Головуючий суду 1 інстанції - Баличева М.Б.

Доповідач - Коротенко Є.В.

Справа № 412/1035/13-ц

Провадження № 22ц/782/2636/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2013 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого судді - Коротенка Є.В.,

суддів - Околота Г.М., Гаврилюка В.К.,

при секретарі - Вербицькому І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі апеляційного суду Луганської області в м.Луганську апеляційну скаргу Філіпповського Євгена Вікторовича, який діє за довіреністю від імені Приватного підприємства «Грандфінресурс», на рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 24 квітня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного підприємства «Грандфінресурс» про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом (який в подальшому уточнював), в обґрунтування якого зазначив, що 20.07.2012 року між ним та відповідачем було укладено угоду № 212911 з метою отримання кредиту. Вважає, що дана угода укладена під впливом омани з застосуванням нечесної підприємницької практики, з порушенням вимог ЗУ «Про захист прав споживачів». З огляду на вказане позивач просив суд застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, стягнути з відповідача сплачені позивачем грошові кошти відповідно до угоди від 20.07.2012 року за № 212911 в сумі 12184 грн. та покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 24 квітня 2013 року зазначені позовні вимоги ОСОБА_3 до ПП «Грандфінресурс» були задоволені. Суд стягнув з ПП "Грандфінресурс" на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 12184 грн., сплачені останнім за договором № 212911 від 20.07.2012 року, а також стягнув з ПП "Грандфінресурс" на користь держави судовий збір у розмірі 229 грн. 40 коп.

Відповідач не погодився із вказаним рішенням суду, вважає його незаконним, необгрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу на нього, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні його позовних вимог.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При апеляційному розгляді вказаної цивільної справи колегія суддів приймає до уваги положення ч.1 ст.303 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якого під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст.212, 213 ЦПК України були повно і всебічно дослідженні обставини справи та дана належна оцінка доказам, на які сторони посилалися в суді першої інстанції. Суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.07.2012 року між ОСОБА_3 та відповідачем по справі було укладено договір № 212911, відповідно до умов якого відповідач за згодою позивача зобов'язався вчинити від його імені та за його рахунок певні юридичні дії, спрямовані на придбання товару на умовах програми "Альянс Україна", в тому числі сформувати реєстр учасників програми, забезпечити його адміністрування, організувати заходи по розподілу грошового фонду, здійснити оплату товару на користь позивача або надати позивачу відповідну суму у позику, надавати інші послуги і здійснювати інші погоджені сторонами правочини, у порядку та в строки, передбачені цим договором.

Згідно до п.п. 2.1.1, 2.1.2 вищезазначеного договору, позивач був зобов'язаний сплатити одноразовий комісійний внесок у день підписання договору та адміністративний платіж, який сплачується не пізніше 15 календарних днів з моменту отримання дозволу на отримання товару або позики; своєчасно, не пізніше 15 числа кожного місяця, сплачувати загальний платіж, який включає чистий внесок, за рахунок якого відповідач здійснює оплату вартості товару чи надає відповідні суми у позику, та адміністративні витрати, що є платою за послугу відповідача з організації діяльності програми.

Відповідно до п.п. 2.4.2., 2.4.3. договору відповідач зобов'язався надавати позивачу необхідну інформацію та не розголошувати конфіденційну інформацію.

Відповідно до п. 2.5 договору відповідач гарантує надати позивачу дозвіл на придбання товару або отримання позики, якщо позивач виконує усі умови договору та додатків до нього.

Однак, згідно до визначень термінів, що міститься у додатку № 2 до договору, дозвіл надається учаснику за результатами Заходу по розподілу грошового фонду. При цьому згідно до ст.4 додатку № 2 Захід по розподілу грошового фонду проводиться комітетом, що формується зі складу інших учасників.

Таким чином, питання щодо надання дозволу на отримання товару або позики знаходиться поза межами компетенції безпосередньо відповідача та за таких обставин відповідач в п. 2.5. договору не міг гарантувати вчинення дій, що не залежать від його волевиявлення. Крім того, відповідно до п. 4.1 договору Захід по розподілу фонду проводиться коли фонд реєстру є достатнім, при цьому умовами договору та додатків не визначено коли вказаний фонд є достатнім, а коли ні.

Фонд реєстру - сума чистих внесків, сплачених учасниками програми.

За таких обставин, кожен наступний учасник матиме можливість отримати позику лише за умови виконання іншими учасниками своїх зобов'язань щодо внесення чистих внесків, що також не залежить від адміністратора - відповідача.

У випадку невнесення іншими учасниками чистих внесків, позивач, як учасник програми не матиме можливості отримати позику, оскільки фінансування потреб позивача за рахунок адміністратора - відповідача, умовами договору не передбачено.

В такому випадку, навіть якщо позивач ініціює розірвання договору, відповідно до п.8.2 додатку № 2 він не матиме права отримати сплачену ним раніше суму одноразового комісійного внеску та суму адміністративних витрат.

З огляду на все вищевказане, суд дійшов правильного висновку про те, що умови вищевказаного договору з додатками містить несправедливі умови, які передбачають істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, як учасника програми "Альянс Україна", передбачають для нього жорсткі умови щодо сплати внесків та оплати послуг відповідача, який не обтяжує себе чітко визначеними обов'язками стосовно позивача та перекладає зобов'язання щодо надання позики позивачці на інших учасників програми, з суттєвим ризиком неотримання такої позики взагалі та з неминучою втратою первісних внесків.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх.

Згідно до ч. 4 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Згідно до ч. 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до п. 2 ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів" забороняється нечесна підприємницька практика, яка включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною, а також забороняється утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлена наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи на нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину.

З врахуванням вищезазначеного та приймаючи до уваги те, що недійсність укладеного позивачкою договору прямо передбачена ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", суд правильно розглядав вказаний договір як нікчемний та визнав за необхідне застосувати до нього наслідки недійсності правочину, що передбачені ст. 216 ЦК України.

При таких обставинах судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, будь-яких належних доказів на підтвердження своїх доводів апелянт суду не надав, тому судом першої інстанції постановлене правильне по суті і справедливе рішення.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст.ст.304, п.1 ст.307, 308, 314-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Філіпповського Євгена Вікторовича, який діє за довіреністю від імені Приватного підприємства «Грандфінресурс», відхилити.

Рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 24 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, однак її може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: