УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
№ справи: 105/340/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Басова О.А.
№ провадження: 22-ц/190/3463/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Рошка М. В.
27 червня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді:Рошка М.В..,
Суддів:Сінані О.М., Хмарук Н.С.,
При секретарі:Кутелія Я.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Парус» до ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, за апеляційною скаргою Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Парус» на рішення Джанкойського міськрайонного суду АР Крим від 28 березня 2013 року, -
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2013 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 113866 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач 18.10.2012 року самовільно розібрав половину шиферного даху приміщень млину, що належить на праві власності СГВК «Парус», чим завдав майнової шкоди на вказану суму.
Рішенням Джанкойського міськрайонного суду АР Крим від 28 березня 2013 року у задоволені позову відмовлено.
Не погодившись з даним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача,представника позивача,відповідача та його представника, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що нежитлова споруда належить йому на праві власності, недоведена сума збитків, внаслідок чого право позивача не порушено, а тому не підлягає захисту.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким вирішенням спору та вважає, що судом першої інстанції повно і правильно встановлені всі дійсні обставини справи, яку вирішено згідно з законом.
Матеріалами справи встановлено, що позивачу, відповідно до свідоцтва про право власності, виданого Завіт-Ленінської сільрадою 28.04.2005 року належить нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.27), свідоцтво видано на підставі рішення виконкому Завіт-Ленінської сільради № 44 від 25.04.2003 року на приміщення: консервного заводу, котельної консервного заводу, лабораторії, вагової, масло цеха, теслярської майстерні, складу тарного цеху, складу готової продукції, складу консервного цеху, винцеху 1953р., винцеху 1983 р., холодильника 2200т., туалету та огорожі, розташовані по АДРЕСА_1 ( а.с.104-105).
Право власності на млин (літ. «Т» та «Щ»), яке раніше визначалось як холодильник не передавалося та не оформлювалось.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивач отримав право власності на спірні споруди внаслідок договору займу з огляду на наступне.
Колегія суддів не вважає надані позивачем згоду про погашення боргу від 03.08.2003 року, укладену між позивачем та СООО «Завітне» про передачу у рахунок погашення боргу холодильника об'ємом 500т. (будівля 1968 року побудови) ( а.с.222) та акт прийому - передачі майна від 03.08.2003 року (а.с.162) належними та допустимими доказами які б свідчили про набуття позивачем права власності на зазначені споруди.
Згідно згоди від 03.08.2003 року боржник передав позивачу документи, які підтверджують право власності боржника на споруди, але в матеріалах справи ці докази відсутні.
З оціночних актів на споруди літ. «Щ» (а.с. 47) та літ. «Т» (а.с.50) вбачається, що ці приміщення 1962 року забудови, дах мають у виді 3-х шарового руберойду з захисним шаром піску та гравію, відповідно до умов згоди передавалася будівля 1968 року забудови.
Крім того, рішенням виконавчого комітету Завіт-Ленінської сільради № 79 від 26.10.2012 року спірному нежитловому приміщенню надана нова поштова адреса: с. Завіт - Ленінське, вул. Леніна 7в (а.с.226), згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.04.2013 року, у реєстрі відомості щодо спірного майна відсутні( а.с. 220).
Листом від 20.05.2013 року Завіт- Ленінська сільська рада звертається до реєстраційної служби Джанкойського міськрайонного управління юстиції з заявою поставити на облік спірне майно як безхазяйне ( а.с.219).
Також на це майно сільрадою виготовлений технічний паспорт.
Враховуюче викладене колегія суддів не може погодиться з доводами позивача, що він отримав право власності на будівлю внаслідок положень статті 128 ЦК УСРСР (в редакції 1963 року), де не передбачалась обов'язкова реєстрація права власності на нерухоме майно, а право власності набувалося з моменту передачі майна.
Відповідно до статей 316, 328, 345 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до Наказу|Положення від 07.02.2002, № 7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно" Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі - Положення) визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні і спрямоване на забезпечення визнання та захисту цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності.
Положення діє на всій території України і є обов'язковим для виконання громадянами, міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності.
Обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.
Реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.
У позовній заяві позивач посилається на порушення відповідачем положень статей 11 та 22 ЦК України, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. З пояснень наданих до суду вбачається, що позивач вважає спірне майно своєю власністю та вимагає відновлення свого права як власника.
Статею 386 ЦК України передбачено, що власник,права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової шкоди.
Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до змісту ст. 11, 15 ЦПК України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Захист же цивільних прав - є передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Згідно зі статею 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Позивач не надав допустимих та належних доказів в обґрунтування своїх позовних вимог щодо належності йому спірного майна, позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди є похідними, а тому позов задоволенню не підлягає у повному обсязі.
Інші доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування або зміни судового рішення.
За таких обставин, судом першої інстанції правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно зі статтею 308 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 303, 304, 307-308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Парус» відхилити.
Рішення Джанкойського міськрайонного суду АР Крим від 28 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
Рошка М.В. Сінані О.М. Хмарук Н.С.