Справа № 22 - ц - 1793 /2006р.                       Головуючий у 1 інст. -Лазоренко М.І.

Доповідач - Шемець Н.В.

УХВАЛА ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

24 листопада 2006 року апеляційний суд Чернігівської області у складі: Головуючого - судді Іваненко Л.В., Суддів - Шемець Н.В.,Губар B.C.,

При секретарі -Пац Т.М.

З участю - ОСОБА_4

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 6 жовтня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Іванівська сільська рада, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди, -

встановив:                                                                                                   В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_1  ставиться питання про скасування   рішення Чернігівського районного суду від 6 жовтня 2006 року, яким в задоволенні їх позову відмовлено, та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог апелянти вказують на те, що рішення постановлене без додержання норм матеріального та процесуального права, всупереч ст.ст.212, 213 ЦПК України неповно досліджені матеріали справи, що потягло винесення незаконного рішення. Зокрема, в матеріалах справи є два висновки земельно-технічної експертизи, висновки яких суттєво відрізняються. Проте судом відмовлено в задоволенні клопотання позивачів про виклик в судове засідання експерта, що є порушенням їх права на захист. Суд правильно встановив розміри належних сторонам ділянок, але не співставив їх з розмірами ділянок, що виділялись, і це призвело до прийняття незаконного рішення. Матеріали справи свідчать, що розмір земельної ділянки, якою володіє відповідач, перевищує розмір земельної ділянки, що виділялася йому для ведення підсобного господарства на 24 кв.м, а у володінні позивачів не вистачає 17 кв.м. Крім того, суд встановив, що ОСОБА_3 не заважає позивачам користуватися земельною ділянкою, знявши металевий лист, що знаходився між парканом та сараєм і тому спір між сторонами у цій частині відсутній. Апелянти зазначають, що у цьому випадку суд повинен був закрити провадження у справі, а не виносити рішення.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника Іванівської сільської ради, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між ОСОБА_3, який є користувачаем присадибної земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які є користувачами присадибної земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 виник спір з приводу суміжного землекористування, суть якого полягає в тому, що у 2001 році відповідач установив паркан, який на думку позивачів перешкоджає їм користуватися земельною ділянкою. З метою врегулювання спору позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просили зобов"язати відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, а саме перенести свій паркан та ворота на відстань 0,9 м від їхнього сараю та стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 1000 грн.. В ході розгляду справи позивачі уточнили свої позовні вимоги і просили усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом перенесення паркану і воріт відповідача від їхнього сараю на відстань 120 см з боку вулиці та на 90 см зі сторони двору, а також стягнути з відповідача на їхню користь судові витрати.

В суді першої інстанції позивачі стверджували, що їм належить присадибна ділянка розміром 0,11га, проте доказів про виділення їм у користування земельної ділянки саме цією площею суду не надали.

Згідно архівної довідки від 31.07.2003 року а.с. 158 ОСОБА_2 виділялась присадибна земельна ділянка площею 0,25 га і рішення правління колгоспу „Авангард" затверджувалось рішенням загальних зборів колгоспників від ІНФОРМАЦІЯ_1.

В земельно-кадастровій книзі Іванівської сільської ради є запис про наявність у позивачів земельних ділянок площею 0,29 та 0,10 га а.с.79, але ці дані не відповідають ні даним, що зазначають позивачі, ні даним геодезичного обміру.

Що стосується присадибної земельної ділянки ОСОБА_3, то також наявні суперечності щодо її площі. Зокрема, згідно довідки Іванівської сільської ради а.с.46 його присадибна ділянка становить 0,11 га, а за даними земельно-кадастрової книги а.с.71 ОСОБА_3 надано у користування -0,9,0,24,0,10 га.

Як вбачається з висновку земельно-технічної експертизи НОМЕР_1 (а.с.319-324) присадибна земельна ділянка, що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за даними геодезичного обміру має площу 1083 кв.м., але із-за відсутності даних про виділену площу присадибної земельної ділянки, виключена можливість перевірки відповідності її фактичних розмірів даним земельно-кадастрових книг Іванівської сільської ради, а земельна ділянка, що належить ОСОБА_3 має площу 1124 кв.м., але із-за наявності суттєвих розбіжностей та неточностей в записах, виключена можливість перевірки відповідності її фактичних розмірів даним земельно-кадастрових книг Іванівської сільської ради.

Враховуючи те, що можливість встановити розмір земельних ділянок сторін згідно правовстановлюючих документів відсутня, а висновок земельно-технічної експертизи НОМЕР_2 суд обгрунтовано не взяв до уваги, оскільки в основу останнього покладено рішення виконкому Іванівської сільської ради НОМЕР_3 та Державний акт на право приватної власності на землю ІНФОРМАЦІЯ_2, які визнані недійсними рішенням Чернігівського районного суду від 25.07.2003 року, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову, оскільки прийшов до висновку, що позивачі не надали суду доказів того, що відповідач чинить їм перешкоди у користуванні земельною ділянкою і має перенести паркан та ворота від їхнього сараю на 120 та 90 см.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що відповідач зняв металевий лист, що знаходився між парканом відповідача та сараєм позивачів і вони мають можливість проходити до сараю зі сторони вулиці і, відповідно, вимоги позивачів в цій частині задоволенню не підлягають. Доводи апелянта про необхідність закриття провадження по справі у цій частині вимог не відповідають положенням ст.205 ЦПК України.

Доводи апелянтів про те, що суд необгрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про виклик експерта в судове засідання, не підтверджуються матеріалами справи, оскільки з протоколу судового засідання а.с.329-344 не вбачається, що таке клопотання заявлялось стороною позивачів.

Не вбачає апеляційний суд, як і суд першої інстанції, правових підстав для задоволення вимог позивачів про стягнення моральної шкоди.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для її задоволення і скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317,319 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Чернігівського районного суду від 6 жовтня 2006 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.