Справа № 371/797/13-к Головуючий у І інстанції Капшук Л.О.
Провадження № 11-кп/780/250/13 Доповідач у 2 інстанції Семенцов Ю.В.
Категорія 2 03.07.2013
УХВАЛА
Іменем України
02 липня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді Авраменка М.Г.,
суддів Семенцова Ю.В., Дриги А.М.,
при секретарі Волкотруб О.О.,
за участю прокурорів Стаховської Н.О., Москаленка В.І.,
обвинуваченого ОСОБА_2,
захисника адвоката ОСОБА_3,
потерпілого ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження № 12013100220000114 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 22 травня 2013 року, якою
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Тростянець Сумської області, українця, громадянина України, проживаючого в АДРЕСА_1 з вищою освітою, працюючого завідувачем хірургічного відділення Миронівської ЦРЛ, раніше не судимого,
звільнено від кримінальної відповідальності за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, на підставі Закону «Про амністію» від 12 грудня 2008 року, а кримінальне провадження № 12013100220000114 закрито,
В С Т А Н О В И Л А:
Органом досудового розслідування ОСОБА_2 підозрюється у неналежному виконанні медичним працівником своїх професіональних обов'язків внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки у виді смерті ОСОБА_5, тобто злочині, передбаченому ч. 1 ст. 140 КК України, при наступних обставинах.
ОСОБА_2, займаючи посаду завідувача хірургічного відділення Миронівської ЦРЛ згідно наказу № 159-к від 12.09.2001 року, неналежно виконував свої професійні обов'язки внаслідок недбалого та несумлінного ставлення до них, що спричинило смерть ОСОБА_5
Так, 03.08.2008 року після поступлення хворого ОСОБА_5 до приймального відділення Миронівської ЦРЛ, що розташована в м. Миронівка Київської області по вул. Комсомольська, 96, ОСОБА_2 поставлено йому діагноз «хронічний гіпертрофічний коліт, хронічний запор» та рекомендовано лікування спазмалітиками і прозерином, прочистку клізмою. Наступного дня у вечірній час ОСОБА_2 викликав черговий хірург ОСОБА_6 та повідомив, що у хворого ОСОБА_5 з'явився біль в області живота, затримка сечовиділення та здуття живота. ОСОБА_2 прибув до відділення о 21-й годині та при огляді ОСОБА_5 ним було виявлено симптоми, аналогічні тим, що були виявлені при першому огляді хворого, крім того виявлено, що у хворого самостійно не відходять гази. ОСОБА_2 був поставлений діагноз «часткова кишкова непрохідність» та призначена оглядова рентгенографія черевної порожнини. Рентгенографія показала, що у хворого роздуті петлі товстого кишківника, йому було призначено лікування спазмалітиками і прозерином, очисну клізму, інфузійну терапію.
ОСОБА_2 не організовано проведення обстежень, які передбачені наказом МОЗ України № 226 від 27.08.1998 року, зокрема ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, езофагогастродуоденоскопію, лапароцентез або лапороскопію при неможливості виключення діагнозу гострої хірургічної патології.
Такими діями ОСОБА_2 порушив посадову інструкцію завідувача стаціонарним відділенням ЦРЛ, затверджену наказом № 90 від 27.09.2005 року, зокрема не забезпечив правильну і своєчасну діагностику та кваліфіковане лікування ОСОБА_5, а також не проконтролював роботу хірургів з приводу проведення всіх обстежень з метою виставленая вірного діагнозу, що призвело до встановлення ОСОБА_2 невірного діагнозу хворому ОСОБА_5, а саме «хронічний гіпертрофічний коліт», у зв'язку з чим було застосовано неправильне лікування, внаслідок чого ОСОБА_5 5 серпня 2008 року помер у Миронівській ЦРЛ з діагнозом «перфоративні виразки шлунку з розвитком фіброзно-гнійного перитоніту».
Згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи № 95/К від 31 серпня 2009 року лікарями Миронівської ЦРЛ під час перебування на стаціонарному лікуванні ОСОБА_5 діагноз захворювання, на яке він страждав, був встановлений невірно. У хворого була не пухлина черевної порожнини, як це зазначено в медичній картці стаціонарно хворого № 3958, а виразкова хвороба задньої стінки шлунка, яка ускладнилася перфорацією в черевну порожнину, що призвело до розвитку розлитого гнійно-фіброзного перитоніту. За умов встановлення правильного діагнозу і надання своєчасного та адекватного лікування життя ОСОБА_5 в Миронівській ЦРЛ можна було врятувати. Дії лікарів, які лікували ОСОБА_5 в Миронівській ЦРЛ перебувають у причинному зв'язку з настанням його смерті. Завідувач хірургічним відділенням ОСОБА_2 не розпізнав клініку перфоративної виразки шлунку з розвитком розлитого перитоніту у хворого ОСОБА_5 через атипову клінічну картину і не вжив необхідних діагностичних заходів.
Згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи № 145/К від 11 січня 2012 року матеріально-технічна база Миронівської ЦРЛ дозволяла встановити діагноз «перфоративні виразки шлунку з розвитком фіброзно-гнійного перитоніту» у хворого ОСОБА_5
Завідувач хірургічним відділенням Миронівської ЦРЛ ОСОБА_2 не розпізнав клініку перфоративної виразки шлунку з розвитком розлитого перитоніту у хворого ОСОБА_5 і не виконав необхідні діагностичні заходи.
Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 22 травня 2013 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, на підставі Закону «Про амністію» від 12.12.2008 року, а кримінальне провадження № 12013100220000114 закрито.
В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_4 зазначає, що не погоджується з ухвалою суду, оскільки вважає неправильною кваліфікацію дій ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 140 КК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілого ОСОБА_4, який підтримав апеляційну скаргу, думку прокурора та звільненого ОСОБА_2, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін з наступних підстав.
Згідно п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК України суд у підготовчому засіданні має право прийняти рішення про закриття провадження у справі у випадку встановлення підстав, передбачених ч. 2 ст. 284 КПК України, в тому числі у зв'язку із звільненням обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Частиною 4 ст. 286 КПК України передбачено, що в разі, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Відповідно до ч. 3 ст. 288 КПК України суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Статті 44 та 86 КК України в редакції, що діє станом на даний час, не передбачають звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закону України про амністію.
Згідно ч. 2 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
Виходячи з вказаних положень скасування підстав звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону України про амністію погіршує становище обвинуваченого, а тому не має зворотної дії в часі. .
Відповідно до ч. 1 ст. 44 КК України (з редакції, яка діяла на час вчинення злочину) особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.
Звільнення від кримінальної відповідальності за Законом про амністію було передбачено і ч. 2 ст. 86 КК України (в редакції, що діяла на час вчинення злочину).
Згідно з п. «е» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 12.12.2008 року звільняються від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджені за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК особи, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілі внаслідок Чорнобильської катастрофи - особи, які підпадають під дію Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та аналогічних законів інших держав - республік колишнього СРСР.
Відповідно до ст. 6 вказаного Закону звільненню від кримінальної відповідальності підлягають особи, які підпадають під дію ст. 1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчинені до набрання чинності цим законом.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про амністію» від 12.12.2008 року дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності, виходив з того, що покарання за вчиненим злочином передбачене у санкціях кримінального закону у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк. Діяння, яке інкримінується обвинуваченому, вчинено у серпні 2008 року, тобто до дня набрання чинності Законом України «Про амністію» від 12.12.2008 року, а тому, відповідно до ст. 12 зазначеного Закону, на нього поширюється його дія. ОСОБА_2 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи 4 категорії. Дана обставина підтверджується посвідченням громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю серії В-1 № 727632, виданим Київською облдержадміністрацією 16.11.1993 року. Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 є особою, що підпадає під дію ст. 1 Закону України «Про амністію» від 12.12.2008 року, тобто є суб'єктом амністії. Він не заперечує проти звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 140 КК України та подав відповідну заяву про застосування щодо нього Закону України «Про амністію» від 12.12.2008 року. Зазначені обставини є підставою для звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинений ним злочин та закриття кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з даними висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи.
Посилання потерпілого в апеляційній скарзі на неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 140 КК України є безпідставними.
Колегія суддів вважає ухвалу суду першої інстанції законною і обґрунтованою, підстав для зміни чи скасування її не вбачає.
Керуючись ст. ст. 405, 407 КПК України колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 22 травня 2013 року, якою ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України на підставі п. «е» ст. 1 Закону України «Про амністію» «Про амністію» від 12 грудня 2008 року , а кримінальне провадження № 12013100220000114 - закрито, залишити без зміни.
С У Д Д І:
_________________ ____________________ _________________
( Авраменко М.Г.) (Семенцов Ю.В. ) ( Дрига А.М. )