ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

Представники:

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з позовом про визнання за ним права власності на нежитлову будівлю, розташовану  у АДРЕСА_1 з самовільною не житловою прибудовою літ. НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те,  що вказана будівля придбана ним у третьої особи на підставі договору купівлі-продажу від 22.03.1999р., укладеного на товарній біржі „Дніпродзержинська”.19.10.1999р. отримано Державний акт на право постійного користування землею для розміщення адміністративної будівлі АДРЕСА_1. В подальшому позивач самовільно збудував прибудову літ. НОМЕР_1 до вказаної будівлі. Прибудова знаходяться в межах землекористування позивача. 05.10.2005р. позивач звернувся до Дніпродзержинської міської ради за згодою на прийняття в експлуатацію самовільно прибудованого приміщення, отримав відмову Управління головного архітектора міста, оскільки дозвіл на виконання будівельних робіт не надавався. Позивач в обґрунтування позову посилається також на неможливість розпорядження вказаним нерухомим майном, оскільки договір купівлі-продажу нотаріально не посвідчувався. Як на правові підстави позову позивач посилається на ст. ст. 216, 376, 657 ЦК України.

Третя особа підтримала позовні вимоги.

Відповідач-1 проти позову заперечує, вказуючи на те, що чинне законодавство не надає органам місцевого самоврядування повноважень з визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна.

Відповідач-2 послався на те, що до його компетенції не входить обов'язок визнання права власності на об'єкти нерухомого майна. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів проводиться відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004р. № 1243. Позивачу було відмовлено в наданні дозволу на прийняття в експлуатацію вказаного об'єкту, так як дозвіл виконавчого комітету на реконструкцію магазину не надавався, проектна документація не розроблялася, дозвіл на виконання будівельних робіт інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю не отримано.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

Згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 22.03.1999р.  на товарній біржі „Дніпродзержинська” між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим об'єднанням „Промсервіс”, як продавцем, та Приватним підприємцем ОСОБА_1, як покупцем, остання придбала за 67 000,00 грн. нежитлову будівлю НОМЕР_2 площею  1 692,1 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

19.10.1999р. позивачем отримано Державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_3, відповідно до якого в постійне користування надана земельна ділянка, у тому числі АДРЕСА_1 площею 0,0934 га для розміщення адміністративної будівлі.

До зазначеної будівлі проведено прибудову літ. НОМЕР_1, що вбачається з технічного паспорту на нежитлову будівлю АДРЕСА_1, виготовленим Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації станом на 09.06.2005р., а також технічного висновку НОМЕР_4.

Дозвіл на виконання будівельних робіт щодо спірного майна позивач в установленому порядку не отримував.

Відповідно до згаданого технічного висновку НОМЕР_4.  по обстеженню будівельних конструкцій та визначенню можливості експлуатації після самовільного перепланування не житлової будівлі  АДРЕСА_1, складеного Державним проектним інститутом „Дніпродзержинськцивільпроект”, технічний стан не житлової будівлі та самовільно прибудованих приміщень відповідає  вимогам будівельних, санітарних та протипожежних норм, а якість робіт відповідає сучасним вимогам та стандартам.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок,  будівля,  споруда,  інше  нерухоме майно вважаються  самочинним  будівництвом,  якщо  вони  збудовані   або будуються  на  земельній  ділянці,  що  не була відведена для цієї мети,  або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно ч. 5 ст. 376 ЦК України на  вимогу  власника  (користувача)  земельної ділянки суд може визнати  за  ним  право  власності  на  нерухоме  майно,  яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

          Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може  пред'явити  позов  про  визнання  його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою,  а також у разі втрати ним документа,  який засвідчує його право власності.

Господарський процесуальний кодекс України передбачає розгляд в позовному провадженні  лише господарських спорів.

          За матеріалами справи, поясненнями осіб в судовому засіданні відповідачі жодним чином не оспорюють належність майна, не заявляють про те, що не визнають право власності позивача на спірне нерухоме майно.

          Неможливість зареєструвати право власності на нерухоме майно, що самочинно збудоване, не є відповідно до закону безпосередньою підставою звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно.

 Також положення ст. 376 ЦК України стосуються об'єктів нового будівництва, а не реконструйованих. В даному випадку спірне майно набуто відповідачем за договором купівлі-продажу, укладеному з третьою особою.

Також, позивач не довів відповідно з положеннями ст. ст. 33, 34 ГПК України, що саме ним здійснювалося самочинне будівництво прибудови до нежитлової будівлі, не надав жодних доказів в підтвердження понесених витрат на це будівництво.

Окрім того, відповідно до ч.1 ст. 318 ЦК України  суб'єктами  права  власності  є  Український  народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, тобто  фізичні особи та  юридичні особи, держава  Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Фізична особа має право на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом за умови її державної реєстрації підприємцем у встановленому порядку (ст. 50 ЦК України).

Отже, відповідно до приведених вище положень суб'єктом права власності може бути фізична особа. Державна реєстрації фізичної особи підприємцем не створює нового суб'єкта права власності.

Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України „Про власність” власник  має право використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності. Результати господарського використання майна  (виготовлена продукція,  одержані доходи) належать власникові цього майна, якщо інше не встановлено законом або договором.

Наведене вказує на відсутність достатніх підстав для визнання за ОСОБА_1, як підприємцем, права власності на спірне майно, оскільки суб'єктом права власності може бути лише фізична особа -  ОСОБА_1.

З огляду на викладене вище, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Судові витрати по справі слід покласти на позивача, оскільки в позові відмовлено.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

          Суддя                                                                                                            В.Ф. Мороз