Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 

головуючого судді Туренко В.Б.

суддів Бандури Л.І., Поліщук Л.В.

при секретарі судового засідання  Селіховій Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача - Єгоров О.О.

від відповідачів -не з'явились, про день, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1

на рішення господарського суду Одеської області від 12.09.2006р.

у справі № 13/186-06-7265

за позовом Державної податкової інспекції у м. Южному

до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, ТОВ „Елегія” м. Київ

про  визнання угоди недійсною та стягнення 3544,00грн.

встановив:

19.07.2006р. Державна податкова інспекція у м. Южному звернулась з позовом до СПД ОСОБА_1, ТОВ „Елегія” про визнання недійсною, на підставі ст.ст.207, 208 ГК України, усної угоди купівлі-продажу обладнання, укладеної 09.01.2004р. між відповідачами, на суму 3544,00грн. та стягнення з ТОВ „Елегія” на користь СПД ОСОБА_1 вартості проданого товару, а з останнього на користь держави всього одержаного за цією угодою, оскільки, на думку ДПІ, вказана угода укладена ТОВ „Елегія” з метою суперечною інтересам держави і суспільства, а саме -на ухилення від сплати податків, так як рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 08.12.2004р. установчі документи ТОВ „Елегія” та свідоцтво платника ПДВ визнані недійсними з моменту реєстрації з 15.11.2002р. (а.с.2-4).

Письмові заперечення відповідачів на позов в матеріалах справи відсутні.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.09.2006р. (суддя Панченко О.Л.), яке оформлено відповідно до ст.84 ГПК України 09.10.2006р. позов задоволено частково. На підставі ст.207, 208 ГК України визнана недійсною усна угода укладена між відповідачами та стягнуто з СПД ОСОБА_1 на користь держави 3544,00грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення 3544,00грн. з ТОВ „Елегія” на користь СПД ОСОБА_1 відмовлено з причини ненадання доказів про перерахування останньою Товариству з обмеженою відповідальністю „Елегія” коштів у зазначеній сумі за отриманий товар. Судові витрати стягнуто з відповідачів у рівних долях.

Не погодившись із рішенням суду, СПД ОСОБА_119.10.2006р. звернулась з апеляційною скаргою, а 29.11.2006р. надала доповнення до неї і просить рішення суду скасувати, оскільки вважає, що винесено воно із порушенням норм процесуального права та чинного законодавства, є необґрунтованим, неповним та нерозглянутим всебічно.

У письмових запереченнях позивач навів ті ж самі доводи, які були викладені у позовній заяві.

Заслухавши представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

Як свідчать матеріали справи, СПД ОСОБА_109.01.2004р. придбала у ТОВ „Елегія” обладнання на загальну суму 3544,00грн. При цьому продавцем в ціні товару був нарахований податок на додану вартість в сумі 590,67грн. та видана покупцю податкова накладна НОМЕР_1, яка відображена останнім в бухгалтерському та податковому обліку. Судом першої інстанції встановлено, що оплата за придбаний товар здійснена СПД ОСОБА_1у повному обсязі готівкою, однак бухгалтерські документи щодо оплати нею не збережені. У подальшому СПД ОСОБА_1продала зазначений товар Приватному підприємству „ДНК”, згідно податкової накладної НОМЕР_1, яке оплату здійснило шляхом перерахування вартості товару в сумі 19200,00грн., у т.ч. ПДВ -3200,00грн. на рахунок продавця. Зазначена операція відображена останнім в бухгалтерському та податковому обліку (а.с.9-13).

Гр. ОСОБА_1як суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа, зареєстрована Виконкомом Южненської міської ради 13.06.2002р., про що зроблено запис у журналі обліку реєстраційних справ за № НОМЕР_2та видано відповідне свідоцтво (а.с.6). На податковому обліку знаходиться з 17.06.2002р., як платник ПДВ зареєстрована 27.06.2002р. із видачею свідоцтва № НОМЕР_3 (а.с.7-8).

Згідно довідки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва за вих. №НОМЕР_4 від 19.09.2005р., ТОВ „Елегія” зареєстровано Залізничною райдержадміністрацією м. Києва 17.03.1998р. за № НОМЕР_5, у зв'язку із реорганізацією знаходиться на обліку в ДПІ Солом'янського району м. Києва, свідоцтво платника ПДВ № НОМЕР_6, індивідуальний податковий № НОМЕР_7 (а.с.14).

Отже, на момент укладення усної угоди від 09.01.2004р., СПД ОСОБА_1та ТОВ „Елегія” були зареєстровані в установленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, як платники ПДВ, тобто мали право і на укладення угод, і на видачу податкових накладних, відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2004р. та  п.п. 7.2.4. п.7.2. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Під час розгляду апеляційної скарги судовою колегією з'ясовано, що у позивача відсутні докази стосовно виключення ТОВ „Елегія” з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та анулювання його свідоцтва платника ПДВ.

За змістом ст. 207, 208 Господарського кодексу України, чинного з 01.01.2004р., недійсною є, зокрема, угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди -обома сторонами чи однією.

В позовній заяві позивач послався на протиправність умислу саме у ТОВ  „Елегія”, обґрунтовуючи це рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 08.12.2004р., яким установчі документи ТОВ „Елегія” та свідоцтво платника ПДВ визнані недійсними з 15.11.2002р.

Однак наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними, оскільки рішення місцевого суду встановлює виключно факт невідповідності установчих документів вимогам чинного законодавства, а факт наявності умислу на укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства таким рішенням місцевого суду підтверджуватися не може, а тому повинен доводитися саме у господарському суді.

Отже, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08.12.2004р. не було обов'язковим для господарського суду при вирішення даної справи про визнання угоди недійсною.

У рішенні суду першої інстанції відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.

У судовому засіданні апеляційної інстанції, обґрунтовуючи протиправність умислу у ТОВ „Елегія”, позивач послався на те, що укладаючи угоду та виконуючи свої зобов'язання, останнє мало на меті приховування отриманого за цією угодою прибутку від оподаткування, про що свідчить лист ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 19.09.2005р. за № НОМЕР_4, де зазначено про ненадання ТОВ „Елегія” звітності, остання декларація з ПДВ подана за лютий 2003р.

Однак, судова колегія не приймає такі доводи до уваги, враховуючи слідуюче:

-          невиконання стороною зобов'язання за договором не може служити підставою для визнання його недійсним;

-          жодним законодавчим актом України не передбачено обов'язок покупця перевіряти наміри продавця щодо сплати ним податків;

-          порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним.

Отже, висновок суду про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мали правового значення для справи. Він є наслідком порушення судом, зокрема, вимог процесуального закону про належність доказів та підстави звільнення від доказування.

Сама по собі угода про продаж обладнання не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Такий товар не виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки позивачем не надано доказів того, що укладаючи спірну угоду, ТОВ „Елегія” діяло з метою завідомо для нього суперечною інтересам держави та суспільства, тому підстави для визнання цієї угоди недійсною відсутні.

Така правова позиція по даній категорії спорів викладена у постанові Верховного суду України від 14.02.2006р. № 21-321во05, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.04.2006р., ухвалі Вищого господарського суду України від 11.05.2006р. по справі № 2-1/3245-2005.

Вищевикладене не  враховано судом першої інстанції при вирішенні спору, що призвело до прийняття неправильного рішення і є підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу СПД ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 12.09.2006р. у справі № 13/186-06-7265 скасувати, у позові відмовити.

Стягнути з СПД -фізичної особи ОСОБА_1 на користь Держбюджету України суму недоплаченого держмита у розмірі 29,03грн. за розгляд апеляційної скарги.

Стягнути з ДПІ у м. Южному на користь СПД -фізичної особи ОСОБА_1 держмито в сумі 46,75грн. за перегляд судового рішення.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

Головуючий суддя                                                                      В.Б. Туренко

Судді                                                                                          Л.І. Бандура

                                                                                                   Л.В. Поліщук