Ухвала

іменем україни

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Широян Т.С.,

суддів: Марчук Н.О., Широян Т.А.,

за участю прокурора Опанасюка О.В.,

розглянула в судовому засіданні 04 червня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Волинської області від 21 травня 2010 року.

Цим вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, судимого

07 вересня 2009 року вироком

Ковельського міськрайонного суду

Волинської області за ч. 1 ст. 296 КК

України на 1 рік обмеження волі,

звільненого від відбування призначеного

покарання з випробуванням на підставі

ст. 75 КК України з іспитовим строком 1 рік,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 70 КК України до покарання за даним злочином частково приєднано покарання, призначене за вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 вересня 2009 року та з урахуванням ст. 72 КК України визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.

За ч. 2 ст. 187 КК України ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю.

На підставі ст. 71 КК України остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 1 місяць з конфіскацією всього майна, що є його власністю;

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянина України, такого, що

не має судимостей,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації всього майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації всього майна.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 в частині призначення покарання на підставі ст. 70 та ст. 71 КК України змінено.

Залишено ОСОБА_1 призначене судом покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки, за ч. 2 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного цим вироком покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 вересня 2009 року та з урахуванням вимог ст. 72 КК України остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 1 місяць з конфіскацією всього майна, що є його власністю.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Судові рішення щодо ОСОБА_2 у касаційному порядку не оскаржуються.

За вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними та засуджено за вчинення ними злочинів за таких обставин.

Так, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у першій декаді червня 2009 року, за попередньою змовою між собою, знаходячись біля залізничної колії неподалік станції Ковель Львівської залізниці, з погрозою застосування фізичного насильства, що не є небезпечним для життя і здоров'я, відкрито викрали у ОСОБА_3 золоту обручку, чим заподіяли потерпілому матеріальної шкоди на суму 500 грн.

Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в ніч з 15 на 16 вересня 2009 року, знаходячись по вул. Ветеранів в м. Ковелі, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з метою заволодіння майном ОСОБА_4 вчинили на останнього напад, у результаті чого ОСОБА_1 спричинив потерпілому легкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_2 заволодів його майном на загальну суму 50 грн.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, не погоджуючись із постановленими щодо нього судовими рішеннями, просить їх змінити через неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та його особі внаслідок суворості, призначивши йому більш м'яке покарання, не пов'язане з позбавленням волі. При цьому вказує на безпідставне врахування його попередньої судимості та призначення надмірно суворого покарання.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора із запереченнями проти скарги засудженого, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК України в касаційній скарзі засудженим не оспорюються.

Щодо доводів, викладених у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1, про призначення судом надмірно суворого покарання, то колегія суддів вважає їх безпідставними.

Згідно з вимогами статтей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення та повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.

Обґрунтовуючи висновок щодо призначення ОСОБА_1 реальної міри покарання у виді позбавленні волі, місцевий суд, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до вимог ст. 12 КК України є тяжкими злочинами, наявність обставини, що обтяжує покарання, - вчинення злочинів у стані алкогольного сп'яніння, обставин, що пом'якшують покарання, - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів, з'явлення з зізнанням, добровільне відшкодування потерпілим завданих збитків, а також дані про його особу, зокрема те, що він раніше судимий, не працює, за місцем проживання характеризується позитивно, вчинив злочини в період іспитового строку.

Таким чином, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання, вимог статей 65 - 67 КК України не порушив. Призначене засудженому ОСОБА_1 покарання, з дотриманням вимог ст.ст. 70, ст. 71 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. При цьому суд правильно встановив факт непогашення попередньої судимості ОСОБА_1

Розглядаючи справу за апеляціями, зокрема, захисника та засудженого ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції ретельно перевірив викладені в них доводи, й визнав їх безпідставними з наведенням у своїй ухвалі докладних мотивів такого рішення, з яким погоджується й колегія суддів.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України (1960 року).

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б давали підстави для зміни чи скасування судових рішень, судом касаційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України (1960 року), пунктами 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Волинської області від 21 травня 2010 року щодо нього - без зміни.

С у д д і:

Т.С. Шилова Н.О. Марчук Т.А. Широян