Справа № 2-133/13 Головуючий у І інстанції Чірков Г.Є.

Провадження № 22-ц/780/3021/13 Доповідач у 2 інстанції Волохов Л.А.

Категорія 26 25.06.2013

УХВАЛА

Іменем України

20 червня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,

при секретарі Баліну П.П.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 4 березня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и л а:

У вересні 2012 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на порушення відповідачем ОСОБА_3 договірних зобов'язань по сплаті коштів за наданий йому кредит, а тому просив про стягнення в солідарному порядку з нього та поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заборгованості в розмірі 486 034 грн. 83 коп., що виникла станом на 16.08.2012 року.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 4 березня 2013 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2) на користь ПАТ «Родовід Банк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 486 034 грн. 83 коп., а також судовий збір у сумі 3 219 грн., а всього 489 253 (чотириста вісімдесят дев'ять двісті п'ятдесят три) грн. 83 (вісімдесят три) коп.

В задоволенні позовних вимог висунутих до ОСОБА_4 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги ПАТ "Родовід Банк" задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_3 розмір основної заборгованості, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушенням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що 21 лютого 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 77.1/АА-626.08.2 (далі кредитний договір ) на придбання транспортного засобу - БМВ «523і», за яким останній дов'язувався повернути отримані грошові кошти в сумі 59 405 доларів США у строк до 21 лютого 2015 року (п. 1.1 та п. 1.2 кредитного договору), здійснюючи щомісячні виплати до 10-го числа кожного календарного місяця (мінімальний платіж у розмірі 707 доларів США (п. 3.1 та п. 3.3 кредитного договору), разом зі сплатою процентів за користуванням кредитом в розмірі 12,5 % річних.

Відповідно до вимог п. 5.2. (зі змінами згідно Договору №1 про внесення змін до кредитного договору від 21 лютого 2008 року) у разі недотримання позичальником умов цього договору банк має право вимагати дострокового повернення одержаних коштів, сплати нарахованих за ними процентів, відшкодування збитків, заподіяних банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору, а у разі невиконання позичальником цих вимог звернути стягнення на предмет застави згідно з договором застави майнових прав № 77.1/АА-626.08.2 від 26 лютого 2008 року.

Згідно вимог п. 3.9. кредитного договору за порушення строків повергненая кредиту відповідач ОСОБА_3 зобов'язаний сплатити позивачу за кожен день пеню у розмірі 1,6 % від суми простроченої заборгованості.

26 лютого 2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір застави транспортного засобу № 77.1/АА-626.08.2 (далі договір застави).

Відповідно до п. 1.1. договору застави заставодавець для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов'язань перед заставодержателем за кредитним договором та можливих змін та доповнень до нього передає в заставу заставодержателю належне йому на праві власності майно: автомобіль марки БМВ, модель 523і , випуску 2007, колір синій, шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_3, тип ТЗ легковий сєдан, реєстраційний НОМЕР_4.

На підставі п. 3.1.1. договору застави при порушенні заставодавцем умов основного зобов'язання щодо строків погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування грошовими коштами, відшкодування збитків, неустойки, штрафів, пені та іншої заборгованості, а також при порушенні заставодавцем умов даного договору та у випадках, установлених законом, у заставодержателя виникає право задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Згідно п. 3.1.2.2. договору застави заставодержатель має право застосувати позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет застави, у порядку, визначеному п. 3.2 даного Договору шляхом продажу заставодержателем предмета застави, уклавши Договір купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Згідно умов п. 3.2.1 договору застави заставодержатель надсилає заставодавцеві та іншим особам, на користь яких установлено зареєстроване обтяження у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, письмове повідомлення про порушення забезпеченого заставою зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до п. 3.2.3.1 договору застави заставодержатель набуває право на продаж предмета застави будь-якій особі - покупцю або на публічних торгах, якщо протягом 30 днів заставодавець не задовольнить вимогу заставодержателя про усунення порушень або виконання порушеного основного зобов'язання таабо умов даного договору, за умови, якщо продаж предмета застави було обрано заставодержателем в якості позасудового способу звернення стягнення на предмет застави і в казано в повідомленні, яке надсилається заставодавцю відповідно до п.5 3.2.1 даного договору.

21 лютого 2008 року з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором, між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 (далі поручитель) укладено договір поруки, відповідно до п. 1.1. договору поруки поручитель ОСОБА_2 зобов'язався солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань відповідача ОСОБА_3 за кредитним договором, а також усіх додаткових угод, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору.

Згідно вимог п. 4.1. договору поруки цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного погашення позичальником таабо поручителем заборгованості за кредитним договором.

Крім того 21 лютого 2008 року з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором, між позивачем та відповідачкою ОСОБА_4 укладено аналогічний, як із відповідачем ОСОБА_2, договір поруки.

На виконання кредитного договору позивач надав відповідачу ОСОБА_3 кредитні кошти в сумі 59 405 доларів США, що еквівалентно 299 995 грн. 25 коп., що підтверджується заявою на видачу готівки.

23 лютого 2009 року на засіданні Кредитно-інвестиційного комітету ВАТ «Родовід Банк» (протокол № 23.02.09/002.4-ВК) прийнято рішення про реалізацію заставленого майна (п. 1 протоколу) та стягнення з позичальника ОСОБА_3 різниці між сумою заборгованості за кредитним договором та вартістю продажу заставного майна у відповідності до чинного законодавства.

Від продажу заставного майна позивач на погашення заборгованості отримав 26 лютого 2009 року 36 079,59 та 2 781,30 доларів США, згідно витягу з особового рахунку з 21 лютого 2008 року по 15 серпня 2012 року.

Однак, станом на дату звернення до суду, відповідач ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання по виплаті кредитних коштів у строки визначені кредитним договором не виконує, термін сплати коштів порушено.

Відповідно до вимог ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України та частини другої статті 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

За змістом ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов"язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов"язання боржником.

Згідно ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов"язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі як поручителі відповідно до ст.ст.553, 554 ЦК України повинні відповідати перед кредитором за порушення боржником зобов'язання за кредитним договором.

Статтею 543 ЦПК України встановлено, що у разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання соліданого обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Враховуючи вищевикладені встановлені судом обставини та на підставі діючого цивільного законодавства законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості у вищевказаному розмірі.

Що стосується позовних вимог до відповідача ОСОБА_4 то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем було порушено при зверненні до суду положення ч. 4 ст. 559 ЦК України, а тому порука останньої припинена.

У відповідності до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого майнового права або інтересу. Тому позивач мав права звернутися до суду за захистом порушеного права підопічних у спосіб, визначений ним у позовній заяві.

Статті 10, 60 ЦПК України визначають, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 ЦПК України, частина перша якої передбачає, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню, а відповідно до частини третьої - обставини, встановлені судовим рішенням у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вищезазначене спростовує доводи апеляційної скарги відповідача щодо порушення судом норм матеріального права, оскільки суд правильно визначив правовідносини сторін та застосував норми матеріального права що регулюють ці правовідносини.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права також колегія суддів вважає безпідставними, оскільки апелянтом не надано суду належних, допустимих доказів на підтвердження тих обставин, які на думку апелянта є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у позові.

Порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів також не встановлено.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, викладених у рішенні.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального, а підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, для скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову у позові немає, колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 4 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий:

Судді: