Судове рішення 23/343б від 03.09.2007

Судове рішення #306709

23/343б

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2006 № 23/343б

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коваленка В.М.

суддів: Вербицької О.В.

Дзюбка П.О.

при секретарі:

За участю представників:

від ініціюючого кредитора – Логвиненко К.О. – генеральний директор (рішення № 27 зборів засновників від 22.02.2006 року);

від іншого кредитора - дочірньої компанії “Газ України” національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” - Терещенко В.В. (дов. № 253\10 від 18.09.2006 року);

від боржника:

1) Стецько М.В. (дов. № 25\06 від 01.06.2006 року),

2) Андреєва Т,П. (дов. № Д-44\06 від 12.10.2006 року);

з участю розпорядника майна - арбітражного керуючого Мальцева Д.О. (паспорт ВЕ 527245, виданий Калінінським РВ ДМУ УМВС України в Донецький області 25.12.2001 року) ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Київгаз"

на ухвалу Господарського суду м.Києва від 25.07.2006

у справі № 23/343б (Смілянець В.В.)

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Торгсервіс ЛТД"

до відкритого акціонерного товариства "Київгаз"

про визнання банкрутом

Суть ухвали і скарги:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 25 липня 2006 року, яка прийнята у справі № 23\343-б (суддя – В.В. Смілянець), за заявою товариства з обмеженою відповідальністю “Торгсервіс ЛТД” (надалі – Ініціюючий кредитор, Товариство № 1) до відкритого акціонерного товариства “Київгаз” (надалі – Боржник, Товариство № 2) про визнання останнього банкрутом, дочірня компанія “Газ України” національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (надалі – Кредитор, Компанія) визнана кредитором до Боржника із вимогами на суму 281 699 243 грн. 96 коп., розпорядника майна зобов’язано надати суду реєстр вимог кредиторів Товариства № 2 та призначене попереднє засідання (т. 9 л.с. 60-63).

Відкрите акціонерне товариство “Київгаз”, не погоджуючись з прийнятою ухвалою судом першої інстанції, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати цю ухвалу господарського суду м. Києва, а справу направити до господарського суду м. Києва для проведення попереднього засідання (т. 9 л.с. 71-73).

Представник дочірньої компанії “Газ України” національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, у судових засіданнях не погоджується з вимогами, що викладені Товариством № 2 в апеляційній скарзі, а тому просить залишити ухвалу господарського суду м. Києва від 25 липня 2006 року без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу № 31\10-10736 від 16.10.2006 року (т. 9 л.с. 83-84) та наданих поясненнях.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю “Торгсервіс ЛТД” та розпорядник майна Боржника - арбітражний керуючий Мальцев Д.О. у судових засіданнях погоджуються з вимогами, що викладені Товариством № 2 в апеляційній скарзі, а тому просять скасувати ухвалу господарського суду м. Києва від 25 липня 2006 року, а апеляційну скаргу –задовольнити з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу № 198 м\д від 12.10.2006 року (т. 9 л.с. 86-87) та наданих поясненнях.

Заслухавши усні пояснення представників Ініціюючого кредитора, Кредитора, Боржника та розпорядника майна Боржника в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи апеляційний суд

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 19 серпня 2004 року було порушено провадження у справі № 23\343-б про банкрутство відкритого акціонерного товариства “Київгаз” за заявою товариства з обмеженою відповідальністю “Торгсервіс ЛТД” відповідно до вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та призначений розпорядником майна арбітражний керуючий Тонконог А.В. (т. 1 л.с. 1-2).

Ухвалою підготовчого засідання господарського суду м. Києва від 07.02.2005 року визнаний розмір вимог Ініціюючого кредитора до Боржника в розмірі 10 146 070 грн. 91 коп., Товариство № 1 зобов’язано у десятиденний строк подати до офіційного друкованого органу оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство Боржника, а розпорядника майна зобов’язано надати суду на затвердження реєстр вимог кредиторів Боржника. Також, були визначені дати попереднього засідання, перших загальних зборів кредиторів та засідання, у якому боржник буде визнаний банкрутом та відкрита ліквідаційна процедура або припинено провадження у справі (т.2 л.с. 115-117).

Дочірня компанія “Газ України” національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” звернулась до господарського суду м. Києва із заявою № 31\10-2093 від 11.03.2005 року, в якій просить визнати її кредитором до Боржника на суму вимог в розмірі 281 699 243 грн. 96 коп. (т. 6 л.с. 1-17). Свої вимоги Компанія обґрунтувала заборгованістю Товариства № 1 по оплаті за отриманий від Кредитора природний газ, а також інфляційні та 3 % річних за несвоєчасну оплату за поставлений газ. Крім цього, Кредитор зазначає, що частину загальної суми заборгованості Товариства № 1 складають суми, стягнені за рішеннями господарського суду м. Києва, які були виконані частково. Компанія вважає, що її має бути визнано кредитором до Боржника на суму вимог в розмірі 281 699 243 грн. 96 коп. згідно ст.ст. 1, 11, 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 525, 526, 532, 549, 625, 712 Цивільного кодексу України (т. 6 л.с. 1-17).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 25 липня 2006 року Компанія визнана кредитором до Боржника із вимогами на суму 281 699 243 грн. 96 коп., розпорядника майна зобов’язано надати суду реєстр вимог кредиторів Товариства № 2 та призначене попереднє засідання.

В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції посилається на те, що Боржник згідно наказу Міністерства палива та енергетики внесений в перелік підприємств, до яких застосовується процедура погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу для сталого функціонування вказаних підприємств, та на виконання ст. 6 відповідного закону сторонами був затверджений протокол № 4 від 03.02.2006 року, яким узгоджено заявлені суми грошових вимог в повному обсязі, а також був наданий акт звіряння взаєморозрахунків станом на 30.06.2006 року, у зв’язку з чим кредиторські вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, з яких 32 398 141 грн. 41 коп. поточні вимоги. При цьому, місцевий суд керувався ст.ст. 3, 6, 12 Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”, ст.ст. 13, 14 Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та п. 5 ст. 81, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України (т. 9 л.с. 60-63).

Між тим, вказаний висновок суду першої інстанції слід визнати як таким, що зроблений з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та з порушенням норм матеріального права (п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України).

За таких обставин, оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає повному скасуванню, а апеляційна скарга, відповідно, задоволенню. При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне, керуючись, зокрема, ст.ст. 4-1, 106 ГПК України та ст. 14, 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", справу № 23\343-б передати на розгляд господарського суду м. Києва для проведення попереднього засідання.

До вказаних висновків апеляційна інстанція дійшла враховуючи наступне:

Згідно до ч. 2 ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Статтею 4-3 ГПК України визначено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 99 ГПК України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Частиною 2 ст. 101 ГПК України визначено, що апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Згідно ч. 2 ст. 106 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі – Закон) визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно цієї ж статті Закону грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Відповідно до п. 1 ст. 14 Закону конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Пунктами 1, 2 ст. 15 Закону визначено, що попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство, визнані такими відповідно до цього Закону. У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів. Реєстр вимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів. У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями чи зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені). Ухвала є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах (комітеті) кредиторів.

Згідно п. 1 ст. 23 Закону з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури вимоги за зобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред’являтись тільки в межах ліквідаційної процедури.

В порушення вищезазначених норм законодавства суд першої інстанції прийняв оскаржувану ухвалу та визнав кредиторські вимоги Компанії до Боржника, порушивши процедуру розгляду та визнання вимог конкурсних кредиторів у справі про банкрутство та за відсутністю належних доказів у справі на підтвердження вимог Кредитора до Боржника з наступних підстав.

З аналізу положень ст.ст. 14, 15 Закону вбачається, що розгляд всіх заявлених кредиторських вимог до боржника (заяв конкурсних кредиторів про визнання вимог до боржника), у тому числі тих, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, здійснюється у попередньому засіданні господарського суду, яке проводитися як відкрите судове засідання із викликом сторін та інших учасників у справі про банкрутство, визначених ст. 1 Закону.

Як вбачається з матеріалів у справі було проведено лише підготовче засідання та тривала процедура розпорядження майном Боржника (яка була продовжена згідно ухвали від 26.05.2006 року до 26.11.2006 року, розпорядником майна призначений арбітражний керуючий Мальцев Д.О., якого зобов’язано подати суду реєстр вимог кредиторів Боржника, а попереднє засідання призначено на 07.07.2006 року об 11:00 - т. 9 л.с. 29-32), тоді як реєстру вимог кредиторів розпорядником майна Товариства № 2 складено та подано господарському суду не було, а попереднього засідання у справі у призначений вказаною ухвалою час, відповідно, не проведено. Також, матеріали справи (т.т. 5-8) свідчать, що до Боржника пред’являлись окрім вимог Компанії, також вимоги іншими кредиторами, зокрема, відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал”, національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” та іншими. Згідно оскаржуваної ухвали (яка не є ухвалою попереднього засідання) був здійснений розгляд лише кредиторських вимог Компанії, а щодо інших кредиторських вимог розгляду та відповідного судового засідання проведено не було. Між тим, як вже зазначено, процедура банкрутства відповідно до Закону не передбачає розгляд та визнання кредиторських вимог лише одного із кредиторів до проведення попереднього судового засідання без здійснення такого розгляду щодо інших заявлених кредиторських вимог до боржника, у зв’язку з чим слід зробити висновок, що розглянувши лише вимоги Кредитора до Боржника, за результатами якого прийнята оскаржувана ухвала, місцевим судом були порушені відповідні права інших кредиторів, що подали свої заяви із вимогами у даній справі, передбачені ст.ст. 14, 15 Закону, та порушена процедура розгляду та визнання вимог конкурсних кредиторів.

Також, слід звернути увагу на те, що за розпорядженням голови господарського суду м. Києва від 30.06.2006 року судді В.В. Смілянець доручено прийняти дану справу до свого провадження, що в порушення вимог означеного розпорядження та господарського процесуального права виконано не було, а згідно ухвали від 10.07.2006 року (т. 9 л.с. 45) справа без прийняття справи до провадження була призначена до розгляду на 25.07.2006 року о 14:10 год., коли і прийнята оскаржувана ухвала. До того ж, незважаючи на наявність клопотання Боржника № 1981\15 від 25.07.2006 року (т. 9 л.с. 49) про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю забезпечити явку свого представника у відповідне судове засідання, яке (клопотання), як вбачається з оскаржуваної ухвали, в порушення вимог ГПК України не було розглянуто та не прийнято до уваги відповідно до ст. 77 ГПК України, кредиторські вимоги Компанії до Товариства № 2 були розглянуті у першому ж призначеному судовому засіданні без врахування вказаного клопотання про відкладення та за відсутністю уповноваженого представника Боржника у відповідному судовому засіданні 25.07.2006 року (т. 9 л.с 60-63). Крім цього, слід вказати, що по тексту оскаржуваної ухвали в мотивувальній частині міститься посилання на п. 5 ст. 81 ГПК України без обґрунтування застосування даної норми при прийнятті такої ухвали місцевим судом.

Щодо суті заявлених компанією вимог до Товариства № 2 апеляційна інстанція вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

В обґрунтування позиції в оскаржуваній ухвалі місцевий суд зазначає про погодження Кредитором та Боржником заявленої суми кредиторських вимог згідно протоколу № 4 від 03.02.2006 року та узгодження такої суми згідно акту звіряння розрахунків (т. 9 л.с. 53-57). Між тим, як вбачається із аналізу вказаних документів, посилання суду першої інстанції на такі документи як на належні докази відповідно до ст. 34 ГПК України є неправомірним, оскільки, акт звіряння розрахунків складений, підписаний та засвідчений печаткою в односторонньому порядку – лише з боку Компанії – це по-перше. По-друге, з протоколу № 4 від 03.02.2006 року не вбачається узгодження між Кредитором та Боржником заборгованості останнього на суму заявлених Компанією у даній справі кредиторських вимог; до того ж такий протокол складений, підписаний та засвідчений печаткою також в односторонньому порядку – лише з боку Компанії, так як протокол не містить жодної печатки Товариства № 2 та дати затвердження протоколу з боку Боржника виконуючим обов’язки голови правління. Отже, у зв’язку із вищезазначеним слід вказати, що висновок про обгрунтованність, підтвердженність та правомірність визнання заявлених Компанією кредиторських вимог до Товариства № 2 місцевим судом був зроблений на підставі неналежних доказів у справі, що є порушенням вимог ст.ст. 4-7, 33, 34 ГПК України та ст. 14 Закону.

Крім цього, апеляційна інстанція зазначає, що згідно оскаржуваної ухвали також були визнанні поточні вимоги Компанії до Боржника – на суму 32 398 141 грн. 41 коп., тоді, як вже зазначено, на час прийняття оскаржуваної ухвали тривала процедура розпорядження майном Товариства № 2, не проводилось попереднє засідання, Боржник не був визнаний банкрутом та відносно нього не відкрита ліквідаційна процедура, тоді як поточні вимоги до боржника відповідно до ст.ст. 1, 23 Закону пред’являються та розглядаються лише після визнання боржника банкрутом на стадії ліквідації, у зв’язку з чим розгляд та визнання поточних вимог Компанії до Боржника згідно оскаржуваної ухвали також порушує процедуру розгляду та визнання поточних кредиторських вимог до Боржника відповідно до ст.ст. 1, 23 Закону.

До викладеного також слід додати, що з аналізу положень ст. 1 Закону вбачається, що майже всі кредиторські вимоги та зобов’язання по них ґрунтуються на цивільно-правових відносинах та підтверджуються відповідними документами, тобто дослідження та встановлення наявності та підтвердженності кредиторських вимог в більшій своєї частини стосується перевірки норм матеріального права (цивільного, господарського).

Так, в своїй заяві Компанія обґрунтовує частину пред’явлених кредиторських вимог на суму 24 399 783 грн. 15 коп. з посиланням на рішення господарського суду м. Києва від 20.11.2001 року у справі № 19\606, тоді як в запереченні на вимоги Компанії № 829\15 від 31.03.2005 року (т. 8 л.с. 41-43) Боржник зазначає, що ухвалою господарського суду м. Києва від 06.02.2004 року у справі № 19\606, що залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2004 року, яке в свою чергу залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2004 року (т. 8 л.с. 44) було відмовлено у задоволенні заяви Компанії щодо приведення наказу суду у відповідність до чинного законодавства, а також касаційною інстанцією визначений факт пропуску Компанією строку пред’явлення у вказаній справі наказу до виконання, у зв’язку з чим Кредитором був пропущений строк пред’явлення наказу до виконання про стягнення визначеної суми та Компанія втратила право вимагати погашення такої суми боргу Товариства № 2, у тому числі у справі про банкрутство. Щодо суми вимог Кредитора до Боржника в розмірі 169 966 508 грн. 13 коп., у згаданих запереченнях Товариство № 2 також не погоджується із кредиторськими вимогами на відповідну суму, оскільки згідно доданої до заперечень ухвали господарського суду м. Києва від 11.02.2005 року у справі № 19\379 (т. 8 л.с. 45) провадження у справі щодо стягнення визначеної суми було припинено у зв’язку із відмовою Компанії від позовних вимог до Товариства № 2 на таку суму з посиланням на відсутність відповідних майнових вимог до Боржника, у зв’язку з чим також слід зробити висновок про відсутність кредиторських вимог Компанії до Товариства № 2 на визначу суму.

Крім цього, згідно доданих до пояснень № 2932\26 від 06.11.2006 року документів (заяви про зарахування зустрічних вимог, банківських виписок, платіжних доручень та зведеного протоколу погодження розрахунків № 53 від 25.05.2006 року, який підписаний, зокрема, посадовими особами Компанії та Товариства № 2 та засвідчений печатками останніх – т. 9 л.с. 100-125) до прийняття оскаржуваної ухвали заборгованість Боржника перед Кредитором від заявленої суми 281 699 243 грн. 96 коп. була зменшена на 249 990 922 грн. 50 коп.

Викладене свідчить, що місцевий суд прийняв в судовому засіданні оскаржувану ухвалу з порушенням норм щодо процедури банкрутства Боржника, з неповним з’ясуванням обставин справи та на підставі неналежних доказів.

Таким чином, вимоги Товариства № 2 про скасування оскаржуваної ухвали про визнання Компанії кредитором, що викладені в апеляційній скарзі, з підстав, викладених у даній постанові обґрунтовані, підтверджуються документами у справі та діючим законодавством.

Поряд з цим, апеляційний суд вважає за необхідне передати справу місцевому суду на розгляд для проведення попереднього засідання із врахуванням судом першої інстанції під час здійснення провадження у справі визначених у постанові порушень та викладених у даній справі обставин, зокрема, щодо заявлених Компанією кредиторських вимог до Товариства № 2 та підтвердженності (непідтвердженності) таких вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1, 4, 14, 15, 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та ст.ст. 4-1, 4-3, 4-4, 4-7, 32, 33, 34, 43, 91, 94, 99, 101 – 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, ---