Справа № 437/1805/13-ц
Провадження № 22ц/782/2400/13
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі :
головуючого: Гаврилюка В.К.
суддів: Коротенка Є.В., Околота Г.М.
при секретарі : Вербицькому І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 08 травня 2013 року
за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» про укладення договору на житлово-комунальні послуги ,-
ВСТАНОВИЛА :
У лютому 2013 року позивач звернулася із зазначеним позовом до суду, посилаючись на те, що вона разом зі своїм чоловіком - ОСОБА_2 є співвласниками нежитлового приміщення АДРЕСА_1. 25.12.2012р. позивачка звернулась своїм листом на адресу відповідача, в якому просила укласти з нею договір про користування електричною енергією побутовим споживачем за вищевказаною адресою. У відповідь на звернення позивачки ТОВ «ЛЕО» повідомило, що договір на постачання електричної енергії має бути укладено у відповідності до вимог Правил користування електричною енергією з поданням документів, що визначені в п. 5.4 ПКЕЕ з врахуванням того, що належне позивачці приміщення є нежитловим. З огляду на вказані обставини відповідач визнав за неможливе вирішення питання про укладення договору в запропонованій позивачкою редакції. Позивачка вважає, що ухиляючись від укладення з нею договору про користування електричною енергією, відповідач порушує вимоги ч. 1 ст. 16. ч. 1 ст. 19, п. 3 ч. 2 ст. 21, ст. 26, ч. 1 ст. 29, ч. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п.п. 3, 5 Правил користування електричною енергією для населення, затверджених Постановою КМУ від 26.07.1999р. №1357. 05 квітня 2013 року позивачка уточнила, свої позовні вимоги, яким просила суд зобов'язати ТОВ «ЛЕО» як виконавця укласти з ОСОБА_1 договір від 01 січня 2013 року про користування електричною енергією у належному позивачці нежитловому приміщенні АДРЕСА_1 та надіслати споживачці ОСОБА_1 примірник підписаного на кожній сторінці і скріпленого печаткою відповідача такого договору від 01 січня 2013 року - на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про житлово-комунальні послуги», затверджених постановою КМУ від 26 липня 1999 року №1357 Правил користування електричною енергією для населення та Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання енергетики України від 31 липня 1996 року №28.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено за небгрунтованістю.
В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення суду, як незаконне та необґрунтоване, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зазначає, що судом неповно встановлені обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому просить ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, яки беруть участь у справі, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
На підставі ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на основу своїх вимог або заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом на підставі договору про поділ майна подружжя від 21.09.2012р., позивачці - ОСОБА_1 та її чоловіку - ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить нежитлове приміщення АДРЕСА_1. Частки позивачки та її чоловіка у вищевказаному нежитловому приміщенні складають по ? частки на кожного, без виділення цих часток в натурі (а.с. 7-8).
Зі змісту листа позивачки на адресу ТОВ «ЛЕО», вбачається, що ОСОБА_1 надала відповідачеві лише два примірники проекту договору про користування електричною енергією та не надала будь-яких інших документів, що в свою чергу позбавило відповідача можливості розглянути по суті питання щодо укладення договору, у запропонованій позивачкою редакції (а.с. 10).
З урахуванням вищевказаного, правовідносини щодо володіння, користування та розпорядження вищезазначеним нежитловим приміщенням регулюються за правилами чинного цивільного законодавства України, що стосуються спільної часткової власності та передбачені Главою 26 Цивільного кодексу України.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ч. 1). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 2).
Відповідно до ч. 1 ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою, у зв'язку з чим позивачка, як власниця лише ? частки вищевказаного нежитлового приміщення не мала достатніх повноважень самостійно укладати договори, що пов'язані з користуванням цим приміщенням, його обслуговуванням та забезпеченням комунальними послугами.
Клопотань з боку позивачки, або її представника, яких й є другим співвласником вказаного нежитлового приміщення, щодо залучення його ОСОБА_2 до участі у справі в якості співпозивача, або третьої особи, не заявлялося.
Як видно з проекту договору про користування електричною енергією побутовим споживачем, який було надіслано позивачкою на адресу відповідача, цей проект договору підписаний лише позивачкою та від імені лише позивачки, яка без згоди іншого співвласника не могла укладати такий договір, також позивачкою зазначена в договорі адреса для розгляду питання щодо споживача як АДРЕСА_2, тоді як в позові вона звертається та просить укласти договір за адресою: АДРЕСА_3 у зв'язку з чим запропонована позивачкою редакція договору не відповідає вимогам чинного цивільного законодавства України (а.с. 12-14).
Чинне законодавство України розмежовує дві категорії споживачів, а саме населення, тобто Фізичних осіб, які використовують електричну енергію в побутових цілях, що не пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності та інші споживачі електричної енергії (крім населення).
Так, правовідносини постачальників електричної енергії з населенням врегульовані Постановою КМУ № 1357 від 26.07.1999р. «Про затвердження Правил користування електричною енергією для населення», а правовідносини щодо постачання електричної енергії іншим споживачам врегульовані Постановою НКРЕ України № 28 від 31.07.96р. «Про затвердження Правил користування електричною енергією».
Обидва вищезазначені нормативні документи передбачають типову форму договору, в рамках якого здійснюється постачання та користування електричною енергією, при цьому п. 5.4 ПКЕЕ місить умови щодо укладення договору за умови надання споживачем переліку документів, що підтверджують наявність необхідних прав та статусу споживача, технічні параметри електроустановки, її схему підключення, потужність та інші обставини.
Як вбачається зі змісту позову ОСОБА_1 нежитлове приміщення АДРЕСА_1, використовується у якості офісу адвоката, про що вказує статус приміщення - нежитлове, однак, як нормативне обґрунтування позову вказує на те, що позивач вимагає від відповідача укладення договору про постачання житлово-комунальної послуги. За вказаних обставин, маючи намір укласти з відповідачем договір про користування електричною енергією побутовим споживачем, позивачка мала надати енергопостачальній організації документи, які підтверджують, що електрообладнання, якими оснащене вищевказане приміщення призначене для використання у побутових цілях та буде використовуватись позивачкою виключно у побутових цілях, а не для здійснення підприємницької діяльності. Доказів про те, що приміщення переводиться у статус житлового позивачкою не надано.
Згідно із фотокопією договору про поділ майна подружжя від 21 вересня 2012 року, приміщення АДРЕСА_1, було поділено між подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за яким вказане майно втратило правовий статус спільного сумісного, та було визначено сторонами як спільне часткове, без виділення в натурі, а лише за ідеальними частками /а.с. 7-8/.
Суд виходив з положень в п. 1.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року №28, згідно якого до насе-лення відносяться споживачі електричної енергії - фізичні особи, які з метою задоволення власних побутових або господарських потреб споживають електричну енергію для потреб електроустановок, що належать їм за ознакою права власності або користування, за винятком електроустановок, які використовуються для здійснення в установленому законодавством порядку підприємницької діяльності.
Матеріали справи містять Договір про надання юридичної допомоги позивачці ОСОБА_1 з боку адвоката ОСОБА_2, що здійснює свою діяльність за адресою: будинок АДРЕСА_3, тобто один із співвласників використовує вказане приміщення для адвокатської діяльності, що за своєю правовою природою не є підприємницькою, але здійснюється з метою отримання доходу, тобто є комерційною /а.с. 15/.
Запропонована позивачкою редакція договору не відповідає за своїм змістом ні типовій формі договору про користування електричною енергією на території населеного пункту, що передбачена Додатком № 5 до Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою НКРЕ України № 28 від 31.07.96р., ні типовій формі договору про користування електричною енергією, що є додатком № 1 до Правил користування електричною енергією для населення, що затверджені Постановою КМУ № 1357 від 26.07.1999р.
Згідно роз'яснень Національної комісії регулювання електроенергетики України від 08.02.2011р. № 811/11/17-11, від 31.07.2009р. № 5146/11/17-09, ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення). Норми розділів 1,2 ПКЕЕ поширюються на всіх споживачів без винятку. Якщо об'єкт нерухомості, який належить фізичній особі на праві власності або користування, не відноситься до житлового фонду, відносини між таким споживачем - фізичною особою та енергопостачальником регулюються шляхом укладення договору про постачання електричної енергії на відокремлений об'єкт відповідно до вимог ПКЕЕ (правила яки застосовуються для юридичних осіб та фізичних осіб підприємців) із обов'язковим наданням документів, передбачених пунктом 5.4 ПКЕЕ.
Як встановив суд, об'єктом споживача на підставі права власності є нежитлове приміщення, тому оплата за електричну енергію, що споживається у такому приміщенні фізичною особою, має здійснюватись за роздрібним тарифом відповідного класу напруги, за тарифами для підприємців та юридичних осіб.
Разом з тим, згідно з ст. 3 ЦПК України кожна заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводяться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів наведений у ст. 16 ЦК України.
Суд дав належну оцінку вказаним обставинам і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Зважаючи на викладене, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення суду слід вважати такими, що не заслуговують на увагу.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду відповідає вимогам закону, порушень процесуального законодавства при розгляді справи та прийнятті рішення не встановлено, тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 08 травня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий :
Судді :