ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" листопада 2006 р. Справа № 11/34-06
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гулової А.Г.
суддів: Пасічник С.С.
Шкляр Л.Т.
при секретарі Павловській Л.П. ,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 - представника за довіреністю від 08.12.2005р.;
від відповідача: Малофєєвої О.В. - представника за довіреністю №2097 від 13.09.2006р.,
розглянувши апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності
ОСОБА_1, м.Ладижин Вінницької області
на постанову господарського суду Вінницької області
від "21" березня 2006 р. у справі № 11/34-06 (суддя Матвійчук В.В.)
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1,
м.Ладижин Вінницької області
до Ладижинської міської ради, м.Ладижин Вінницької області
про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення збитків
і моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Вінницької області від 21.03.2006р. у справі №11/34-06 позов Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про витребування з незаконного володіння Ладижинської міської ради кіоску, що був демонтований 31.07.2002р. згідно рішення виконкому №НОМЕР_1 від 19.07.2002р. і який знаходиться на стоянці КП "Добробут", а також стягнення з відповідача на користь позивача 7432,5грн. збитків та 1000,00грн. моральної шкоди, задоволено частково й витребувано у Ладижинської міської ради та зобов'язано передати позивачу кіоск, демонтований 31.07.2002р. згідно рішення виконкому №НОМЕР_1 від 19.07.2002р. і розташований за адресою: АДРЕСА_1. В частині стягнення збитків та моральної шкоди в позові відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду в частині відмови в позові про стягнення збитків та моральної шкоди, позивач звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить дану постанову скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Ладижинської міської ради на користь підприємця 7432,35грн. збитків (упущеної вигоди, яка складається з 3600,00грн. неодержаної орендної плати й 3832,35грн. доходів, неодержаних від реалізації товарів) та 1000,00грн. моральної шкоди.
Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає наступне:
- суд першої інстанції визнав факт самовільного демонтажу кіоску, а також факт тимчасового володіння цим кіоском. Разом з тим, суд не надав належної оцінки такого довготривалого "тимчасового" володіння власністю позивача, не вказав, у який спосіб позивачу буде повернуто кіоск і на якій земельній ділянці його буде встановлено;
- відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення збитків та моральної шкоди, суд не врахував ту обставину, що внаслідок протиправних дій відповідача позивач зазнав збитків (упущену вигоду), які мають бути відшкодовані. Так, суд виходив із того, що підприємцем не підтверджений факт одержання доходів від оренди кіоску за минулі періоди та не здійснене фіксування одержаних доходів у книзі обліку доходів і витрат, однак, ст.22 Цивільного кодексу України під упущеною вигодою розуміє саме ті доходи, які були б отримані в майбутньому, та ніяким чином не обмежує і не зв'язує упущену вигоду з обставинами, які мали місце до порушення прав;
- в порушення вимог п.п.5.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" суд дійшов помилкового висновку про те, що позивач не довела морального страждання, оскільки судом встановлено факт вчинення протиправних дій проти позивача, факт незаконного вилучення майна, що йому належить. Наведений факт викликав душевні страждання у позивача. Крім того, в матеріалах справи є докази, які свідчать про неодноразові звернення підприємця до правоохоронних органів, суду, прокуратури, що також спричинило додаткові переживання;
- суд застосував стереотип "господарського судочинства" про необхідність підтверджувати все, у тому числі і душевні страждання, документально, що не відповідає принципам адміністративного судочинства, зокрема, принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищою соціальною цінністю та визначають зміст і спрямованість держави.
Відповідач з апеляційною скаргою не погоджується, виклавши свою позицію стосовно її доводів у письмових запереченнях №2-20-1581 від 07.07.2006р. на апеляційну скаргу (т.2 а.с.18-20). Стверджує, що доводи позивача не ґрунтуються на доказах, є безпідставними та наполягає на тому, щоб залишити оскаржену постанову без змін, а подану позивачем апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу підприємця ОСОБА_1 Просить судову постанову у даній справі скасувати в частині відмови в позові та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у цій частині.
Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечила, посилаючись на відсутність правових підстав для скасування оскарженої постанови.
Судова колегія, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи позивача, зазначені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи, повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
24.09.1998р. виконавчим комітетом Ладижинської міської ради було прийнято рішення за №НОМЕР_2 "Про відкриття об'єктів торгівлі ОСОБА_1, ОСОБА_3" (т.1 а.с.59,91,108), згідно якого суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1було надано дозвіл на тимчасове розміщення (згідно складеної угоди) торгової точки (кіоску) розміром 4мх2м на земельній ділянці площею 0,0024га в районі середньої школи АДРЕСА_2 в м.Ладижині.
На підставі цього рішення, комісією, створеною згідно розпорядження виконкому Ладижинської міської ради №НОМЕР_3, було зроблено вибір і обстеження земельної ділянки для тимчасового встановлення торговельного кіоску підприємця ОСОБА_1, про що складено відповідний акт (т.1 а.с.78), та зроблено викопіювання з опорного плану м.Ладижина для відведення земельної ділянки, який було погоджено з користувачем даної земельної ділянки - Ладижинською ТЕС.
По накладній №НОМЕР_4 підприємець ОСОБА_1 придбала у Приватного малого підприємства "Ягуар-Дан" кіоск площею 4мх2,2м. з подвійним утепленням вартістю 9500,00грн. (т.1 а.с.104), який, в послідуючому, встановила на земельній ділянці по АДРЕСА_2.
22.01.2002р. Ладижинською міською радою було прийнято рішення "Про зупинення використання земельних ділянок" (т.1 а.с.62,94,111), яким встановлено строк до 15.02.2002р. всім суб'єктам підприємницької діяльності, які не набули права на оренду земельної ділянки, укласти договори земельних ділянок з наступною державною реєстрацією цих договорів, а також зобов'язано суб'єктів підприємницької діяльності, які не набудуть права на оренду, звільнити використовувані земельні ділянки.
Рішенням Ладижинської міської ради №НОМЕР_1 від 19.07.2002р. "Про виконання рішення 31 сесії 23 скликання Ладижинської міської ради від 22.01.2002 року "Про зупинення використання земельних ділянок" (т.1 а.с.36) міському голові Коломєйцеву В.І. доручено відповідним розпорядженням створити тимчасову комісію по виконанню рішення міської ради від 22.01.2002р., визначити її персональний та кількісний склад, початок роботи (п.1 рішення), а також проводити виконання зазначеного рішення шляхом демонтажу торгових точок, власники яких не уклали договори оренди на земельні ділянки під ними і не виконали даного рішення особисто (п.2 рішення).
06.03.2002р. прокуратурою Вінницької області було внесено протест на п.2 рішення виконкому №НОМЕР_1 від 19.07.2002р. щодо встановлення способу виконання цього рішення, зокрема, шляхом демонтажу торгових точок, власники яких не уклали договори оренди земельних ділянок під ними і не виконали рішення Ладижинської Ради від 22.01.2002р.
31.07.2002р. комісією, створеною розпорядженням міського голови №НОМЕР_5 від 23.07.2002р., у складі заступника міського голови Рибалко В.В., начальника та головного спеціаліста управління житлово-комунального господарства Олійника О.Ф. та ОСОБА_4, в присутності працівника Ладижинського МВМ УМВС - дільничого міліціонера ОСОБА_5 працівників Ладижинського ВУ ЖКГ, електрика ОСОБА_6 електрика ОСОБА_7, водія-крановика ОСОБА_8 опломбовано кіоск по АДРЕСА_2, демонтовано його та транспортовано на платну стоянку Ладижинського ВУ ЖКГ за адресою: АДРЕСА_1 із здачею під охорону. Про демонтаж кіоску складено акт (т.1 а.с.193).
Рішенням 10 сесії 24 скликання Ладижинської міської Ради від 04.04.2003р. (т.1 а.с.93,110) протест прокурора на рішення міської ради від 19.07.2002р. було задоволено й внесено доповнення до пункту 2 вказаного рішення шляхом зазначення після слів "не виконали даного рішення особисто" фразою такого змісту: "та у порядку, передбаченому чинним законодавством України".
В серпні 2005 року Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1(свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи, видане Тростянецькою райдержадміністрацією 21.01.1998р.) звернулась в господарський суд Вінницької області з позовом про витребування майна з незаконного володіння Ладижинської міської ради та стягнення з останньої 7432,35грн. збитків та 1000,00грн. моральної шкоди.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначила, що, в порушення вимог ст.41 Конституції України, ст.6, ст.2 п.1, ст.56 Закону України "Про власність", на підставі рішення виконкому №НОМЕР_1 від 19.07.2005р. належний їй кіоск було демонтовано без будь-якого попередження та відповідних на те правових підстав.
На підтвердження вищезазначених доводів позивач надала виписку з протоколу засідання виконкому Ладижинської міської Ради, на якому було прийняте рішення за №НОМЕР_2 від 24.09.1998р. про надання суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 дозволу на тимчасове розміщення кіоску на земельній ділянці площею 0,0024га в районі АДРЕСА_2 у м.Ладижині, акт обстеження земельної ділянки для тимчасового встановлення торговельного кіоску приватного підприємця ОСОБА_1, викопіювання з опорного плану м.Ладижина для відведення земельної ділянки, копію рішення Ладижинської міської Ради від 22.01.2002р. "Про зупинення використання земельних ділянок", рішення виконавчого комітету Ладижинської міської Ради №НОМЕР_1 від 19.07.2002р. "Про виконання рішення 31 сесії 23 скликання Ладижинської міської Ради від 22.01.2002р.", постанову Ладижинського МВ УМВС від 23.08.2002р. про відмову в порушенні кримінальної справи по факту крадіжки торгового кіоску, належного підприємцю ОСОБА_1, розпорядження Ладижинської міської Ради від 23.07.2002р. №НОМЕР_5 "Про створення тимчасової комісії на виконання рішення 31 сесії 23 скликання", лист прокуратури Вінницької області №НОМЕР_6 від 16.03.2004р., в якому повідомляється про задоволення внесеного прокурором на рішення виконкому №НОМЕР_1 від 19.07.2002р. протесту, рахунок НОМЕР_7., виставлений МПП "Ягуар-дан" підприємцю ОСОБА_1 на оплату кіоску розміром 4м.х2,2м. та накладну № НОМЕР_4, яка підтверджує передачу малим приватним підприємством "Ягуар-дан" вказаного кіоску позивачеві (т.1 а.с.27-30,36,38,43,37,41,42).
За твердженням позивача, внаслідок незаконного вилучення у неї кіоску упущена вигода від неодержаних доходів у вигляді орендної плати склала 3600,00грн., а вартість завданих збитків внаслідок втрати товару склала 3832,35грн.
Крім того, позивач зазначає, що незаконними діями відповідача їй завдана моральна шкода, яка полягає в моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих зв'язків, необхідності вживати додаткових заходів для організації свого життя - пошуку нових джерел існування, витрачання часу для спілкування з відповідачем, органами міліції, прокуратури, суду.
Судовою колегією враховується наступне.
У відповідності до пункту 2 "Типових правил розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності", затверджених наказом Держбуду 13.10.2000р. №227, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 27.10.2000р. за №755/4976 та чинних на час звернення позивача з позовом до суду, дозвіл на розміщення малої архітектурної форми видається органом містобудування та архітектури за умови виникнення права на земельну ділянку. Суб'єкти підприємницької діяльності набувають права на земельну ділянку на підставі і в порядку, передбаченими чинним земельним законодавством України (пункт 1 Типових правил)
Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що земельна ділянка, на якій був розташований кіоск, була надана позивачу в користування, як і доказів реагування позивача на пропозицію виконавчого комітету про укладання договору оренди земельної ділянки (лист №НОМЕР_8, т.1 а.с.34,95).
Вжиття такого заходу впливу на підприємців, як демонтаж торгових точок (рішення Ладижинської міської ради від 19.07.2002р.), обґрунтоване тим, що земельні ділянки під цими точками не належить підприємцям ні на праві власності, ні на праві користування.
Відповідач в письмових поясненнях від 02.03.2006р. (т.1 а.с.190-191) по суті спору зазначив, що демонтаж кіоску позивача був зумовлений саме невиконанням нею рішення міської ради від 22.01.2002р., а також вказав, що вилучений у підприємця кіоск знаходиться під охороною на платній автостоянці за адресою: АДРЕСА_1 в м.Ладижині й про те, що позивач з приводу повернення малої архітектурної форми до міської ради не зверталась.
Факт тимчасового володіння кіоском, який належить позивачу на праві власності, відповідач не заперечує.
Згідно з ст.104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, має право звернутися до адміністративного суду з позовом.
Суд, насамперед, повинен з'ясувати, чи існує суб'єктивне право, за захистом якого позивач звернувся до суду, чи належить воно позивачу, чи дійсно воно порушене або оспорюється, чи порушив або оспорив його відповідач.
Як встановлено ч.2 ст.48 Закону України "Про власність", власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.
Власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння (ч.1 ст.50 Закону України "Про власність").
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно, всебічно дослідив надані сторонами докази і доводи, належно їх оцінив та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині витребування у відповідача та зобов"язання його передати позивачу кіоск, що був демонтований 31.07.2002р. та знаходиться на стоянці КП "Добробут" за адресою: АДРЕСА_1 у м.Ладижині.
Погоджується судова колегія й з висновком суду в частині відмови в позові в частині стягнення 7432,35грн. збитків та 1000,00грн. моральної шкоди з огляду на таке.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно з ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода може полягати, зокрема:
- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
- у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Зокрема, з'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Як зазначено в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95р. №4 (з наступними змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, які зазнав позивач, характеру немайнових витрат та урахуванням інших обставин.
Обґрунтованість поданого позову, а також прийнятого потім судового рішення визначається наявністю або відсутністю доказів.
Доказами у справі, як визначає ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому, враховуючи, що за змістом ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування та надання доказів розподіляється між сторонами, виходячи із того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення, позивач має довести наявність підстав для задоволення його позову.
Однак, всупереч вищенаведеному, позивач не зазначила доказів, які підтверджують позовні вимоги в частині моральних страждань, не виклала обставини, якими обґрунтовано вимоги в частині розміру моральної шкоди: з яких міркувань позивач виходила, визначаючи такий розмір, тощо.
В зв'язку з цим, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні цієї вимоги позивача.
Такою ж недоведеною є й вимога позивача про стягнення з відповідача 7432,35грн. збитків (упущеної вигоди), які складаються з 3600,00грн. орендної плати, які могла б отримати позивач в результаті передачі кіоску в оренду підприємцю ОСОБА_9
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи є не абстрактними, а реальними, тобто дійсно могли би ним бути одержані, з урахуванням конкретних особливостей господарської діяльності.
Укладення між підприємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_9 договору оренди кіоску від 25.07.2002р. (т.1 а.с.82-83) не є гарантією того, що підприємець ОСОБА_9 орендуватиме вилучений відповідачем кіоск на протязі 2-х років з щомісячною орендною платою саме 150,00грн.
26.02.2002р. виконком Вінницької міської ради надіслав позивачу лист від 25.02.2002р. №515 (т.1 а.с.93-97), в якому зазначено, що відповідно до рішення 31 сесії 23 скликання від 21.01.2002р. усім суб"єктам підприємницької діяльності, які займають земельні ділянки без оформлення права тимчасового користування землею, запропоновано укласти договори оренди в строк до 15.02.2002р.
Проте, позивач уклала договір оренди кіоску, не зважаючи на те, що станом на 25.07.2002р. у неї були відсутні правові підстави на користування земельною ділянкою, на якій був розташований кіоск, оскільки матеріали справи не містять доказів (державний акт, договір оренди землі, як того вимагає ст.126 Земельного кодексу України), якими стверджується право землекористування суб"єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1
Вимогу про стягнення 3832,35грн. вартості втраченого товару суд першої інстанції обґрунтовано відхилив з підстави ненадання позивачем доказів, які б свідчили, що товар, зазначений в додатку до договору оренди, був належним чином оприбуткований і позивач правомірно володів ним.
Окрім того, підприємцем ОСОБА_1 не доведено, що в ніч з 30-го на 31-е липня 202 року в кіоску, який було демонтовано, знаходився товар вартістю 3832,35грн.
Як вбачається із постанови від 23.08.2002р. (т.1 а.с.80) про відмову в порушенні кримінальної справи, позивач в своїй заяві від 31.07.2002р. вказувала про викрадення лише кіоску, тобто про будь-яке майно, яке могло знаходитись у ньому, позивачем не зазначалось.
Твердження позивача про те, що суд не надав належної оцінки такого довготривалого "тимчасового" володіння власністю позивача і не вказав, у який спосіб позивачу буде повернуто кіоск й на якій земельній ділянці його буде встановлено, до уваги не беруться, оскільки вимогою позивача, яку суд задовольнив, було витребування з незаконного володіння відповідача майна (кіоску), а в який спосіб буде повернуто підприємцю це майно, значення не має.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним та не являються підставою для скасування судової постанови від 21.03.2006р. у даній справі.
Керуючись ст.ст. 195,198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м.Ладижин Вінницької області залишити без задоволення, а постанову господарського суду Вінницької області від 21 березня 2006 року у справі №11/34-06 - без змін.
2. Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
3. Касаційну скаргу може бути подано протягом одного місяця безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Гулова А.Г.
судді:
Пасічник С.С.
Шкляр Л.Т.
Віддрук. 4 прим.
1 - до справи
2 - позивачу
3 - відповідачу
4 - в наряд