Справа 22ц - 1773/ 2006 р.        Головуючий в 1-ій інстанції Діденко О.П.

Категорія цивільна.                      Доповідач Смаглюк Р.І.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ.

28 листопада 2006 року.               Апеляційний суд Чернігівської області

в складі: головуючого - судді Шевченка В.М.,

суддів Смаглюк Р.І., Острянського В.І.,

при секретарі Івановій Н.Б.,

з участю сторін,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Чернігівської області в м. Чернігові апеляційні скарги відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Ніжинського міськрайонного суду від 15 вересня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,ОСОБА_5 про визнання частково недійсним договору дарування квартири, стягнення моральної шкоди, -

встановив:

В апеляційних скаргах відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 просять скасувати вказане рішення внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права і постановити нове рішення про відмову в позові.

В серпні 2006 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного 7 грудня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з однієї сторони, та ОСОБА_4 і ОСОБА_5, з другої сторони, посвідченого нотаріально 7 грудня 2005 року за НОМЕР_1 та зареєстрованого Ніжинським МБТІ, за яким ОСОБА_4 та ОСОБА_5 належить право власності по 1 /2 частині вказаної квартири, та стягнення з відповідачів моральної шкоди в сумі 5000 грн., мотивуючи наступним. Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2006 року за нею визнано право власності на 1/2 вказаної квартири. При зверненні її до МБТІ для реєстрації права власності стало відомо, що спірна квартира відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 7 грудня 2005 року подарована батькам ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Вказаний договір дарування позивачка вважає укладеним внаслідок зловмисної домовленості дарувальників ОСОБА_2 зі своїми батьками -обдаровуваними ОСОБА_4 та ОСОБА_5, є фіктивним, оскільки сторони за договором продовжують проживати кожна в тому житлі, яке було до укладення договору дарування, направленим на позбавлення її права власності та права на проживання в цій квартирі, оскільки з червня 2005 року в провадженні суду був її позов про визнання за нею права власності на 1/2 частину спірної квартири. Відповідачі навмисними діями позбавили її права власності, яке вона змушена тривалий час, з грудня 2003 року захищати, будучи людиною похилого віку, інвалідом 2 групи, що привело до заподіяння їй моральної шкоди, тому вона просила стягнути на її користь 5000 грн. з відповідача / не вказаного з якого/. В судовому засіданні ці вимоги були уточнені вимогою про солідарне стягнення з відповідачів цієї шкоди.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 15 вересня 2006 року позов задоволено частково. Визнано частково, в 1/2 частині, недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з однієї сторони, та ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , з другої сторони, посвідченого нотаріально 7 грудня 2005 року за реєстр.НОМЕР_1, зареєстрованого в Ніжинському МБТІ 3 липня 2006 року за НОМЕР_2. З відповідачів солідарно стягнуто на користь ОСОБА_1 в відшкодування моральної шкоди 2000 грн., 1000 грн.- витрат за надану юридичну допомогу, а всього - 3000 грн., 160 грн. 31 коп.- мита на користь держави, 30 грн.- витрат на інформаційно-технічне забезпечення. В задоволенні позову про стягнення моральної шкоди в іншій частині відмовлено. З метою забезпечення позову накладено арешт на спірну квартиру. Рішення суду в цій частині звернене до негайного виконання. Рішення суду обгрунтоване наступним. Відповідно до рішення апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2006 року позивачці ОСОБА_1 належить право власності на 1/2 частину спірної квартири, на час постановления цього рішення відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не набули права власності на квартиру, оскільки воно виникає для них відповідно до ст. 331 ЦК України з моменту реєстрації, тобто з 3 липня 2006 року. Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним. Сторони за договором дарування, як дарителі, так і обдаровувані, проживають у житлі, яке мали до укладення договору, намірів реального настання наслідків, передбачених цим договором, не висловлювали, тобто ними не додержані вимоги, встановлені ч. 5 ст. 203 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 215, 234 ЦК України цей договір в 1/2 частині права власності є недійсним. Тому ці позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Суд вважає, що укладеним договором відповідачі заподіяли позивачці моральну шкоду, яка полягає в тому, що завдали їй моральних страждань та додаткових зусиль по налагодженню життя, тому відповідно до ч. 2 ст. 216 ЦК України повинні відшкодувати їй моральну шкоду солідарно. Виходячи з їх матеріального становища, стягнув 2000 грн., забезпечив позов накладенням арешту на квартиру з метою забезпечення виконання цього рішення.

В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вважають вказане рішення незаконним з таких підстав. Суд незаконно визнав договір частково недійсним, на свій розсуд задовольнив вимоги позивачки, своїм рішенням невідомо в кого забрав частину власності, хоч кожен обдарований одержав особисто від кожного дарителя належну йому частку майна. В рішенні суду не вказано, кому належить залишена частка квартири. Апелянти були самостійними власниками спірної квартири і розпорядилися нею на власний розсуд, що не заборонено законом, уклали договір дарування відповідно до закону. Оскільки вони законно розпорядился своїм майном, то не могли заподіяти позивачці моральну шкоду, тим більше такими заподіювачами не можуть бути ОСОБА_5 та ОСОБА_4, добропорядні набувачі. За таких обставин просять скасувати рішення і постановити нове про відмову в позові.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_5 вважає рішення незаконним, оскільки ним порушено його право власності на 1/2 частину спірної квартири, яку він отримав в дар від доньки ОСОБА_3, суд не визначив, чия частина квартири переходить до позивачки, як сторони в договорі, він та його донька діяли добросовісно, він є добропорядним набувачем, тому не заподіяв ніякої моральної шкоди позивачці. Просить рішення суду скасувати і постановити нове про відмову в позові.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 вважає рішення незаконним з тих підстав, що й відповідач ОСОБА_5, і обгрунтування незаконності рішення анологічне викладеному, з тією відмінністю , що йому подарував належну 1/2 частку його син ОСОБА_2, як сторони в договорі, вони діяли добросовісно, тому порушення закону не допустили, шкоду моральну він не заподіяв, просить рішення скасувати і постановити нове про відмову в позові.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають задоволенню частково, рішення суду -зміні з таких підстав.

Позивачка ОСОБА_1 має право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, що підтверджується рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2006 року. Спір щодо її права власності на цю квартиру з відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебував на розгляді суду з червня 2005 року / л.с. 5-6/. Укладення договору дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з однієї сторони, та ОСОБА_4 і ОСОБА_5, з другої сторони, не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, про що зробив висновок суд першої інстанції. В порушення вимог п. 5 договору дарування спірної квартири від 7 грудня 2005 року дарувальники не повідомили обдаровуваним ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про те, що квартира перебуває в судовому спорі і на неї пред"являє права третя особа - позивачка ОСОБА_1 /л.с.7/. На підставі досліджених доказів суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про недійсність цього договору відповідно до ч.1ст. 215, ст. 234, ч. 2 ст. 216 ЦК України / л.с. 38-49/, правильно визнав частково недійсним - на 1/2 частину - договір дарування квартири від 7 грудня 2005 року. Таким чином, в іншій 1/2 частині цей договір є дійсним і не суперечить закону. Як вбачається з договору дарування від 7 грудня 2005 року, дарувальники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дарували ОСОБА_4 та ОСОБА_5 В.О. спірну квартиру в рівних частках. Оскільки вони мали право власності на неї тільки на 1/2 частину, то кожному з обдаровуваних ними була подарована ця частина квартири. Тому в цій частині рішення суду підлягає зміні з вказівкою, що відповідно до договору дарування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подарували, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5  прийняли в дар в рівних частках 1/2 частину квартири.

Висновок суду про заподіяння позивачці відповідачами моральної шкоди відповідає фактичним обставинам справи. Приховування на час укладення договору факту судового розгляду спору щодо цієї квартири відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, реєстрація права власності відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 3 липня 2006 року після постановления рішення апеляційного суду від 24 травня 2006 року свідчить про намір перешкоджати позивачці реалізувати конституційне право власності і про заподіяння моральної шкоди. Оскільки така шкода заподіяна спільними діями відповідачів, вона обгрунтовано стягнута з них солідарно. Розмір морального відшкодування відповідає засадам розумності, справедливості та виваженості. В зв"язку з цим підлягає виключенню з резолютивної частини рішення вказівка суду про відмову в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди в іншій його частині.

Таким чином, суд, встановивши повно, всесторонньо і об"єктивно, фактичні обставини справи, зробив висновки, які не в повній мірі відповідають цим обставинам справи. Тому відповідно до п. З ст. 309 ЦПК України це є підставою для зміни рішення суду. В зв"язку з цим перший абзац резолютивної частини рішення необхідно викласти в іншій редакції і виключити вказаний вище абзац, що стосується моральної шкоди.

За таких обставин апеляційні скарги відповідачів підлягають задоволенню частково, рішення суду - зміні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.З ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

вирішив:

Апеляційні скарги відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду від 15 вересня 2006 року змінити. Викласти абзац перший резолютивної частини рішення в такій редакції:

„Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати частково недійсним - в 1/2 частині - договір дарування квартири № 19 по вул. Прилуцькій, 10 м. Ніжина, укладений 7 грудня 2005 року між ОСОБА_2  та ОСОБА_3 , з однієї сторони, та ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , з другої сторони, посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу за реєстр. НОМЕР_1, зареєстрований Ніжинським МБТІ 3 липня 2006 року за НОМЕР_2, витяг з Реєстру власників НОМЕР_3.

Визнати, що відповідно до п.1 вказаного договору дарування дарувальники ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з однієї сторони, та обдаровувані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , з другої сторони, прийняли в рівних частинах кожний дарунок - 1/2 / одну другу/ частину квартири АДРЕСА_1."

Виключити з резолютивної частини рішення абзац третій такого змісту:

„У задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди в іншій його частині - відмовити."

В іншій частині рішення Ніжинського міськрайонного суду від 15 вересня 2006 року залишити без змін.

Рішення суду набирає чинності негайно і може бути оскаржене до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців з дня проголошення.