ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

05 грудня 2006 р.

№ 4/122

                                         

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    М.В.Кузьменка

судді                                        І.М.Васищака,

судді                                        В.М.Палій,

розглянувши    касаційну скаргу Приватного підприємства “Алко”

на                         рішення господарського суду Кіровоградської області від 16.06.2006р. та

                          постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду

                          від 05.09.2006р.

у справі             №4/122

за позовом        Приватного підприємства “Бріош Дор”

до                         Приватного підприємства “Алко”

про                       стягнення 100 501,46 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився,

від відповідача: не з’явився,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство “Бріош Дор” звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовом до Приватного підприємства “Алко” і просило суд стягнути з останнього 91 364,96 грн. заборгованості за поставлений товар, 9 136,49 грн. штрафу на підставі п.5.4. договору та розірвати договір поставки №32/-02-06 від 01.03.2006р.

Відповідач, заперечуючи заявлений позов, посилається на те, що строк оплати за отриманий ним  товар не настав, оскільки позивачем не виконано у повному обсязі умови договору щодо поставки партії товару на суму не менше 125 775,0 грн.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 16.06.2006р. (суддя Хилько Ю.І.) позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у розмірі 91 364,96 грн., штраф у розмірі 9136,49 грн. та судові витрати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано невиконанням відповідачем свого зобов’язання за договором поставки №32/-02-06 від 01.03.2006р. щодо оплати отриманого у позивача товару у встановлені договором стоки. Пунктом 5.4. договору передбачено стягнення штрафу у розмірі 10% від вартості товару в разі прострочки проплати понад 3-х календарних днів. Фактично відповідач повинен був розрахуватися за отриманий товар протягом трьох банківських днів, тобто не пізніше 14.03.2006р. Оскільки відповідач  у встановлені договором строки не оплатив отриманий товар, то суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 9136,49 грн. боргу та 9 136,49 грн. штрафу підлягають задоволенню.

Відмова суду у задоволенні вимоги про розірвання договору поставки №32/-02-06 від 01.03.2006р. на підставі ст.651 ЦК України мотивована  тим, що за приписами вказаної статті договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Проте, позивачем не надано суду доказів завдання шкоди та позбавлення його того, на що він розраховував при укладанні договору. Крім того, судом встановлено, що позивачем не дотримано приписів ст.188 ГК України щодо порядку зміни та розірвання господарських договорів.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.09.2006р. (головуючий, суддя Прудніков В.В., судді Герасименко І.М., Ясир Л.О.) рішення суду першої інстанції змінено. Присуджено до стягнення з відповідача 91 364,96 грн. основного боргу та судові витрати. В решті позову відмовлено.

Постанова мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача основного боргу та в частині відмови у задоволенні позову щодо розірвання договору поставки, обґрунтовано.

Що ж до рішення суду в частині стягнення з відповідача штрафу у сумі 9136,49 грн., то суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що в цій частині позову слід відмовити, оскільки прострочка оплати товару мала місце з вини позивача, який здійснив поставку товару у кількості меншої, ніж встановлено договором мінімальна партія товару.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі скаржник стверджує про те, що строк оплати одержаного товару на суму 91 364,96 грн. не настав, оскільки цей строк настає лише після поставки позивачем всього товару на суму 251 550,0 грн. Крім того, відповідач посилається на те, що позивач, поставивши відповідачу товар у кількості меншій, ніж це передбачено договором, змінив умови договору в односторонньому порядку.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що  підлягає  задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.173, ч.1 ст.193 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов’язань. Суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як встановлено судами, і вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір поставки  №32-02-06 від 01.03.2006р., відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов’язання  поставити товар, а відповідач –прийняти його та оплатити.

Даний договір поставки відноситься до двохсторонніх угод, за якими прав та обов’язків набувають кожна з сторін договору.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 3 ст.264 ГК України передбачено, що основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

В силу ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, згідно пункту 1.2. договору загальна вартість, на яку передається товар 251 550,0 грн., у тому числі ПДВ 20% - 41 925,0 грн.

Партія товару за цим договором поставляється продавцем на умовах СРТ на склад покупця автотранспортом покупця в строк не пізніше 11.03.2006р. Товар поставляється партіями. Мінімальна партія складає суму 125 775,0 грн. згідно заявки відповідача (п.3.1. договору).

Пунктом 2.2. договору сторони визначили, що оплата за товар здійснюється відповідачем протягом трьох банківських днів з моменту отримання партії товару згідно п.1.1. договору, відповідно до якого, постачальник передає, а покупець приймає й оплачує товар: ванілін, курага “Асана”, родзинки золоті Іран, мак блакитний, кокосова стружка “Файн”, “Медіум”.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач подав позивачу заявку №27/02 від 27.02.2006р. на поставку такої продукції: ванілін 1 (одна) тонна –(п’ятсот кг перша партія); родзинки світлі –4 (чотири) тони –(чотири тонни –перша партія); курага “Асана” Турція –4 (чотири) тонни –(чотири тонни –перша партія); мак блакитний фасований –2 (дві) тонни –(одна тонна перша партія); кокосова стружка 1 (одна) тонна –(п’ятсот кг перша партія) (а.с.11)

Проте, згідно видаткової накладної від 09.03.2006р., позивач  відпустив відповідачу  лише 4000 кг кураги, 3500 кг ізюму золотистого, 500 кг ізюму світлого, 1500 кг маку та 498,960 кг кокосової крихти на загальну суму 91364,96 грн., у тому числі ПДВ, тобто товару менше ніж було заявлено відповідачем у заявці, та менше ніж встановлено договором щодо мінімальної партії товару на суму 125 775,0 грн.

Висновку про те, що відповідач на підставі п.2.2. договору  зобов’язаний був оплатити вказаний товар протягом 3-х банківських днів з моменту його отримання, суди двох інстанцій дійшли без надання належної правової оцінки умовам договору поставки щодо порядку оплати товару, та без з’ясування всіх обставин справи.

Так, пунктом 2.2. договору сторони визначили, що оплата за товар здійснюється відповідачем протягом трьох банківських днів з моменту отримання партії товару згідно п.1.1. Товар поставляється партіями згідно заявки покупця (п.3.1. договору).

Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача основного боргу, суд першої інстанції, з чим погодився  й суд апеляційної інстанції, не врахував, що позивач не виконав своїх зобов’язань щодо поставки всієї партії товару, вказаної відповідачем у  його заявці та у пункті 1.1. договору, з моменту поставки якої, починається перебіг строку оплати, визначений у п.2.2. договору.

Відповідно до ст.538 ЦК України виконання свого обов’язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов’язку, є зустрічним виконанням зобов’язання. У разі невиконання однією із сторін у зобов’язанні свого обов’язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов’язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов’язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

В силу ст.613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов’язок, виконання зобов’язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Отже за всіма видами зобов’язань боржнику надається право відстрочення виконання на час прострочення кредитора. Після припинення прострочення кредитора боржник втрачає право на відстрочення виконання, а тому в подальшому несе відповідальність за належне виконання зобов’язання на загальних підставах.

Дійшовши висновку про невиконання відповідачем  свого обов’язку щодо оплати отриманого ним товару, суди двох інстанцій не врахували доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с.54), про те, що за умовами договору протягом 3-х банківських днів підлягає оплаті партія товару, визначена у п.1.1. договору.  

Посилання судів двох інстанцій на те, що відповідач не відмовився від прийняття товару, а прийняв поставлений йому позивачем товар для використання та не вжив заходів для повернення його позивачу, не  може бути достатньою підставою для покладання на відповідача відповідальності за прострочення позивачем виконання свого обов’язку щодо поставки партії товару у кількості, визначеній договором та заявкою відповідача, враховуючи положення ст.ст.538, 613 ЦК України.

В силу названих статей, дії позивача можуть виключити кваліфікацію поведінки відповідача як порушення зобов’язання, оскільки за умовами договору відповідач несе обов’язок з оплати партії товару, але цей обов’язок,  враховуючи умови пунктів 1.1., 2.2., 3.1. договору, не набув характеру боргу, а кореспондуюче цьому обов’язку право позивача не набуло характеру вимоги.

Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, суди двох інстанцій положення наведених статей не врахували, та не з’ясували, чи пропонував позивач відповідачу забрати недопоставлений йому товар у кількості, визначеній договором. Встановлення цієї обставини має суттєве значення для вирішення даного спору, оскільки у разі  припинення прострочення позивача відповідач втрачає право на відстрочення виконання, а тому в подальшому несе відповідальність за належне виконання зобов’язання на загальних підставах.

На підставі викладеного касаційна інстанція дійшла висновку про неповне з’ясування  судами двох інстанцій обставин справи, що мають істотне значення для розгляду спору по суті заявлених вимог, що є порушенням вимог ст.ст.47, 38, 43 ГПК України.

У зв’язку з викладеним, ухвалені судові рішення в даній справі не можна визнати такими, що ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому вони підлягають скасуванню.

При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене, з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін, встановити фактичні обставини справи і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства “Алко”  задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Кіровоградської області від 16.06.2006р. та  постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.09.2006р. у справі №4/122 скасувати.

3. Справу направити до господарського суду Кіровоградської області на новий розгляд.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                І.М.Васищак

Суддя                                                                                В.М.Палій