Справа № 2-33/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 жовтня 2011 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючої судді Кононенко О.М.

при секретарі Кудлач Ю.В.

за участю позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську заяву відповідача ОСОБА_3 про відвід судді у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: КЖЕП «Південне»Дніпропетровської міської ради, Сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Красногвардійського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа: КЖЕП «Південне»Дніпропетровської міської ради про вселення, -

УСТАНОВИЛ:

13 грудня 2006 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням, квартирою № 30, буд.№50 по вул.. Криворізькій у м. Дніпропетровську та зняття їх з реєстрації по даній адресі.

В обґрунтування позову позивачка зазначила, що вона проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1, де з 1983 року були прописані її донька ОСОБА_3 та онука ОСОБА_4, однак фактично проживали у чоловіка доньки до 1994 року. У зв’язку з розірванням шлюбу доньки і її претензіями на квартиру чоловіка, було ухвалено рішення від 22.07.1994 року про визнання за відповідачками права користування спірною квартирою, підставою чого було встановлено факту домовленості між подружжям про режим проживання доньки у квартирі чоловіка із збереженням нею права на спірну квартиру. На підставі цього рішення відповідачки прописалися у спірній квартирі, проте фактично проживали у іншому місці.

На даний період спірна квартира не приватизована, позивачка проживає у ній сама, а відповідачі довгий час в ній не проживають. Після розірвання шлюбу донька з неповнолітньою онукою без поважних причин не повернулися у спірну квартиру, не бажаючи підтримувати пенсійного віку своїх батьків, а вирішила знімати інше житло, свої обов’язки як члена сім’ї не виконувала. Позивачка разом з чоловіком самостійно сплачували комунальні послуги як за себе так і за відповідачів. Після смерті чоловіка з жовтня 2002 року, відповідачі не брали участь в утриманні квартирі та її як матері пенсійного непрацездатного віку. Позивачка самостійно сплачувати комунальні послуги за відповідачок не мала можливості, тому вона сплачує тільки за себе, а за відповідачів наявна заборгованість. Крім того, після смерті чоловіка 06.10.2002 року відповідачка з’явилася до квартири та вчинила бійку з позивачкою, що свідчить про її неприязнь до позивачки та агресію в її бік, що унеможливлює їх спільне проживання. Під час розгляду справи про визнання приватизації недійсним свідки підтвердили, що позивачка зі свої чоловіком ніколи не заперечували проти проживання відповідачів у їх спірній квартирі, однак відповідачі за власною ініціативою проживали в іншому місці, окремо від старих батьків. У порядку спадкування 15.11.2004 року донька отримала квартиру АДРЕСА_1, де проживає з онукою по теперішній час.

15 березня 2007 року відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_4 надана зустрічна позовна заява до ОСОБА_1, третя особа: КЖЕП «Південне»Дніпропетровської міської ради , де вони просили вселити їх у спірну квартиру АДРЕСА_2 та зобов’язати ОСОБА_1 не чинити їм перешкоди в користуванні спірним житловим приміщенням. В обґрунтування зазначили, що у 1962 році батьки отримали спірну квартиру згідно ордеру, куди були включені батько, мати, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 З моменту отримання спірної квартири ОСОБА_3 проживала в ній і була прописана, ОСОБА_4 проживала в квартирі з 1983 року і прописана з моменту отримання нею паспорту. Після смерті батька у 2002 році відносини з матір’ю - позивачкою за первісним позовом погіршилися, виникли непорозуміння і сварки, що призвело до неможливості спільного проживання, у зв’язку з чим вони змушені були знімати квартиру. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2006 року приватизація спірної квартири визнана незаконною, а за позивачами за зустрічним позовом визнано право користування спірною квартирою. Протягом часу, що тривав судовий розгляд зазначеної справи ОСОБА_1 змінила дверні замки, що стало перешкодою їх вселення, спроби вселитися у квартиру не вдались, ОСОБА_1 відмовляється відчиняти двері. У січні 2007 року відповідачка у присутності сусідки сказала, що не впустить їх. Звернення до дільничного інспектора результатів не дали, пояснили, що вони можуть самостійно вселитися у житло. В даний час ОСОБА_3 проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2, яка у 2004 році перейшла до неї на підставі свідоцтва про право на спадщину, в цій квартирі проживає ОСОБА_3 з чоловіком. Оскільки проживання в одній кімнаті подружжя та повнолітньої доньки є незручним, тому ОСОБА_4 вимушена знімати для проживання інше житло. Крім того, ОСОБА_3 сплачує комунальні послуги за спірну квартиру.

Позивачка за первісним позовом неодноразово уточнювала позов, востаннє 04.12.2009 року, зазначила, що лише після звернення нею до суду ОСОБА_3 одноразово у 2006 році здійснила оплату комунальних послуг. Наявність відповідачів в реєстрації в спірній квартирі позбавляє позивачку права на отримання державної субсидії тому, що вона є пенсіонеркою і її щомісячний прибуток є недостатнім для її матеріального забезпечення та оплати комунальних послуг з урахуванням усіх зареєстрованих осіб. Просила, визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, квартирою № 30, буд.№50 по вул. Криворізькій у м. Дніпропетровську та зобов’язати відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Красногвардійського РВ ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області зняти їх з реєстрації .

У судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_2 доводи та вимоги викладені в уточненому позові підтримали, вказали, що просять визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням спірної квартири на підставі того, що більше шести місяців не проживають у ній без поважних причин та зняти їх з реєстрації, просили позов задовольнити, зустрічний позов позивачка не визнає, просили у його задоволенні відмовити, оскільки відповідачі, на момент подачі позову позивачкою, не проживали у спірній квартирі більше шести місяців без поважних причин, ОСОБА_3 постійно проживає окремо у квартирі, яка їй належить на праві власності, а онука у свого чоловіка з яким проживає у цивільному шлюбі. Позивачка пояснила, що її донька ОСОБА_3 відмовилася від неї, агресивно до неї ставиться, коли чоловік знаходився у лікарні, вона навіть до нього не приходила, батьків не доглядала. Казала, що як батько помре, то матір в «дурку»відправить. Після смерті у 2002 році, побила позивачку, у спірній квартирі відповідачі давно не проживають. ОСОБА_3 має на праві власності своє житло, де постійно і мешкає. Онука ОСОБА_4 позивачці теж не допомагає. Комунальні послуги ні донька ні онука не сплачують, а позивачка є квартиронаймачем і самостійно за усіх сплачувати не може.

Відповідачка ОСОБА_3 первісний позов не визнала, у його задоволенні просила відмовити, а зустрічний позов викладені доводи в ньому і вимоги підтримала просила його задовольнити. Суду пояснила, що у неї з матір’ю неприязні відносини, однак вона не має намірів відмовлятися від свого права на квартиру, що підтверджено рішенням Апеляційного суду від 06.04.2006 року, яким вона та її донька визнані такими, які мають право на жиле приміщення у спірній квартирі, однак позивачка чинить їй і доньці перешкоди, до квартири не пускає. Ніколи матір не била, та сама могла спричинити собі побої. За комунальні послуги, хоча ними і не користується, відповідачка сплачувала свою долю.

Відповідачка ОСОБА_4 у судове засідання не з’явилася. Раніше у судових засіданнях позов до неї не визнавала, свій зустрічний позов про вселення до спірної квартири підтримувала, просила його задовольнити. У судовому засіданні її інтереси за довіреністю представляла ОСОБА_3, яка підтримала позицію ОСОБА_4 та викладені ними доводи і вимоги у зустрічному позові, пояснила і посилалася на ті ж самі обставини, на які посилалася у своїх поясненнях щодо позову до неї.

Представники третіх осіб у судове засідання не з’явилися, про слухання справи належним чином повідомленні, раніше надавали заяви про слухання справи за їх відсутністю.

Вислухавши сторони, свідків, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги за первісним позовом та за зустрічним позовом підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

У судовому засіданні встановлено, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2006 року, визнано незаконною приватизацію квартири АДРЕСА_3, визнавши недійсним розпорядження органу приватизації № 3885 від 13.04.1994 року управління житлового-комунального господарства виробничого об’єднання Південого машинобудівного заводу та свідоцтво про право власності на житло від 13.04.1994 року виробничого обєдгання «Південний машинобудівний завод» на ім’я ОСОБА_5, ОСОБА_1. Визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_4 право на жиле приміщення в квартирі АДРЕСА_4. Рішення набрало законної сили з моменту його прийняття.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Однак, виходячи зі змісту ст. ст. 71, 72 ЖК України та відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України та роз’яснень, викладених у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», при вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суди повинні встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Наявність рішення суду про право громадянина користуватися жилим приміщенням не є перешкодою до розгляду і задоволення позову про визнання його таким, що втратив це право з мотивів, що після набрання рішенням законної сили або після його виконання він був відсутнім понад шість місяців, у тому числі і в тих випадках, коли строк для виконання рішення не скінчився.

Враховуючи вимоги ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено у судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 має на праві власності квартиру АДРЕСА_5, яка зареєстрована на її ім’я з 15 листопада 2004 року, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 січня 2004 року, де постійно проживає без реєстрації, у спірній квартирі не проживає з 1994 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності, довідкою з МБТІ від 19.08.2011 року, актами про не проживання ЖЄК №4 від 02.06.2008 року, від 30.05.2008 року (а.с. 101, 102, 103, 242) та поясненнями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, які підтвердили, що відповідач ОСОБА_3 у спірній квартирі не проживає, а проживає постійно у квартирі №16 цього будинку. З пояснень ОСОБА_8 слідує, що донька до матері ніколи не з’являлася. Відповідачка у судовому засіданні не заперечувала факт її постійного проживання з чоловіком у зазначеній квартирі № 16.

Пояснення відповідачки ОСОБА_3, про те, що вона намагалася вселитися до спірної квартири, звертаючись до дільничного інспектора не знайшли свого підтвердження у суді. Лист до КЖЄП «Південний»(а.с. 79) та квитанції про сплату комунальних послуг (а.с.151) на які посилається відповідачка як на доказ своїх намагань проживання у спірній квартирі, суд не бере до уваги, оскільки дані обставини мали місце після надання позову позивачкою до суду і носили одноразовий характер. Відповідачкою не надано жодного доказу того, що позивачка з 06 квітня 2006р. своїми діями перешкоджала відповідачці ОСОБА_3 користуватись спірною квартирою. Пояснення відповідачки ОСОБА_3 та свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7Ф щодо наявності сварок і бійок між позивачкою та її донькою, стосуються подій, які відбувались у період з 1994р. по 2002 р. Посилання відповідачки ОСОБА_3 на пояснення свідка ОСОБА_7 щодо вчинення позивачкою перешкод у користуванні квартирою, суд не бере до уваги, оскільки даний свідок, при наданні пояснень не могла конкретно зазначити дати подій, крім того, пояснювала, що одного разу два роки тому, позивачка не відкривала двері відповідачці, що не спростовувалось і вказувалося і відповідачкою в її зустрічному позові від 15.03.2007 року про те, що в січні п.р. вона пробувала вселитися до спірної квартири ( а.с.42), із чого слідує, що дані події мали місце вже після того, як позивачка надала до суду позов, а тому, суд не бере їх до уваги. У судовому засіданні не встановлено, і відповідачка не надала доказів того, що вона відсутня була у спірній квартири понад шість місяців з поважних причин та якимось чином намагалася здійснити добровільне або примусове вселення у спірну квартиру після 6 квітня 2006 року до 13 грудня 2006 року, а позивачка, яка має похилий вік - 83 роки, чинила їй реальні перешкоди у цьому.

Таким чином, вищенаведене свідчить про те, що відповідачка ОСОБА_3, після набрання законної сили рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2006 року реального наміру щодо користування житловою площею в спірній квартирі не мала, оскільки не користувалася і не намагалася користуватися спірною квартирою понад шість місяців, постійно проживала в квартирі, яка їй належить на праві власності.

Отже, з огляду на викладене, суд вважає, що відповідачка ОСОБА_3 не проживала у спірній квартирі більше шести місяців без поважних причин, а тому її необхідно визнати такою, яка втратила право на житлове приміщення у спірній квартирі та зняти її з реєстрації. У зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1В про вселення з вказаних обставин необхідно відмовити.

Щодо вимог позивачки до онуки ОСОБА_4, то вони не підлягають задоволенню. У судовому засіданні сторони визнавали, що ОСОБА_4 проживала у квартирі до сварок бабусі з матір’ю і має право користуватися житлом. Позивачка пояснювала, що онука їй не допомагає, а тому вона не бажає, щоб вона проживала у спірній квартирі. Однак, відповідачка ОСОБА_4, раніше у судових засіданнях пояснювала, що вона не має іншого житла, знаходиться у цивільному шлюбі з чоловіком, у зв’язку з чим тимчасово проживає по різних орендованих квартирах, у спірну квартиру, де вона проживала з дитинства і є зареєстрованою, вона бажає повернутися. Дані обставини позивачкою не спростовані. Отже, суд, приходить до висновку про поважність причин відсутності ОСОБА_4 у спірній квартирі понад шість місяців.

За положеннями ст. 1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.

Ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року, відповідно до якої, кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд.

Таким чином, суд з огляду на викладені обставини, приходить до висновку, що відповідачка ОСОБА_4 не проживає тимчасово у спірній квартирі з поважних причин, а тому її зустрічний позов підлягає задоволенню частково, слід вселити ОСОБА_4 до спірної квартири. У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4П про визнання її такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зняття її з реєстрації, з врахуванням даних обставин необхідно відмовити. Щодо вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про зобов’язання останньої не чинити їй перешкоди в користуванні квартирою, у їх задоволенні необхідно відмовити, оскільки позивачкою за зустрічним позовом не надано доказів вчинення таких перешкод і необхідності їх усунення.

Керуючись ст.ст. 71,72 ЖК України, 3,4, 10,11,15, 60,61,88, 208, 214, 215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: КЖЕП «Південне»Дніпропетровської міської ради, Сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Красногвардійського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням –задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, такою, що втратила право на користування квартирою №30 в будинку № 50 по вул. Криворізькій у м. Дніпропетровську та зобов’язати відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Красногвардійського РВ ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області зняти з реєстрації ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_3.

В решті позовних вимог відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа: КЖЕП «Південне»Дніпропетровської міської ради про вселення –задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1), до квартири АДРЕСА_6.

В решті позовних вимог відмовити.

У зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: КЖЕП «Південне»Дніпропетровської міської ради про вселення –відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення, а особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя : О.М. Кононенко