АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 11/774/989/13 р. Суддя першої інстанції: Ходасевич О.В.

Категорія ч. 2 ст. 186 КК України Доповідач: суддя апеляційного суду: Дрибас Л.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2013 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Дрибаса Л.І.

суддів - Коваленко В.Д., Бровченко Л.В.

за участю прокурора - Кальника О.М.

захисника, адвоката - ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями захисника, адвоката ОСОБА_1, засудженого ОСОБА_2 на вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня 2013 року, -

В с т а н о в и л а:

Вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня 2013 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше судимий: - 12.01.2011 року Волчанським районним судом Харківської області за ч. 2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням на 1 рік 6 місяців, -

засуджений за ч. 2 ст. 186 КК України до 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, частково приєднано покарання за вироком від 12.01.2011 року і призначено ОСОБА_2 покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі.

Вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він, 13 лютого 2012 року, приблизно о 21 годин 05 хвилин, у приміщенні зали очікування залізничного вокзалу станції Дніпропетровськ Придніпровської залізниці, побачив малознайомого йому ОСОБА_3, підійшов до нього та, застосовуючи силу, почав перевіряти вміст кишень його куртки та сумки. Після чого ОСОБА_2, у присутності потерпілого та інших осіб, які перебували у приміщенні, ігноруючи прохання потерпілого припинити злочинні дії, повторно, відкрито, викрав з сумки ОСОБА_3 мобільний телефон «Samsung X 100», вартістю 240 грн., з сім-картою оператора «Life», вартістю 20 грн., зарядний пристрій до мобільного телефону, вартістю 40 грн. та грошові кошти в сумі 22 грн., чим заподіяв ОСОБА_3 матеріальні збитки на загальну суму 322 грн.

В апеляції захисник просить вирок суду скасувати, справу повернути для проведення додаткового розслідування. Вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, зокрема вказує, що його підзахисний на досудовому слідстві визнав свою вину в результаті застосування до нього незаконних методів ведення слідства. Вважає, що висновки суду про винуватість засудженого ґрунтуються на неналежних та суперечливих показаннях свідків, які не можуть бути покладені в основу вироку. Вказує, що суд порушив принцип безпосередності дослідження доказів, пославшись у вироку на речовий доказ, який не був досліджений в судовому засіданні.

В апеляції та доповненнях до неї засуджений просить вирок суду скасувати, справу направити на додаткове розслідування та змінити йому міру запобіжного заходу на підписку про невиїзд. Вказує, що на досудовому розслідуванні визнавав свою вину у зв'язку тим, що до нього застосовувались недозволені методи ведення слідства, зокрема фізичний та психологічний примус. Також вважає, що досудове та судове слідство проведено неповно, одностороннє та з обвинувальним ухилом, а вирок суду ґрунтується на показаннях свідка ОСОБА_4 та потерпілого, які не можна оцінювати як допустимі та достовірні докази.

Розглянувши апеляції, вислухавши думку прокурора, який вважав, що апеляції засудженого та його захисника задоволенню не підлягають, вислухавши пояснення засудженого, захисника, які підтримали подані апеляції та просили вирок суду скасувати, дослідивши матеріали справи в межах поданих апеляцій, обговоривши доводи, викладені в апеляціях та в судовому засіданні, колегія судів приходить до висновку, що апеляції задоволенню не підлягають з таких підстав.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_2 в грабежі, обґрунтовані сукупністю добутих по справі та ретельно досліджених в судовому засіданні доказів, вказаних у вироку.

Так, потерпілий ОСОБА_3 суду пояснив, що 13.02.2012 року, приблизно о 21.10 годин, у приміщенні безкоштовної зали очікування залізничного вокзалу ст. Дніпропетровськ, до нього підійшов ОСОБА_2 та почав перевіряти вміст кишень його куртки та сумки. Під час чого ОСОБА_2, з силою, забрав у нього з сумки мобільний телефон «Samsung X 100», з сім-картою мобільного оператора «Life», зарядний пристрій до даного мобільному телефону та грошові кошти в сумі 22 гривні.

Свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що 13.02.212 року, приблизно о 21.05 годин, у приміщенні безкоштовної зали очікування залізничного вокзалу ст. Дніпропетровськ він бачив, як ОСОБА_2 підійшовши до ОСОБА_3 і нічого не пояснюючи, почав перевіряти вміст його кишень, а потім перевіряти вміст сумки. При цьому він відмовляв ОСОБА_2 від таких дій, але ОСОБА_2 продовжував свої дії і у сумці ОСОБА_3 виявив мобільний телефон «Samsung» чорного кольору, зарядний пристрій і радіо. Всі зазначені предмети ОСОБА_2 забрав собі і покинув приміщення вокзалу.

Свідки ОСОБА_5 і ОСОБА_6 суду пояснили, що 28.02.2012 року, приблизно о 12.00 годині, на території залізничного вокзалу ст.Дніпропетровськ, на підставі заяви ОСОБА_3 про відкрите викрадення його майна, ними, по описаним потерпілим прикметам, був затриманий ОСОБА_2 Під час особистого огляду в правій кишені куртки ОСОБА_2 було виявлено зарядний пристрій чорного кольору. ОСОБА_2, в присутності понятих, пояснив, що зарядний пристрій, мобільний телефон «Samsung», а також гроші в сумі 22 грн., він відкрито викрав 13.02.2012 року, у приміщенні безкоштовної зали очікування вокзалу у чоловіка на ім'я ОСОБА_3.

Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в судовому засіданні дали аналогічні показання, підтвердили обставини затримання ОСОБА_2 та вилучення у нього, в їх присутності як понятих, зарядного пристрою чорного кольору, який знайшли в правій зовнішній кишені його куртки. ОСОБА_2 пояснив, що зарядний пристрій, мобільний телефон марки Samsung, а також грошові кошти в сумі 22 грн., він 13.02.2012 року, у приміщенні зали очікування вокзалу, відкрито викрав у чоловіка на ім'я ОСОБА_3.

Крім того вина ОСОБА_2 підтверджується:

- протоколом усної заяви про злочин ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 9);

- протоколом особистого огляду ОСОБА_2, згідно якого 28.02.2012 року, з 12.16 годин до 12.40 годин, під час проведення особистого огляду у ОСОБА_2 було виявлено зарядний пристрій чорного кольору, який він, згідно пояснення, відкрито викрав у чоловіка на ім'я ОСОБА_3 (т. 1 а.с.14);

- фототаблицею до протоколу особистого огляду (т. 1 а.с.15);

- явкою з повинною ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 17);

- протоколом відтворення обстановки і обставин події скоєного злочину за участю потерпілого ОСОБА_3, в процесі проведення якого він показав і розповів, яким чином 13.02.2012 року, приблизно о 21.10 годин, ОСОБА_2 викрав у нього майно (т.1 а.с. 68-73);

- протоколом відтворення обстановки і обставин подій скоєного злочину за участю підозрюваного ОСОБА_2 в ході якого останній показав і розповів, яким чином він відкрито викрав у ОСОБА_3 майно, а також схемою і фототаблицею до нього (т.1 а.с. 104-109);

- протоколом очної ставки між потерпілим ОСОБА_3 і підозрюваним ОСОБА_2, в процесі проведення якої, останні повністю підтвердили свідчення один одного та обставини скоєння злочину ОСОБА_2 (т.1 а.с. 112-113);

- протоколом пред'явлення предметів для впізнання, згідно якого потерпілий ОСОБА_3 упізнав зарядний пристрій до мобільного телефону, пред'явлений йому для впізнання, та який було виявлено і вилучено у ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 55);

- а також іншими доказами забраними по справі.

Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано зробив висновок про доведеність вини ОСОБА_2 та визнав його винним у відкритому викраденні чужого майна, вчиненому повторно і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 186 КК України.

З матеріалів кримінальної справи та протоколу судового засідання, вбачається, що суд повно, усестороннє та об'єктивно дослідив всі обставини справи, допитав засудженого, потерпілого, допитав в судовому засіданні наявних свідків по справі, використав всі, передбачені законом повноваження, для допиту інших свідків, про допит яких виступали з клопотаннями сторони, дослідив всі докази - як ті, що підтверджують вину засудженого так і ті, на які засуджений посилається на свій захист, вирішив відповідно до закону всі клопотання сторін. Під час перевірки справи колегія суддів не встановила підстав для сумніву в об'єктивності та неупередженості суду першої інстанції, у зв'язку з чим, доводи засудженого та його захисника про неповноту та необ'єктивність судового слідства колегія суддів вважає необґрунтованими.

Аналізуючи наявні в справі докази, колегія судді вважає, що вина ОСОБА_2 в інкримінованому йому злочині повністю знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду справи, а невизнання засудженими своєї вини є усталеною моделлю захисту від пред'явленого обвинувачення і погоджується з судом першої інстанції про критичну оцінку його показань.

Всі докази, зазначені у вироку, є допустимі, належні, достовірні і достатні для встановлення об'єктивної істини по справі і правильного її вирішення.

Перевіряючи доводи засудженого та його захисника про суперечливий характер показань свідка ОСОБА_4, колегія суддів вважає їх безпідставними та такими, що спростовуються матеріалам справи. Аналізуючи показання вказаного свідка, колегія суддів приходить до висновку, що вони є належними, послідовними, узгоджуються з іншими доказами по справі, а тому їх слід вважати достовірними та такими, що можуть бути покладені в основу вироку, як доказ вини ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 21, 78-79, т. 2 а.с. 14 /зворот/).

Доводи адвоката, що суд не оглянув речовий доказ (зарядний пристрій), та послався на нього у вироку, чим порушив вимоги ст. 323 КПК України (в ред. 1960 року), колегія суддів вважає необґрунтованими. Із протоколу судового засідання та вироку суду вбачається, що суд послався у вироку на протокол пред'явлення речей для впізнання (т. 1 а.с. 55), який був об'єктом дослідження під час судового слідства і суд обґрунтовано поклав його в основу вироку, чим виконав вимоги ст. 323 КПК України (в ред. 1960 року).

Що стосується доводів засудженого з приводу застосування до нього фізичного і психологічного впливу під час досудового розслідування, колегія суддів розцінює дані доводи, як такі, що задоволенню не підлягають. Матеріали справи містять постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, яка винесена за наслідками службової перевірки щодо працівників міліції, які затримували ОСОБА_2 за відсутністю в їх діях складу злочину (т.1 а.с. 180-183). Дана постанова є чинною і не оскаржена зацікавленими особами.

Покарання засудженому призначено відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України. Судом враховано суспільну небезпеку скоєного та особу засудженого, який раніше судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання та перебування у СІЗО характеризується задовільно. Разом з тим, колегія суддів встановила, що засуджений скоїв злочин, який відноситься до категорії тяжких, в період випробувального строку за попереднім вироком, що на думку колегії суддів свідчить про небажання ОСОБА_2 стати на шлях виправлення.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів можливе лише з призначенням йому покарання у виді позбавлення волі, із застосуванням ст. 71 КК України, в межах санкції закону, яке відповідає тяжкості скоєного злочину та особі засудженого.

За результатами апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування запобіжного заходу, а тому відповідні доводи засудженого задоволенню не підлягають.

На підставі вищенаведеного і керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України (в редакції 1960 року) та п.п. 11, 15 Перехідних положень КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня 2013 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін, а апеляції захисника ОСОБА_1, засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Судді апеляційного суду: