ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" червня 2013 р. м. Київ К/9991/60271/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Харченка В.В.

Бим М.Є.

Чалого С.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2012 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України в Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області про стягнення коштів, -

в с т а н о в и л а:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2012 року позовні вимоги задоволено частково.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову про відмову в задоволення позовних вимог.

На рішення суду апеляційної інстанції надійшла касаційна скарга, у якій Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області просить цого скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Управлінням Пенсійного фонду України в Центрально - Міському районі м. Макіївки Донецької області було складено акти щомісячної звірки витрат на виплату пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за період з березня 2011 року по грудень 2011 року, а саме: 1523,04 грн. - сума витрат на виплату та доставку пенсій по інвалідності внаслідок трудового каліцтва отриманого у країнах СНД; 50707,71 грн. - сума витрат на виплату та доставку пенсій, у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (всього 35 осіб); 4365,81 грн. - сума витрат на виплату допомоги на поховання (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6); 1035730,22 грн. - сума витрат на виплату державної адресної допомоги до призначених пенсій пенсіонерам у зв'язку із трудовим каліцтвом згідно постанови КМУ № 265.

Як вбачається з цих актів, відповідачем - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України в Центрально - Міському районі м. Макіївки Донецької області вказана сума не була прийнята до заліку.

Стосовно витрат з виплати та доставки пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за період з березня 2011 року по грудень 2011 року всього 36 особам на суму 50707,71 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ч. 16 ст. 34 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», виплата пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання провадиться потерпілому відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення, крім випадків, передбачених пунктом 2 статті 8 та статтею 9 цього Закону.

Частиною 3 статті 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Частиною 1 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності у годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Статтею 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (надалі Закон) визначений перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків у разі настання страхового випадку.

Відповідно із ст. 28 Закону, страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку та складаються з:

1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;

2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому;

4) страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника;

5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

6) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Згідно із ст. 33 Закону, у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом «д» пункту 1 ч. 1 ст. 21 цього Закону мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Такими непрацездатними особами є:

1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;

2) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють;

3) інваліди - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності;

4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти;

5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.

У даному випадку відповідачем не враховані суми витрат на виплату пенсій у зв'язку з втратою годувальника дружинам, у випадку коли вони на момент загибелі потерпілого не були визнані непрацездатними.

Таким чином, вказані вище особи права на страхові виплати у відповідності зі ст.ст.37,38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у разі смерті потерпілого не мали.

Щодо сум витрат понесених позивачем за спірний період на виплату та доставку державної адресної допомоги до призначених пенсій громадян, яким виплачені пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва, отриманого у країнах СНД, у зв'язку із трудовим каліцтвом, із втратою годувальника на загальну суму 1035720,22 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до наданих до матеріалів справи таблиці розбіжностей, списку осіб, яким було виплачено адресну допомогу та довідок про сплату допомоги вбачається, що в період з березня 2011 року по грудень 2011 року позивачем було здійснено виплату та доставку державної адресної допомоги 184 особам на загальну суму 1035720,22 грн..

Виплата державної адресної допомоги, відшкодування якої є предметом заявленого позову, передбачена постановою КМУ від 26.03.2008 року №265.

Пунктом 1 зазначеної постанови встановлено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною та щомісячної доплати до пенсії у зв'язку з втратою годувальника членам сімей шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання) не досягає в осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, на одного непрацездатного члена сім'ї 100 відсотків, на двох - 120 відсотків, на трьох і більше - 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів.

У п.2 постанови КМУ від 26.03.2008 року № 265 зазначено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного прожиткового мінімуму.

Таким чином, підстави виплати щомісячної державної адресної допомоги, передбаченої постановою КМУ від 26.03.2008 року № 265, безпосередньо не пов'язані з фактами нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності.

Пунктом 4 Постанови КМУ від 26.03.2008 року № 265 встановлено, що виплата щомісячної державної адресної допомоги, передбаченої цією постановою, здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога.

З набранням чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 року № 1105-XIV, обов'язок відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, пенсію по інвалідності та у зв'язку із втратою годувальника, відповідно до підпунктів «г», «д» п.1 ст.21 зазначеного Закону покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно із підпунктом «д» п. 1, ч. 1, ст. 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання.

Згідно ст. 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення» виплата пенсій здійснюється з коштів Пенсійного фонду України, які формуються за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями на заходи соціального страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, обов'язкових страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України.

Тобто, з наведених законодавчих актів не вбачається обов'язок відповідача відшкодовувати виплачені позивачем суми державної адресної допомоги.

Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України 04.03.2003 року № 5-4/4, зареєстрованою в Міністерством юстиції України 16.05.2003 року за № 376/7697.

Зазначений Порядок визначає механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які призначені особам, що застраховані згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (крім осіб, зазначених у пункті 2 статті 8 цього Закону), у тому числі добровільно застраховані, та потерпілим особам, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків.

Пунктом 4 Порядку 04.03.2003 року № 5-4/4 передбачено, що відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення», «;Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та інших нормативно - правових актів, а саме:

- сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, якщо така надавалася пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію;

- допомога на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію;

- сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій.

Суму витрат з виплати і доставки пенсій визначають органи Пенсійного фонду на підставі Граничних тарифів на основні послуги зв'язку.

Таким чином, пунктом 4 зазначеного Порядку вказаний вичерпний перелік виплат, які здійснюються Пенсійним фондом України та відшкодовуються в подальшому Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. У цьому переліку не зазначена державна адресна допомога, як така, що підлягає відшкодуванню Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, про відмову позивачу в задоволенні вимог про зобов'язання прийняти до заліку та стягнути з відповідача витрати зі сплати щомісячної державної адресної допомоги.

Згідно ст. 25 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» перелічені види соціальних послуг і матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Усі види страхування, крім медичного, включають допомогу на поховання. Так, зокрема, до пенсійного страхування входить допомога на поховання пенсіонерів; до страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, -допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві); до страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання - допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного ви падку на виробництві або професійного захворювання.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язано співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.

Статтею 21 цього Закону визначено соціальні послуги та виплати, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Так, у разі настання страхового випадку, він у встановленому законом порядку повинен, зокрема, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачувати відповідні кошти йому або особам, які перебували на його утриманні; організовувати поховання померлого, відшкодовувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Відповідно до ч. 8 ст. 34 зазначеного Закону у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд соціального страхування від нещасних випадків згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (далі -Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року № 826, регулює питання відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків таких витрат страхувальнику або сім'ї застрахованого чи іншій особі, яка здійснювала поховання потерпілого, на організацію поховання та пов'язаних з цим ритуальних послуг. Витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких наведено Кабінетом Міністрів України (пункт 2 Порядку). Організація поховання працівника, який загинув на виробництві або помер у лікарні під час лікування отриманої на виробництві травми, проводиться страхувальником (пункт 5 Порядку).

Згідно з абз. 2 ч. 9 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, розмір відшкодування шкоди особам, зазначеним у статті 33 цього Закону, визначається виходячи із суми щомісячних страхових виплат і пенсії, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат згідно із статтею 29 цього Закону. Причин ний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.

Зі змісту ч. 4 ст. 26 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ч. 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» вбачається: якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика та відшкодувати понесені ним витрати.

Таким чином Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв'язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, що підтвердженого висновками спеціальних медичних закладів.

Положення пункту 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професій них захворювань України від 4 березня 2003 року № 5-4/4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697, яким зобов'язано Фонд соціального страхування від нещасних випадків відшкодовувати Пенсійному фонду витрати на допомогу на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, котра отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суперечить положенням Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а тому до спірних відносин застосуванню не підлягає.

Згідно з п. 2 ст. 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 01 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.

Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

Вказані правила застосовуються для державного соціального страхування громадян України.

Посилання позивача та суду першої інстанції на ч.2 ст.2, п.5 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не є підставою для задоволення заявлених позовним вимог з огляду на те, що вказаними нормами врегульовані взаємовідносини між застрахованою особою і страховиками.

В межах спірних правовідносин такі відносини відсутні, оскільки як позивач, так і відповідач не є страховиками по відношенню до осіб, які отримали пошкодження здоров'я за межами держави. Виплата пенсії по інвалідності Пенсійним фондом України таким особам здійснюється на підставі ст. 27 Закону України «Про пенсійне забезпечення» внаслідок прийняття на себе державою певних обов'язків, а не внаслідок виконання обов'язків страховика.

13 березня 1992 року між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення підписана Угода, яка діє з часу її підписання, про що зазначено в ст.13 даної Угоди.

Статтею 1 Угоди передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Відповідно до ст. 3 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД усі витрати, які пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення несе держава, що надає це пенсійне забезпечення.

Призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Обґрунтування позивачем своєї позиції положеннями Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівнику каліцтвом, професійним захворюванням або іншими ушкодженнями здоров'я, які пов'язані із виконанням трудових обов'язків, підписаної 09 вересня 1994 року між частиною держав колишнього СРСР, є безпідставним, оскільки вказана Угода регулює питання відшкодування шкоди, заподіяної працівнику каліцтвом, професійним захворюванням або іншими ушкодженнями здоров'я, які пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків. Питання ж виплати пенсій чи відшкодування витрат на пенсійне забезпечення нею не врегульовані.

Таким чином, відшкодування шкоди фізичній особі і відшкодування витрат на пенсійне забезпечення у зв'язку з трудовим каліцтвом - це різні поняття, які регулюються різними нормативно-правовими актами.

Відповідно до вказаних положень визнання Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами Пенсійного фонду України відшкодувати останньому витрати, - є безпідставним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи порушено норми матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України ,-

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає крім, як в строки, з підстав та в порядку, передбаченому главою 3 розділу IV КАС України.

Судді: