ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"28" листопада 2006 р. | Справа № 29-6/232-05-7355А |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді : Жукової А. М.
суддів : Величко Т.А.
Бойко Л.І.
при секретарі : Храмшиній І.Г.
за участю представників сторін:
від позивача – не з'явився
від відповідача –Гайтанжи Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ТОВ „Магнолія” м. Ізмаїл
на постанову господарського суду Одеської області
від 15.09.2006р.
по справі № 29-6/232-05-7355 А
за позовом: ТОВ „Магнолія” м. Ізмаїл
до відповідача: Управління Пенсійного фонду України в м. Ізмаїлі
про визнання недійсною вимогу №ю-117 від 19.07.05 р. про сплату недоїмки в сумі 786,38 грн.
встановив:
Постановою господарського суду Одеської області від 15.09.06 р., (суддя Аленін О.Ю.) у позові відмовлено.
ТОВ „Магнолія” не погодившись із цією постановою звернулось 22.09.06 р. із заявою про апеляційне оскарження, а 12.10.06 р. –із апеляційною скаргою, в якій просить постанову місцевого суду скасувати, позов задоволити, обґрунтовуючи свої доводи невідповідностю висновків суду фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та пояснив, що згідно Указу Президента „Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” (п.6) –підприємство, сплачуючи єдиний податок не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Це відповідає положенням ст.11 ЗУ „Про державну підтримку малого підприємництва” –якою визначається, що спрощена система оподаткування передбачає заміну сплати установлених законодавством податків і зборів сплатою єдиного податку. ЗУ „Про систему оподаткування” (ст.14) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування відноситься до загальнообов’язкових податків і зборів. Право вибору системи платежів надано суб'єкту підприємницької діяльності, а перехід на спрощену систему оподаткування не є податковою пільгою як вважає відповідач. Судом при винесенні постанови надано помилкову оцінку фактичним обставинам і не застосовано норми, що регулюють спірні відносини та не надано оцінку доводам підприємства. Також, судом не прийнято до уваги, що до теперішнього часу не виконано Кабінетом Міністрів України п.14 розділу ХV ЗУ „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” щодо внесення пропозицій по приведенню Законів України у відповідність з цим законом, тому до внесення відповідних змін –СПД, що використовують спрощену систему оподаткування своїх доходів сплачують внески до ПФУ згідно Указу Президента №727/98 від 3.07.98 р. За таких обставин, вимога про сплату страхових внесків не відповідає нормам матеріального права, а постанова місцевого суду є такою, що на підставі ст.202 КАСУ підлягає скасуванню.
Представник позивача не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.
Представник УПФУ в м. Ізмаїлі заперечуючи доводи скаржника просить залишити постанову місцевого суду без змін як таку, що відповідає матеріалам, обставинам, нормам матеріального права.
Заслухавши пояснення, розглянувши матеріали справи, судовою колегією встановлено наступне.
Актом від 15.07.05 р. №122 перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за період з 1.01.04 р. по 1.07.05 р. УПФУ в м. Ізмаїлі виявило відхилення у нарахуванні страхових внесків за ставками 32%;32,3%, зокрема підприємством за звітом по формі 4-ПФ нараховано внесків в сумі 124,81 грн., а за перевіркою підлягало нарахуванню 1017,71 грн., відхилення склало 892,90 грн. Це порушення виникло внаслідок того, що на фонд оплати праці за січень-грудень 2004 року в сумі 1680 грн. не нараховано страхових внесків у розмірі 32% - 537,60 грн. За квітень-травень 2005 року на ФОП в сумі 1100 грн. не нараховано страхові внески за ставкою 32,3% що складе 355,30 грн. Зазначене є порушенням ст.17 п.6 ч.2 ЗУ „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-ІV від 9.07.2003 р. За період перевірки, з урахуванням залишку на початок облікового періоду 1,40 грн. платник зобов'язаний був станом на 1.07.05 р. перерахувати 1060,41 грн. із яких перераховано 275,43 грн. у тому числі 42% від сплати єдиного податку 106,52 грн. борг склав 786,38 грн. (п.6 акту)(892,90 –106,52) На підставі ст.106 ЗУ„Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та картки особового рахунку, УПФУ в м. Ізмаїлі направило платникові вимогу про сплату боргу №ю-117 від 19.07.2005 року.
Вважаючи, що УПФУ в м. Ізмаїлі порушено права та охоронювані законом інтереси СПД, позивач звернувся 2.08.05 р. з позовом про визнання недійсним акту ненормативного характеру –вимоги №ю-117 від 19.07.05 р.
Рішенням господарського суду Одеської області від 3.10.05 р. №6/232-05-7355 (а.с.30) позов задоволено. Постановою апеляційною господарського суду від 8.12.06 р. (а.с.66) рішення місцевого суду скасовано. Ухвалою ВАСУ від 4.07.06 р. (а.с.141) попередні судові рішення скасовано , а справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд. Підставами скасування зазначено відсутність у матеріалах справи документів на підтвердження обставин реєстрації позивача в органах ПФУ, недослідження перерахування коштів зі сплачених сум єдиного податку до ПФУ та запропоновано при новому розгляді справи належно оцінити докази, що мають значення для вирішення спору.
За результатами нового розгляду, з урахуванням зауважень касаційної інстанції, місцевий суд відмовив позивачеві у позові на підставі норм спеціального законодавства, яке визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Судова колегія погоджується з висновками місцевого суду з огляду на таке.
ТОВ „Магнолія” м. Ізмаїл, вул. Котовського,54 зареєстроване ПФУ в якості платника внесків до ПФУ 18.12.1995 року за №1310, що підтверджено його заявою (а.с.145) та відображено у акті перевірки у довідкових даних. У 2004/2005 роках підприємство набуло статусу платника єдиного податку, що підтверджується свідоцтвом №1502001338 від 18.12.03 р. №1502001699 від 22.12.04 р. „про право сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва-юридичною особою” за ставкою 6 відсотків та застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності. Спрощена система оподаткування запроваджена Указом Президента „Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” №727/98 від 3.07.98 р., який видано відповідно до п.4 Перехідних положень Конституції України. Відповідно до п.6 цього Указу –суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, не є платниками таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів) як податок на прибуток, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування. Із суми єдиного податку 42% зараховувалися до ПФУ Державним Казначейством. За перевіряємий період від єдиного податку перераховано до ПФУ страхових внесків в сумі 106 грн. 52 коп., що зазначено у акті (п.6) що власне сторонами не заперечується. Разом з тим з 1.01.04 року набув чинності ЗУ„Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-ІV від 9.07.2003 року яким передбачено перехід від системи пенсійного забезпечення до страхової пенсійної системи, а також залежність розмірів пенсій від страхового стажу та заробітку. Саме цим законом врегульовано відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших законів та нормативних актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим законом або в частині, що не суперечить цьому закону. Виключно цим законом визначаються принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають страхуванню,коло платників страхових внесків, їх права та обов'язки, порядок обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками (ст.5 закону). Страхові внески відповідно до ст.18 цього закону є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленим цим законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Відповідно до ст.14 ЗУ №1058-ІV від 9.07.2003 року страхувальниками є роботодавці, підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичні особи –суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб –СПД, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, тощо) які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору або на інших умовах цивільно-правового характеру.
Прикінцевими положеннями ЗУ„Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-ІV від 9.07.2003 року (п.8) страхові внески сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і в порядку, визначеному цим законом та в розмірах, передбачених ЗУ„Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” №400/97-ВР від 26.06.1997 р. для відповідних платників збору, а саме СПД –юридичні особи незалежно від форм власності, які використовують працю найманих працівників сплачують страхові внески в розмірі 32% від об'єкта оподаткування –фактичних витрат на оплату праці. Зазначені положення встановлені також Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного Фонду України”, затв. Постановою правління ПФУ 19.12.2003 року №21-1, зареєстров. МЮУ 16.01.04 р. за №64/8663, яка є обов’язковою для застосування. Підприємство в порушення вимог ст.1,2,4 ЗУ„Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”, ст.19 ЗУ„Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” , п.2.1.1 п.2;п.4.1. п.4 Інструкції №21-1 від 19.12.03 р. не здійснювало нарахування страхових внесків на ФОП. Отже, ПФУ правомірно визначив платникові недоїмку по страховим внескам у перевіряємому періоді, оскільки будь-яких виключень, щодо нарахування, обчислення та сплати страхових внесків СПД, які обрали особливий спосіб оподаткування, законом не встановлено. Різниця між сплаченими внесками у складі єдиного податку та розміром збору, встановленого ЗУ„Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” склала 786,59 грн. на сплату яких правомірно направлено, відповідно до ст.106 ЗУ №1058-ІV, вимогу №ю-117 від 19.07.05 р.
Підставами для визнання недійсним акту ненормативного характеру є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, проте оспорювана позивачем вимога є такою, що відповідає приписам закону, та прийнята в межах компетенції ПФУ. Щодо застосування Указу Президента „Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”, то слід зазначити, що цим Указом запроваджено спрощену систему для суб'єктів малого підприємництва, визначених ст.1,2 цього Указу, при цьому вона може застосовуватися на вибір СПД поряд з діючою системою оподаткування. Статтею 6 цього Указу визначено перелік податків і зборів, які платник єдиного податку не сплачує у тому числі збір на обов'язкове державне пенсійне страхування. Дійсно до 1.01.2004 року платники єдиного податку окремо не сплачували цей збір, а він відраховувався Державним Казначейством до ПФУ у розмірі 42% від єдиного податку. Проте, з 1.01.2004 року збори до пенсійного фонду не сплачуються. Замість зборів до ПФУ введено ЗУ„Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” термін „страхові внески”. Саме цим законом визначено коло платників страхових внесків, порядок обчислення і сплати страхових внесків.
Інші нормативні акти застосовуються лише в частині що не суперечить цьому закону. На час виникнення спірних відносин відсутнє законодавство щодо звільнення платників єдиного податку від сплати страхових внесків.
На підставі викладеного,
Керуючись ст. ст. 160,198,200,205,206,212,254 КАС України, суд
ухвалив:
Постанову господарського суду Одеської області від 15.09.2006р. у справі №29-6/232-05-7355 А –залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Ухвала апеляційної інстанції набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя А.М. Жукова
Суддя Т.А. Величко
Суддя Л.І. Бойко