РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/827/13Головуючий суду першої інстанції:Захарова К.П.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Кустова І. В.

"26" червня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіКустової І. В.,

СуддівЛоманової Л. О., Притуленко О. В.,

При секретаріМартиненко М. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Відділу державної виконавчої служби Керченського міського управління юстиції АР Крим, арбітражного керуючого Дочірнього підприємства Кримська спілка риболовецьких колгоспів «ТПК «Море» - Савіна Василя В’ячеславовича про стягнення грошової суми, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Керченського міського суду АР Крим від 12 квітня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до Відділу державної виконавчої служби Керченського міського управління юстиції АР Крим (далі - ВДВС Керченського МУЮ АР Крим), арбітражного керуючого Дочірнього підприємства Кримська спілка риболовецьких колгоспів «ТПК «Море» (далі - ДП КСРК «ТПК «Море») Савіна В.В. про стягнення заробітної плати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за рішенням Керченського міського суду АР Крим від 24 травня 2011 року з ДП КСРК «ТПК «Море» на користь позивача стягнуто заборгованість з заробітної плати у розмірі 75 211,77 грн. 25 серпня 2011 року на підставі виконавчого листа № 2-1417 від 04 серпня 2011 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного судового рішення. Постановою державного виконавця від 28 березня 2012 року виконавче провадження закінчене у зв'язку з визнанням ДП КСРК «ТПК «Море» банкрутом на підставі постанови Господарського суду АР Крим від 15 березня 2012 року, виконавчий лист направлено арбітражному керуючому для подальшого виконання. Оскільки рішення суду від 24 травня 2011 року не виконано, просить стягнути суму заборгованості з відповідачів.

Заочним рішенням Керченського міського суду АР Крим від 12 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове - про задоволення позову.

На думку апелянта, судом безпідставно не з'ясовано причини невиконання арбітражним керуючим рішення суду від 24 травня 2011 року. Також апелянт вказує на те, що суд відмовив у задоволенні позову з формальних підстав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та з'ясувавши доводи апелянта, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Керченського міського суду АР Крим від 24 травня 2011 року позов ОСОБА_6 задоволений, стягнуто з ДП КСРК «ТПК «Море» на її користь заборгованість з заробітної плати станом на 01липня 2009 року у розмірі 75211, 77 грн. без утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів (а.с. 7). Це рішення звернуте до виконання, але постановою державного виконавця від 28 березня 2012 року виконавче провадження закінчене у зв'язку із визнанням ДП КСРК «ТПК «Море» банкрутом на підставі постанови Господарського суду АР Крим від 15 березня 2012 року; виконавчий лист направлено арбітражному керуючому для подальшого виконання (а.с.3). Відомостей про перерахування позивачу належних їй грошових сум матеріали справи не містять.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення до суду стало невиконання судового рішення від 24 травня 2011 року, що, на думку позивача, спричинило їй шкоду з вини відповідачів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки рішення суду про стягнення на її користь заборгованості з заробітної плати знаходиться на примусовому виконанні, а тому позивач має право на захист своїх прав в порядку судового контролю за виконанням судових рішень.

Колегія суддів не може погодитися з підставою, за якою суд відмовив у позові, не визначившись при цьому з характером спірних правовідносин, не виконавши встановлений процесуальним законом обов'язок щодо сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, зокрема, й не попередивши позивача про наслідки не вчинення нею певних процесуальних дій та не роз'яснивши їй право на зміну предмету або підстави позову, зміну неналежного відповідача або залучення до участі у справі іншої особи, як співвідповідача (частина 4 статті 10, частина 2 статті 31, частина 1 статті 33 ЦПК України).

Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Згідно частини 2 статті 87 Закону України «Про виконавче провадження» збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії; державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Положеннями цієї правової норми встановлено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

У разі завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця особа має право звернутись до суду з позовом про відшкодуванням шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади (статті 1174 ЦК України).

Факт неправомірності (незаконності) дій державного виконавця, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку (ухвалою, рішенням, постановою, вироком суду).

З аналізу вищевикладених норм закону вбачається, що вимоги щодо відшкодування за рахунок держави шкоди, заподіяної державним виконавцем під час виконання рішення, повинні заявлятися як до відповідного органу державної виконавчої служби, та і до відповідного територіального органу Державного казначейства України.

На ці положення закону суд першої інстанції уваги не звернув, не з'ясував наявність підстав для відшкодування шкоди та не визначився з колом відповідачів, чим порушив норми процесуального права, що привело до неправильного вирішення справи (пункт 4 частини 1 статті 309 ЦПК України та частина 3 статті 309 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги порушень, яких припустився суд при розгляді справи, не стосуються, але звертаючи увагу на те, що судом вирішено спір без врахування суб'єктного складу учасників процесу та всупереч принципу змагальності сторін, що є прямим порушенням вимог статей 10, 31, 33, 213, 214, 215 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність перевірки законності оскарженого рішення у повному обсязі.

При вирішенні питання щодо порушення прав позивача внаслідок неправомірних дій та бездіяльності органу державної виконавчої служби необхідно враховувати характер спірних правовідносин та визначитися з колом осіб, які мають відповідати за вказаним позовом, з урахуванням положень статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» та статей 22, 1174 ЦК України.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22 ЦК України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: неправомірна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (наявність шкоди); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, яка має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина правопорушника.

У матеріалах справи відсутні відомості про встановлення у передбаченому законом порядку неправомірності (незаконності) дій чи бездіяльності державного виконавця, які привели до спричинення шкоди стягувачу. Крім того, до участі у справі не залучено відповідний територіальний орган Державного казначейства України.

За таких обставин, законні підстави для задоволення вимог про стягнення з ВДВС Керченського МУЮ АР Крим шкоди, спричиненої невиконанням судового рішення відсутні.

Умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно до статей 23, 24 цього Закону з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури підприємницька діяльність банкрута припиняється, припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном та призначається ліквідатор, повноваження якого визначені у статті 25 вказаного Закону. Частиною 4 вказаної статті Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено, що дії ліквідатора можуть бути оскаржені кредитором до господарського суду.

Як роз'яснено у пункті 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12) віднесено до компетенції господарських судів. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Оскільки згідно зі статтею 16 ЦПК не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Звертаючи увагу на те, що позов заявлено до арбітражного керуючого ДП КСРК «ТПК «Море», та враховуючи вищевикладені норми закону, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття провадження у справі в цій частині вимог.

Таким чином, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог до ВДВС Керченського МУЮ АР Крим з інших підстав та закриттям провадження у справі в частині вимог до арбітражного керуючого ДП КСРК «ТПК «Море».

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктами 2, 4 частини 1 статті 307, пунктами 3, 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Заочне рішення Керченського міського суду АР Крим від 12 квітня 2013 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до Відділу державної виконавчої служби Керченського міського управління юстиції АР Крим про відшкодування шкоди відмовити з інших підстав.

Провадження у справі в частині вимог ОСОБА_6 до арбітражного керуючого Дочірнього підприємства Кримська спілка риболовецьких колгоспів "ТПК "Море" - Савіна Василя В'ячеславовича про відшкодування шкоди закрити.

Роз'яснити позивачу, що вирішення спору в цій частині віднесено до юрисдикції господарського суду.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді

І.В. Кустова Л.О. Ломанова О.В. Притуленко