ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 липня 2013 року Справа № 5015/5104/12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддівЧернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача -ОСОБА_4,
відповідача -Єлишев К.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуфізичної особи-підприємця ОСОБА_6
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 22.04.2013
у справі№5015/5104/12
за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_6
доПАТ "Кредобанк"
про стягнення заборгованості по орендній платі
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Львівської області від 22.01.2013 (суддя Синчук М.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 (судді: Костів Т.С., Малех І.Б., Марко Р.І.), в задоволенні позовних вимог відмовлено у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 у поданій касаційній скарзі просить скасувати рішення та постанову, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вказує на те, що відсутність акту приймання-передачі нерухомого майна після припинення договору оренди є порушенням ч.2 ст.795 ЦК України, а лист Управління НБУ у Львівській області від 15.05.2012 №10-051/2467 не може вважатися належним доказом повернення майна. Заявник також наголошує на пролонгації договору оренди після 31.08.2012р.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Львівської області з наступних підстав.
Залишаючи без змін первісне рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:
31.08.2011р. між ФОП ОСОБА_6 (орендодавець) та ПАТ "Кредобанк'" (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення. Згідно п.1.1 договору оренди орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти в строкове платне користування 13/100 частин нежилих приміщень загальною площею 86,3 квадратних метрів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
Пунктами 2.2,4.1,4.2,4.3 договору оренди від 31.08.2011 визначено, що строк оренди становить 1 рік, обчислення якого починається з дня передачі об'єкта оренди орендареві за актом приймання-передачі. Приймання-передача об'єкта оренди оформлюється актом приймання-передачі та проводиться сторонами (їх представниками) не пізніше 5 календарних днів з моменту підписання цього договору. Перед підписанням акту приймання-передачі сторони проводять попередній огляд об'єкту оренди. Обов'язок по складанню акту приймання-передачі покладається на сторону, яка передає об'єкт оренди іншій стороні договору. Акт приймання-передачі, підписаний сторонами (їх представниками), є доказом фактичної передачі об'єкта оренди орендарю і з цього моменту починається обчислення строку оренди і нарахування орендної плати.
На виконання умов п.3.6 договору оренди від 31.08.2011 орендар перерахував на рахунок орендодавця орендну плату за перший та останній місяці оренди, а саме за вересень 2011 року та серпень 2012 року, що підтверджується меморіальними ордерами №17535 від 14.09.2011 та №17536 від 14.09.2011 на суму 69394,04 грн.
Орендар вносив орендну плату за період жовтень 2011р.- травень 2012р., що підтверджується копіями меморіальних ордерів на загальну суму 275662,48 грн.
Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відповідач виконав всі зобов'язання щодо використання орендованого майна та сплати орендної плати за користування ним.
22.03.2012 року Правлінням ПАТ "Кредобанк" прийнято рішення про передислокацію відділення №6 у м.Київ Центральної філії ПАТ "Кредобанк" в інше приміщення, що знаходиться за адресою: 04071, м.Київ, вул.Верхній Вал,18.
Відповідно до п.10.7 договору оренди від 31.08.2011 орендар має право на дострокове розірвання цього договору з письмовим попередженням орендодавця за 90 календарних днів і лише за умови недоцільності подальшої оренди об'єкта.
На підставі рішення Правління та у відповідності до п.10.7 договору оренди від 31.08.2011 ПАТ "Кредобанк" листом від 23.03.2012 №33-2686/12 повідомило позивача про дострокове розірвання договору з 02.07.2012 року, оскільки подальша оренда приміщення є недоцільною. В цьому ж листі запропоновано позивачу з'явитись 02.07.2012р. о 10 год. за адресою: АДРЕСА_1 для підписання акту приймання-передачі приміщень та передачі ключів. Даний лист отримано позивачем 30.03.2012р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Таким чином, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо дотримання відповідачем строків, передбачених п.10.7 договору оренди від 31.08.2011, яким встановлено належність повідомлення позивача про розірвання договору.
Станом на 15.05.2012р. орендоване приміщення було звільнено орендарем, а відділення №6 у м.Київ Центральної філії ПАТ "Кредобанк" передислоковано в приміщення за адресою: 04071, м.Київ, вул..Верхній Вал,18, про що внесено запис до Єдиного електронного державного реєстру банків України, що підтверджується листом Управління НБУ у Львівській області від 15.05.2012 №10-051/2467, а направлений лист з пропозицією з'явитись 02.07.2013р. о 10 год. позивачем проігноровано. Таким чином, з 02.07.2012р. орендні правовідносини між позивачем та відповідачем фактично перестали існувати, а отже перестав існувати обов'язок відповідача сплачувати орендну плату.
Беручи до уваги факт неявки позивача у встановлений час та місце для підписання акту-прийому передачі орендованого приміщення, апеляційна інстанція відхилила як безпідставні посилання апелянта на порушення відповідачем ч.2 ст.795 ЦК України.
Проте, колегія не може погодитися з висновками апеляційного суду з огляду на таке.
Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.3 ст.653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Згідно з ч.2 ст.795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Однак, судами попередніх інстанцій помилково не враховано, що виходячи з системного аналізу змісту вищенаведених норм законодавства, вбачається обов'язок орендаря повернути орендодавцю предмет договору найму у встановленому законом порядку, а саме шляхом підписання акту приймання-передачі приміщень.
З матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та сторонами не доведено складання та підписання ними акту повернення приміщень з оренди, а висновки судів по суті ґрунтуються на помилковому ототожненні листа Управління НБУ у Львівській області від 15.05.2012 №10-051/2467 зі вказаним актом.
Відтак, колегія вважає передчасними та такими, що суперечать приписам ч.2 ст.795 ЦК України, висновки судів про припинення з 02.07.2012р. правовідносин сторін за договором оренди та безпідставність позовних вимог у частині стягнення заборгованості по орендній платі за період фактичного користування орендованим приміщенням після розірвання договору оренди.
Крім того, встановивши факт ігнорування орендодавцем пропозиції орендаря про підписання акта приймання-передачі майна в конкретно визначений час, суди не врахували тих істотних обставин, що з метою захисту своїх прав орендар на підтвердження виконання зобов'язання за договором оренди не позбавлений права в судовому порядку вимагати прийняття від нього орендодавцем майна та документального оформлення такого прийняття актом відповідно до ч.2 ст.795 ЦК України. З матеріалів справи не вбачається вчинення орендарем відповідних дій з метою документального підтвердження повернення майна з оренди.
Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах, пов'язаних з припиненням договору оренди та стягненням орендної плати (постанови ВСУ від 20.03.2012 у справі №1/5005/5719/2011 та від 20.11.2012 у справі №12/75-2167-33/75-4/180).
Разом з тим, касаційна інстанція зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Суди попередніх інстанцій в обґрунтування дострокового розірвання договору оренди від 31.08.2011 послалися на закріплене в п.10.7 договору право орендаря вимагати його розірвання в односторонньому порядку за наявності певних умов (недоцільності подальшої оренди об'єкта).
Проте, судами в порушення вимог ст.213 ЦК України безпідставно не враховано, що, в дійсності, п.10.7 договору оренди від 31.08.2011 не містить вказівок про надання орендарю права на одностороннє (позасудове) розірвання договору в розумінні ч.1 ст.188 ГК України, а лише передбачає право орендаря вимагати такого розірвання від орендодавця. До того ж, умови договору оренди не містять положення про те, що по спливу 90-денного строку, визначеного у п.10.7 договору, цей договір оренди автоматично вважається розірваним.
При цьому, судами залишено поза увагою наявні у справі листи-претензії від 18.07.2012, від 14.08.2012 та від 31.08.2012 (а.с.15-29), які свідчать про недосягнення сторонами згоди щодо розірвання договору та необхідність врегулювання сторонами спору в судовому порядку, як це передбачено ч.4 ст.188 ГК України. Додатковим підтвердженням викладеного є п.10.9 договору оренди від 31.08.2011, в якому однією з підстав припинення дії цього договору визначено його дострокове припинення за згодою сторін або рішенням господарського суду.
Наведене не виключає наявність підстав вважати, що орендар при наявності незгоди орендодавця вправі вимагати розірвання договору в судовому порядку згідно з п.10.4 договору оренди від 31.08.2011. Однак, відповідачем не надано доказів вчинення зазначених дій та судом не встановлено таких обставин.
Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо моменту припинення договору оренди від 31.08.2011, його можливої пролонгації, наявності чи відсутності акту приймання-передачі (повернення) орендованого майна, розміру заборгованості з орендної плати, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України), тому є підставою для скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням судами обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Вказані вище процесуальні порушення, які були допущені судами першої та апеляційної інстанцій, неможливо усунути на стадії касаційного перегляду справи в силу недопустимості виходу касаційної інстанції за межі перегляду справи в порядку касації, оскільки відповідно до імперативних приписів ч.ч.1,2 ст.1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на вищенаведене, колегія вбачає підстави для задоволення скарги.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення господарського суду Львівської області від 22.01.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 у справі №5015/5104/12 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Львівської області.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун