провадження № 2/403/502/2012 справа № 2-1584/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

2012 року грудня четвертого дня Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, одноособово, під головуванням судді Чулініна Д. Г.,

за секретаря - Дельфонцевої Є. О.,

за участі: позивача ОСОБА_1,

представників: позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідача Буря Я. В., Фірсової С. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровськ в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про стягнення суми за договором депозиту, -

встановив:

Відповідач, ПАТ КБ «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, м. Дніпропетровськ), позов не визнав повністю, заперечуючи належним виконанням своїх зобов'язань з договору відповідно до вимог, що звичайно ставляться до обчислення складних процентів на залучені від громадян кошти, а також виплатою спадкодавцю позивача за його життя частинами суми вкладу і пропуском строку позовної давності щодо вимог на виплату процентів.

Позивач пред'явив через суд у грудні 2009 року позов до відповідача з урахуванням наступних уточнень і доповнень. Позов пред'явлений на предмет повернення банківського вкладу (депозиту) з належними до сплати складними процентами з підстав порушення відповідачем свого зобов'язання з договору, який ним належним способом не розірваний. Підстави позову обґрунтовані укладенням спадкодавцем позивача договору з внесенням через касу відповідача банківського вкладу (депозиту), право на який належить до спадщини, що прийнята позивачем. Зобов'язання з договору депозиту не припиняються зі смертю вкладника, через що позивач як універсальний правонаступник в порядку спадкування вправі розраховувати на належне виконання відповідачем договору з виплатою успадкованого вкладу, а також інших накопичених грошових коштів на рахунку, включаючи проценти, які належать до сплати позивачу після відкриття спадщини вже як стороні в договорі - вкладнику. Відповідач визнав за позивачем право на отримання вкладу (депозиту) і процентів за фактичний час користування грошовими коштами вкладника, проте виплатив позивачу в якості свого боргу 9 468 гривень 06 коп., необґрунтовано занизивши належні до виплати на користь позивача суми в обхід способу виконання зобов'язання, встановленого умовами договору. Протягом строку дії договору відповідач декілька разів змінював процентну ставку з порушенням передбаченого договором порядку, а повідомлення про розірвання договору на адресу безпосередньо позивача не надсилав і суму банківського вкладу (депозиту) з процентами не виплатив, через що такий договір не може вважатися розірваним в односторонньому порядку.

В судовому засіданні представники позивача виклали доводи позовної заяви і наполягали, що виплачена відповідачем сума є істотно заниженою порівняно з тим, що має бути виплачена за умови належного виконання зобов'язання за договором, в якому позивач на підставі спадкування став правонаступником вкладника і має право отримати як успадкований вклад, так і проценти до часу повернення вкладу у всій сумі. Стверджували, що не має жодних належних і допустимих доказів про виплату за життя спадкодавця процентів, що відповідач не здійснив депонування належних з нього сум в депозит нотаріуса, через що договір банківського вкладу не може вважатися розірваним належним чином. Представник ОСОБА_2 додав, що раніше 2009 року про спірний вклад позивачу нічого відомо не було, а після виявлення договору позивач звернувся до відповідача із заявою, у відповідь на яку банк надав протокол про нарахування відсотків та виписку з депозитного рахунку, які він віддав спеціалісту на перевірку правильності обчислення складних відсотків. Представники заперечували, що позивач умисно затягував до 2009 року з пред'явленням вимоги про виплату вкладу.

З посиланням на наведені доводи позивач і його представники просили стягнути з відповідача 11 838 142 (одинадцять мільйонів вісімсот тридцять вісім тисяч сто сорок дві) гривень 52 коп. на користь позивача.

Представники відповідача визнали в судовому засіданні, що 03.05.2006 був закритий рахунок, на якому обліковувався вклад, прийнятий від ОСОБА_6 на умовах укладеного з нею 22.11.1993 договору депозитного вкладу, за якими передбачалося лише щомісячне зняття процентів без застережень про місце виконання заповідального розпорядження, і що про існування цього вкладу працівники відповідача у 2002 році не повідомляли позивачу, як не повідомляли вони йому про необхідність звернення з окремою заявою до будь-якої з установ банку відповідача щодо відкриття спадщини після вкладника. Пояснили, що до 2005 року облік відповідачем вкладів був локальним за кожним відділенням філій окремо, через що про спірний банківський вклад, прийнятий центральним відділенням ДРУ КБ «Приватбанк», не було інформації в Петровському відділенні ДРУ КБ «Приватбанк», де у 2002 році позивач отримував банківські вклади за договорами, укладеними першого і 28 листопада 2000 року. Цим представники відповідача пояснювали і ту обставину, що, незважаючи на виплату вкладів з процентами у 2002 році спадкоємцю, відповідач у 2005 році вважав вкладника, ОСОБА_6, живою і надіслав на зазначену в договорі адресу місця проживання лист з попередженням про розірвання цього договору, оскільки централізований облік вкладників відповідач веде після зміни програмного забезпечення у 2006 році. Стверджували, що за життя спадкодавця мало місце щомісячне зняття процентів за даними виписки з рахунку, але із плином нормативних строків зберігання касові документи та ордери відповідачем правомірно знищені, через що у відповідача немає розписки ОСОБА_6 про отримання нею процентів. Наполягали, що у відповідача були відсутні підстави для внесення спірного банківського вкладу з нарахованими процентами в депозит нотаріуса, а в 2009 році спадкоємцю на підставі свідоцтва про право на спадщину відповідачем сплачений борг у всій сумі, оскільки договором допускалась зміна процентної ставки в односторонньому порядку.

Позивач, допитаний під присягою, свідчив перед судом, що за життя його мати уклала договір з відповідачем, про існування якого йому нічого не було відомо до травня 2009 року, коли він розбирав особисті папери та книги батьків через потребу виконати ремонт у своїй квартирі на АДРЕСА_1. Він один успадкував все майно своєї матері, ОСОБА_6, у 2000 році та отримав 31.05.2002 свідоцтво про право на спадщину за законом у складі права власності на квартиру, рухоме майно і права вимоги на отримання грошових вкладів. За життя ОСОБА_6 була творчою людиною, викладачем, а тому в неї був дуже великий архів особистих паперів, які він спеціально не розбирав. У 2002 році він виявив серед речей звичайної домашньої обстановки два договори з відповідачем, укладені десь за місяць до смерті матері, за якими він, як спадкоємець, отримав у відділенні філії відповідача на проспекті Петровського у м. Дніпропетровську суми вкладів з належними йому процентами до дня розрахунку відповідачем, але про наявність спірного вкладу співробітники банка нічого не повідомили. Для отримання вкладів з процентами у 2002 році він подавав працівникам відповідача заяву спадкоємця про виплату сум, дані про відкриття спадщини. На час відкриття спадщини, як вбачається з показань позивача, він проживав окремо від матері, одразу вступив в управління майном і подав оголошення про продаж квартири на АДРЕСА_2 а особистий архів батьків до себе на квартиру він перевіз влітку 2001 року і тримав в окремій кімнаті. До державного нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину за законом він звернувся після виявлення згаданих двох договорів про вклади, а успадковану квартиру продав у 2002 році, одержавши це свідоцтво. За його твердженнями, він в 2009 році, як і перед цим у 2002 році, звернувся до відповідача за отриманням вкладу за спірним договором, декілька разів щось потрібно було уточнити у нотаріуса, і досить швидко до одного місяця отримав суму вкладу без будь-яких застережень відповідача про задавненість вимоги, після чого він вирішив перевірити розрахунок з огляду на свою технічну освіту і знання правил обрахування складних процентів, що є загальновідомим фактом. Визнав, що спірний вклад спадкодавцем внесений через центральне відділення Дніпропетровського РУ КБ «Приватбанк» на вулиці Мечникова.

Допитаний свідок ОСОБА_7, який працює аудитором служби внутрішнього аудиту ПАТ КБ «Приватбанк», під присягою свідчив перед судом про проведений ним у лютому 2011 року аудит правильності та обґрунтованості нарахування процентів на вклад ОСОБА_6, в ході якого з'ясовано, що у п. 5 договору відсоткові ставки для нарахування процентів зазначені як вирахувані за формулою, яка була затверджена внутрішнім наказом КБ «Приватбанк» № 214 від 29.03.1993 і в подальшому змінювалася наказами КБ «Приватбанк» № 2148 від 27.11.1996 «Про зміну методики нарахування процентів по вкладам приватних осіб в гривнях»; № 262 від 18.03.1999 «Про затвердження нової редакції «Положення про порядок банківського обслуговування депозитних вкладів фізичних (приватних) осіб». Свідок вказав, що аудит ним проведений на підставі оригіналу виписки з рахунку та вибіркової перевірки 15 оголошень у пресі про зміну процентної ставки без врахування похибки репрезентативності цієї вибірки. Свідок підтвердив, що безпосередньо в договорі формула не зазначена, оскільки банк самостійно визначав процентну ставку, внутрішній наказ про затвердження формули не доводився до відома вкладника, ОСОБА_6, а складні річні проценти на спірний вклад нараховувалися відповідачем за визначеною ним формулою до 03.05.2006, після чого грошові кошти переказані на рахунок для вкладу на вимогу, бо вкладник за цим вкладом не з'являвся, і відповідач припинив обслуговування цього вкладу за відсутності документів для ідентифікації особи вкладника. Свідок показував, що за цією формулою з річної процентної ставки розраховувалася місячна ставка, а потім щоденна, а в пресі в міських газетах «Дніпро Вечірній» та «Наше Місто» розміщувалося оголошення про зміну саме річної процентної ставки.

Свідок беззаперечно вказав, що застосована відповідачем формула, яка затверджена наказом КБ «Приватбанк» № 214 від 29.03.1993 для обчислення складних процентів, збігається з розрахунком фактичної процентної ставки встановленим в Інструкції з бухгалтерського обліку депозитних операцій установ комерційних банків України, затвердженої постановою Правління НБУ № 418 від 20.08.1999. Свідку не відомі будь-які дані про роз'яснення працівниками відповідача ОСОБА_6 порядку обчислення процентної ставки за формулою, яка має наслідком застосування відповідачем щоденної процентної ставки за методом актуарного розрахунку фактичної процентної ставки на відміну від покладеного у підставу позову порядку нарахування річної процентної ставки за номінальною ставкою складних відсотків з наступним додаванням.

Також в своїх показаннях свідок ОСОБА_7 виявив обізнаність з тим, що у 2005 році лист на адресу ОСОБА_6 відправлявся за інформацією, наявною у програмному комплексі відповідача, який не містить даних про заповідальні розпорядження.

Спеціаліст, доктор економічних наук ОСОБА_8, в судовому засіданні під час дослідження договору № НОМЕР_3 поточного депозитного вкладу та формули, затвердженої внутрішніми наказами КБ «Приватбанк», на які вказав свідок ОСОБА_7, дала усну консультацію про їх особливості з точки зору економічної сутності, відзначаючи, що складні проценти використовуються для тривалих періодів з основною їх загальновідомою ознакою капіталізації невиплачених процентів. Спеціаліст звернула увагу на умови п.п. 5, 6 договору, за якими допускається виплата в останній день місяця нарахованих процентів доки їх сума не капіталізована або не пізніше дати зміни процентної ставки, інакше така сума відноситься вже до суми банківського вкладу (депозиту), тоді як оголошення в пресі подані із затримкою, внаслідок чого вкладник фактично не мав можливість одержати виплату процентів.

Спеціаліст роз'яснила також економічну суть затвердженої внутрішніми наказами відповідача формули, на застосуванні якої наполягав свідок ОСОБА_7 в аудиторському висновку, за якою розрахунок процентної ставки не доступний для споживача, який не має спеціальних знань в цій галузі знань, і веде до зменшення нарахувань на шкоду інтересів вкладника. Саме нарахування процентів здійснюється щомісячно за відсутності певної кількості невідомих змінних значень, тобто у невеликому періоді відомі усі параметри розрахунку, через що усереднення значень процентної денної і місячної ставок призводить за рахунок використання складної ступеневої функції до збільшення похибки в розрахунковому періоді, внаслідок чого, на переконання спеціаліста, зменшення економічної вигоди вкладника має прихований характер завдяки використанню такої формули.

Експерт ОСОБА_9, роз'яснюючи свій висновок, пояснила в судовому засіданні, що відповідач для дослідження на вимогу суду надав роздруковані меморіальні ордери без жодних підписів, навіть без підпису вкладника, які мали лише печатку банку, а наданий акт про знищення документів не містив конкретного переліку знищених документів і не вказує на виплачені суми коштів, через що у розрахунку експерт не приймав до уваги дані про списання з рахунку у зв'язку з будь-якими виплатами вкладнику. Експерт вказала, що для своїх розрахунків вона не враховувала наказ КБ «Приватбанк» № 214 від 29.03.1993, і вона не давала правову оцінку умовам договору, в яких порядок нарахування процентів, процентна ставка докладно і зрозуміло викладені. Зі слів експерта, вона провела економічне дослідження наданих документів бухгалтерського обліку з урахуванням вимог до їх оформлення, засновуючись в своїх розрахунках на умовах договору про нарахування складних процентів, які передбачають капіталізацію невиплачених процентів з додаванням їх до суми вкладу у наступному періоді, тобто вирахування у наступному відсотків як від суми вкладу, так і від суми попередніх процентів, тоді як прості проценти завжди нараховуються лише на суму вкладу, незалежно від того, чи були витребувані вкладником проценти. Експерт доповнила, що складні проценти визначаються за порядком нарахування суми в періоді через обрахування відсотків від відсотків, а не від складного розрахунку процентної ставки

Суд, заслухавши пояснення осіб, які приймають участь у справі, допитавши свідка, експерта і дослідивши за допомогою спеціаліста зібрані письмові докази, дійшов висновку про задоволення позову повністю, виходячи з встановлених в судовому засіданні наступних обставин.

У м. Дніпропетровську після ОСОБА_6 у віці 74 років ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина, що підтверджено актовим записом № 3363, вчиненим з видачею свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 (т. 1 а.с. 35). Позивач доводився спадкодавцю сином, що безспірно встановлено за даними свідоцтва про народження, наявним у спадковій справі № 658/2002 (т. 3 а.с. 27-30). Позивач фактичним вступом у володіння спадковим майном згідно з п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР прийняв спадщину, яка за ч. 2 ст. 548 ЦК УРСР йому належить з часу її відкриття з чого вона б не складалася, що засвідчено свідоцтвом про право на спадщину за законом, оформленим державним нотаріусом 31.05.2002 на ім'я позивача відповідно до ст. 560 ЦК УРСР (т. 3 а.с. 37).

За життя ОСОБА_6 22.11.1993 в м. Дніпропетровську відповідно до ст. 384 ЦК УРСР уклала з відповідачем, КБ «Приватбанк», договір № 3001682669 поточного депозитного вкладу, на умовах якого вона передала готівкою, а банк через касу прийняв в депозит гроші в сумі 2 500 000 українських карбованців на строк в один рік під 395 % складних річних з умовою подальшої щорічної пролонгації (продовження) договору на рік на тих же умовах, якщо після закінчення строку дії договору жодна із сторін не побажає його розірвати, що підтверджено поданим суду в копії договором, і обов'язкове для його сторін згідно з ст.ст. 153, 162 ЦК УРСР.

За умовами п. 7 цього договору розрахунки між ОСОБА_6 та відповідачем провадилися з урахуванням Указу Президента України від 07.11.1992 «Про реформу грошової системи України» в українських карбованцях відповідно до постанови КМ України і НБУ № 610-2 від 08.11.1992, а після зміни грошової одиниці в Україні відповідно до Указу Президента України № 762/96 від 25.08.1996 «Про грошову реформу в Україні» в період дії цього договору з 02.09.1996 операції по вкладу та виплата процентів проводилися відповідачем в національній валюті України гривні з її сотою частиною копійкою.

ОСОБА_6 за життя відповідно до умов п. 2 цього договору збільшила суму банківського вкладу (депозиту) з 01.04.1994 до 01.12.1997 шляхом безпосереднього внесення через касу установ банка (відповідача) 57 500 000 українських карбованців та 700 гривень, що згідно з п. 3 зазначеного Указу Президента України № 762/96 від 25.08.1996 підлягають перерахунку на 1 275 гривень.

Також відповідач і ОСОБА_6 узгодили в п.п. 6, 8 цього договору, що видача частини вкладу (включаючи довкладання) не проводиться, а відповідач має право розірвати договір, повідомивши про це вкладника за п'ять банківських днів, і зобов'язаний в такому випадку повернути суму депозиту разом з нарахованими процентами відповідно до умов цього договору з урахуванням наступних індексацій за фактичний строк користування вкладом.

В договорі ОСОБА_6 склала заповідальне розпорядження, за яким відповідно до ст. 564 ЦК УРСР у випадку її смерті розпоряджатися вкладом і нарахованими процентами має ОСОБА_1, тобто позивач. Скориставшись своїм правом спадкування, позивач у державного нотаріуса 12.05.2009 оформив додаткове свідоцтво про право на спадщину на цей грошовий вклад (т. 1 а.с. 36, т. 3 а.с. 38), про який йому стало відомо випадково, а 16.06.2009 за заявою № 163695865 на видачу готівки позивач за власноручним підписом від відповідача отримав як правонаступник вкладника, ОСОБА_6, в якості остаточного розрахунку за банківським вкладом (депозитом) та нарахованими на нього процентами 9 468 гривень 06 коп., що видані за підписом касира ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 52, т. 2 а.с. 22)

Відповідач взяв на себе зобов'язання забезпечити повернення вкладу з нарахованими процентами, дотримуючись умов п.п. 3, 5 цього договору, що мав виконати згідно з ст. 161 ЦК УРСР та ст. 526 ЦК України. За цими умовами проценти на суму банківського вкладу (депозиту) та довкладень нараховуються з наступного дня після дня надходження грошових коштів у касу відповідача після закінчення кожного місяця з моменту укладення договору, а якщо нараховані проценти не будуть витребувані, то вони приєднуються до суми коштів на рахунку, і на суму такого додавання провадиться подальше нарахування процентів відповідно до умов цього договору.

В свою чергу, за п. 5 договору вкладник мав право зняти нараховані на кінець місяця проценти і отримати у випадку зняття їх один раз на один місяць з розрахунку 14,2572498795 %, у випадку зняття один раз на два місяці - 30,5471915002 %, один раз на три місяці - 49,159630803 %, один раз на півроку - 122,4859546129 %, один раз на рік - 395 %, але цим своїм правом ОСОБА_6 не скористалася жодного разу.

Відповідно до ст. 162 ЦК УРСР і ст. 525 ЦК України відповідач в односторонньому порядку змінював процентну ставку на вклад, як це встановлене в п. 10 цього договору з підстав зміни кон'юнктури ринку грошових ресурсів шляхом доведення до вкладника нового розміру відсотків, що нараховуються, через засоби масової інформації, а саме для нарахування відсотків за депозитом визначеним в договорі способом у наступних періодах підлягали застосуванню такі ставки:

з 23.11.1993 до 14.12.1993 - 395 % річних;

з 15.12.1993 до 31.08.1994 - 435 % річних;

з 01.09.1994 до 14.09.1994 - 405 % річних;

з 15.09.1994 до 14.11.1994 - 255 % річних;

з 15.11.1994 до 12.12.1994 - 355 % річних;

з 13.12.1994 до 28.02.1995 - 405 % річних;

з 01.03.1995 до 14.05.1995 - 475 % річних;

з 15.05.1995 до 31.01.1997 - 185 % річних;

з 01.02.1997 до 12.02.1997 - 50 % річних;

з 13.02.1997 до 01.04.1997 - 34 % річних;

з 02.04.1997 до 20.07.1997 - 28 % річних;

з 21.07.1997 до 17.08.1997 - 21 % річних;

з 18.08.1997 до 25.11.1997 - 19 % річних;

з 26.11.1997 до 12.02.1998 - 34 % річних;

з 13.02.1998 до 31.03.1998 - 42 % річних;

з 01.04.1998 до 24.06.1998 - 40 % річних;

з 25.06.1998 до 13.07.1998 - 44 % річних;

з 14.07.1998 до 06.08.1998 - 51 % річних;

з 07.08.1998 до 09.12.1998 - 48 % річних;

з 10.12.1998 до 03.01.1999 - 44,5 % річних;

з 04.01.1999 до 25.01.1999 - 34 % річних;

з 26.01.1999 до 31.05.1999 - 30,6 % річних;

з 01.06.1999 до 09.07.1999 - 32,8 % річних;

з 10.07.1999 до 19.09.1999 - 26,8 % річних;

з 20.09.1999 - 28 % річних.

Відповідно, до часу відкриття спадщини відповідач був зобов'язаний до виплати на користь ОСОБА_6 519 643 гривні 64 коп. депозиту.

Відповідач відкрив за місцезнаходженням його філії Дніпропетровського регіонального управління рахунок 26301600629992 з обліком грошових коштів на умовах вкладу фізичної особи на вимогу, і на цей рахунок суму, яку він вважав належною до виплати вкладнику за договором з ОСОБА_6, переказав 03.05.2006 після того, як відповідач надіслав поштою 12.10.2005 повідомлення про одностороннє розірвання договору (депозиту) банківського вкладу (т. 1 а.с. 73-75) і припинив нарахування процентів за ним, вважаючи припиненим своє зобов'язання з цього договору, що вбачається з листа відповідача від 22.05.2009 за № 080200001/2-4882 на адресу позивача (т. 1 а.с. 38).

Проте, відповідач шляхом виконання зобов'язання з нарахування процентів таким способом, який не обумовлений в укладеному договорі депозиту, занизив кінцеву суму банківську вкладу, яку мав виплатити позивачу 16.06.2009, на 5 516 734 гривень 19 коп., в тому числі на 90 435 гривень 31 коп. процентів.

На основі цих з'ясованих обставин суд згідно з ст. 213 ЦПК України обґрунтовує своє рішення, виходячи з того, що вони знайшли свої безсумнівне підтвердження у свідченнях позивача, перевірених з урахуванням консультації спеціаліста ОСОБА_8 даними договору поточного депозитного вкладу в сукупності з випискою з рахунку № НОМЕР_3 про внесений спадкодавцем вклад (т. 1 а.с. 39-40, 53), що тісно пов'язані з висновком експерта Харківського НДІСЕ ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса № 3400 від 29.05.2012, якого він дійшов у підсумку економічного дослідження, що узгоджується з даними протоколу нарахування процентів (т. 1 а.с. 40-41), публікацій в газетах «Днепр Вечерний» і «Наше місто» про зміну процентних ставок (т. 2 а.с. 37-79) та наказів відповідача про встановлені розміри процентних ставок за раніше укладеними поточними депозитними вкладами приватних осіб, які в копії надані відповідачем (т. 2 а.с. 112-185).

Дані протоколу нарахування відсотків, показання свідка ОСОБА_7 та відомості виписки з рахунку проведення операцій з вкладом щодо застосування процентних ставок в деяких періодах суд до уваги не приймає за ст. 212 ЦПК України як недостовірні, оскільки жодних двосторонніх угод про зміну умов спірного договору не надано, в загалі, а внутрішні накази відповідача (т. 2 а.с. 115-116, 120-121, 138-140, 158-159, 173-175, 186-188) для цього явно недостатні за відсутності публікацій у пресі, контрольні примірники якої для подання до суду відповідач мав можливість отримати відповідно до ст. 33 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Як неналежні за ст.ст. 58, 179 ЦПК України, суд відхилив опубліковані у пресі оголошення про зміну процентних ставок (т. 2 а.с. 47, 50-53, 66-67, 80-86), в яких відсутня вказівка на конкретне значення змінених відсотків, тоді як у відповідача відсутні відповідні внутрішні накази про встановлення такого значення.

Суд в оцінці висновку експертизи Харківського НДІСЕ ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса № 3400 від 29.05.2012 (т. 2 а.с. 211-228) відповідно до ч. 6 ст. 147 ЦПК України зважує на проведене судовим експертом дослідження наданих відповідачем документів за методикою «Методи, способи та прийоми, які використовуються при проведенні судово-економічних експертиз», що пройшла реєстрацію за кодом 11.0.08. Відповіді на поставлені судом питання надані з наведенням послідовного обґрунтування без суперечностей, з необхідною повнотою і пов'язані з проведеним дослідженням, що відповідає ст. 66 ЦПК України. На відміну від цього висновку повідомлення Дніпропетровського НДІСЕ від 05.01.2012 № 3976/3977-11 про неможливість надання висновку експертизи (т. 2 а.с. 197-202) в мотивувальній частині не містить обґрунтування неможливості проведення дослідження за відповідною розробленою методикою, не вказує на відсутність конкретних вихідних фактичних даних, без яких експертне дослідження провести неможливо, не містить аналізу економічної сутності умов спірного договору про узгоджену процентну ставку, а лише описує положення підзаконних актів, чинних в різний час на протязі строку дії договору і виконання зобов'язання відповідачем. Тобто, таке повідомлення вмотивоване не спеціальними науковими знаннями в галузі економіки, а судженнями з правових питань, на які вправі відповісти лише суд, розв'язуючи цей спір.

Суд звертає увагу, що за даними акта архіву філії ДРУ ПАТ КБ «Приватбанк» від 28.04.2006 та квитанції № 274 від 28.04.2006 про приймання макулатури на переробку (т. 2 а.с. 24, 25) підлягали знищенню меморіальні і касові документи на паперових носіях за 1995-1996 рр., тоді як для підтвердження підстав списання з депозитного рахунку спадкодавця надані роздруківки ордерів, вказаних як електронні документи (т. 2 а.с. 106-111).

Суд критично оцінює зазначений акт про виділення документів для знищення, які не підлягають зберіганню, оскільки стовпчик для позначення номеру опису (номенклатури за рік) для документів за вкладами фізичних осіб залишився незаповненим, а інші документи, що могли б пов'язати дані цього акта з документами первинного бухгалтерського обліку виконання відповідачем спірного договору, відсутні. Крім того, для знищення підлягали відібранню лише ті документи, які втратили практичне значення, а ці меморіальні ордери і касові документи дня за ч. 2 ст. 216 ЦК УРСР і ст. 545 ЦК України мали значення підтвердження виконання частини зобов'язання, яке, на переконання самого відповідача, в повному обсязі могло бути виконане не раніше грошового переказу 03.05.2006, тобто, у всякому випадку, мали для відповідача практичне значення для закриття ним депозитного рахунку й перенесення його залишку на відкритий відповідачем рахунок для обліку грошових коштів як вклад на вимогу.

Водночас, ухвалою суду від 08.04.2011 відповідач згідно з ст. 146 ЦПК України попереджався про наслідки ухилення від виконання покладеного на нього обов'язку надати для експертного дослідження в оригіналі меморіальні ордери, касові книжки та матеріали інвентаризації депозитних вкладів до 2005 року, а також належно засвідчені роздруківки регістрів бухгалтерського обліку в частині ведення бухгалтерського обліку в електронно-обчислювальному вигляді.

Надані відповідачем видаткові касові ордери №№ 23, 2, 14 за 1995-96 рр. в підтвердження виплати відповідачем ОСОБА_6 процентів на вклад з рахунку НОМЕР_3 на суму 123 000 000 українських карбованців не містять розписки ОСОБА_6 в одержанні грошових коштів, а також підписи службових осіб банку про дозвіл на видачу грошей, за наявності яких касир банку міг би прийняти такі ордери для видачі готівки вкладнику з каси. За таких вад форми ці ордери не відповідають чинним на час їх оформлення вимогам додатку № 29 і п.п. 78, 81, 84 Інструкції № 1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків України, затвердженої постановою Правління НБУ № 129 від 07.07.1994, а до роздруківки регістрів бухгалтерського обліку такі ордери не можуть бути віднесені, через що за відсутності підпису касира в цих ордерах, за відсутності довідки касира видаткової каси та касових журналів із записами про касові обороти відповідно до ст. 59 ЦПК України суду належить відхилити ці ордери як недопустимі докази.

Так само, як недопустимі за ст. 59 ЦПК України, належить відхилити меморіальні ордери на списання з рахунку НОМЕР_3 в загальній сумі 776,35 українських карбованців (т. 2 а.с. 106-108), оскільки вони не містять підписів касира і відповідальних за списання службових осіб, а виконання спільних постанов Уряду і НБУ № 1075 від 30.12.1993, № 335 від 28.05.1994, № 517 від 29.07.1994, № 47 від 23.01.1995, № 428 від 16.06.1995 з приводу вилучення з обігу купонів відомого номіналу карбованців передбачало округлення до цілої грошової одиниці, а не списання.

Для суду очевидно, що висновком судово-економічної експертизи спростовується правдивість даних виписки з банківського рахунку № НОМЕР_3 про зняття за життя ОСОБА_6 з цього депозитного рахунку протягом 1995-1996 рр. 123 000 776,35 українських карбованців. Тоді як аудиторський висновок аудитора служби внутрішнього аудиту ОСОБА_7 від 25.02.2011 (т. 2 а.с. 10-16) може лише опосередковано свідчити про ті чи інші обставин, будучи аналітичним документом, який заснований на відомостях про документи первинного бухгалтерського обліку, які всупереч принципу безпосередності судового розгляду за ст. 159 ЦПК України суду в належній формі для дослідження не надані.

З цих мотивів суд відповідно до ст. 212 ЦПК України відкинув, як невстановлений, факт виплати процентів на вклад з 22.11.1993 до 11.05.2006 вкладнику за спірним договором в сумі 123000776,35 українських карбованців, а списання цих коштів з рахунку № НОМЕР_3 визнав безпідставним.

Розв'язуючи цей спір, в силу п.п. 4, 9, 10 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України належить застосовувати правила ЦК УРСР до відповідальності за порушення договору, допущені до 01.01.2004, і до підстав виникнення цивільних прав і обов'язків, їх правонаступництва, тоді як до прав і обов'язків, що продовжують існувати після 01.01.2004, та до підстав, порядку і наслідків розірвання договору № 3001682669 поточного депозитного вкладу підлягають застосуванню правила чинного ЦК України. В межах судового розгляду за ст. 11 ЦПК України позов про тлумачення договору в цій справі не заявлявся, а так само договір з підстав укладення внаслідок помилки відповідачем не оспорювався.

Відповідно до ст. 384 ЦК УPCP громадяни можуть зберігати кошти у кредитних установах, розпоряджатися вкладами, одержувати по вкладах доход у виді процентів у відповідності до виданих у встановленому порядку правил, виступаючи в договорі вкладником згідно з ст. 43 Закону України від 20.03.1991 p. № 872-XII «Про банки та банківську діяльність», чинного включно до 17.01.2001. Відповідач, як комерційний банк, за ст.ст. 13, 30, 38, 42 цього Закону на час укладення договору з ОСОБА_6 і наступного його виконання дійсно самостійно встановлював процентні ставки по своїх операціях в межах рівня процентних ставок, врегульованих НБУ, і з дотриманням правил Положення Держбанку Союзу РСР № 338 від 22.01.91 про порядок нарахування процентів і відображення їх на рахунках бухгалтерського обліку в установах банків, чинного на території України відповідно до постанови ВР України № 1545-XII від 12.09.1991 до набрання чинності Порядком НБУ № 192 від 21.09.94.

У з'ясованих судом обставинах в договорі від 22.11.1993 будь-яка конкретна формула розрахунку процентів не визначалася, з вкладником значення такої формули і умови про її складові за заявою відповідача не обговорювалися, посилання на внутрішні накази установи банку в договорі також відсутні. За правилами п.п. 1.1, 2.1 цього Положення Держбанку Союзу РСР № 338 проценти нараховуються в розмірі і в строки, передбачені договором, за депозитними рахунками і рахунками за вкладами громадян. Звідси, за стійким внутрішнім переконанням суд відповідно до ст. 153 ЦК УРСР доходить висновку про укладення договору із звичайними умовами в пунктах 3, 5 договору про нарахування кожного місяця від моменту укладення договору процентів з розрахунку процентної ставки складних річних відсотків, за якого не витребувана вкладником сума процентів за місяць приєднуються до суми грошових коштів на рахунку, і на отриману таким чином суму у наступному періоді здійснюється подальше нарахування процентів.

Складні проценти як об'єктивно існуюче явище достеменно відомо суду за визначеннями у Великій радянській енциклопедії (видавництво: Москва, 1969-78 рр.) як відсотки, нараховані не лише на початкову величину, але і на відсотки, які вже нарощені на неї за попередній строк. Так само, за Довідковим комерційним словником під загальною редакцією проф. Н.Г.Філімонова (видавництво Центросоюзу: Москва, 1926 р.) вирізняються відсотки як сота частина будь-якого числа та проценти як доходи з грошових капіталів за відомий строк за річною таксою, і проценти з нарощених капіталів розраховуються способом "на сто" за видами простих - з капіталів за певний строк, та складних - з капіталів збільшених сумою нарощених процентів. Відповідно, з цих мотивів суд визнає порядок обчислення складних процентів загальновідомою обставиною, що доказуванню згідно з ч. 2 ст. 61 ЦПК України не підлягає.

З урахуванням консультацій спеціаліста в дослідженні умов договору суд доходить висновку, що належним способом виконання зобов'язання згідно з ст. 161 ЦК УРСР і ст.ст. 526, 1061 ЦК України щодо нарахування і виплати вкладнику доходів на вклад у виді процентів є той, який встановлений в договорі і використаний експертом для розрахунку суми банківського вкладу (депозиту) і процентів, та який відповідачем порушувався, про що не було відомо спадкодавцю і стало відомо позивачу лише у червні 2009 року.

Доводи відповідача з посиланням на показання свідка ОСОБА_7 і внутрішні накази установи банку в обґрунтування права відповідача на самостійне встановлення процентної ставки суд відхиляє як неспроможні, оскільки відповідач використовує підміну поняття складних процентів поняттям фактичної процентної ставки, за якою установа банка визначає очікувані витрати на покриття процентних зобов'язань у наступному періоді від суми залучених депозитів. Тобто, процент як ціна за користування банком залученим вкладом (депозитом) підміняється способом її погодження і визначення. В межах судового розгляду будь-яке вживання відповідачем складних процентів в розумінні відмінному від загальновідомого без прямого застереження у договорі формули нарахування згідно з ст. 4 ЦК УРСР і ст. 629 ЦК України не допускається.

Доводи відповідача з посиланням на показання свідка ОСОБА_7 і лист відповідача від 28.04.2009 за № 30.1.0.0/2-090424/648 на адресу другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори (т. 3 а.с. 41) про розірвання договору відповідно до умов п. 8 договору суд відхиляє, оскільки ці фактичні дані прямо вказують на зміну умов бухгалтерського обліку депозиту за договором № НОМЕР_3 на іншому банківському рахунку на умовах вкладу на вимогу, а не на припинення будь-яких правовідносин. Крім того, відповідач не може скористатися застереженням ст. 518 ЦК України проти вимог позивача як нового кредитора за п. 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України, оскільки позивач ще у 2002 році повідомив про підстави правонаступництва відповідача, який має відповідати, як юридична особа, за вину у виборі й нагляді за дії своїх робітників відповідно до ст. 209 ЦК УРСР і ст. 614 ЦК України.

Суд приймає такі посилання відповідача лише в частині неможливості визначення для нього місця виконання зобов'язання згідно з п. 4 ч. 1 ст. 532 ЦК України за наявності в нього даних про місце проживання попереднього кредитора (спадкодавця), що має істотне значення у цій справі за відсутності в його розпорядженні даних про місце проживання нового кредитора.

Оскільки договором із спадкодавцем передбачалася пролонгація дії договору на попередніх умовах і можливість односторонньої зміни відповідачем умов договору про проценти, то застосування відповідачем застереження ч. 4 ст. 1060 ЦК України про презумпцію продовження договору на умовах вкладу на вимогу у цій справі не допускається.

Договір банківського вкладу згідно з ст. 1058 ЦК України є реальним, через що відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України за наслідками односторонньої відмови від такого договору за ч. 3 ст. 651 ЦК України відповідач за умовами п. 8 договору мав згідно з п. 1 ч. 1 ст. 537 і ст. 598 ЦК України виконати свій обов'язок з проведення остаточного розрахунку з вкладником (його спадкоємцем) внесенням належних з нього кредиторові грошей у депозит нотаріуса, чого відповідач не виконав, а тому розірвання договору не відбулося через недотримання відповідачем форми, встановленої для цього правилами ст. 654 ЦК України.

Таким чином, за внутрішнім переконанням суду позивач згідно з ст. 611 ЦК України набув право на присудження на його користь з відповідача суми успадкованого вкладу, а також наступних грошових накопичень внаслідок нарахування складних процентів на такий вклад згідно ч. 4 ст. 1061 ЦК України до дня, який передує його поверненню позивачу як вкладнику, в сумі 11 838 142 (одинадцять мільйонів вісімсот тридцять вісім тисяч сто сорок дві) гривень 52 коп., яка обрахована експертом і сумнівів у суду не викликає.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України справлені позивачем судові витрати підлягають відшкодуванню відповідачем в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 214, 215, 218 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовільнити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, м. Дніпропетровськ) 519 643 гривні 64 коп. успадкованого вкладу, 11 318 498 гривень 88 коп. вкладу з нарахованими процентами, а разом - 11 847 843 гривні 52 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, м. Дніпропетровськ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) відшкодування оплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень і оплачених витрат на проведення судової експертизи в сумі 9 581 гривня та на користь держави на р/р 31210206700004 Управління Державної казначейської служби у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська (код ЄДРПОУ суду 02891368), відкритий у ГУДКСУ в Дніпропетровській області (МФО 805012), 3 219 гривень судового збору з призначенням платежу з кодом 22030001: «судовий збір, код 02891368, пункт 1.1 (позовна заява майнового характеру)».

Рішення підлягає оскарженню до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська апеляційної скарги протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем його проголошення, і відсутніми в засіданні заінтересованими особами - за днем вручення його копії, а так само з поважних причин пропуску строку апеляційного оскарження прокурором - не пізніше, як до спливу одного року з моменту його проголошення.

Суддя