7

Головуючий першої інстанції Назарцева В.О.

Категорія 2 Доповідач Зайцева С.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2013 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

Головуючого: Маширо О.П.

Суддів: Баркова В.М., Зайцевої С.А.

при секретарі Риндіній Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 21 січня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 до Представництва Фонду державного майна України в м. Донецьку, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька», третя особа: Будьоннівська районна у м. Донецьку рада, Комунальне комерційне підприємство Донецької міської ради «Бюро приватизації і обміну житлового фонду», Донецької міської ради, Комунального підприємства «Керуюча компанія Будьоннівського району м. Донецька», органу опіки і піклування Будьоннівського району м. Донецька про визнання приватизації незаконною, визнання правочинів недійсними, скасування записів в Реєстрі прав власності на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2010 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом,який мотивували тим,що мешкали та були зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1.

15 березня 2004 року рішенням суду ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було визнано такими, що втратили право на користування вказаною квартирою.

30 березня 2004 року відповідач ОСОБА_4 зняв з реєстрації позивачів та одноособово приватизував спірну квартиру , отримавши свідоцтво про право власності на квартиру за № 2878 від 28 травня 2004 року.

11 липня 2004 року відповідач ОСОБА_4 продав квартиру відповідачу ОСОБА_8

19 грудня 2005 року ухвалою Куйбишевського районного суду м. Донецька було скасоване заочне рішення від 15 березня 2004 року про визнання позивачів такими, що втратили право на користування квартирою.

30 листопада 2007 року відповідач ОСОБА_8 продала спірну квартиру відповідачу ОСОБА_5

24 листопада 2009 року рішенням Апеляційного суду Донецької області у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання позивачів такими, що втратили право на користування спірною квартирою відмовлено.

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, була зареєстрована у спірній квартирі з квітня 1990 року. Рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька щодо визнання її такою,що втратила право користування спірною квартирою ухвалено не було. Зважаючи, що вона на час приватизації квартири була неповнолітньою, до участі у справі відповідний районний орган опіки і піклування не був залучений, а сама ОСОБА_1 була притягнута до участі в справі як співвідповідач тільки 11.06.2009 року.

При приватизації квартири відповідач ОСОБА_4 ввів в оману орган приватизації щодо надання інформації про склад сім'ї , без зазначення позивача - неповнолітньої ОСОБА_1 Відповідач здійснив приватизацію квартири таємно, без повідомлення позивачів про це. Зазначили ,що у такий спосіб відповідач ОСОБА_4 позбавив їх законного права на приватизацію квартири.

Про приватизацію квартири і про укладені договори купівлі - продажу стало відомо тільки в процесі розгляду справи в Куйбишевському районному суді м. Донецька після отримання відповіді з КП БТІ м. Донецька від 15.10.2008 року . Тобто, на час приватизації квартири 28.05.2004 року, позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 разом з неповнолітньою позивачем ОСОБА_1 мешкали за адресою спірної квартири, мали право на житло, а тому приватизація квартири без їх участі та згоди відповідачем ОСОБА_4 відбулась незаконно і порушує їх конституційне право на житло і його приватизацію.Оскільки право позивачів, та право неповнолітньої дитини, на приватизацію спірної квартири у травні 2004 року було порушено, це є підставою для визнання приватизації незаконною.Вважають, що укладені після проведення незаконної приватизації квартири договір купівлі - продажу від 21.07.2004 року,договір купівлі - продажу від 30.11.2007 року, є недійсними на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Просили визнати розпорядження представництва Фонду державного майна України в м. Донецьку № 2878 від 28.05.2004 року про приватизацію спірної квартири недійсним; - визнати договір купівлі - продажу квартири, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 21.07.2004 року недійсним; - визнати договір купівлі - продажу квартири, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 30.11.2007 року недійсним; зобов'язати КП «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» скасувати записи у Реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо спірної квартири; вселити позивачів у спірну квартиру.

Рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька від 21 січня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1,ОСОБА_3,ОСОБА_2 - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачі ОСОБА_1, представник позивачів ОСОБА_9 просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, з тих підстав, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначають про те,що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність публічно - правового спору між сторонами по справі,зробив передчасний висновок про відмову у визнанні недійсним договору відчуження спірної квартири, адже не з'ясував належним чином обставини щодо законності приватизації спірної квартири.

При приватизації квартири ОСОБА_4 своїми діями ввів в оману орган приватизації, надавши для приватизації спірної квартири недостовірну інформацію (довідку про склад сім'ї), без зазначення ОСОБА_1, на підставі якої квартира була приватизована одноособовим відповідачем.

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2,ОСОБА_1, ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_3,ОСОБА_2,представник органу опіки та піклування Будьоннівського району м.Донецька,що діє за довіреністю Гнеденко В.М. підтримали доводи апеляційної скарги.

Відповідач ОСОБА_4, ОСОБА_7 та представник відповідачів ОСОБА_11 просили апеляційну скаргу відхилити.

Інші учасники судового розгляду та їх представники належним чином були повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.382), надали заяви про можливість розгляду справи у їхню відсутність (а.с.372,373,374,376,378,389-390). Відповідно ч.2.ст.305 ЦПК України їхня неявка не перешкоджає розглядові справи .

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України ,що міститься в п. 2. постанови «Про судове рішення у цивільній справі «№ 14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права,що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Суд першої інстанції встановив, що позивачі мешкали та були зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1.

15 березня 2004 року рішенням Куйбишевського районного суду м.Донецька ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було визнано такими, що втратили право на користування на вказану квартиру.

30 березня 2004 року відповідач зняв з реєстрації позивачів. Розпорядженням представництва Фонду державного майна України в м.Донецьку № 2878 від 28 травня 2004 року спірна квартира була безоплатно передана у приватну власність ОСОБА_4(т.2.а.с.399) .

19 грудня 2005 року ухвалою Куйбишевського районного суду м. Донецька було скасоване заочне рішення від 15 березня 2004 року про визнання позивачів такими, що втратили право на користування квартирою.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ,суд першої інстанції виходив з того ,що розпорядження представництва Фонду державного майна України в м.Донецьку № 2878 від 28 травня 2004 року не визнано неправомірним в рамках адміністративного судочинства ,а тому усі позовні вимоги ,крім вимог про вселення ,задоволенню не підлягають.

Однак з таким висновком суду не можна погодитися ,тому що він не ґрунтується на законі та обставинах справи.

Відповідно до п.1.ч.1.ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється,зокрема,на спори фізичних чи юридичних осіб із суб*єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії),дій чи бездіяльності.

При цьому до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення ,дії чи бездіяльність суб*єктів владних повноважень,які породжують,змінюють або припиняють права та обов*язки у сфері публічно-правових відносин,вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства,в тому числі на виконання делегованих повноважень,якщо позивач вважає,що цими рішеннями ,діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються ,створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод (стаття 2 ,п.1.ч.1.ст.17 КАС України).

Із наведених норм права випливає,що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішенням,дією або бездіяльністю суб*єкта владних повноважень.Проте ці рішення ,дія або бездіяльність повинні бути такими ,які породжують,змінюють або припиняють права та обов*язки у сфері публічно-правових відносин.

Частиною 2 статті 4 КАС України ,передбачено,що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори,крім спорів ,для яких встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно із статтею 15 ЦПК України справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин,а також з інших правовідносин ,розглядаються судами в порядку цивільного судочинства ,крім випадків,коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства .

Так, у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, зняття з реєстраційного обліку в квартирі за наявності спору). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі як відповідача суб'єкта владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі оспорюють позбавлення права на житло та приватизацію, що виключає розгляд таких вимог в порядку адміністративного судочинства.В даному випадку судом першої інстанції зроблено невірний висновок,доводи апеляційної скарги у вказаній частині заслуговують на увагу.

Апеляційним судом встановлено наступне .

Позивачу ОСОБА_2 на сім*ю із чотирьох осіб ,згідно з ордером № 12033 від 04 травня 1978 року надана квартира АДРЕСА_1 в.Донецьку . Після смерті дружини -ОСОБА_12, вона була знята з реєстрації 16 березня 1984 року і після шлюбу ОСОБА_2 у 1985 році була зареєстрована його інша дружина ОСОБА_3 та у 1990 році донька ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.20) . Відповідач ОСОБА_4 зареєстрований у спірній квартирі з 05 травня 1989 року, вселився у спірну квартиру за рішенням суду від 16 серпня 1991 року.

05 березня 2004 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_1.Рішенням Куйбишевського районного суду м.Донецька від 15 березня 2004 року ,визнано такими ,що втратили право користування житловим приміщенням ОСОБА_2,ОСОБА_3

Згідно розпорядження № 2878 від 28 травня 2004 року та свідоцтва про право власності на житло ,виданих представництвом Фонду державного майна України в м.Донецьку ,власником квартири АДРЕСА_1 визнано ОСОБА_4 ( т.2 а.с.399,401).

Стаття 65-1 ЖК України закріплює право на придбання громадянами займаних ними жилих приміщень у приватну власність.

З положень даної статті випливає, що наймачі жилих приміщень у будинках державного житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставі, передбачених чинним законодавством.

Згідно ст. ст. 1,5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року право на приватизацію квартир (будинків) державного фонду одержують громадяни України, які проживають у цих квартирах. До членів родини наймача належать тільки громадяни, що постійно проживають у квартирі разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно з частиною 5 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Аналогічні положення містяться у Положенні про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затв. Наказ Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992р. N 56 (чинний у спірний період), згідно до п. 5 якого передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло.

У п.18 Положення встановлено, що громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по формленню документів, де одержує бланк заяви (додатки 2, 3) та необхідну консультацію.

Відповідно до п.20, 21 Положення при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення (додатки 4, 5).

У довідці вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 звернувся до начальника представництва Фонду державного майна України в м.Донецьку з відповідною заявою про приватизацію спірної квартири, до якої була додана довідка про склад сім*ї, згідно до якої у квартирі за адресою : АДРЕСА_1 проживає та має право на житло ОСОБА_4 ,1973 року народження . Позивачі по справі ОСОБА_1,ОСОБА_3,ОСОБА_2 зазначені у довідці ,як такі ,що були зняти з реєстрації за рішенням суду 30 березня 2004 року (т.2. а.с. 400 зв.ст.) .

Згідно розпорядження № 2878 від 28 травня 2004 року та свідоцтва про право власності на житло ,виданих Представництвом Фонду Державного майна України в м.Донецьку ,власником квартири АДРЕСА_1 визнано ОСОБА_4 ( т.2 а.с.401).

Доказів, що засвідчують заволодіння ОСОБА_4 наведеної квартири шляхом введення в оману органу приватизації , позивачами не надано.

Відділом приватизації прийнято рішення про передачу спірної квартири у власність відповідача з урахуванням наданої довідки про склад сім*ї,указаного рішення суду,яке було чинним на момент приватизації,та інших документів,визначених законом.

Як вбачається з матеріалів справи , 21 липня 2004 року ОСОБА_4 продав ,а ОСОБА_8 купила квартиру АДРЕСА_1 (т.1. а.с.21,23-24 ).

30 листопада 2007 року ОСОБА_8 продала спірну квартиру ОСОБА_5(т.1.а.с.25-26).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 померла (т.1.а.с.166).

Також , з матеріалів справи вбачається,що ухвалою Куйбишевського районного суду м.Донецька від 19 грудня 2005 року рішення Куйбишевського районного суду м.Донецька від 15 березня 2004 року скасовано за нововиявленими обставинами за заявою прокурора.

19 грудня 2007 року рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька позов знову був задоволений, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 знову визнано такими, що втратили право на користування квартирою.

14 жовтня 2008 року Апеляційним судом Донецької області рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 19 грудня 2007 року скасовано з направленням справи на новий судовий розгляд.

Ухвалою Куйбишевського районного суду м.Донецька від 10 червня 2009 року ОСОБА_1 було притягнуто до участі у справі у якості співвідповідача ( т.1. а.с.15).

21 липня 2009 року Куйбишевським районним судом м. Донецька ухвалено рішення, яким у задоволенні позову про визнання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування квартирою АДРЕСА_1 відмовлено.

24 листопада 2009 року рішенням Апеляційного суду Донецької області рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 21 липня 2009 року скасовано і прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Стаття 11 ЦПК України передбачає ,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб ,поданим відповідно до цього Кодексу ,в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб , які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається зі змісту позовних вимог ,позивачі обгрунтовували свої вимоги тим,що на момент приватизації квартири 28 травня 2004 року ,вони мешкали за адресою спірної квартири, мали право на житло ,а тому приватизація квартири без їх участі та згоди відповідачем ОСОБА_4 відбулася незаконно .

Право на приватизацію житла мають лише особи,які фактично проживають у зазначеному приміщенні.

Між тим ,як вбачається з матеріалів справи позивачі стали оспорювати своє право на участь у приватизації квартири лише у 2010 році . Як встановлено у судовому засіданні позивачі на час приватизації у спірній квартирі постійно не мешкали. Вказане також ,підтверджується рішенням Апеляційного суду Донецької області від 24 листопада 2009 року ,яким встановлено не проживання ОСОБА_1 ,в тому числі ОСОБА_1 у спірній квартирі з лютого 1996 року (т.1. а.с. 18).

Позивачами не надано будь-яких доказів того ,що вони постійно проживали у квартирі на час приватизації квартири ,а тому мають право приймати участь у приватизації .

Факт скасування рішення суду про визнання такими,що втратили право на житло,відповідно до ст. ст.60-61 ЦПК України ,не є преюдиційним для позову про визнання приватизації незаконною та сам по собі не може бути підставою для задоволення позовних вимог позивачів,які у спірній квартирі на час приватизації не проживали,а відтак і не мали права на рівні з відповідачем її приватизувати на умовах передбачених Законом України « Про приватизацію державного житлового фонду «.

Доводи позивачів про те,що вони були позбавлені можливості приймати участь у приватизації,оскільки були зняті з реєстрації на підставі рішення суду в результаті омани з боку ОСОБА_4 не грунтуються на матеріалах справи та нічим не підтверджуються. Діюче законодавство не пов*язує право особи на участь у приватизації лише з фактом реєстрації у житловому приміщенні,а пов*язує наявність цього права безпосередньо з фактом постійного проживання в ній або з наявністю законних підстав за яких за особою зберігається право на житлове приміщення.

Позивачами не доведено ,що ОСОБА_4 приватизував спірну квартиру з порушенням вимог Закону,а тому доводи позивачів про порушення їх права та права неповнолітньої на той час дитини на приватизацію спірної квартири у травні 2004 року , що є підставою для визнання приватизації незаконною,визнання правочинів на підставі ч.1 ст.215,ч.1 ст.203 ЦК України недійсними , є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Досліджені докази та встановлені по справі обставини вказують на те ,що приватизація спірної квартири проведена у відповідності до вимог закону ; волевиявлення власника квартири на вчинення правочину з метою відчуження свого майна на користь іншої особи було вільним ; підстави для визнання договорів купівлі-продажу ,укладеного 21 липня 2004 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_8, між ОСОБА_8 і ОСОБА_5 30 листопада 2007 року,такими ,що не відповідають вимогам статті 203,215 ЦК України ,відсутні ,а позовні вимоги позивачів у вказаній частині задоволенню не підлягають.

Вселення у спірну квартиру,без згоди її власника ОСОБА_5,суперечить нормам матеріального права та встановленим обставинам справи,тому у вказаній частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.309 ЦПК України , підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з*ясування судом обставин ,що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права .

Керуючись ст.ст. 307,309,316 ЦПК України, апеляційний суд -

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - задовольнити частково .

Рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 21 січня 2013 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 до Представництва Фонду державного майна України в м. Донецьку, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька», третя особа: Будьоннівська районна у м. Донецьку рада, Комунальне комерційне підприємство Донецької міської ради «Бюро приватизації і обміну житлового фонду», Донецької міської ради, Комунального підприємства «Керуюча компанія Будьоннівського району м. Донецька», органу опіки і піклування Будьоннівського району м. Донецька про визнання приватизації незаконною, визнання правочинів недійсними, скасування записів в Реєстрі прав власності на нерухоме майно - відмовити .

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цим рішенням .

Головуючий :

Судді :