у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,

ВСТАНОВИВ:

15 червня 2008 року близько 02.00 год. ночі у місті Носівка Чернігівської області по вул. Вокзальній, навпроти господарства за № 107, ОСОБА_1, на ґрунті раптово виниклих неприязних взаємовідносин кулаками рук та ногами став наносити неодноразові удари по голові та іншим частинам тіла громадянина ОСОБА_3. В результаті таких дій ОСОБА_3були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому 10 ребра справа по задній підм'язовій лінії, що спричинили тривалий більше 21 дня розлад здоров'я, і не є небезпечним для життя, та відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Допитаний як підсудний ОСОБА_1 винним себе за ч. 1 ст. 122 КК України визнав повністю і показав, що 15 червня 2008 року близько 02.00 год. ночі у місті Носівка Чернігівської області, проходячи по вул. Вокзальній, із ОСОБА_5 повз автомобіль почув нецензурну лайку, яку сприйняв на свою адресу і постукав у вікно автомобіля, з якого вийшли ОСОБА_3 та ОСОБА_6. На його запитання чи не в його адресу лунали нецензурні слова, ті відповіли що ні. Він з ОСОБА_5 став відходити від ОСОБА_3., коли знову почув в їх бік нецензурні слова, а тому розвернувся, та підійшовши до ОСОБА_3., наніс йому удар кулаком руки в обличчя, від якого останній впав на землю і тоді наніс 3 удари по спині. У вчиненому покаявся та просить суд звільнити його від покарання.

Допитаний як потерпілий ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснив, що жодних претензій матеріального чи морального характеру до підсудного не має, не заперечував проти звільнення ОСОБА_1 від покарання із застосуванням до останнього примусових заходів виховного характеру.

Від дослідження письмових та інших доказів по справі підсудний ОСОБА_1 відмовився, повністю визнавши свою вину у пред'явленому обвинуваченні. Тому суд визнав недоцільним дослідження тих доказів, стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, з'ясувавши правильне розуміння підсудним та іншими учасниками судового розгляду змісту цих обставин та обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом підсудного та дослідженням матеріалів справи, які його характеризують.

З цього приводу підсудному та учасникам судового розгляду судом роз'яснено вимоги ст. 299 КПК України про те, що вони позбавлені в апеляційній інстанції права посилатися на докази, які судом не досліджувалися.

Оцінюючи  добуті у справі і досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх  належними і допустимими.

Допитавши підсудного, проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що ОСОБА_1 своїми діями, які виразились в умисному середньої тяжкості тілесному ушкодженні, тобто умисному ушкодженні, яке не є небезпечним для життя, і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розгляд здоров'я, вчинив злочин передбачений ч. 1 ст. 122 КК України.

ОСОБА_1 винний у вчиненні зазначеного злочину, його вина в межах даної кваліфікації доказана повністю і тому він підлягає покаранню за вказаною статтею КК України.

Обставин, що обтяжують покарання підсудного ОСОБА_1 не виявлено.

Обставинами, що пом'якшують покарання підсудного ОСОБА_1 суд визнає вчинення злочину неповнолітнім, щире каяття у вчиненні злочину, добровільне відшкодування завданих збитків та позитивні характеристики за місцем проживання і навчання.

Призначаючи покарання підсудному ОСОБА_1, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, ступінь його вини, особу винного, його вік, стан здоров'я, сімейний стан, ставлення до суспільно-корисної праці, характеризуючі дані, поведінку в побуті, умови життя та виховання, рівень розвитку, обставини, що пом'якшують покарання та інші особливості особи неповнолітнього.

            Обираючи вид і міру покарання підсудному ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КК України, суд бере до уваги характер і ступінь небезпечності вчиненого злочину, сукупність усіх обставин його вчинення, що вчинений ним злочин відноситься до числа злочинів середньої тяжкості, дані про його особу, що він повністю визнав свою вину, щиро в цьому розкаявся, відшкодував завдану шкоду, позитивно характеризується за місцем навчання та проживання, суд приходить до висновку про те, що виправлення і перевиховання підсудного можливе без ізоляції від суспільства, без застосування до нього покарання але із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Саме застосування примусових заходів виховного характеру буде достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.

Відповідно до ст. 105 КК України неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши думку учасників судового розгляду, судом встановлено наявність визначених у статті 105 КК України підстав для звільнення ОСОБА_1 від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Потерпілий та прокурор не заперечували проти звільнення ОСОБА_1 від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Цивільний позов по кримінальній справі не заявлено, матеріальні збитки потерпілому відшкодовані повністю.

                Речових доказів по справі немає.

Судових витрат по справі немає.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили необхідно  залишити без зміни - підписку про невиїзд.

Керуючись ст. ст. 323, 324 КПК України, суд

 ЗАСУДИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) місяців.

На підставі ст. 105 КК України ОСОБА_1 від відбування покарання звільнити із застосуванням строком на 6 (шість) місяців примусового заходу виховного характеру - передачу неповнолітнього під нагляд батьків.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишити без зміни - підписку про невиїзд.

На вирок може бути подана апеляція через суд першої інстанції до апеляційного суду Чернігівської області протягом п'ятнадцяти діб з моменту його проголошення.

Суддя                                                                                                          В.М. Корзаченко