Справа № 2-342/12 Головуючий у І інстанції Грибанова Ю.Л.

Провадження № 22-ц/780/2176/13 Доповідач у 2 інстанції Данілов О.М.

Категорія 44 20.06.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

20 червня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Мережко М.В.,

суддів: Данілова О.М., Касьяненко Л.І.

при секретарі: Черненко І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договорів дарування будинку та земельної ділянки недійсними, -

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2011 року ОСОБА_3 звернулася до Васильківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору дарування будинку та земельної ділянки недійсними, мотивуючи свої вимоги тим, що 22 червня 2001 року були укладені договори дарування земельної ділянки та будинку. Дарителем виступав ОСОБА_5, але від його імені договір укладав ОСОБА_6. Внаслідок дарування земельної ділянки та об'єкту незавершеного будівництва було порушене право власності ОСОБА_3, оскільки на момент укладення договорів дарування ОСОБА_5 перебував у шлюбі з позивачкою, а до реєстрації шлюбу вони проживали однією сім'єю та вели спільне господарство на протязі 8 років. Обєкт незавершеного будівництва будувався за спільні кошти та спільними трудовими зусиллями позивачки та ОСОБА_5 Окрім трудових та грошових затрат на будівництво, позивачка здійснювала фактичне утримання та управління земельною ділянкою, об'єктом незавершеного будівництва.

Правовий режим майна та правовідносини сторін з приводу нього до укладення шлюбу регулюється нормами Закону України «Про власність», так як сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі і на них не поширюються норми КпШС України від 20 червня 1969 року, про що наголошено в п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.1998 року №16 «Про застосування деяких норм Кодексу про шлюб та сімю України».

На момент укладення договорів дарування ОСОБА_5 перебував у шлюбі з Позивачкою, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, зареєстроване відділом реєстрації актів громадянського стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №164.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 Кодексу законів про шлюб та сімю України для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

При укладенні договорів дарування земельної ділянки та об'єкту незавершеного будівництва від 22 червня 2001 року письмової згоди позивачки не було отримано, а тому просила визнати договори дарування земельної ділянки та будинку недійсними.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про власність», майно набуте внаслідок спільної праці особами, які перебували у фактичних шлюбних відносинах і жили однією сімєю є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою згодою між ними, а в разі відсутності доказів про те, що участь однієї сторони була більшою частки визначаються рівними. Таким чином земельна ділянка та незакінчений житловий будинок є спільною сумісною власністю сторін, які до укладення шлюбу перебували у фактичних шлюбних відносинах і проживали однією сімєю без реєстрації шлюбу з 18.01.1993 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 Кодексу про шлюб та сімю України, для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального посвідчення згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Саме з цих підстав, рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2012 року позовні вимоги було задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2012 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 в позові до ОСОБА_4 про визнання договорів дарування будинку та земельної ділянки недійсними.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за наступних підстав.

Законним і обґрунтованим відповідно до ст. 213 ЦПК України є рішення,

Відповідно до ст. 215 ЦПК України, в мотивувальній частині рішення суд має зазначити встановлені судом обставини і визначити відповідно до них правовідносини, мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовувались вимоги чи заперечення, бере до уваги чи відхиляє докази, застосовує зазначені у рішенні нормативно-правові акти.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Задовольняючи позов суд виходив з того, що договори дарування були укладені без згоди дружини, позивачки по справі, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, а тому договори дарування визнані недійсними і сторони повернуті в початкове становище.

Проте з такими висновками суду повністю погодитись не можна, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Зазначені висновки суду не відповідають обставинам справи, які судом встановлені з порушенням норм процесуального і матеріального права і не правильно застосовані судом, без достатньої правової оцінки, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 одружились 21 квітня 2001 року.

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 22 червня 2001 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, Даритель подарував, а Обдарований прийняв в дар земельну ділянку площею 0,185 га., що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с. 5).

Відповідно до договору дарування будинку від 22 червня 2001 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, Даритель подарував, а Обдарований прийняв у дар незакінчений будівництвом житловий будинок, готовністю 61% відсоток, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с. 16).

Відповідно до договору купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку від 30 березня 2002 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, продавець продав, а покупець купив незакінчений будівництвом житловий будинок готовністю 61% з господарськими та побутовими надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с. 28).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 березня 2002 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, продавець продав, а покупець купив земельну ділянку площею 0,185 га., розташованої на території АДРЕСА_1 (а.с. 29).

На момент звернення ОСОБА_3 до суду власником будинку та земельної ділянки являлася ОСОБА_2 відповідно до вимог ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність».

У відповідності до п. 13 ч. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.

ОСОБА_2 не була залучена до участі у справі, а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2012 року стало підставою для вирішення питання про її права та обов'язки відносно спірного нерухомого майна.

Окрім цього, суд першої інстанції при розгляді справи не звернув увагу на те, що представником відповідача виступив ОСОБА_8, який одночасно представляв інтереси позивачки.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 ЦПК України, одна й та сама особа, не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З урахуванням наведеного, суд зробив неправильний висновок про задоволення позову, оскільки предметом позову були договори дарування житлового будинку і земельної ділянки, в порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не уточнив позовних вимог, оскільки договори дарування укладені у 2001 році, а на період розгляду даного позову власник майна - ОСОБА_2 уклала договори купівлі-продажу 13.03.2002 року, що грубо порушує її права, а також вимоги ст. 36 ЦПК України, яку необхідно було залучити суду до участі в справі.

Викладені в апеляційній скарзі доводи повністю спростовують висновки суду, до яких суд безпідставно дійшов, а тому апеляційна скарга підлягає до задоволення.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду не відповідає обставинам справи, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, та обов'язків осіб, які не брали участь у справі, що є безумовною підставою для скасування рішення суду, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2012 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договорів дарування будинку та земельної ділянки недійсними відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: