Справа № 2-504/13 Головуючий у І інстанції Скарлат О.І.
Провадження № 22-ц/780/3479/13 Доповідач у 2 інстанції Савченко С.І.
Категорія 4 21.06.2013
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
20 червня 2013 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Панасюка С.П., Даценко Л.М.,
при секретарі Клименко В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та усунення перешкод у реалізації права власності, -
в с т а н о в и л а:
У січні 2013 року позивачка звернулася до суду із вказаним вище позовом, який надалі уточнила і мотивувала тим, що їй на праві власності належить 3/8 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2012 року. Відповідачу ОСОБА_3 належить 5/8 частин цієї квартири. Вказувала, що загальна площа квартири складає 45,5 кв.м., з яких у користуванні позивачки перебуває кімната площею 10,3 кв.м., у користуванні відповідача - кімната площею 17,3 кв.м., допоміжні приміщення: кухня-5,7 кв.м., ванна кімната-2,0 кв.м., вбиральна-1,0 кв.м., коридор-8,0 кв.м. перебувають у загальному користуванні. Однак, вона не може скористатись правом співвласника квартири та здати в оренду кімнату площею 10,3 кв.м., бо відповідач заселив у її кімнату сторонню людину, в результаті чого вона втратила доходи в розмірі 7500 грн. на місяць. Крім того, неправомірними діями відповідача їй завдано моральної шкоди, яку оцінила в розмірі 10000 грн. Посилалася, що такими діями відповідач порушує її права як співвласника квартири. У зв'язку із наведеним просила зобов'язати відповідача усунути перешкоди у реалізації її права власності та виселити із квартири сторонніх осіб, стягнути з відповідача завдані збитки (упущену вигоду) в розмірі 7500 грн., моральну шкоду в сумі 10000 грн. та судові витрати.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 25 квітня 2013 року позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкоди позивачці у користуванні частиною квартири АДРЕСА_1 та стягнуто судові витрати. В решті позову відмовлено.
Позивачка ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі
Cудом першої інстанції встановлено, що сторони є співвласниками квартири АДРЕСА_1. Позивачці ОСОБА_2 належить 3/8 частини квартири на підставі договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2012 року (а.с.6). Відповідачу ОСОБА_3 належить 5/8 частин квартири на підставі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 3 квітня 2012 року (а.с.9).
Порядок користування квартирою, що складається із двох житлових кімнат, визначено рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 24 грудня 2012 року, яким кімнату площею 10,3 кв.м. виділено у користвання позивачці, кімнату площею 17,3 кв.м. виділено у користування відповідачу, підсобні приміщення кухні-5,7 кв.м., ванної кімнати-2,0 кв.м., вбиральні-1,0 кв.м., коридору-8,0 кв.м. залишено у спільному користуванні.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення збитків (упущеної вигоди) та моральної шкоди, суд обгрунтовано виходив з того, що позивачка не надала передбачених законом доказів заподіяння їй збитків та завдання моральної шкоди на підтвердження свої вимог.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Задовольняючи позов в частині усунення перешкод у користуванні квартирою, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідач змінив замки на вхідних дверях спірної квартири, ключів позивачці не передав, вселив до квартири сторонніх осіб, що унеможливлює вільне користування приміщеннями квартири та свідчить про порушення прав ОСОБА_2 як співвласника квартири, які підлягають до захисту.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, поскільки вони не відповідають матеріалам справи.
Прийшовши до висновку, що права позивачки порушуються відповідачем, який змінив замки у вхідних дверях і позивачка не має доступу до квартири, суд залишив поза увагою, що позивачка не надала суду з цього приводу жодного доказу і такі у справі відсутні. Більше того, суд не звернув уваги на уточнену позовну заяву ОСОБА_2, подану до суду у лютому 2013 року, зі змісту якої вбачається, що позивачка змінила обгрунтування позову і вказує, що перешкоди чиняться тією обставиною, що відповідач вселив до спірної квартири сторонню особу, і це перешкоджає їй здати квартиру внайм на свій розсуд, а не відсутністю ключа. В даній заяві ОСОБА_2 вказує, що 14 січня 2013 року її представник завітав до спірної квартири, відкрив її ключем квартиру і кімнату площею 10,3 кв.м., де виявив сторонню особу і викликав міліцію. Отже висновки суду не грунтуються на матеріалах справи.
Крім того, рішення суду не відповідає вимогам ст.ст.213-214 ЦПК України щодо його законності та обгрунтованості. Так позивачка просила усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення сторонніх осіб із спірної квартири.
Проте суд ухвалив зобов'язати відповідача не чинити перешкод позивачці у користуванні 3/8 частинами спірної квартири, а у виселенні відмовив, що свідчить про непослідовність та суперечність рішення суду.
Також, зобов'язуючи відповідача не чинити перешкод позивачці у користуванні 3/8 частинами спірної квартири суд не вказав у який спосіб усунути перешкоди, що також свідчить про суперечливість та невиконуваність рішення.
Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору в частині вимог про усунення перешкод у користуванні власністю.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про усунення перешкод у користуванні власністю не грунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи спір в частині вимог про усунення перешкод у користуванні власністю, колегія суддів вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до п.1 ч.3. ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Колегія суддів прийшла до висновку, що вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення сторонніх осіб задоволенню не пвідлягають, поскільки позивач не вказав у якості відповідачів у позовній заяві осіб, які мешкають у спірній квартрирі і яких слід виселити, а також не заявив у позовній заяві вимоги про їх виселення, обмежившись лише загальною вимогою про виселення всіх сторонніх осіб із квартири.
За таких обставин підстави для задоволення позову в частині усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відсутні.
У зв'язку із відмовою в позові рішення в частині стягнення судових витрат підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову.
В решті рішення в частині відмови у позові колегія суддів вважає обгрунтованим і підстави для його скасування чи зміни відсутні.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачці було завдано моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки є необґрунтованими та безпідставними.
Посилання апелянта на необхідність стягнення 7500 грн. як упущеної вигоди у зв'язку із укладенням договору найму житла між позивачкою і гр.ОСОБА_5 (а.с.41-42) необгрунтовані. На думку колегії суддів позивачка не надала належних доказів на підтвердження свої слів. Поданий позивачкою договір найму з ОСОБА_5 є непереконливими з огляду на те, що згідно вимог ст.158 ЖК України договір найму жилого приміщення у квартирі (будинку), що належить на праві власності, укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється.
Поскільки договір не зареєстрований у встановленому законом порядку даний доказ є непереконливим і не приймається судом до уваги.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 квітня 2013 року в частині задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю і стягнення судового збору скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у реалізації права власності.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.
Головуючий : ___________________
Судді : ___________________ ________________