Головуючий у 1 інстанції Космачевська Т.В.
Категорія 51 Доповідач Корчиста О.І.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
17 травня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючої: Прокопчук Л.М.
суддів: Могутової Н.Г., Корчистої О.І.
при секретарі Бордюзі Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу Приватного малого підприємства «Крамарь» на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 25 лютого 2013 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного малого підприємства «Крамарь» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку,
встановив:
У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернулась до Краматорського міського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного малого підприємства «Крамарь» (далі ПМП «Крамарь») про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, посилаючись на те, що вона працювала у ПМП «Крамарь» з 05 січня 2004 року на посаді головного бухгалтера. 13 червня 2012 року вона звільнилася з підприємства за власним бажанням, однак відповідач не виплатив їй всіх сум, що підлягають виплаті працівнику, а саме: заробітну плату за період з березня 2012 року по червень 2012 року, а також не виплачено компенсацію за невикористану відпустку з 05 січня 2004 року по 31 грудня 2011 року, та з 01 січня 2012 року по 13червня 2012 року, в сумі 8 735,46 гривень (за 201 день невикористаної відпустки), а всього 12 701,10 гривень. Просила стягнути на її користь вказану заборгованість, а також середній заробіток за весь час затримки у розрахунку.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 25 лютого 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПМП «Крамарь» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, задоволені частково: стягнуто з відповідача на користь позивачки заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 8 701, 10 гривень та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 5 942, 56 гривень. Вирішено питання про стягнення судових витрат.
З вказаним рішенням не погодився відповідач ПМП «Крамарь» та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заявлених ОСОБА_1 вимог. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не вірно дійшов наведеного в рішенні висновку, оскільки в матеріалах справи наявні дані про виплату заробітної плати позивачці, а доказів на підтвердження того, що з 2004 року по 2012 рік позивачка не перебувала у відпустці не має, оскільки, як стверджує апелянт, остання такі відпустки за вказаний період отримувала, але через те, що вона забрала всі документи з підприємства за спірний період, вони довести це або спростувати не можуть.
В засіданні апеляційного суду представник відповідача ПМП «Крамарь» Міц Н.М. доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з'явилась, повідомлялась належним чином про час та місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ПМП «Крамарь» підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п.2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Зазначеним вище вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає за наступних підстав.
При розгляді справи судом першої інстанції було встановлено, що відповідно трудової книжки 05 січня 2004 року позивачку було прийнято до ПМП «Крамарь» на посаду бухгалтера. 13 червня 2012 року позивачку звільнено за власним бажанням на підставі наказу №2 від 13 червня 2012 року, вказаний запис засвідчений підписом директора підприємства Відєнєвою А.Б. та печаткою ПМП «Крамарь» (а.с. 3-5). Відповідно довідки УПФУ в м. Краматорську заробітна плата за березень та квітень 2012 склала 1200,00 грн. та 1143,00 грн. відповідно, за травень 2012 року заробітну плату не нараховано (а.с. 6). Згідно квитанцій 30 листопада 2012 року позивачці було переказано поштою 4 000 гривень (а.с. 35-36).
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що права позивачки порушені та з відповідача на її користь підлягає стягненню різниця між фактично виплаченою заробітною платою та залишком заборгованості за невиплачену компенсацію за відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку.
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи за наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження доводів та обставин позовної заяви позивачкою надано ксерокопію трудової книжки (а.с. 3-5), довідку про підтвердження факту сплати страхувальником внесків до Пенсійного фонду від 27 липня 2012 року (а.с. 6) та зроблений позивачкою розрахунок компенсації за 201 день невикористаної відпустки та середнього заробітку (а.с. 7).
Зі змісту копії наказу №15-К від 15 червня 2012 року вбачається, що ОСОБА_1 було звільнено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин (а.с. 26).
З копії акту від 15 червня 2012 року про відмову отримання наказу про звільнення ОСОБА_1 вбачається, що остання відмовилась від підписання вказаного наказу про звільнення, а також від надання трудової книжки для внесення відповідного запису (а.с. 32).
Вимоги про оскарження наказу про звільнення від 15 червня 2012 року позивачка не заявляла.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наспаного для після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
З наявної в матеріалах справи ксерокопії електронного переказу вбачається, що 30 листопада 2012 року відповідачем ПМП «Крамарь» було перераховано 4 048 гривен на ім'я позивачки ОСОБА_1 (а.с. 36).
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку, суд першої інстанції належної оцінки зазначеним вище доказам не надав та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для його стягнення.
Згідно до ст.ст. 57, 60 ЦПК України, кожна особа повинна довести у суді ті обставини на які вона посилається, які на підставу своїх вимог та заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 59 ЦПК України, обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Висновки суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях.
Будь-які докази на підтвердження наявності або відсутності невикористаної відпустки у ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невикористані дні відпустки, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність таких вимог та дійшов до необґрунтованого висновку про задоволення цій частини позовних вимог.
З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції не можна визнати законним й обґрунтованим, тому відповідно до п. 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України це судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд,
вирішив:
Апеляційну скаргу Приватного малого підприємства «Крамарь» задовольнити.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 25 лютого 2013 року скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного малого підприємства «Крамарь» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на нього може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді