Справа № 303/3784/13-ц
2/303/1859/13
Номер рядка стат.звіту - 43
РІШЕННЯ (Заочне)
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2013 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого-судді Заболотного А.М.
при секретарі Мошура Н.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Мукачівський міський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку,-
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1, а також просила зняти їх з реєстраційного обліку.
Свої вимоги мотивує тим, що вищезгаданий будинок вона придбала за договором купівлі-продажу незавершеного будівництва від 10.08.2007 року. Після відчуження будинку відповідачі у квартирі не проживають, однак із реєстрації не знялися. Таким чином реєстрація відповідачів в будинку створює незручності, додаткові витрати на його утримання, порушує її право, як власника на вільне користування та розпорядження своїм майном, у зв'язку з чим просить позов задовольнити.
У судове засідання позивач не з'явився, представник позивача подав до суду заяву, в якій просить розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав повністю, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися за невідомих причин. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідачів не надходило. Причини своєї неявки відповідачі суду не повідомили. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та відповідно до ст. 224, 225, 226 ЦПК України ухвалити заочне рішення.
Представник Мукачівського міського відділу ГУ ДМС України в Закарпатській області в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, постановляючи рішення відповідно до вимог ст.ст. 215, 225, 226 ЦПК України, суд вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 придбала незавершений будівництвом будинок АДРЕСА_1, який належав ОСОБА_5 та ОСОБА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу від 10.08.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованого в реєстрі за № 5291. В подальшому позивач зареєструвала право власності на будинок у встановленому законом порядку, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності № 16102054 від 28.09.2007 року, який виданий Мукачівським міжрегіональним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки. В подальшому оформила свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 03.02.2012 року, відповідно до якого будинок АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1
Факт реєстрації відповідачів ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 в будинку АДРЕСА_1 стверджується довідкою № 1-02745 від 29.05.2013 року, виданої ТОВ «І.Т.В.Сервіс Плюс» та будинковою книгою.
Крім того, відповідно до державного акту на земельну ділянку серії ЯЕ № 433146 від 17.04.2009 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0579 га, яка розташована на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Таким чином, позивач є одноосібним власником будинком АДРЕСА_1 та земельної ділянки на якій він розташований.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року № 475\97-ВР, якими закріплено принцип непорушності права приватної власності, що означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України)
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно з ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло-житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст. 379, 382 ЦК України).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України, з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.
Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком, оскільки права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідними від прав самого власника.
Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, Закон не передбачив при переході прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) (на відміну від договору найму (оренди) житла - ст.ст. 810, 814 ЦК України).
Частина 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що відповідачі втратили право на користування будинку АДРЕСА_1 у зв'язку із зміною власника, оскільки до нового власника будинку, тобто до позивача, не перейшло збереження права користування житлом колишніх власників, а тому позов в частині визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням підлягає задоволенню.
Розглядаючи позовні вимоги про зняття з реєстраційного обліку відповідачів, суд приходить до наступного висновку.
Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, а тому його положення підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року, зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою в день звернення особи із заявою в органи реєстрації. Таким чином, позовна вимога про вирішення питання про зняття відповідачів з реєстраційного обліку є передчасною та не підлягає до задоволення.
З врахуванням вищенаведеного, вимоги позивача про визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3, такими, що втратили право на користування будинком АДРЕСА_1 є підставними і такими, що підлягають задоволенню. В частині позовних вимог про зняття з реєстрації відповідачів слід відмовити, оскільки така вимога, на думку суду, окремого вирішення у даному випадку не потребує, а задоволення попередньої позовної вимоги є достатньою підставою для зняття відповідачів з реєстрації у спірному будинку, що передбачено ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року.
Згідно з ст. 88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Таким чином з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 57,35 грн. (1/2 від загального розміру позовних вимог) судових витрат.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 14, 57-60, 174, 209, 212-215, 218, 223, 225, 226, 294 ЦПК України, ст.ст. 317, 319, 321, 383, 405 ЦК України суд,-
в и р і ш и в:
Позов задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 57,35 грн. судових витрат.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
На рішення суду відповідачем може бути подана заява про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Закарпатської області через Мукачівський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя А.М.Заболотний