виконавчої служби та невиплатою позивачу заборгованості по пенсії взаємозв'язок відсутній, виконавчою службою виконані всі необхідні дії по виконанню судового рішення, заборгованість по пенсії позивачу не виплачена з причин, що не залежать від дій виконавчої служби.
З такими висновками суду першої інстанції погодитися не можливо, до них суд дійшов порушивши, як норми матеріального, так і норми процесуального права, що відповідно до п. 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 23 ЦК України, яка передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Проте суд першої інстанції не врахував, що ця норма права є загальною.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в пунктах 1, 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із Конституцією та законами України, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди.
Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема:
- коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень;
- у випадках, передбачених статтями 7, 4401 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону "Про інформацію", ст. 44 Закону "Про авторське право і суміжні права");
- при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Не врахувавши ці роз'яснення, суд першої інстанції у достатньому обсязі не визначився з характером правовідносин, що виникли між сторонами, та нормою права, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до частини 2 ст. 4 Закону України від 24.03.1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Тобто, правовідносини, що виникли між позивачем та Головним управлінням юстиції у Донецькій області щодо відшкодування моральної шкоди, завданої державним виконавцем під час виконання судового рішення, регулюються перш за все ст. 56 Конституції України.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно частини 3 ст. 11 Закону України від 24.03.1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 ст.87 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 4 листопада 2010 року № 2677-VI) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.
Відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої державним виконавцем під час виконання рішення суду, суд першої інстанції не врахував, що постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_5 до Головного управління юстиції у Донецькій області про визнання незаконною постанови про закінчення виконавчого провадження, яка набрала законної сили 06 вересня 2012 року, постанова старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області Меженського В.В. про закінчення виконавчого провадження від 13 грудня 2012 року визнана незаконною.
Цією постановою суду встановлено, що:
- на час розгляду судом справи постанова Київського районного суду м. Донецька від 28 грудня 2009 року в повному обсязі не виконана, а тому підстави для закінчення виконавчого провадження відсутні;
- підставою для закінчення виконавчого провадження стала відповідь УПФУ в Київському районі м. Донецька, якою останнє повідомило виконавчу службу, що ним здійснено перерахунок пенсії, недоотримана сума нарахована та включена в додаткову відомість для виплати, буде виплачена за умови наявного фінансування з Державного бюджету України;
- приймаючи постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, відповідач фактично порушив вимоги ст. 6, ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки закінчення виконавчого провадження в даному випадку до повного виконання постанови Київського районного суду м. Донецька від 28 грудня 2009 року є порушенням прав позивача. Зі змісту ч. 3 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» випливає, що постанова про закінчення виконавчого провадження у випадку невиконання боржником рішення суду, яким боржника зобов'язано вчинити певні дії, державним виконавцем виноситься лише після направлення відповідного подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом та інших підстав для закінчення виконавчого провадження, відкритого на виконання рішення суду, яким боржника зобов'язано вчинити певні дії, а саме, перерахувати та виплатити пенсію за відповідний період у встановленому судовим рішенням розмірі, чинним законодавством не передбачено (а.с. 11-13).
Відповідно до частини 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Враховуючи зазначене, є обгрунтованими доводи апеляційної скарги позивача про невідповідність обставинам справи висновку суду першої інстанції щодо відсутності неправомірних дій з боку виконавчої служби, що є структурним підрозділом відповідача - Головного управління юстиції у Донецькій області. Звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої державним виконавцем при виконанні рішення суду, позивач посилався саме на неправомірні дії, які вже встановлені рішенням у адміністративній справи, що набрало законної сили, що судом першої інстанції не враховано та призвело до помилкового висновку про відсутність причинного зв'язку між невиконанням рішення суду та діями відповідача - Головного управління юстиції у Донецькій області.
Проте за змістом п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», ст. 86 Закону України «Про виконавче провадження» і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.
Зазначене передбачено і п. 101 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно якого при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність"). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Зазначене випливає і з вимог частин 2, 3 ст. 3 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 4 листопада 2010 року № 2677-VI), згідно яких рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються в установленому Кабінетом Міністрів України порядку органами Державного казначейства України, які не є органами примусового виконання.
У порушення вимог ст. ст. 213 - 215 ЦПК України на вищезазначені норми закону, якими передбачено в даному випадку відшкодування шкоди за рахунок держави, суд першої інстанції уваги не звернув і відповідно не вирішив питання про те, хто є належним відповідачем у цій справі. В порушення вищезазначених норм права та ст. 33 ЦПК України належний відповідач - держава в особі відповідного органу Державної казначейської служби України, як розпорядника грошових коштів державного бюджету, за рахунок якого відшкодовується моральна шкода у випадку задоволення позову, до участі у справі не залучений, відповідні позовні вимоги до нього позивачем не заявлені.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» при пред'явленні позову до частини відповідачів (наприклад, при солідарному обов'язку боржників згідно зі статтею 543 Цивільного кодексу України) суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов'язаний вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Лише у випадку неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв'язку з характером спірних правовідносин (наприклад, при розгляді справ про захист гідності, честі та ділової репутації за участю засобів масової інформації) суд залучає його чи їх до участі у справі зі своєї ініціативи (статті 32, 33 ЦПК).
Проте на стадії апеляційного провадження у справі залучення по справі інших осіб, що не брали участь у справі у суді першої інстанції, процесуальним законом не передбачено. Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд вирішує позов ОСОБА_5 відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди у зв'язку із невиконанням органом державної виконавчої служби судового рішення, заявлені до неналежного відповідача, підстави для задоволення його позовних вимог відсутні. Проте він не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом до належного відповідача. Не залучивши до участі у справі належного відповідача, суд передчасно дійшов висновку про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої діями державного виконавця під час виконання судового рішення.
Зазначене стосується і позовних вимог ОСОБА_5 до УПФУ в Київському районі м. Донецька.
Відповідно до частини 1 ст. 107 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом несуть відповідальність згідно із законом.
Відповідно до п. 12 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України. Бюджет Пенсійного фонду України в зазначений період затверджує Кабінет Міністрів України.
Згідно п. 1 «Положення про Пенсійний фонд України», яке затверджено Указом Президента України від 06.04.2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Тобто, другий відповідач по цій справі - УПФУ в Київському районі м. Донецька, також є органом державної влади і відповідно правовідносини, що виникли між позивачем та УПФУ в Київському районі м. Донецька щодо відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням судового рішення, також регулюються ст. 56 Конституції України, ст. 1174 ЦК України, а не ст. 23 ЦК України, з якої виходив суд задовольняючи частково позовні вимоги позивача. Доводи апеляційної скарги позивача про порушення судом першої інстанції норм матеріального права є обґрунтованими.
Проте, в порушення норм матеріального права - ст. 56 Конституції України, ст. 1174 ЦК України, встановивши факт заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок бездіяльності посадових осіб УПФУ України в Київському районі м. Донецька при здійсненні своїх повноважень, суд першої інстанції ухвалив рішення про відшкодування позивачу моральної шкоди не за рахунок держави, а стягнув відповідні кошти на відшкодування моральної шкоди з бюджетної установи - УПФУ України в Київському районі м. Донецька, бездіяльністю посадових осіб якої позивачу за висновком суду завдана моральна шкода. Зазначене порушення судом норм матеріального права відповідно до п. 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду.
Враховуючи, що належним відповідачем за позовними вимогами ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю посадових осіб УПФУ України в Київському районі м. Донецька, також є відповідний територіальний орган Державної казначейської служби України, що такий до участі у справі не залучений, позовні вимоги ОСОБА_5 до нього не заявлені, що на стадії апеляційного провадження залучення інших осіб, що беруть участь у справі, процесуальним законом не передбачено, виходячи з вимог ст. 11 ЦПК України, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю посадових осіб УПФУ України в Київському районі м. Донецька, відсутні, оскільки УПФУ України в Київському районі м. Донецька є неналежним відповідачем.
Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в повному обсязі з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди як до УПФУ в Київському районі м. Донецька, так і до Головного управління юстиції у Донецькій області, оскільки вони є неналежними відповідачами, належний відповідач - держава в особі відповідного органу Державної казначейської служби України, як розпорядника грошових коштів державного бюджету, за рахунок якого відшкодовується моральна шкода у випадку задоволення позову, до участі у справі не залучений.
Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Донецька від 17 квітня 2013 року скасувати та ухвалити нове.
Відмовити ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька, Головного управління юстиції у Донецькій області про відшкодування моральної шкоди.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Л.І. Соломаха
Т.І. Биліна