ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"30" листопада 2006 р. | Справа № 17/383/06 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді : Жукової А. М.
суддів : Величко Т.А.
Бойко Л.І.
при секретарі : Храмшиній І.Г.
за участю представників сторін:
від позивача –Терлицький В.І.
від відповідача –Тертична І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Арбузинського районного центру зайнятості
на постанову господарського суду Миколаївської області
від 13.10.2006р.
по справі № 17/383/06
за позовом: Арбузинського районного центру зайнятості
до відповідача : ДПІ у м. Южноукраїнську
про стягнення 544,74 грн.
встановив:
Постановою господарського суду Миколаївської області від 13.10.06 р., ( суддя Коваль С.М.) у позові відмовлено з підстав, що відповідно до ЗУ „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” №1533-ІІІ від 2.03.2000 р. (ст.7,16) фінансування професійної підготовки та підвищення кваліфікації безробітного, а також виплата матеріальної допомоги в цей період здійснюються за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. ДПІ у м. Южноукраїнську є страхувальником і щомісячно сплачує Фонду внески, які є джерелом формування його коштів, тоб-то здійснює фінансування для виплати передбачених законом, у тому числі перепідготовки вивільнених працівників.
Арбузинський РЦЗ не погодившись із цією постановою, звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову місцевого суду, яка не відповідає нормам матеріального права та пояснює, що Цент зайнятості населення у своїй діяльності користується ЗУ „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, ЗУ „Про зайнятість населення”, Конституцію України (ст.43). Відповідно до ст.201 Кодексу законів про працю України –для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників, власник або уповноважений ним орган організовує індивідуальне бригадне, курсове та інше виробниче навчання за свій власний рахунок.
Статтею 26 п.4 ЗУ „Про зайнятість населення” встановлено, що ці заходи проводяться за рахунок підприємства, організації установи, з яких вивільнено працівника за п.1 ст.40 КЗ п ПУ.
Матеріали справи підтверджують, що вивільнений працівник підвищив свою кваліфікацію за рахунок коштів Фонду і працевлаштування відповідно до пройденого навчання. Судом не прийнято до уваги, що лише у випадку проходження вивільненим працівникам 2-х етапів: навчання та працевлаштування Служба зайнятості населення має право на відшкодування вартості навчання з підприємства. Висновок ДПІ та суду щодо здійснення розрахунків шляхом внесення внесків до ФСС н ВБ суперечить ст.26 п.4 ЗУ „Про зайнятість населення”, яка носить імперативний характер і її положення виступають своєрідною санкцією або механізмом юридичного забезпечення відповідальності організацій, підприємств, установ в разі невиконання обов'язків, покладених на них ст.201 КЗ п ПУ.
Представник ДПІ у м. Южноукраїнську, заперечуючи доводи скаржника просить залишити постанову місцевого суду без змін.
Заслухавши пояснення, розглянувши матеріали справи судова колегія встановила таке.
Згідно персональної картки особи, що звернулась до Центру зайнятості для пошуку роботи від 7.11.2005 р. Семенда Майя Андріївна звільнена 1.11.05 р. по ст.40 п.1 КЗ п ПУ Державною податковою інспекцією у м. Южноукраїнську, яка направлена до Миколаївської академії підвищення кваліфікації, що підтверджено заявою безробітної, договором від 4.01.2006 р. корінцем направлення. За період навчання ЦЗ виплатив Семенді М.А. матеріальну допомогу в сумі 456, 70 грн., вартість навчання в сумі 57,04 грн., вартість проїзду до місця навчання та у зворотньому напрямку –31 грн.( а.с. 14-15,17). Загальна сума витрат склала 544,74 грн. за стягненням якої Центр зайнятості звернувся з позовом, обгрунтувавши свої вимоги положеннями ЗУ „Про зайнятість населення”, ЗУ „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.
Запереченням на позов ДПІ у м. Южноукраїнську пояснила, що Семенда М.А. має середню спеціальну освіту, кваліфікацію молодший спеціаліст-бухгалтер, з 25.03.05 р. по 1.11.2005 р. займала посаду завідувача адміністративно-господарського сектору. Проте, згідно Наказу ДПАУ №263 від 13.07.05 р. „Про внесення змін в організаційну структуру органів державної податкової служби” та наказу по Южноукраїнській ОДПІ №139 від 26.07.05 р. „Про зміну штатного розкладу” посада завідувача а/г сектору була скорочена та введена посада начальника адміністративно-господарського сектору. Наказом ДПАУ №363 від 23.08.05 р. „Про затвердження номенклатури посад, на які призначаються і з яких звільняються працівники органів ДПС, переліку посад в органах ДПС та кваліфікаційних вимог до спеціалістів, які претендують на ці посади” встановлено, що на посаду начальника а/г сектору приймається особа, яка має вищу освіту, стаж роботи за спеціальністю не менше 3-х років. У зв'язку з відсутністю у Семенди М.А. вищої освіти нова посада їй не пропонувалася, а працевлаштувати її на іншу посаду не було можливості із-за відсутності вакантних посад, що стало підставою для звільнення по ст.40 п.1 КЗ п ПУ.
За укладеним договором між позивачем та Семендою М.А. податкова інспекція не є стороною та відношення до виконання умов договору не має. ЗУ „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування „ (ст.7,16) передбачено фінансування професійної підготовки або перепідготовки та підвищення кваліфікації безробітного, а також виплата матеріальної допомоги за рахунок коштів ФСС н ВБ. ДПІ, сплачуючи щомісячно страхові внески до Фонду здійснює фінансування для цих виплат. ЗУ „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” №1533-ІІІ від 2.03.00 р. набрав чинності з 1.01.2001 року і звільнення працівника здійснена у період чинності цього закону, отже відсутні підстави для покладення обов'язку на підприємство здійснювати фінансування перепідготовки безробітного відповідно до ЗУ „Про зайнятість населення”.
Місцевий суд відмовляючи в позові вмотивував постанову доводами відповідача та положеннями ЗУ „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” та дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.
Судова колегія не погоджується з висновками місцевого суду, виходячи із наступного.
Відповідно до положень ЗУ „Про зайнятість населення” №803-ХІІ від 1.03.91 р. (із змінами та доповненнями) (ст.2) безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших, передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію, що відповідає приписам ст.2 ЗУ „Про зайнятість населення”. Статтею 49-4 КЗ п ПУ встановлено, що зайнятість суспільно корисною працею осіб, які припинили трудові відносини з підстав, передбачених цим Кодексом, при неможливості працевлаштування забезпечується відповідно до ЗУ „Про зайнятість населення”.
Відповідач не заперечує факту звільнення працівника за скороченням штату працівників за ініціативи установи (власника) Статтею 26 ЗУ „Про зайнятість населення” передбачено особливі гарантії працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами організації виробництва і праці. Зокрема п.4 ст.26 цього закону встановлено, якщо протягом 2-х років, які передують вивільненню, працівник не мав можливості підвищити свою кваліфікацію чи одержати суміжну професію за попереднім місцем роботи, і якщо при працевлаштуванні йому необхідно підвищити кваліфікацію або пройти професійну перепідготовку, то витрати на ці заходи проводяться за рахунок підприємства, установи, організації, з яких вивільнено працівника. Тоб-то, саме установа, яка була ініціатором звільнення працівника, має відшкодовувати витрати, здійснені Центром зайнятості. Система прав, обов'язків і гарантій, що передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг регулюються ЗУ „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, ЗУ „Про зайнятість населення” та іншими нормативно-правовими актами.
Так, відповідно до ст.7 п.2 ЗУ „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” одним із видів соціальних послуг за цим законом та ЗУ „Про зайнятість населення” є професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація. Центр зайнятості (який виконує функцію робочого органу виконавчої дирекції ФСС н ВБ відповідно до ст.12 закону) надав безробітній соціальні послуги та відповідно до ст.27 цього закону виплатив матеріальну допомогу з 5.01.06 р. по 19.01.06 р. та відповідно до „ Порядку надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного”, затв. Наказом Мінпраці та соціальної політики України №308 від 20.11.200 р. зареєстр. МЮУ 14.12.200 р. за №916/5137 виплачено вартість проїзду до місця навчання та у зворотньому напрямку –за рахунок коштів фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Дійсно, відповідно до ст.16 ЗУ „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” одним із джерел формування коштів фонду є страхові внески страхувальників-роботодавців, застрахованих осіб, що сплачуються на умовах та у порядку передбачених цим законом та іншими законодавчими актами. Позивачем використання цих коштів здійснено у межах, визначених законом. Проте, сплата страхових внесків не є відшкодуванням витрат, понесених у зв'язку із вивільненням працівника по ініціативі підприємства, установи, організації у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.
Прикінцевими положеннями ЗУ „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” встановлено, що до приведення законодавства у відповідність із цим законом, закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону. Стаття 26 п.4 ЗУ „Про зайнятість населення” не суперечить ЗУ №1533-ІІІ від 2.03.200 р.. оскільки приписами саме цієї статті визначаються особливі гарантії працівника , звільненим по ст.40 п.1 КЗ п ПУ.
Разом з тим, скаржник безпідставно послався на ст.201 КЗ п ПУ в обґрунтування доводів скарги, оскільки ця стаття входить до розділу „пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням” і не кореспондується зі ст.40 п.1 КЗ п ПУ.
З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 160,198,202,205,207,212, 254 КАС України, суд
постановив:
Постанову господарського суду Миколаївської області від 13.10.2006 р. по справі №17/383/06 –скасувати, позов задоволити.
Стягнути з ДПІ у М. Южноукраїнську на користь Арбузинського Районного Центру зайнятості заборгованість в сумі 544,47 грн.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя А.М. Жукова
Суддя Т.А. Величко
Суддя Л.І. Бойко