ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" листопада 2006 р. Справа № 12/930
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гулової А.Г.
суддів: Пасічник С.С.
Шкляр Л.Т.
при секретарі Павловській Л.П. ,
за участю представників сторін:
від позивача:
Тарновецького П.Я. - представника за довіреністю від 10.02.2006р.;
від відповідача:
Нікіфорова М.Л. - представника за довіреністю №712 від 17.04.2006р.,
розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
"Управління будівництва Хмельницької атомної електростанції", м.Нетішин
Хмельницької області
на рішення господарського суду Хмельницької області
від "17" квітня 2006 р. у справі № 12/930 (суддя Шпак В.О.)
за позовом Приватного підприємства "ТАНАС", м.Київ
до Відкритого акціонерного товариства "Управління будівництва Хмельницької
атомної електростанції", м.Нетішин Хмельницької області
про стягнення 120883,99 грн.,
з перервою в судовому засіданні з 17 жовтня 2006 року по 14 листопада 2006 року
згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 17.04.2006р. у справі №12/930 позов Приватного підприємства "ТАНАС" (м.Київ), заявлений до Відкритого акціонерного товариства "Управління будівництва Хмельницької атомної електростанції" (м.Нетішин Хмельницької області) про стягнення 120883,99грн. задоволено в повному обсязі та стягнуто з відповідача на користь позивача 15722,56грн. 3-х % річних, 62230,95грн. інфляційних нарахувань за період з 05.01.2004р. по 19.09.2005р. й 42930,48грн. процентів за користування чужими коштами, загалом - 120883,99грн., а також покладено на відповідача судові витрати - 1208,84грн. витрат з державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Вважаючи, що рішення місцевим господарським судом прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить дане рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.
Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає наступне:
- згідно ч.ч.2,3 ст.217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції, однак, пред'явлені позивачем вимоги незаконні, оскільки вони виходять за межі господарських санкцій, передбачених вказаними нормами Кодексу (крім відшкодування збитків). Так, діючим законодавством не передбачена оплата збитків внаслідок інфляції, а тому, вимоги позивача не узгоджуються з нормами глави 25 Господарського кодексу України ("Відшкодування збитків у сфері господарювання"). Застосування ж судом ст.625 Цивільного кодексу України, яка передбачає зобов'язання боржника сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, є безпідставним, оскільки сторони в контракті не обумовили строк оплати, відповідно, й порушення строків оплати за товар відсутнє;
- суд не врахував, що вимога позивача про оплату процентів за користування чужими коштами (як відповідальність за прострочення грошового зобов'язання) на підставі ст.536 Цивільного кодексу України є незаконна, оскільки відповідач не отримував від позивача грошових коштів. Крім того, проценти (їх розмір) встановлюються по договору або законом, що прямо випливає з вимог ст.536 Цивільного кодексу України, проте, в договірному порядку сторони цього не обумовлювали;
- застосувавши аналогію закону, господарський суд першої інстанції не врахував припис ч.2 ст.1048 ЦК України, де вказано, що договір позики вважається безпроцентним, якщо передані речі визначені родовими ознаками. Гумовий ущільнювач, що отриманий відповідачем, чітко визначений такими ознаками - вимірюється числом, вагою, мірою. Відповідач не був позичальником гумового ущільнювача на визначений строк, а тому, й відсутній обов'язок оплати процентів, передбачених ст.ст.536,692 Цивільного кодексу України. Крім того, в ст.692 Цивільного кодексу України йдеться про грошові кошти, а не про товарний кредит. Укладений же між сторонами у справі контракт не передбачав товарного кредиту.
Позивач з апеляційною скаргою не погоджується, вважаючи доводи позивача безпідставними й необґрунтованими (заперечення позивача викладено у письмовому відзиві №04/09-06-П від 04.09.2006р. на апеляційну скаргу). Стверджує, що висновки суду, викладені в оскарженому рішенні, є правомірними й такими, що відповідають нормам матеріального права, в зв'язку з чим просить вказане рішення залишити без змін, а подану відповідачем апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, посилаючись на викладені у ній доводи. Вважає рішення господарського суду Хмельницької області таким, що прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також порушенням норм чинного законодавства. Просить скасувати дане рішення та прийняти нове - про відмову в позові.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, надавши пояснення в обґрунтування своїх заперечень. Просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а подану відповідачем апеляційну скаргу з вимогою його скасування - без задоволення.
Судова колегія, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, зазначені в апеляційній скарзі відповідача, перевіривши матеріали справи та юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
11.03.2003р. між Приватним підприємством “ТАНАС” та Відкритим акціонерним товариством “Управління будівництва Хмельницької атомної електростанції” було укладено контракт за №11/03-Р (а.с.39), на підставі якого ПП "ТАНАС" (за договором "продавець") передало у власність ВАТ "Управління будівництва Хмельницької АЕС" (за договором "покупця") товар - ущільнення гумове - на загальну суму 781954грн.80коп., що підтверджується видатковими накладними №11/12-02 від 11.12.2003р., №10 від 17.12.2003р., №11 від 22.12.2003р., №12 від 26.12.2003р., №13 від 29.12.2003р. та податковими накладними №10 від 11.12.2003р., №11 від 17.12.2003р., №12 від 22.12.2003р., №13 від 26.12.2003р. та №14 від 29.12.2003р. (а.с.11-15,41-45,47-51).
Отриманий товар покупець оплатив частково, на суму 475398,40грн., залишивши несплаченим товар на суму 306556грн.40коп.
Наведені обставини були встановлені у справі №2/4073 за позовом Приватного підприємства "ТАНАС" до ВАТ "Управління будівництва Хмельницької АЕС" про стягнення 306556,40грн. боргу, по якій господарським судом Хмельницької області 19.09.2005р. було прийняте рішення про задоволення позову підприємства в повному обсязі.
Судове рішення від 19.09.2005р. у справі №2/4073 залишене без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 22.11.2005р., яка в касаційному порядку не оскаржувалась.
Відповідно до ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
27.02.2006р. Приватне підприємство "ТАНАС" звернулось в господарський суд Хмельницької області з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Управління будівництва Хмельницької АЕС"120883,99грн., серед яких 15722,56грн. – 3-х річних від простроченої суми боргу за період з 05.01.2004р. по 19.09.2005р., 62230,95грн. збитків від інфляції та 42930,48грн. – проценти за користування чужими коштами.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги в частині стягнення 3-х % річних та збитків від інфляції, позивач зазначив, що виписував відповідачу для оплати отриманого останнім товару рахунки-фактури, датою останнього з яких є 29.12.2003р., і, з врахуванням ст.165 Цивільного кодексу Української РСР, діючого на момент пред'явлення цього рахунку-фактури, кінцевий строк оплати настав з 05.01.2004р., однак, відповідач у вказаний строк повністю не розрахувався, не оплативши товар на суму 306556,40грн., в результаті чого, на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2004р., починаючи з 05.01.2004р. йому і було нараховано 62230,95грн. збитків від інфляції та 15722,56грн. – 3-х % річних.
Вимога позивача про стягнення на його користь з відповідача 42930,48грн. процентів за користування чужими коштами мотивована посиланням на ст.692 Цивільного кодексу України, в ч.3 якої вказано, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими коштами, розмір яких позивач визначив, застосовуючи аналогію закону, керуючись ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України, на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідач у письмовому відзиві від 03.04.2006р. (а.с.35-37) проти вимог позивача заперечив, зазначивши, що вони є безпідставними та незаконними, оскільки виходять за межі господарських санкцій, передбачених нормами Господарського кодексу України.
Не погоджується відповідач й з вимогою позивача про стягнення процентів за користування чужими коштами, посилаючись на те, що грошових коштів від позивача не отримував, а також, стверджуючи, що оплата процентів за користування чужими коштами, відповідно до вимог ст.536 Цивільного кодексу України, відноситься до виконання кредитних зобов'язань.
Розглянувши вимоги позивача, оцінивши подані ним докази, господарський суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, стягнувши з Відкритого акціонерного товариства "Управління будівництва Хмельницької АЕС" на користь позивача 15722,56грн. - 3-х % річних, нарахованих з простроченої суми боргу за період з 05.01.2004р. по 19.09.2005р., 62230,95грн. - втрат від інфляції за той самий період, а також 42930,48грн. процентів за користування чужими коштами.
Проте, колегія суддів з таким висновком суду погоджується не в повному обсязі й вважає, що місцевий господарський суд, приймаючи рішення, неповно з'ясував обставини справи, що, в кінцевому рахунку, вплинуло на неправильне вирішення спору.
При цьому, судовою колегією враховується наступне.
Як передбачено п.2.2 контракту №11/03-Р від 11.03.2003р., укладеного між сторонами у даній справі, розрахунки за товар, що постачається покупцю, здійснюються останнім шляхом банківського переказу грошових коштів на рахунок продавця.
Строки поставки товару зазначаються в специфікаціях (додатку 2) до контракту (п.5.3 контракту).
Разом з товаром продавець передає покупцеві рахунок-фактуру, товарно-транспортну накладну, сертифікат відповідності вимогам ТУ У 600152135.015-94, паспорт якості, податкову накладну.
Таким чином, в контракті сторони не передбачали строків оплати товару.
Якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання (ст.165 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963р., який діяв на час укладення сторонами контракту від 11.03.2003р.).
Таку ж норму містить і Цивільний кодекс України від 16.01.2003р., який набрав чинності з 01.01.2003р. й, з врахуванням пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, також застосовується до спірних правовідносин.
Як стверджує позивач, оплата товару, що поставлявся для відповідача, проводилась за рахунками-фактурами і для оплати цього товару, переданого по видаткових накладних №11/12-02 від 11.12.2003р., №10 від 17.12.2003р., №11 від 22.12.2003р., №12 від 26.12.2003р., №13 від 29.12.2003р., він виписав відповідачу рахунки-фактури №3/12-1 від 03.12.2003р., №11/12-2 від 11.12.2003р., №12/12-3 від 12.12.2003р., №18/12-3 від 18.12.2003р., №23/12-5 від 23.12.2003р. та №24 від 29.12.2003р. і ці рахунки-фактури були вручені відповідачу в день їх виписування.
Крім зазначеного вище, позивач посилається на те, що під час розгляду справи №2/4073 про стягнення з ВАТ "Управління будівництва Хмельницької АЕС" боргу в сумі 306556,40грн за переданий товар, відповідач жодного разу не зазначив іншої дати отримання вищевказаних рахунків-фактур.
З огляду на те, що у видаткових накладних та рахунках-фактурах, на які вказує позивач, містяться розбіжності щодо кількості, асортименту, вартості переданого товару, неможливо зробити однозначний висновок, що позивач разом із видатковими накладними передав відповідачу рахунки-фактури, які є підставою для оплати товару, зазначеного у видаткових накладних.
Позивач також зазначає, що оплата за отриманий товар була проведена відповідачем з посиланням в платіжних дорученнях №1338 від 08.12.2003р.,№1361 від 11.12.2003р., №1362 від 12.12.2003р., №1455 від 19.12.2003р., №1522 від 26.12.2003р., №1593 від 30.12.2003р., №227 від 19.01.2004р. та №287 від 22.01.2004р. на рахунки-фактури, відповідно, №3/12-1 від 03.12.2003р., №11/12-2 від 11.12.2003р., 12/12-3 від 12.12.2003р., №18/12-3 від 18.12.2003р., №23/12-5 від 23.12.2003р., №30/12-6 від 30.12.2003р. (фактично рахунок №24 від 29.12.2003р.), №12/01-7 від 12.01.2004р. (фактично рахунок №24 від 29.12.2003р.) та №22/01-8 від 22.01.2004р. (фактично рахунок №24 від 29.12.2003р.).
За твердженням позивача, факт отримання відповідачем рахунку №24 від 29.12.2003р. підтверджується його штампом на супровідному листі до такого рахунку із зазначенням дати 29.12.2003р.
За правилами ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обґрунтованість поданого позову, а також прийнятого потім судового рішення визначається наявністю або відсутністю доказів.
Доказами у справі, як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Проте, всупереч наведеним нормам, позивач не надав доказів про те, що відповідачем отримано рахунки №18/12-3 від 18.12.2003р. та №24 від 29.12.2003р.
Так, з наданих позивачем виписок з його банківського рахунку вбачається, що:
- рахунок-фактуру №3/12-01 від 03.12.2003р. (а.с.17) для оплати товару на суму 30000,24грн. зі строком оплати до 13.12.2003р., отримано відповідачем, про що свідчить посилання на вказаний рахунок-фактуру в платіжному дорученні №1338 від 08.12.2003р. (а.с.96), згідно якого відповідач перерахував відповідачу 5000,00грн.;
- рахунок-фактуру №11/12-2 від 11.12.2003р. (а.с.18) для оплати товару на суму 18576,00грн. зі строком оплати до 21.12.2003р., відповідач отримав, про що свідчить посилання на вказаний рахунок-фактуру в платіжному дорученні №1361 від 11.12.2003р. (а.с.97), згідно якого відповідач перерахував відповідачу 10000,00грн.;
- рахунок-фактуру №12/12-3 від 12.12.2003р. (а.с.19) для оплати товару на суму 15136,80грн. зі строком оплати до 22.12.2003р., отримано відповідачем, про що свідчить посилання на вказаний рахунок-фактуру в платіжному дорученні №1362 від 12.12.2003р. (а.с.97), згідно якого відповідач перерахував відповідачу 15000,00грн.;
- рахунок-фактуру №23/12-5 від 23.12.2003р. (а.с.21) для оплати товару на суму 202776,00грн. зі строком оплати до 28.12.2003р., отримано відповідачем, про що свідчить посилання на вказаний рахунок-фактуру в платіжному дорученні №1522 від 23.12.2003р. (а.с.99), згідно якого відповідач перерахував відповідачу 100000,00грн.
18.12.2003р. позивач виписав відповідачу рахунок-фактуру №18/12-3 (а.с.20) для оплати товару на суму 413263,20грн. зі строком оплати до 22.12.2003р., а 29.12.2003р. - рахунок-фактуру №24 (а.с.22) для оплати товару на суму 306556,40грн. Строк оплати у рахунку-фактурі №24 не вказано.
Посилання в платіжному дорученні 1455 від 17.12.2003р. (а.с.98) на рахунок-фактуру №1812-4 від 18.12.2003р. не розцінюється як доказ отримання відповідачем рахунку-фактури №18/12-3 від 18.12.2003р., а посилання в платіжних дорученнях №1593 від 30.12.2003р., №227 від 08.01.2004р., №287 від 30.01.2003р. (а.с.99,101,102) на рахунки-фактури, відповідно, №30/12-6 від 30.12.2003р.,№12/01-7 від 12.01.2004р., №22/01-8 від 22.01.2004р., не є доказом отримання відповідачем рахунку-фактури №24 від 29.12.2003р.
Лист №29/12 від 29.12.2003р. (а.с.103), на який позивач посилається як на підтвердження факту отримання відповідачем рахунку-фактури №24 від 29.12.2003р., не береться до уваги, оскільки в цьому листі відсутній підпис представника відповідача, а в довідці відповідача №2510 від 24.10.2006р. зазначено, що в період з 01.12.2003р. по 30.01.2004р. жодної кореспонденції від ПП "ТАНАС" на адресу ВАТ "Управління будівництва Хмельницької АЕС" не надходило.
Таким чином, за рахунками-фактурами №3/12-1 від 03.12.2003р., №11/12-2 від 11.12.2003р., №12/12-3 від 12.12.2003р., №23/12-5 від 23.12.2003р. відповідачу було виставлено до оплати 266488,80грн. Сплачено відповідачем по цих рахунках 130000,00грн. Не сплачено відповідачем 136488,80грн.
Відповідно до ст.214 Цивільного кодексу Української РСР, що діяв на момент виставлення позивачем і оплати відповідачем рахунків-фактур №3/12-1 від 03.12.2003р., №11/12-2 від 11.12.2003р., №12/12-3 від 12.12.2003р., №23/12-5 від 23.12.2003р., боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу (136488,00грн.) з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Аналогічну норму закріплено в ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Оскільки прострочення платежу виникло з 28.12.2003р. (строк оплати за рахунком-фактурою №23/12-5), а позивач інфляційні нарахування здійснював, починаючи з 05.01.2006р., розмір боргу відповідача з врахуванням індексу інфляції за період з 05.01.2004р. по 19.09.2005р. склав 164195,06грн., тобто втрати від інфляції склали 27707,06грн. (164195,06грн.-136488,00грн.).
Розмір 3-х % річних за той самий період з простроченої суми (136488,00грн.) становить 7000,015грн. (136488,00грн. х 3 % / 365 х 624дн.).
Твердження відповідача про те, що господарський суд безпідставно застосував ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки сторони в контракті не обумовили строк оплати, відповідно, й порушення строків оплати за товар відсутнє, не відповідають вимогам Цивільного кодексу України, так як в даному випадку, з врахуванням того, що строк оплати в контракті не обумовлений, прострочення виникло, як зазначалося вище, з моменту настання строку оплати за вимогою позивача - рахунком-фактурою №23/12-5 від 23.12.2003р.
Місцевий господарський суд, стягуючи з відповідача на користь позивача інфляційні нарахування в сумі 62230,95грн. та 15722,56грн. вищенаведеного не врахував, в зв'язку з чим судове рішення в частині стягнення цих сум слід змінити й стягнути з ВАТ "Управління будівництва Хмельницької АЕС" на користь ПП "ТАНАС" 27707,06грн. втрат від інфляції та 7000,15грн. - 3-х % річних.
Разом з тим, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд, стягуючи з відповідача на користь позивача 42930,48грн. процентів за користування чужими коштами, припустився помилки, застосувавши, в даному випадку, аналогію закону, врахувавши приписи ст.ст.8, 1048 ЦК України.
До такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов за наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Ч.2 ст.536 ЦК України передбачає, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється дого вором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За змістом зазначеної статті Цивільного кодексу України проценти за користування чужими коштами є саме платою за користування грошовими коштами, а не санкцією за невиконання зобов’язань на відміну від приписів ст.625 Цивільного кодексу України.
Дана норма має диспозитивний характер, тобто сторони вправі вказати у договорі розмір процента за користування чужими грошовими коштами.
Стаття 8 ЦК України визначає, що у випадку, коли цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Отже, наведені приписи вказують на можливість застосування аналогії закону в разі, якщо цивільні відносини не врегульовані, зокрема, договором.
Посилання суду на ст.1048 Цивільного кодексу України, якою передбачено сплату процентів за договором позики, є безпідставним.
Однак, сторони у даній справі уклали договір, в якому передбачили прийнятні для них умови, при цьому, не погодивши нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами.
У відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому, оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає зміні також й в частині стягнення з відповідача судових витрат.
За наведених обставин, рішення господарського суду Хмельницької області від 17.04.2006р. слід змінити в частині стягнення втрат від інфляції, 3-х % річних та судових витрат. В частині ж стягнення 42930,48грн. - процентів за користування чужими коштами судове рішення слід скасувати з прийняттям в цій частині нового рішення - про відмову в позові.
Керуючись ст.ст.101,103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Управліннябудівництва Хмельницької атомної електростанції", м. Нетішин Хмельницької області задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 17 квітня 2006 року у справі №12/930 в частині стягнення річних в сумі 15722грн.56коп., втрат від інфляції в сумі 62230грн.95коп., судових витрат змінити.
В частині стягнення процентів за користування чужими коштами в сумі 42930грн.48коп. скасувати та прийняти в цій частині нове рішення - в позові відмовити.
Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:
"Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Управління будівництва Хмельницької атомної електростанції" (Хмельницька область, м.Нетішин, вул.Ринкова, 5, код 21339688) на користь Приватного підприємства "ТАНАС" (м.Київ, пров. Мар'яненка,14, код 31112175) 7015грн.00коп. річних, 27707грн.06коп. втрат від інфляції - загалом 34707грн.06 коп., 347грн.07коп. витрат по оплаті державного мита, 33грн.88коп. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
В решті позову відмовити".
3. Наказ господарського суду Хмельницької області від 27.04.2006р. вважати таким, що втратив чинність.
4. Видачу наказу доручити господарському суду Хмельницької області.
5. Матеріали справи №12/930 повернути до господарського суду Хмельницької області.
Головуючий - суддя: Гулова А.Г.
судді:
Пасічник С.С.
Шкляр Л.Т.
Віддрук. 4 прим.
1 - до справи
2 - позивачу
3 - відповідачу
4 - внаряд