Справа № 10231874/12 Головуючий у І інстанції Малишенко Т.О.
Провадження № 22-ц/780/2955/13 Доповідач у 2 інстанції Олійник В.І.
Категорія 20 08.07.2013
УХВАЛА
Іменем України
3 липня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
Головуючого - судді Олійника В.І.,
суддів: Іванової І.В., Касьяненко Л.І.,
при секретарі Власенко О.В.,
розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 19 березня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Орган опіки та піклування виконкому Славутицької міської ради Київської області, про визнання договору дарування недійсним, -
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який був посвідчений 2 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, посилаючись на те, що вона вважає оспорюваний нею договір таким, що був укладений з порушенням чинного законодавства, оскільки він був посвідчений нотаріусом без отримання дозволу на укладання даного правочину органу опіки та піклування, який є обов'язковим відповідно до ч.4 ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей».
На підставі наведеного та вимог ст.ст.203, 215 ЦК України просила визнати договір дарування недійсним.
У судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав та пояснив, що вважає оспорюваний договір дарування частини житлового приміщення таким, що вчинений з порушенням вимог закону, оскільки він був посвідчений нотаріусом без отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на вчинення даного правочину, що є обов'язковим, оскільки в даному житловому приміщенні живе малолітня дитина, яка має право користування ним.
Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, що встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України. На вищенаведених підставах просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2
Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 19 березня 2013 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні її позовних вимог про визнання договору дарування недійсним.
В апеляційній скарзі з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення та ухвалення нового по суті позовних вимог, визнавши недійсним договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений 2 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5.
Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до Договору дарування 1/2 частки квартири, посвідченого 2 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №143, відповідачем ОСОБА_3 було подаровано ОСОБА_4 1/2 частка квартири АДРЕСА_1, що належала дарувальнику на підставі рішення Славутицького міського суду Київської області у справі №2-227/2008 від 18 листопада 2008 року, зареєстрованого у КП АРБ Славутицького міського бюро технічної інвентаризації 28 вересня 2009 року (реєстраційний номер у реєстрі прав власності на нерухоме майно 28384729).
Як вбачається з Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №24035144 від 5 жовтня 2009 року в цей день право власності на 1/2 частку вищевказаної квартири було зареєстровано за ОСОБА_4
3 грудня 2009 року новим власником 1/2 частки квартири ОСОБА_4, було укладено з Комунальним підприємством «Житлово-комунальний центр» договори №6944 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення, копії яких додані до справи.
Згідно доданого до заперечень на позов особового рахунку, відкритого на ім'я ОСОБА_4, остання періодично вносила платежі за нараховані на неї та попереднього власника комунальні послуги з січня місяця 2009 року. Станом на 1 жовтня 2012 року заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги немає і переплата становить 249 грн. 39 коп.
Відповідно до довідки КП «ЖКЦ» №2761 від 26 листопада 2012 року квитанції по особовому рахунку ОСОБА_4 надаються щомісяця за адресою: АДРЕСА_1; заборгованості по особовому рахунку немає і переплата станом на 1 листопада 2012 року становить 569 грн. 17 коп.
Допитані у суді першої інстанції свідки ОСОБА_6, та ОСОБА_7, показали, що за проханням ОСОБА_4, яка у 2009 році за договором дарування з її сином стала співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_1, вони систематично забирали з поштової скриньки цієї квартири квитанції з КП «ЖКЦ» на оплату комунальних послуг, що приходили на її ім'я за цією адресою. Квитанції приходили одночасно з квитанціями на іншого співвласника квартири ОСОБА_2, і були скріплені разом. Вони забирали квитанції на ім'я ОСОБА_4, залишаючи квитанції на ім'я ОСОБА_2 у поштовій скриньці.
Вищенаведені обставини свідчать про те, що позивачці було відомо про посвідчення договору дарування 1/2 частки квартири її колишнім чоловіком ОСОБА_3 його матері ОСОБА_4 ще у 2010 році, коли на останню стали приходити квитанції на оплату комунальних послуг, а не в кінці жовтня 2012 року, на що послалася ОСОБА_2 у позові.
За ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.
Представником відповідачів ОСОБА_8 подано заяву про застосування позовної давності, за якою він просив відмовити у позові, застосувавши наслідки ч.4 ст.267 ЦК України, згідно вимог якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позовна заява за вищевказаним предметом спору була подана ОСОБА_2 6 листопада 2012 року, тобто поза межами загального строку позовної давності в три роки, оскільки оспорюваний правочин був посвідчений 2 жовтня 2009 року.
Заявивши клопотання про поновлення строку звернення до суду за захистом її прав, позивачка не надала суду доказів поважності причини визначеного законом строку, а тому суд першої інстанції обґрунтовано не вбачав підстав для поновлення позивачці строку для її звернення за захистом її прав.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, відмовивши у задоволенні позову по суті заявлених у ньому вимог.
Згідно рішення Славутицького міського суду Київської області від 18 листопада 2008 року /справа № 2-22/2008/ за сторонами по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_2. було визнано право власності кожного на 1/2 частку спірного житлового приміщення.
Відповідно до рішення Славутицького міського суду Київської області від 24 вересня 2008 року /справа № 2-310/2008/ було встановлено порядок користування житловим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1: виділено ОСОБА_3, у користування одну ізольовану кімнату розміром 19,2 кв.м житлової площі /позиція 3/, залишивши у користуванні ОСОБА_2, та їх спільної дитини - доньки ОСОБА_10 дві ізольовані кімнати розміром 9,2 та 13,1 кв.м житлової площі /позиції 4,5/. Інші приміщення загального користування: кухню, коридор, ванну кімнату, вбиральню, лоджію, підвал та коридор були залишені у спільному користуванні.
Вищезазначене рішення суду, яке набрало законної сили, свідчить про встановлення певного порядку користування спірною квартирою, за яким у користування ОСОБА_2 та її дитині було виділено дві житлові кімнати.
Судом також встановлено, що після зміни власника 1/2 частки квартири на підставі нотаріально посвідченого договору дарування порядок її користування залишився такий же, що був визначений за рішенням суду.
Згідно вимог закону, ч.4 ст.358 ЦК України, визначений порядок користування спільним майном відповідно їх часток у праві спільної часткової власності є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Як вбачається з оспорюваного правочину, договору дарування, та наданих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 пояснень і документів, при посвідченні даного правочину нею враховувалися як правовстановлюючі документи на право власності ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири так і наявність рішення Славутицького міського суду Київської області від 24 вересня 2008 року (справа № 2-310/2008), за яким було встановлено порядок користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Згідно даного порядку у користування ОСОБА_2. та її дитини ОСОБА_10 були виділені дві окремі ізольовані житлові кімнати.
Це давало достатні підстави для його нотаріального посвідчення у відповідності до вимог Закону України «Про нотаріат» та ст.ст.717, 719-720 ЦК України, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України /затв. наказом Мінюсту України №20/5 від 3 березня 2004 року зареєстрованої Міністерством юстиції 3 березня 2004 року за №283/8882, без порушення прав малолітньої дитини ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1.
За ч.4 ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» попередня згода органу опіки та піклування потрібна для здійснення будь - яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти. Спільна дитина ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не була та не є власником будь - якої частини квартири. Як до, так і після посвідчення договору дарування у користуванні дитини та її матері залишилася відповідна частина житлового приміщення, яка була визначена за рішенням суду про встановлення порядку користування даною квартирою та розмір якої не змінився, що свідчить про відсутність порушень житлових прав дитини.
Враховуючи вищенаведені обставини, досліджені у судовому засіданні письмові докази, норми матеріального права, що регулюють спірне питання, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність порушень вимог закону під час нотаріального посвідчення оспорюваного правочину, і відсутність підстав для визнання його недійсним відповідно до ст.ст.203, 215 ЦК України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Славутицького міського суду Київської області від 19 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду Київської області набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Олійник В.І.
Судді: Іванова І.В.
Касьяненко Л.І.