РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/718/13Головуючий суду першої інстанції:Белоусов Е.Ф.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

"18" червня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.,

СуддівСамойлової О.В., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору міни дійсним, визнання права власності, привласнення окремої адреси, визначення порядку користування земельною ділянкою, за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 14 березня 2008 року та додаткове рішення Керченського міського суду АР Крим від 31 жовтня 2008 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, в якому просив: визнати дійсним договір міни, укладений 14 лютого 2008 року, між ним та ОСОБА_8 і ОСОБА_7; визнати за ним право власності на жилий будинок, визначений під літ. «А», розташований за адресою: АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_8 право власності на приміщення 2-8, 2-9, 2-10; 2-11, 2-12, 2-13, 2-14, 2-15, 2-16, 2-17, балкон №1, приміщення 1-3, 1-4, коридор 1-1, санвузол 1-2, коридор 1-8, котельню 1-9, ганок, розташовані в будинку під літ. «Б» за вказаною адресою; визнати за ОСОБА_7 право власності на мансардний поверх з балконом №2 в жилому будинку під літ. «Б» за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати КП «Керченське міське БРТІ» провести перереєстрацію права власності на нерухоме майно, розташоване за вказаною адресою, привласнивши жилому будинку під літ. «А» окрему адресу: АДРЕСА_1; визнати за ним право власності на жилий будинок АДРЕСА_1. Визначити порядок користування земельною ділянкою, виділивши у користування позивача земельну ділянку площею 1007 кв.м., у користування відповідачів площею 1007 кв.м.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вказане домоволодіння за рішенням Керченського міського суду від 12 квітня 2006 року є спільною частковою власністю сторін. 14 лютого 2008 року між сторонами був укладений договір міни, за яким сторони домовилися обмінятися своїми частками, належними їм на праві власності у домоволодінні АДРЕСА_1. В нотаріальному посвідченні договору відмовлено з підстав не визначення порядку користування земельною ділянкою.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 14 березня 2008 року позов ОСОБА_6 задоволений. Договір міни від 14.02.2008 року, укладений між ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7, визнаний дійсним. Припинено право спільної часткової власності між ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1. Виділено на праві приватної власності частину нерухомого майна ОСОБА_6, а саме: житловий будинок, зазначений під літ. «А», який складається з приміщень 1-7, 1-5, 1-6, 1-4, 1-3, коридору 1-1, санвузла 1-2, коридору 1-8, котельної 1-9 та ганку, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Виділено на праві загальної спільної власності частину нерухомого майна ОСОБА_8, а саме приміщення 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7, 2-8, 2-9, 2-10, 2-11, 2-12, 2-13, 2-14, 2-15, 2-16, 2-17, балкон №1, розташовані у будинку під літ. «Б», за адресою: АДРЕСА_1. Виділено на праві загальної спільної власності частину нерухомого майна ОСОБА_7, а саме: мансардний поверх з балконом №2 у житловому будинку під літ. «Б», загальною площею 91,7 кв.м, вартістю 45418 грн. Зобов'язано Кримське республіканське підприємство «Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» внести зміни до Реєстру прав власності на нерухоме майно і провести реєстрацію права приватної власності ОСОБА_6 на нерухоме майно - житловий будинок під літ. «А», загальною площею 89, 9 кв.м. житлового площею 44, 6 кв.м, якій розташований за адресою: АДРЕСА_1 з привласненням окремого реєстраційного номеру на вищевказане майно, а саме АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_6 право приватної власності житловий будинок під літ. «А» загальною площею 89,9 кв.м житловою площею 44,6 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Визначений порядок користування земельною ділянкою. Виділено у користування: ОСОБА_8 земельну ділянку площею 1007 кв.м., ОСОБА_8 та ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 1007 кв.м.

Додатковим рішенням Керченського міського суду АР Крим від 31 жовтня 2008 року визнано за ОСОБА_8 право загальної спільної власності на частину нерухомого майна, а саме: на приміщення 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7, 2-8, 2-9, 2-10, 2-11, 2-12, 2-13, 2-14, 2-15, 2-16, 2-17, балкон №1, розташовані у будинку під літ. «Б» за адресою: АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_7 право загальної спільної власності на частину нерухомого майна, а саме на мансардний поверх з балконом №2 у житловому будинку, зазначеному під літ. «Б» та сарай під літ. «Ж», розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Зобов'язано Кримське республіканське підприємство «Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» внести зміни до Реєстру прав власності на нерухоме майно і провести реєстрацію права загальної спільної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на вищевказане нерухоме майно. Визначений порядок користування земельною ділянкою площею 1007 кв.м.: виділено у користування ОСОБА_8 та ОСОБА_7 частки земельної ділянки, пропорційні їх долям власності у будинку.

Не погодившись з рішенням суду від 14 березня 2008 року та додатковим рішенням від 31 жовтня 2008 року ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Керченського міського суду АР Крим від 14 березня 2008 року та додаткове рішення Керченського міського суду АР Крим від 31 жовтня 2008 року, ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

На думку апелянта, договір міни, який суд першої інстанції визнав дійсним, не є укладеним і не породжує для сторін прав та обов'язків, оскільки предметом договору є нерухоме майно, тому момент вчинення договору відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з нотаріальним посвідченням та державною реєстрацією.

Суд при вирішенні справи, керуючись ст.ст. 328, 334 ЦК України не звернув уваги, що дані норми містять посилання на спеціальні норми, які суд мав застосувати до спірних правовідносин, а саме положення ст. ст. 210, 220, 657, 640 ЦК України.

Крім того, апелянт зазначає, що договір міни він з ОСОБА_6 не укладав та не підписував, зазначений договір від його імені підписаний ОСОБА_7 на підставі довіреності від 04 липня 2007 року, якою він уповноважив ОСОБА_7 укласти договір купівлі-продажу, а не договір міни, тобто вона не мала повноважень на укладення цього договору.

Також апелянт зазначає, що суд вийшов за межі позовних вимог, припинивши право спільної часткової власності та виділивши на праві загальної спільної власності частину нерухомого майна, що не передбачено законом та у порушення ст.ст. 122, 16 ЦПК України, прийняв до провадження та задовольнив вимогу щодо внесення змін до Реєстру прав власності на нерухоме майно, оскільки розгляд такої вимоги підлягає за правилами адміністративного судочинства.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії від 6 листопада 2012 року апеляційна скарга ОСОБА_8 задоволена. Рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасовано, по справі ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2013 року вищезазначене рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії від 6 листопада 2012 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Будучи повідомлені про розгляд справи, позивач та відповідачка ОСОБА_7 у судове засідання апеляційної інстанції 18 червня 2013 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи від вказаних осіб не надходило, тому справа розглянута за їх відсутності відповідно до положень частини 2 статті 305 Цивільного процесуального кодексу України.

Повідомлення про час та місце розгляду справи ОСОБА_8 підтверджується особистою розпискою позивача, ОСОБА_7 електронним листуванням.

Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_8 та його представника, перевіривши матеріали справи, дослідивши матеріали цивільної справи №2-3/2006, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Керченського міського суду АР Крим від 12 квітня 2006 року здійснений поділ будинку АДРЕСА_1 та виділено у власність ОСОБА_6 у будинку літ. «А» приміщення 1-7, 1-5, 1-6 загальною площею 39,2 кв.м., у житловому будинку літ. «Б» на другому поверсі балкон № 1, приміщення 2-8, 2-9, 2-10, 2-12, 2-13, 2-14, 2-15, 2-16, 2-17, загальною площею 108,4 кв.м., у власність ОСОБА_8 виділено у будинку літ. «А» приміщення 1-4, 1-3, у прибудові «а» - коридор 1-1, санвузол 1-2, коридор 1-8, котельню 1-9, ганок загальною площею 50,7 кв.м., у житловому будинку літ. «Б» на першому поверсі приміщення 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7 і сходини загальною площею 107,3 кв.м., ОСОБА_7 виділено у будинку літ. «Б» мансардний поверх з балконом № 2 загальною площею 91,7 кв.м. Також вказаним рішенням визначений порядок користування земельною ділянкою площею 2072 кв.м. Виділено у користування ОСОБА_6 земельну ділянку площею 825 кв.м., ОСОБА_8 - площею 825 кв.м., ОСОБА_7 - 134,5 кв.м., земельну ділянку площею 287,5 кв.м. залишено у загальному користуванні сторін. Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 28 листопада 2006 року вказане рішення суду першої інстанції в частині визначення порядку користування земельною ділянкою скасовано, як ухвалене за межами позову, в решті рішення залишене без змін.

14 лютого 2008 року ОСОБА_6 та з ОСОБА_7, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_8, підписали складений у простій письмовій формі договір міни, на умовах якого у власність позивача переходив будинок, визначений під літ. «А», ОСОБА_8 приміщення 2-8, 2-9, 2-10; 2-11, 2-12, 2-13, 2-14, 2-15, 2-16, 2-17, балкон №1, приміщення 1-3, 1-4, коридор 1-1, санвузол 1-2, коридор 1-8, котельню 1-9, ганок, розташовані в будинку під літ. «Б», ОСОБА_7 мансардний поверх з балконом №2 в жилому будинку під літ. «Б».

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_6 При цьому суд першої інстанції виходив з положень ч. 4 ст. 715 ЦК України, яка передбачає, що право власності за договором міни переходить до сторін після виконання зобов'язань щодо передачі майна обома сторонами, та вимог ст. 220 ЦК України, відповідно до якої договір може бути визнаний дійсним, якщо між сторонами досягнута згода з усіх істотних умов і відбулося повне або часткове його виконання.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки вони суперечать вимогам закону.

Відповідно до положень ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 716 ЦК України визначено, що до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ст. 657 ЦК України (у редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Таким чином, оскільки предметом договору міни є нерухоме майно, згідно вимог ст. 657 ЦК України такий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації і є укладеним з часу його державної реєстрації (ст.ст. 210, 640 ЦК України), з цього ж часу згідно положень ч. 4 ст. 334 ЦК України у набувача виникає право власності на нерухоме майно.

За тих підстав, що момент укладення правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, спірний договір міни нерухомого майна слід вважати неукладеним та таким, що не породжує правових наслідків для сторін.

Норма частини 2 статті 220 ЦК України до таких правочинів не застосовується (п. 13 Постанови Пленум Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Однак, суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув і в порушення норм матеріального права визнав дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна на підставі положень ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнав на підставі нього право власності на спірне майно за сторонами договору за відсутністю законних підстав для задоволення вимог.

Також є неправильним висновок суду першої інстанції про задоволення вимог щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою, за яким земельна ділянка площею 1007 кв. виділена у користування позивачу, земельна ділянка площею 1007 кв.м. виділена користування відповідачів пропорційно їхнім долям власності у будинку.

За правилом ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Аналогічну норму містила і ст. 30 ЗК України (1990 року).

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами, право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі, споруди.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 2 від 19.03.2010), порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, тому відповідно до статті 88 ЗК України слід брати до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов'язковою.

Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Як роз'яснено у п. 25 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, у справах про встановлення порядку користування земельною ділянкою співвласників житлового будинку сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання, зокрема: документи про надання її для будівництва та обслуговування житлового будинку й господарських будівель та споруд; план земельної ділянки, відведеної в натурі (на місцевості); план цієї ділянки із зазначенням її частин, що перебувають у фактичному користуванні кожного із співвласників житлового будинку, а також розташованих на ній будівель, плодоягідних насаджень; правовстановлюючі документи на будинок із зазначенням розміру часток кожного із співвласників; угоду чи рішення суду про поділ будинку в натурі або визначення порядку користування земельною ділянкою, якщо вона мала місце.

Згідно положень п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 2 від 19.03.2010) у разі, коли громадяни, яким жилий будинок на праві спільної власності, крім наданої для будівництва й обслуговування цього будинку та господарських будівель (присадибної) ділянки з належного дозволу відповідного органу виконавчої влади або місцевої ради тимчасово користується ще й незайнятою суміжною ділянкою, суд вирішуючи спір про порядок користування присадибною ділянкою та розпорядження нею, може одночасно визначити за тими ж правилами і порядок тимчасового користування суміжною ділянкою, зазначивши в рішенні, що він встановлюється на період до припинення права користування нею.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Керченської міської ради АР Крим від 20 листопада 1998 року №1048 в постійне користування ОСОБА_9 та ОСОБА_8 для обслуговування житлового будинку, розташованого АДРЕСА_1 виділена земельна ділянка площею 1000 кв.м., також вказаним особам у тимчасове користування для городничества виділена земельна ділянка площею 1014 кв.м.

Таким чином, на час прийняття рішення по справі сторони мали право постійного користування земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку у розмірі 1000 кв.м.

Однак, як вбачається зі змісту позову ОСОБА_6 просить встановити порядок користування земельною ділянкою площею 2014 кв.м.

Відповідно до ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла, тощо суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Проте, матеріали справи взагалі не місять висновку експерту про наявність варіантів визначення порядку користування земельною ділянкою, зокрема і експертного висновку про наявність варіантів визначення порядку користування земельною ділянкою площею 1000 кв.м., яка надана у постійне користування для обслуговування житлового будинку матеріали справи не містять. Не зважаючи на роз'яснення судом апеляційної інстанції вказаних вимог не заявлено клопотання про призначення експертизи і в суді апеляційної інстанції.

Не може бути взятий до уваги при визначенні порядку користування земельною ділянкою і експертний висновок від 03.02.2006 року, який міститься у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8, ОСОБА_7 про визнання права власності та розподілу житлового будинку, зустрічному позові про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності (а.с.5-27 т.2), оскільки вказаний висновок передбачає варіанти порядку користування земельною ділянкою площею 2072,9 кв.м. згідно даних технічного паспорту (а.с.23-24 т.2,), однак такий розмір земельної ділянки сторонам у встановленому порядку не надавався. Вказаний висновок експертизи не містить варіантів порядку користування земельною ділянкою площею 1000 кв.м., яка була виділена для обслуговування будинку компетентним органом.

Суд першої інстанції в порушення вимог закону, за відсутністю висновку експерту щодо визначення порядку користування земельною ділянкою, задовольнив заявлені вимоги, виділивши сторонам у користування земельну ділянку для обслуговування будинку загалом 2014 кв.м., за відсутністю доказів про те, що сторони мають право постійного користування земельною ділянкою у вказаному розмірі.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою.

Відмова у задоволенні вказаних вимог не перешкоджає сторонам для звернення до суду з позовом про визначення порядку користування земельною ділянкою, яка була надана у встановленому законом порядку. До того ж, як вбачається з матеріалів справі відповідач по справі ОСОБА_8 у червні 2013 року звернувся до Керченського міського суду АР Крим суду з вимогами про визначення порядку користування земельною ділянкою.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було ухвалене рішення від 14 березня 2008 року та додаткове рішення від 31 жовтня 2008 року з порушенням норм процесуального та матеріального права, що відповідно до положень п.4 ч.1. ст. 309 ЦПК України є підставою для їх скасування з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 14 березня 2008 року та додаткове рішення Керченського міського суду АР Крим від 31 жовтня 2008 року - задовольнити.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 14 березня 2008 року та додаткове рішення Керченського міського суду АР Крим від 31 жовтня 2008 року - скасувати

Ухвалити у справі нове рішення, яким у позові ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору міни дійсним, визнання права власності, привласнення окремої адреси, визначення порядку користування земельною ділянкою - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено до касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів.

Судді:

Т.С. Авраміді А.П. Приходченко О.В.Самойлова