ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
___________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
Іменем України
30.11.2006 року Справа № 14/430
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Медуниці О.Є.
суддів Єжової С.С.
Семендяєвої І.В.
Секретар судового засідання: Сідорова О.А.
за участю представників сторін:
від позивача Степанцов В.Є., представник за довіреністю б/н від 14.07.06;
від відповідача Дубровін А.В., адвокат, довіреність б/н
від 20.10.06;
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрпол – текс”,
м. Рубіжне Луганської області
на рішення
господарського суду Луганської області
від 13.10.06
по справі №14/430 (суддя Лісовицький С.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Комплекс”,
смт. Новий Яричів, Кам’янка –
Бузький район, Львівська область
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрпол – текс”,
м. Рубіжне Луганської області
про стягнення 102590 грн. 88 коп.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Луганської області від 13.10.06 у справі №14/430 (суддя – Лісовицький Є.А.) позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрпол – текс”, м.Рубіжне Луганської області, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Комплекс”, смт. Новий Яричів Кам’янка – Бузький район, Львівська область, заборгованість за договором купівлі – продажу від 01.04.05 в сумі 102590 грн. 88 коп., витрати на сплачене держмито у сумі 1025 грн. 91 коп. та на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу 118 грн. 00 коп.
Мотивовано рішення суду першої інстанції обґрунтованістю позовних вимог та вимогами ст.ст.526, 530 Цивільного кодексу України.
Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю „Укрпол - текс”, звернувся до Луганського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою без дати та номеру, якою просить рішення господарського суду Луганської області від 13.10.06 у даній справі скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні вимог позивача відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційних вимог її заявник зазначив, що місцевий господарський суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи; обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, є недоведеними; його висновки не відповідають обставинам справи; неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права.
Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю „Комплекс”, відзивом від 21.11.06 з доводами апеляційної скарги не погоджується, просить рішення господарського суду Луганської області залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Розпорядженням від 26.10.06 голови Луганського апеляційного господарського суду Зуєвич А.М., відповідно до ст. 28 Закону України “Про судоустрій України”, для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрпол - текс”, м. Рубіжне Луганської області, від 23.10.06 на рішення господарського суду Луганської області від 13.10.06 по справі №14/430 призначена судова колегія у складі: Медуниця О.Є. - суддя – головуючий, Єжова С.С., Семендяєва І.В. – судді.
Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України в процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами повторно розглядає справу.
Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши представників сторін присутніх в судовому засіданні, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).
Підставами для виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог ст.161 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору.
01.04.05 між товариством з обмеженою відповідальністю ,,Комплекс" та товариством з обмеженою відповідальністю „Укрпол - текс" укладено договір купівлі – продажу (далі - договір) (а.с.7,8,Т.1).
Пунктом 1 договору передбачено, що його предметом є товари, кількість, асортимент яких зазначені у накладних, що складають невід’ємну частину договору.
Пунктом 2 сторони визначили, що ціни на товари, продані за договором, будуть також визначатися у накладних, які будуть виписані протягом дії цього договору. В ціну товару включена вартість тари, упакування і маркування.
Платежі за поставлені товари повинні здійснюватися на умовах відтермінування платежу на 20 банківських днів, на розрахунковий розрахунок продавця.
Строк дії договору визначено до 01.04.06.
За своїм змістом даний договір є договором поставки (розділ „3” договору).
Позивач на виконання своїх зобовязань за договором здійснив поставку товару у період з 18.04.05 по 30.11.05, всього 16 поставок, своїм транспортом, а відповідач прийняв весь товар на загальну суму 1424590 грн. 88 коп.
Оплату здійснено відповідачем на суму 1322000 грн. 00 коп., тобто різниця між вартістю поставленого і оплаченого товару – 102590 грн. 88 коп.
Відповідач посилається на те, що поставка здійснена не за договором від 01.04.05, а за усними договорами по кожній окремій поставці. Договір, на його думку, є неукладеним, оскільки в ньому сторони „не погодили предмет (найменування, асортимент), кількість, ціну”, тобто не досягли згоди щодо усіх його істотних умов (див. лист від 30.11.06 та скаргу), розмір боргу не спростовував.
Посилаючись на існування у нього зобов’язання по окремих поставках, відповідач не погасив борг також і в цьому випадку.
Доводи відповідача стосовно існування між сторонами зобовязань по окремих поставках замість договірної є нелогічними, такими, що протирічать обставинам справи, заперечуються позивачем, який наполягає на тому, що здійснював поставку товару (ниток та гумки) виконуючи свої зобов’язання на умовах договору.
Так, на думку скаржника, уклавши договір, сторони протягом тривалого часу, коли діяв договір, керувалися не його умовами, а домовлялися про купівлю товару кожний раз окремо, в тому числі по декілька разів на місяць (у квітні, травні, серпні – по три рази і т.д.).
Всього було здійснено шістнадцять поставок, що підтверджується видатковими накладними, довіреностями відповідача, рахунками – фактурами, платіжними документами відповідача.
Жодного разу відповідач не заперечив проти поставки і не повернув товар.
Весь товар був прийнятий відповідачем без будь – яких заперечень, в тому числі щодо найменування, асортименту, ціни, та майже весь оплачений своєчасно, систематичними платежами.
Судова колегія вважає, що такі дії сторін свідчать про наявність між ними єдиної домовленості, яка охоплюється умовами договору від 01.04.06, обоюдні дії сторін здійснені в межах його строку дії.
Будь – яких доказів щодо існування окремих домовленостей відповідач не представив (листів, телеграм, тощо).
Доводи позивача стосовно неоплати поставки саме за накладною К- 00000487 від 30.11.05 на суму 67757 грн. 00 коп. та частково в сумі 34823 грн. 70 коп. по накладній К-00000418 від 27.10.05 на суму 76112 грн. 17 коп. судова колегія вважає обґрунтованими виходячи із наданих ним матеріалів, що підтверджують виконання сторонами своїх зобовязань щодо поставки та її оплати, а також – розрахунку боргу (а.с.9-11), з якого вбачається, що враховуючи сумарно оплату, непогашеним виявляється борг за двома останніми накладними, про які говорить позивач.
Щодо неукладеності договору судова колегія враховує наступне.
Статті 6, 627 Цивільного кодексу України та ч.4 ст.179 Господарського кодексу України дозволяє сторонам договору регулювати свої відносини на власний розсуд.
Між сторонами не існувало будь – яких розбіжностей при укладенні договору.
Сторони, уклавши договір від 01.04.05, домовились, що його предметом є купівля - продаж товару, кількість, асортимент, ціна якого будуть зазначені в накладних, що будуть виписані протягом дії договору (розділи „1”, „2” договору).
Сторони також домовились, що накладні із таким змістом складають невід’ємну частину договору (розділи „1”, „5” договору).
Видаткові накладні, надані позивачем (а.с.28-49), містять інформацію щодо найменування, асортименту, кількості і ціни товару.
Довіреності відповідача, видані на право одержання цінностей, мають їх перелік, який повторює інформацію з накладної. В довіреності також зазначено номер відповідної накладної, рахунки – фактури зазначені в накладних.
Отже, всі основні умови договору сторонами визначені, в тому числі шляхом посилання на накладні, що складалися протягом дії договору, тобто визначено порядок встановлення цих умов, що відповідає також вимогам п.2 ст.669 Господарського кодексу України та ст.ст.6, 627, п.4 ст.632 Цивільного кодексу України.
Таким чином, посилання відповідача на неврегульованість між сторонами питання щодо предмету і ціни договору є безпідставними, такими, що протирічать обставинам справи, змісту договору.
Крім того, відповідно до ч.3 ст.213 Цивільного кодексу України з метою подалання невизначеності змісту (якщо таке мається) сторони і суд мають право тлумачити зміст правочину, порівнювати його окремі частини із іншими або усім його змістом, поведінку сторін.
Таким чином, законодавець, встановлюючи вимогу щодо узгодження при укладенні договору всіх його істотних умов, водночас обмежує можливість сторін посилатися на те, що договір є неукладеним, в тому числі, якщо сторони своїми діями підтверджують факт укладення договору, їх дії спрямовані на його виконання.
Посилання скаржника на те, що оплата ним здійснена не на підставі договору, а за рахунками – фактурами та видатковими накладними, окремо по кожній, не є переконливими, оскільки і поставка і платежі здійснено в межах строку дії договору, згідно його умов – сторони домовились вважати невід’ємною частиною договору накладну, оскільки вона містить інформацію щодо ціни і предмету договору. Відповідач прийняв повністю товар, що був поставлений і зазначений в накладних.
Відсутність посилання на договір в платіжних дорученнях – є порушенням відповідача, тому він не може цей факт використовувати як аргумент.
На підставі викладеного судова колегія приходить до висновку, що договір не можна визнати неукладеним, оскільки, по – перше, - договір містить всі необхідні умови для виконання сторонами своїх зобов’язань, по – друге, - його укладення підтверджується діями сторін, які тривалий час здійснювали відповідні зустрічні дії, що були обумовлені договором.
Щодо строку оплати за товар судова колегія вважає наступне.
В судовому засідання з’ясувалося, що п.5 договору має різну редакцію в оригіналі договору позивача і його копії у відповідача.
Так, текст відповідача, крім умови про відтермінування оплати на 20 банківських днів, містить також посилання про здійснення платежів в день поставки товару.
Судова колегія не вбачає тут непереборних протиріч, оскільки в будь – якому разі відповідач має посилатися на умову щодо відтермінування платежу на 20 банківських днів.
В судовому засіданні 30.11.06 представник скаржника зазначив, що дане відтермінування має бути від дати поставки. Аналогічної думки був представник позивача. Аналізуючи зміст всього договору, керуючись ст.213 Цивільного кодексу України, судова колегія вважає таке тлумачення розділу „5” договору вірним.
Крім того згідно п.2 ст.530 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення відповідної вимоги.
Вимогою є надіслання позивачем відповідачу рахунків – фактур, в яких до того – ж мають кінцева дата оплати (дійсності рахунку), яка відповідала п.5 договору.
Відповідач, вимагаючи визнання договору неукладеним, діє недобросовісно, оскільки отримав виконання зі сторони контрагента.
З урахуванням вищезазначеного, доводи скаржника за апеляційною скаргою про те, що неповно з’ясовані обставини справи не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією, оскільки суд першої інстанції врахував ті обставини і докази, що мають значення для справи.
На підставі вищевикладеного, судова колегія Луганського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України ухвала місцевого господарського суду Луганської області від 13.10.06 по справі №14/430 ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення не вбачається.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги відносяться на скаржника - Товариство з обмеженою відповідальністю „Укрпол - текс”.
У судовому засіданні за згодою представників сторін оголошені вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись ст.ст.43, 49, 99, 101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрпол - текс”, м. Рубіжне Луганської області, від 23.10.06 на рішення господарського суду Луганської області від 13.10.06 у справі №14/430 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 13.10.06 у справі №14/430 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Відповідно ч. 3, ч. 5 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий О.Є.Медуниця
Суддя С.С. Єжова
Суддя І.В. Семендяєва