ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.11.2006 Справа № 13/128 (35/378)
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лисенко О.М. (доповідача)
суддів: Головка В.Г.,Чохи Л.В.
при секретарях судового засідання: Стуковенковій Н. В., Мацекос І.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Федоріна М.А. представник, довіреність №б/н від 16.05.06;
Люстров В.М. директор;
від відповідача: Абідіна В.М. представник, довіреність №2 від 03.07.06;
Федоров В.В. директор;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський завод хімічних виробів", м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2006 року у справі № 13/128(35/378)
за позовом товариства з іноземними інвестиціями виробничої фірми "АВАЧА", м. Дніпропетровськ
до товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський завод хімічних виробів", м. Дніпропетровськ
про повернення майна зі зберігання на суму 16 000,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
У травні 2006 року товариство з обмеженою відповідальністю виробничої фірми «АВАЧА»звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Дніпропетровський завод хімічних виробів»про стягнення майна –ресивера, об»ємом 6 м3 в кількості 1 шт., вартістю 16 000,00 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2006 року ( суддя Рудь І. А.) з відповідача на користь позивача було стягнуто 16 000,00 –заборгованості, 160,00 грн. –витрат по сплаті державного мита, 118,00 грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення мотивоване нормами статей 525,526, частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Не погодившись із зазначеним рішенням , відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2006 року скасувати, оскільки вважає, що рішення винесено з порушенням норм матеріального права, посилаючись на наступні обставини.
Специфікація № 1 до договору № 01-05/1 відповідального зберігання майна від 01.04.2005 року не є належним документом, якій би підтверджував передачу спірного майна, а саме ресивер об»ємом 6 м3 в кількості 1 шт., вартістю 16 000,00 грн., відповідачеві на відповідальне зберігання, оскільки не є первинним документом у відповідності статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітності в Україні». Документом, що може підтверджувати факт передачі майна на зберігання є акт приймання-передачі.
Договором № 01-05/1 чітко не визначено, за зберігання якого саме майна здійснювалась оплата.
Позивачем не надано доказів, що підтверджують його право власності на спірне майно.
Позивачем не надано документів, які б підтверджували наявність у позивача спірного майна на момент його передачі відповідачу.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає рішення місцевого господарського суду законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Розглянувши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом Дніпропетровської області норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, суд знаходить , що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Дніпропетровський завод хімічних виробів» підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
01.04.2005 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 01-05/1 про відповідальне зберігання майна, згідно умов якого позивач передає на відповідальне зберігання майно відповідачу, а саме: ресивер об»емом 6 м3 в кількості 1 шт. та метал в кількості 8 тон.
Згідно зі статтею 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов»язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавецем), і повернути її поклажедавцеві у схоронності.
Відповідно до статті 937 Цивільного кодексу України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов»язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Пунктом 2.1 розділу 2 Договору визначено, що поклажодавець (позивач) повинен надати зберігачу (відповідачу) опис майна, що передано на зберігання, специфікація № 1 та сплатити обумовлену вартість зберігання 500,00 грн. в місяць на рахунок зберігача. Зберігач приймає майно на зберігання відповідно до наданого опису на договірний строк. Строк дії договору до 31.12.2005 року (п. 5.1 договору).
У вересні 2005 року позивач перерахував відповідачеві 3000,00 грн. за зберігання майна.
09.09.2005 року відповідач повернув позивачеві зі зберігання майно –метал в кількості 8 тон, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 09.09.2005 року.
13.09.2005 року позивач направив відповідачу вимогу про повернення ресивера зі зберігання, але відповідач вимогу не виконав та зазначене майно не повернув.
Відповідно до статті 11112 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаціної інстанції, є обов"язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
В постанові Вищого гсподарського суду України від 26.04.2006 року по даній справі зазначено, що ні місцевим, ні апеляційним господарськими судами не досліджено належним чином та достатнім чином обставини, пов"язані з передачею ресиверу на зберігання відповідачу.
Під час розгляду справи не з"ясовано вид зберігання, тоді як цивільне законодавство передбачає певні особливості укладання та виконання окремих видів договорів зберігання.
Параграф 2 глваи 66 (Зберігання) Цивільного кодексу України містить норми, які регулюють зберігання на товарному складі.
Згідно зі статтею 957 Цивільного кодексу України, за договором складського зберігання товарний склад зобов»язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.
Відповідно до вимог статті 961 Цивільного кодексу України, товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію, просте складське свідоцтво, подвійне складське свідоцтво.
Згідно зі статтею 956 цього Кодексу, товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов»язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не є товарним складом, тому між сторонами не можуть існувати відносини щодо товарного зберігання.
У договорі зберігання майна сторонами не були передбачені вимоги щодо засобів передачі майна відповідачу на зберігання. Чинним законодавством також не передбачена будь-яка конкретна форма документу, який необхідно складати при передачі майна на зберігання (передбачено тільки для товарних складів). Сторонами ж, у договорі, було визначено, що документом, який підтверджує передачу майна на зберігання є опис майна, специфікація ( п. п. 2.1, 2.2 договору).
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що на виконання умов договору позивач передав відповідачу за описом майна специфікації № 1 до договору № 01-05/1 таке майно: ресивер об»ємом 6 м3 в кількості 1 шт; метал 8 тон.
Відповідно до статті 953 Цивільного кодексу України, зберігач зобов»язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Згідно до п. 5.1 договору, договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2005 року.
Відповідно до довідки № 98 від 01.10.2005 року та інвентарної картки № 7 обліку основних засобів вартість ресивера складає 16 000,00 грн., плату за зберігання майна відповідач одержав.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов»язання повинні виконуватись належним чином та у встановлений строк у відповідності з вказівками закону, договору. Одностороння відмова від виконання зобов»язання не допускається.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог –повернення майна зі зберігання, але осільки в резолютивній частині суд помилково вказав, що стягується заборгованість у сумі 16 000,00 грн., рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2006 року по справі № 13/128 (35/378) підлягає зміні.
Державне мито за перегляд справи в апеляційній скарзі покладається на скаржника.
Керуючись статтями 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2006 року по справі № 13/128 (35/378) змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції: «Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями „Дніпропетровський завод хімічних виробів»на користь товариства з обмеженою відповідальністю виробничої фірми „АВАЧА»майно ресивер об»ємом 6 м3 в кількості 1 шт., вартістю 16 000,00 грн., 160 грн. 00 коп. (сто шістдесят гривень 00 копійок) - витрат по сплаті державного мита, 118 грн. 00 коп. (сто вісімнадцять гривень 00 копійок) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.»
Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова може бути оскаржена в місячний строк в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя О.М.Лисенко
Суддя В.Г.Головко
Суддя Л.В.Чоха