Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 

головуючого судді Туренко В.Б.

суддів Бандури Л.І., Поліщук Л.В.

при секретарі судового засідання  Селіховій Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача - Єгоров О.О.

від відповідачів -не з'явились, про день, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1

на рішення господарського суду Одеської області від 12.09.2006р.

у справі № 13/184-06-7263

за позовом Державної податкової інспекції у м. Южному

до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, ТОВ „Елегія” м. Київ

про  визнання угоди недійсною та стягнення 10290,00грн.

встановив:

19.07.2006р. Державна податкова інспекція у м. Южному звернулась з позовом до СПД ОСОБА_1, ТОВ „Елегія” про визнання недійсною, на підставі ст.49 ЦК УРСР, усної угоди купівлі-продажу обладнання, укладеної 02.07.2003р. між відповідачами, на суму 10290,00грн. та стягнення з ТОВ „Елегія” на користь СПД ОСОБА_1 вартості проданого товару, а з останнього на користь держави всього одержаного за цією угодою, оскільки, на думку ДПІ, вказана угода укладена ТОВ „Елегія” з метою суперечною інтересам держави і суспільства, а саме -на ухилення від сплати податків, так як рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 08.12.2004р. визнані недійсними з 15.11.2002р. свідоцтво про державну реєстрацію ТОВ „Елегія” та свідоцтво платника ПДВ (а.с.2-4).

Письмові заперечення відповідачів на позов в матеріалах справи відсутні.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.09.2006р. (суддя Панченко О.Л.), яке оформлено відповідно до ст.84 ГПК України 09.10.2006р., позов задоволено частково. На підставі ст.49 ЦК УРСР (в редакції 1963р.) визнана недійсною угода укладена між відповідачами та стягнуто з СПД ОСОБА_1 на користь держави 10290,00грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення10290,00грн. з ТОВ „Елегія” на користь СПД ОСОБА_1 відмовлено з причини ненадання доказів про перерахування останньою Товариству з обмеженою відповідальністю „Елегія” коштів у зазначеній сумі за отриманий товар. Судові витрати стягнуто з відповідачів у рівних долях.

Не погодившись із рішенням суду, СПД ОСОБА_119.10.2006р. звернулась з апеляційною скаргою, а 29.11.2006р. надала доповнення до неї і просить рішення суду скасувати, оскільки вважає, що винесено воно із порушенням норм процесуального права та чинного законодавства, є необґрунтованим, неповним та нерозглянутим всебічно.

У письмових запереченнях позивач навів ті ж самі доводи, які були викладені у позовній заяві.

Заслухавши представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

Як свідчать матеріали справи, СПД ОСОБА_102.07.2003р. придбала у ТОВ „Елегія” обладнання на загальну суму 10290,00грн. При цьому продавцем в ціні товару був нарахований податок на додану вартість в сумі 1715,00грн та видана покупцю податкова накладна НОМЕР_1 яка відображена останнім в бухгалтерському та податковому обліку. Судом першої інстанції встановлено, що оплата за придбаний товар здійснена СПД ОСОБА_1у повному обсязі готівкою, однак бухгалтерські документи щодо оплати нею не збережені. У подальшому СПД ОСОБА_1продала зазначений товар Приватному підприємству „ДНК”, згідно податкової накладної НОМЕР_7, яке оплату здійснило шляхом перерахування вартості товару в сумі 20600,00грн., у т.ч. ПДВ -3 433,33грн. на рахунок продавця. Зазначена операція відображена останнім в бухгалтерському та податковому обліку (а.с.9-13).

Гр. ОСОБА_1як суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа, зареєстрована Виконкомом Южненської міської ради 13.06.2002р., про що зроблено запис у журналі обліку реєстраційних справ за № НОМЕР_2 та видано відповідне свідоцтво (а.с.6). На податковому обліку знаходиться з 17.06.2002р., як платник ПДВ зареєстрована 27.06.2002р. із видачею свідоцтва № НОМЕР_3 (а.с.7-8).

Згідно довідки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва за вих. № 5136/7/16-201 від 19.09.2005р., ТОВ „Елегія” зареєстровано Залізничною райдержадміністрацією м. Києва 17.03.1998р. за № 6269, у зв'язку із реорганізацією знаходиться на обліку в ДПІ Солом'янського району м. Києва, свідоцтво платника ПДВ № НОМЕР_4, індивідуальний податковий № НОМЕР_5 (а.с.14).

Отже, на момент укладення усної угоди від 02.07.2003р., СПД ОСОБА_1та ТОВ „Елегія” були зареєстровані в установленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, як платники ПДВ, тобто мали право і на укладення угод, і на видачу податкових накладних, відповідно до ст. 41 ЦК УРСР (в редакції 1963р.), п.п. 7.2.4. п.7.2. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Під час розгляду апеляційної скарги судовою колегією з'ясовано, що у позивача відсутні докази стосовно виключення ТОВ „Елегія” з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та анулювання його свідоцтва платника ПДВ.

За змістом ст. 49 ЦК УРСР недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу -у обох сторін чи однієї, від виконання угоди -обома сторонами чи однією.

В позовній заяві позивач послався на протиправність умислу саме у ТОВ  „Елегія”, обґрунтовуючи це рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 08.12.2004р., яким установчі документи ТОВ „Елегія” та свідоцтво платника ПДВ визнані недійсними з 15.11.2002р.

Однак наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними, оскільки рішення місцевого суду встановлює виключно факт невідповідності установчих документів вимогам чинного законодавства, а факт наявності умислу на укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства таким рішенням місцевого суду підтверджуватися не може, а тому повинен доводитися саме у господарському суді.

Отже, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08.12.2004р. не було обов'язковим для господарського суду при вирішення даної справи про визнання угоди недійсною.

У рішенні суду першої інстанції відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.

У судовому засіданні апеляційної інстанції, обґрунтовуючи протиправність умислу у ТОВ „Елегія”, позивач послався на те, що укладаючи угоду та виконуючи свої зобов'язання, останнє мало на меті приховування отриманого за цією угодою прибутку від оподаткування, про що свідчить лист ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 19.09.2005р. за № 5136/7/16-201, де зазначено, що ТОВ „Елегія” не звітує, останню декларацію з ПДВ подало за лютий 2003р.

Однак, судова колегія не приймає такі доводи до уваги, враховуючи слідуюче:

-          невиконання стороною зобов'язання за договором не може служити підставою для визнання його недійсним;

-          жодним законодавчим актом України не передбачено обов'язок покупця перевіряти наміри продавця щодо сплати ним податків;

-          порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним.

Отже, висновок суду про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мали правового значення для справи. Він є наслідком порушення судом, зокрема, вимог процесуального закону про належність доказів та підстави звільнення від доказування.

Сама по собі угода про продаж обладнання не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Такий товар не виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи, що позивачем не надано доказів того, що укладаючи спірну угоду, ТОВ „Елегія” діяло з метою завідомо для нього суперечною інтересам держави та суспільства, а тому підстави для визнання цієї угоди недійсною відсутні.

Окрім того, господарський суд не мав правових підстав для застосування ст. 49 ЦК УРСР на момент ухвалення рішення по справі, оскільки з 01.01.2004р., згідно з п.1 та п.2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, ЦК УРСР від 18.07.1963р. втратив чинність.

ЦК України, який набрав чинності, не містить такі публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР. Цим Кодексом скасовано відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції -стягнення в дохід держави доходу, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст.228 ЦК України), не є адміністративно-правова конфіскація.

Згідно ч.2 ст.5 ЦК України, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Таким чином, застосування судом при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в ЦК України на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є помилковим.

Стаття 208 Господарського кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2004р., за предметом регулювання та встановленими наслідками співпадає зі ст. 49 ЦК УРСР. Разом з тим можливість або неможливість її застосування судом при вирішенні спору допустима лише у разі посилання позивача як на матеріально-правову підставу позовних вимог в частині стягнення з відповідачів відповідних грошових сум.

Така правова позиція по даній категорії спорів викладена у постанові Верховного суду України від 14.02.2006р. № 21-321во05, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.04.2006р., ухвалі Вищого господарського суду України від 11.05.2006р. по справі № 2-1/3245-2005.

Вищевикладене не  враховано судом першої інстанції при вирішенні спору, що призвело до прийняття неправильного рішення і є підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу СПД ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 12.09.2006р. у справі              № 13/184-06-7263 скасувати, у позові відмовити.

Стягнути з ДПІ у м. Южному на користь СПД -фізичної особи ОСОБА_1 витрати по держмиту в сумі 46,98грн. за розгляд апеляційної скарги.

Видати СПД -фізичній особі ОСОБА_1довідку на повернення з Держбюджету України зайво сплаченого за квитанцією                 НОМЕР_6Южного ГРУ Приватбанка від 29.11.2006р. держмита в сумі 4,47грн.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя                                                                      В.Б. Туренко

Судді                                                                                          Л.І. Бандура

                                                                                                    Л.В. Поліщук