Справа № 0909/5869/2012

Провадження 22ц/779/1087/2013

Категорія 42

Головуючий у 1 інстанції Калинюк О.П.

Суддя-доповідач Девляшевський В.А

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Девляшевського В.А.

суддів: Горблянського Я.Д., Горейко М.Д.

секретаря Турів О.М.,

з участю: представників апелянта -ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідачів - ОСОБА_4, ОСОБА_5, представника Служби у справах дітей Коломийської РДА - Івахнюка і.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами Державного навчального закладу «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» на рішення Коломийського міськрайонного суду від 13 березня 2013 року та додаткове рішення цього суду від 21 березня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

Державний навчальний заклад «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про розірвання договору щодо тимчасового заселення від 01.09.2009року, виселення їх та неповнолітніх дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, з квартири без надання іншого житла та стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги в сумі 1800грн. Позовні вимоги аргументовані тим, що згідно укладеного 01.09.2009року договору ОСОБА_4 з членами сім'ї без спеціального ордеру тимчасово вселився у блок АДРЕСА_1. Він повинен був за письмовою вимогою навчального закладу звільнити назване жиле приміщення. Однак, отримавши таку вимогу від 14.03.2011року, відповідачі умови згаданого договору не виконали. Крім того позивач зазначав, що ОСОБА_4 в порушення норм чинного законодавства здійснив самовільне перепланування за місцем розташування спірного приміщення та не оплачував у належному розмірі надані житлово-комунальні послуги. Тому просив позовні вимоги задовольнити.

ОСОБА_4 пред'явив зустрічний позов про визнання недійсним п.1.3.9 договору від 01.09.2009року в частині його зобов'язання про звільнення займаного житла разом із сім'єю по першій вимозі адміністрації навчального закладу, про встановлення строку дії цього договору до 01.09.2014року. Крім того, ОСОБА_4 просив визнати за ним та членами його сім'ї право користування спірним жилим приміщенням, і зобов'язати директора ДНЗ «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» ОСОБА_8 видати йому ордер на вселення у це приміщення.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 13 березня 2013 року у задоволенні позовних вимог Державного навчального закладу «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним п.1.3.9 договору від 01.09.2009року про тимчасове заселення, укладеного між ОСОБА_4 та відповідачем, в частині зазначення строку зобов'язання ОСОБА_6 звільнити займане житло за першою вимогою. Визнано за ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх неповнолітніми дітьми право користування спірним жилим приміщенням в блоці АДРЕСА_1. Адміністрацію ДНЗ «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» зобов'язано видати ОСОБА_4 ордер на вселення у спірне жиле приміщення із зазначенням в ордері членів його сім'ї: дружини та трьох неповнолітніх дітей. Додатковим рішенням Коломийського міськрайонного суду від 21 березня 2013 року строк дії договору від 01.09.2009року про тимчасове заселення в гуртожиток встановлено до 01.09.2014року.

Не погоджуючись із названими рішеннями суду першої інстанції, ДНЗ «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» подано апеляційні скарги. Апелянт посилається на те, що суд допустив неповноту при розгляді справи, неправильно встановив обставини справи та дав їм невірну оцінку. Так, на думку скаржника, судом при прийнятті рішення по даній справі не враховано, що вселення ОСОБА_4 у спірне приміщення учнівського гуртожитку відбулось тільки на підставі наказу директора ліцею від 20.08.2009року, у відсутності спільного рішення адміністрації та профкому навчального закладу і відповідного ордеру. Тому апелянт вважає, що суд помилково визнав за відповідачами право користування згаданим вище приміщенням, і необґрунтовано визнав недійсним п.1.3.9 договору від 01.09.2009року. Крім того, апелянт зазначив, що додаткове рішення щодо встановлення дії договору від 01.09.2009року до 01.09.2014року судом першої інстанції постановлено з порушенням норм процесуального права і ст.257 ЦК України. У зв'язку із наведеним просить оскаржені рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ДНЗ «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» задовольнити, а у зустрічному позові ОСОБА_4 відмовити.

В засіданні апеляційного суду представники ДНЗ «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» апеляційну скаргу з наведених підстав підтримали, зазначивши, що оскільки ОСОБА_4 і члени його сім'ї у спірне приміщення учнівського гуртожитку вселились з порушенням встановленого законом порядку, то суд першої інстанції неправомірно відмовив у позовних вимогах навчального закладу і безпідставно задовольнив зустрічний позов ОСОБА_4 Тому просять апеляційні скарги задовольнити, оскаржені рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог навчального закладу та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Відповідачі: ОСОБА_4 і ОСОБА_5 доводи апеляційних скарг заперечили. Пояснили, що вони вселились у спірне приміщення учнівського гуртожитку з дозволу адміністрації навчального закладу, і у виконання домовленості ізолювали це приміщення блоку від приміщень, де проживають студенти ліцею. На їх думку, дії адміністрації ліцею щодо невидачі їм ордеру на вселення у спірне житло та вимоги про виселення є незаконними. Вважають, що суд першої інстанції на законних підставах визнав право користування спірним жилим приміщенням за ними та неповнолітніми дітьми, зобов'язавши відповідача видати ордер на зайняття цього приміщення. Тому рішення суду першої інстанції вважають законними і обґрунтованими, просять залишити їх без змін.

Представник Служби в справах дітей Коломийської РДА у вирішенні даного цивільно-правового спору покладається на суд.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників навчального закладу, відповідачів та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Згідно із ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в даній справі не відповідають.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 з членами сім'ї вселились в однокімнатний блок АДРЕСА_1 згідно наказу директора навчального закладу №90а від 20.08.2009 року та договору про тимчасове заселення, укладеного 01.09.2009 року (копії наказу і договору - а.с.5,6). Пунктом 1.3.9 названого договору було обумовлено, що ОСОБА_4 зобов'язується звільнити згадане займане житло разом із сім'єю по першій вимозі адміністрації.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції вважав зазначені вище документи достатньою підставою для визнання недійсним відповідного пункту договору про тимчасове заселення, продовження строку його дії та визнання права користування спірним приміщенням гуртожитку і отримання ордеру на вселення. Однак, такі висновки суду суперечать нормам матеріального права, які регулюють питання надання і користування приміщеннями гуртожитку.

Відповідно до ст.127 Житлового Кодексу України і п.2 "Примірного положення про гуртожитки", затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986року №208, гуртожитки призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання. З матеріалів справи вбачається, що гуртожиток, в якому розташоване спірне житлове приміщення, призначений для проживання учнів ліцею. Отже, вселення ОСОБА_4 і членів його сім'ї у згадане приміщення в 2009 році відбулось без врахування цільового призначення гуртожитку. Крім того, згідно із ч.2 ст.128, ст.129 ЖК України, ч.1 пункту 10 "Примірного положення про гуртожитки" єдиною підставою для вселення на жилу площу в гуртожитку є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства, установи, організації на підставі спільного із профспілковим комітетом рішення про надання жилої площі в гуртожитку.

Встановлено, що спільне рішення адміністрацією ліцею і профспілковим комітетом цього навчального закладу про надання ОСОБА_4 спірного жилого приміщення в гуртожитку не приймалось. За таких обставин суд першої інстанції не мав правової підстави для задоволення вимоги ОСОБА_4 щодо визнання права постійного користування спірним житловим приміщенням та зобов'язання адміністрації навчального закладу до видачі ОСОБА_4 ордеру на вселення у згадане приміщення.

Також безпідставно суд першої інстанції додатковим рішенням продовжив строк дії договору про тимчасове заселення сім'ї ОСОБА_4 від 01.09.2009року до 01.09.2014року. По-перше, продовження дії цивільно-правових угод не відноситься до повноважень суду. По-друге, укладення сторонами названої угоди про тимчасове заселення порушує встановлений законом порядок надання в користування приміщень гуртожитку, а тому така угода за змістом ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України є недійсною. Тому вимога ОСОБА_4 про визнання недійсним п.1.3.9 договору про тимчасове заселення від 01.09.2009року є безпідставною, і до задоволення не підлягала. Приймаючи до уваги зазначені обставини, суд першої інстанції помилково вважав позовні вимоги навчального закладу про виселення ОСОБА_4 і членів його сім'ї із займаного приміщення гуртожитку необґрунтованими, а вимоги ОСОБА_4 такими, що ґрунтуються на законі.

У зв'язку із наведеним, колегія суддів вважає, що встановлені обставини дають підстави вважати, що позов ліцею про виселення відповідача з членами його сім'ї без надання іншого житла ґрунтується на нормах матеріального права - ст.ст.109, 127-126, 132 ЖК України, а тому такий позов підлягає до задоволення. Вимога ж навчального закладу про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1800грн не доведена об'єктивними документальними доказами, суперечить встановленим обставинам, а тому до задоволення не підлягає.

Приймаючи до уваги вище наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції по даній справі не є законними і обгрунтованими. Тому оскаржені рішення не можуть бути залишені в силі. По даній справі є правові підстави для ухвалення нового рішення.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.218; 307; 309; 313; 314; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційні скарги Державного навчального закладу «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» задовольнити. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 13 березня 2013 року та додаткове рішення цього суду від 21 березня 2013 року в даній справі скасувати.

Ухвалити нове рішення. Позов Державного навчального закладу «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» задовольнити частково. Визнати недійсним договір, укладений 01 вересня 2009року з ОСОБА_4, про тимчасове вселення його сім'ї в учнівський гуртожиток по АДРЕСА_1. Виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх неповнолітніх дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9,ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, з житлового приміщення блоку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. У вимозі про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості в сумі 1800грн відмовити.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним п.1.3.9 договору від 01 вересня 2009 року про тимчасове вселення його сім'ї в житлове приміщення учнівського гуртожитку, встановлення дії цього договору до 01.09.2014року, визнання права користування житловим приміщенням в блоці АДРЕСА_1 та про зобов'язання адміністрації Державного навчального закладу «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» до видачі йому ордера на вселення у зазначене жиле приміщення відмовити.

Рішення набирає законної сили після його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: Я.Д. Горблянський

М.Д. Горейко