АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4383/13 Справа № 2/202/640/2013 Головуючий у 1 й інстанції - Колесніенко О.В. Доповідач - Григорченко Е.І.

Категорія 48

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2013 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Григорченка Е.І.

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.

при секретарі -Качур Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_4, Індустріальний відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, про звільнення від сплати заборгованості по аліментам,

встановив:

ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року, де ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що рішення в цій частині ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 54/.

Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2001 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнено щомісяця на утримання доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти в розмірі 1/4 частини усіх видів доходу /а.с. 57/.

19 квітня 2003 року був виданий виконавчий лист №2-1031, пред'явлений ОСОБА_3 до виконання в Дніпропетровське РУЮ, звідки постановою держвиконавця від 19 травня 2003 року переданий до Індустріального ВДВС, де перебував на виконанні до 28 жовтня 2008 року, після чого знову переданий для подальшого виконання до ВДВС Дніпропетровського РУЮ /а.с. 61, 65, 4/.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2011 року, за заявою ОСОБА_3 видано дублікат виконавчого листа №2-1032/2001 у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів відповідно до рішення Індустріатьного районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2001 року /а.с. 8/.

Постановою державного виконавця Індустріального ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 10 березня 2011 року відкрито виконавче провадження за дублікатом виконавчого листа №2-1032/2001, виданого 03 березня 2011 року /а.с. 9,26/.

Відповідно до даних трудової книжки, наявної в копії в матеріалах справи ОСОБА_2, починаючи з 07 лютого 1997 року за трудовим договором ніде не працює /а.с.50/.

Згідно довідки-розрахунку, складеної державним виконавцем Індустріального ВДВС Дніпропетровського МУЮ, згідно із вимогами ст. 195 СК України, ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», виходячи із середньої заробітної плати для даної місцевості, - станом на 25 лютого 2012 року, починаючи з травня 2003 року, заборгованість по аліментам за виконавчим листом №2-1032 від 03 березня 2011 року становить 36777,41 грн.

Вказаний розрахунок, проведений з урахуванням виплачених позивачем сум на погашення боргу, та розмір залишку визнаний представником позивача та відповідачем у судовому засіданні.

Позивач тривалий час не працював, постійного заробітку не мав, у зв'язку з чим не виплачував аліменти, а добровільні виплати носили вкрай нерегулярний характер та у незначних розмірах, що визнано представником позивача, підтверджено показаннями свідків. При цьому родичі позивача, зокрема, мати і брат всіляко допомагали онуці, за можливості коштами, продуктами харчування, купували речі.

У 2000 році отримав травму живота, забій нирки та знаходився на стаціонарному лікуванні. При цьому, за період з серпня 2000 року по січень 2013 року позивачем не надано доказів наявності у нього тяжкої хвороби, встановлення інвалідності, перебування на обліку у лікаря-невролога чи іншого лікаря, проходження лікування та взагалі наявності будь-яких захворювань, які б могли вплинути на виникнення чи розмір заборгованості по аліментам.

Між тим, аліментні правовідносини виникли між батьком та дитиною, обов'язок з їх виконання та утримання дитини покладений на батька, тому добровільне надання матеріальної допомоги іншими родичами не свідчать про виконання аліментних зобов'язань батьком дитини.

Враховуючи встановлені обставини, вимоги чинного законодавства, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки в даному випадку відсутні підстави для звільнення позивача від сплати заборгованості по аліментам.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, апеляційний суд не находить підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку. Висновки суду підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями учасників процесу.

При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції, відповідно до ст.ст. 180, 197 СК України, ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у позові.

Приведені в апеляційні скарзі доводи, що позивач не отримував та не знав про існування судового рішення щодо стягнення з нього аліментів, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки позивачем не оскаржене зазначене судове рішення.

Посилання апелянта на те, що відповідач не говорила про судове рішення про стягнення аліментів, не може бути підставою для скасування рішення суду та задоволення позову про звільнення від заборгованості по аліментам, оскільки відповідачка, отримавши виконавчий лист на підставі судового рішення про стягнення аліментів, звернулася з виконавчим листом до виконавчої служби.

Доводи апелянта, що він та його мати добровільно надавали матеріальну допомогу, не можуть бути підставою для скасування рішення суду та звільнення позивача від заборгованості по аліментам, оскільки у відповідності до ст. 10 ЦПК України позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57-59 цього ж Кодексу, зазначені ним обставини.

Проте, належні та допустимі докази, які б підтверджували сплату позивачем аліментів, суду не надані.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки вони зводяться до особистого тлумачення апелянтом норм права, та до іншої оцінки фактичних обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом першої інстанції оцінки, і висновків суду не спростовують.

Районний суд розглянув справу у відповідності із вимогами ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України про змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства, в межах заявлених вимог та на підставі наданих суду доказів.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду.

За таких обставин апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду набуває законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів, з дня проголошення.

СУДДІ: