КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27.11.06 р. № 9/155-а
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коваленка В.М.
суддів: Вербицької О.В.
Дзюбка П.О.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Лазаренко Ю.Т. (дов. б\н від 02.02.2006 року);
від відповідача - Сінельнікова Л.Б. (дов. № 11-1\79 від 24.02.2006 року);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського міського центру зайнятості
на постанову Господарського суду м.Києва від 13.07.2006
у справі № 9/155-а (Жирнов С.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Європоліс Проперті Холдінг"
до Київського міського центру зайнятості
про визнання недійсним рішення та зобов"язання вчинити певні дії
Суть постанови і скарги: Постановою господарського суду м. Києва від 13 липня 2006 року, яка прийнята у справі № 9\155-А (суддя – С.М. Жирнов), позов товариства з обмеженою відповідальністю “Європоліс Проперті Холдінг” (надалі – Позивач, Товариство) до Київського міського центру зайнятості (надалі – Відповідач, Центр) про визнання недійсним рішення та зобов’язання вчинити певні дії був задоволений повністю (т. 1 л.с. 173-177).
Київський міський центр зайнятості, не погоджуючись з прийнятою постановою судом першої інстанції, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення від 13.07.2006 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог (т. 2 л.с. 3-7).
Представник товариства з обмеженою відповідальністю “Європоліс Проперті Холдінг” у судовому засіданні не погоджується з вимогами, що викладені Відповідачем в апеляційній скарзі, а тому просить залишити постанову господарського суду м. Києва від 13 липня 2006 року без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення, з підстав, викладених у запереченні на апеляційну скаргу від 23.10.2006 року (т. 2 л.с. 77-79).
Заслухавши усні пояснення представників Позивача та Відповідача в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи апеляційний суд
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Європоліс Проперті Холдінг” звернулось до господарського суду м. Києва із позовом від 24.05.2006 року, в якому просило визнати недійсним (скасувати) акт ненормативного характеру (лист № 07-5996 від 08.12.2005 року) Київського міського центру зайнятості, яким Товариству відмовлено у наданні дозволів працевлаштування в Товаристві громадянам Австрійської Республіки (надалі – Дозволи) та зобов’язати Центр надати дозволи на працевлаштування терміном на три роки відповідних осіб - громадян Австрійської Республіки (т. 1 л.с. 4-10). Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що Відповідачем неправомірно відмовлено у наданні Дозволів з тих підстав, що відповідні особи вже мають дозволи на працевлаштування в іншому товаристві, а Відповідачем не сплачуються внески до Фонду загальнообов’язкового страхування України, тоді як нормами законодавства України не обмежуються права іноземних громадян працювати у декількох роботодавців та не обмежується кількість дозволів на працевлаштування для іноземних громадян. Також, Позивач зазначає, що громадяни, щодо яких Позивач просить надати дозволи, є працівниками інвестора Товариства, який належить до компанії інвестора. Щодо іншої підстави для відмови видати дозволи, Товариство зазначає про невиникнення підстав для сплати відповідних внесків, оскільки ненадання дозволів іноземним громадянам на працевлаштування обумовлює неможливість розпочати Позивачем своєї діяльності. Товариство вважає, що акт ненормативного характеру (лист № 07-5996 від 08.12.2005 року) Центру, яким Товариству відмовлено у наданні дозволів працевлаштування в Товаристві громадянам Австрійської Республіки має бути скасований та Центр зобов’язаний надати Дозволи згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 01.11.1999 року № 2028 “Про затвердження порядку оформлення іноземцями та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні”, ст. 8 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, ст. 35 Закону України “Про загальнообов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття”, ст. 21 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 19, 26, 43, 64, 127 Конституції України, ст. 23 Загальної декларації прав людини, ст. 12 Господарського процесуального кодексу України та п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (т. 1 л.с. 4-10).
В заяві від 13.07.2006 року Позивач уточнив свої вимоги та просить визнати недійсним наказ Відповідача від 25.11.2005 року в частині відмови Товариству у оформленні дозволів на працевлаштування в Товаристві громадян Австрійської Республіки та зобов’язати Центр надати відповідні дозволи терміном на один рік (т. 1 л.с. 171).
Постановою господарського суду м. Києва від 13.07.2006 року позов товариства з обмеженою відповідальністю “Європоліс Проперті Холдінг” до Київського міського центру зайнятості про визнання недійсним рішення та зобов’язання вчинити певні дії був задоволений повністю (т. 1 л.с. 173-177).
В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції посилається на те, що Центром не надано жодного доказу на підтвердження несплати Позивачем внесків до фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України, а запрошення іноземців для працевлаштування обумовлюють набуття роботодавцем статусу платника страхових внесків. Також, місцевий суд зазначає про неправомірне посилання Відповідача на лист Державного центру зайнятості від 08.07.2004 року, оскільки вказаному органу не надано повноважень тлумачити норми законодавства, а відповідні положення щодо працевлаштування іноземців не встановлюють заборони щодо влаштування на роботу іноземця, який вже має дозвіл на працевлаштування на іншому підприємстві в Україні, тоді як Центром не наведено інших підстав для ненадання відповідних Дозволів Товариству. При цьому, місцевий суд керувався Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні”, № 2028 від 01.11.1999 року, Постановою Кабінету Міністрів УРСР “Про затвердження положень щодо застосування Закону УРСР “Про зайнятість населення” № 47 від 24.06.1991 року, Положенням про Комісію Кримського Республіканського, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості з оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні”, затвердженим наказом Державного центру зайнятості від 19.11.2004 року № 178, Закону України “Про зайнятість населення”, ст. 21 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 19, 26 Конституції України та ст.ст. 71, 87, 94, 160-163, 186, 254, 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) (т. 1 л.с. 173-177).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача у відкритому судовому засіданні апеляційний господарський суд вважає, що постанова господарського суду м. Києва від 13 липня 2006 року, яка прийнята у даній справі, є законною і обґрунтованою у зв’язку з повним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, відповідністю висновків, викладених в постанові суду, обставинам справи та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. За таких умов, оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Центру без задоволення.
При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне констатувати, що Відповідач в порушення вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів ті обставини на які він посилається як на підставу своїх заперечень, як у суді першої інстанції, так і при апеляційному провадженні.
Так, в апеляційній скарзі Центр посилається як на підставу неправомірності прийняття місцевим судом оспорюваної постанови на невірне застосування місцевим судом норм матеріального права, оскільки законодавством не допускається надання іноземному громадянину двох дозволів на працевлаштування в Україні на різних підприємствах. Вказані посилання викладені із невірним тлумаченням та застосуванням норм діючого законодавства у зв’язку з наступним.
Пунктом 4 Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 2028 від 01.11.1999 року (надалі – Порядок) передбачено, що дозвіл на працевлаштування оформляється і видається Державним центром зайнятості Мінпраці (далі - Державний центр зайнятості) або за його дорученням відповідними центрами зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя для роботи на підприємстві, в установі, організації, які запросили іноземця на певну посаду (за фахом). З аналізу положень Порядку, дійсно не вбачається норми, яка прямо встановлює можливість оформлення та видачі двох (або більше) дозволів на працевлаштування для однієї іноземної особи на різних підприємствах. Але, також відсутня норма, що (прямо або опосередковано) забороняє видачу іноземній особі декількох дозволів на працевлаштування. Між тим, відповідно до ст. 5 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Отже, порядок та працевлаштування іноземних громадян в Україні регулюється не тільки визначеним Порядком, а і іншими законодавчими актами в Україні. Так, нормами ст. 26 Конституції України встановлено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. Тобто, норми ст. 26 Конституції України не встановлюють обмеження для іноземців, зокрема, щодо працевлаштування в Україні. Такі ж обмеження не передбачені для іноземців ст. 43 Конституції України, згідно якої кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Також, основним спеціальним законом щодо регулювання трудових відносин в Україні є Кодекс законів про працю в Україні, згідно ст. 21 якого працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Щодо повноважень державного центру зайнятості на видачу дозволів для працевлаштування іноземців слід зазначити наступне. Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пунктом 11 розділу 4 Положення про Київський міський центр зайнятості, затвердженого директором Державного центру зайнятості Міністерства праці України 03.12.1997 року, встановлено, що центр, відповідно до покладених на нього завдань за згодою Державного центру зайнятості видає іноземним громадянам дозволи на працевлаштування на підприємствах, в установах і організаціях всіх форм власності і господарювання, які знаходяться на підвідомчій території. Отже, як вбачається із аналізу викладених норм щодо повноважень Відповідача, повноваження останнього також не містять заборони щодо кількості видачі дозволів іноземному громадянину для працевлаштування в Україні на підвідомчій відповідному центру зайнятості території.
Викладений аналіз норм діючого законодавства, а також враховуючи діючу в Україні дозвільну систему права (дозволено все, що не заборонено законом), дає підстави зазначити, що зроблений судом першої інстанції правомірний висновок, який підтримується апеляційним судом, щодо відсутності законних підстав для відмови Відповідачем Позивачу згідно рішення у наданні дозволів для працевлаштування в Товаристві громадян Австрійської Республіки, а зобов’язання Центру надати Товариству такі Дозволи є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.
Таким чином, Відповідачем не доведена неправомірність задоволення місцевим судом позовних вимог Товариства про визнання недійсним рішення Центру та зобов’язання останнього вчинити певні дії, та прийняття оскаржуваної постанови.
Враховуючи викладене, керуючись Порядком оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 2028 від 01.11.1999 року, нормами ст. 21 Кодексу законів про працю, ст.ст. 19, 26 конституції України та ст.ст. 5, 49, 51, 69, 70, 71, 72, 79, 86, 143, 160, 184, 185, 187, 195, 196, 200, 205, 206, 209 та п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний господарський суд, -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Київського міського центру зайнятості залишити без задоволення, а постанову господарського суду м. Києва від 13 липня 2006 року у справі № 9\155-А без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її виготовлення в повному обсязі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
2. Справу № 9\155-А повернути до господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя Коваленко В.М.
Судді
Вербицька О.В.
Дзюбко П.О.