КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.09.2008 № 32/5
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Смірнової Л.Г.
суддів: Алданової С.О.
Зубець Л.П.
при секретарі: Камінська Т.О.
За участю представників:
від прокуратури - Феленко Ю.А. - посвідчення № 275 від 31.07.2006;від позивача - не з’явився;
від відповідача - не з’явився;
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України
на рішення Господарського суду м.Києва від 04.06.2008
у справі № 32/5 (Хрипун О.О.)
за позовом Військового прокурора Євпаторійського гарнізону в інтересах держави вособі Установи 28 Управління начальника робіт
до Міністерства оборони України
третя особа відповідача
третя особа позивача
про визнання недійсним договору № 2 від 27.11.2003 р.
СУТЬ РІШЕННЯ І СКАРГИ:
Військовий прокурор Євпаторійського гарнізону у грудні 2007 року звернувся з позовом в інтересах держави в особі Установи 28 Управління начальника робіт (далі – позивач) до Міністерства оборони України (далі – відповідач) про визнання недійсним на підставі ст. ст. 216, 230, 526 ЦК України, укладеного під впливом обману, договору міни №2 від 27.11.2003 нерухомого майна (незавершене будівництво збудовано-прибудованих приміщень 10-ти поверхового 60-ти квартирного житлового будинку в м. Миколаєві по проспекту Леніна, 137, мкр. 63, корп. 14) на житло для військовослужбовців, та про спонукання Міністерства оборони України повернути отримане за договором майно, а у разі неможливості його повернення – відшкодувати вартість отриманого по цінам, які існують на момент відшкодування у сумі 1244234,76грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.06.2008 у справі №32/5 позов задоволено частково: визнано недійсним договір міни № 2 від 27.11.2003 нерухомого майна (незавершене будівництво збудовано-прибудованих приміщень 10-ти поверхового 60-ти квартирного житлового будинку в м. Миколаєві по пр. Леніна, 137, мкр. 63, корп. 14) на житло для військовослужбовців, укладений між Міністерством оборони України та військовою частиною А 2677; стягнуто з Міністерства оборони України на користь Установи 28 Управління начальника робіт 1308213,24 грн. відшкодування вартості отриманого за договором міни № 2 від 27.11.2003; в іншій частині позову відмовлено; стягнуто з Міністерства оборони України до державного бюджету України 13167,13 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення мотивоване відсутністю доказів, які підтверджують правомірність розпорядження відповідачем вбудовано-прибудованими приміщеннями в 10-ти поверховому 60-ти квартирному житловому будинку за адресою м. Миколаїв, пр. Леніна, 137.
Також, в рішенні суду першої інстанції зазначено, що господарський суд міста Києва не встановив фактичних даних, які б свідчили про умисне введення в оману Установи 28 Управління навчальних робіт Міністерством оборони України при укладанні договору міни № 2 від 27.11.2003.
Судом першої інстанції вказано, що договір міни №2 від 27.11.2003 визнається недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України, яка кореспондується з нормами статті 48 ЦК УРСР, як такий, що не відповідає вимогам закону.
Крім того, позовні вимоги про стягнення розрахованої на підставі п. 5.2 договору міни №2 від 27.11.2003 пені у розмірі 4490120,52 грн. не задоволені судом першої інстанції, оскільки вказані вимоги ґрунтуються на умовах недійсного правочину.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що військовим прокурором Євпаторійського гарнізону подано позовну заяву всупереч вимогам статті 121 Конституції України, статті 5 Закону України „Про прокуратуру”, статті 81 Господарського процесуального кодексу України, а також рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2008 колегією суддів у складі: головуючий суддя – Смірнова Л.Г., судді – Коротун О.М., Калатай Н.Ф., апеляційну скаргу у справі №32/5 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2008 розгляд апеляційної скарги у справі №32/5 відкладався на підставі ст. 77 ГПК України.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду за № 01-23/1/11 від 08.09.2008 у зв’язку з виробничою необхідністю розгляд даної апеляційної скарги у справі № 32/5 було доручено колегії суддів у складі: головуючий суддя – Смірнова Л.Г., судді – Алданова С.О., Зубець Л.П.
У судове засідання 09.09.2008 з’явився лише представник прокурора. Представники позивача та відповідача в судове засідання 09.09.2008 не з’явилися.
09.09.2008 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги у справі №32/5 за відсутності представника позивача.
Відповідач в судове засідання 09.09.2008 не з’явився, хоча був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, про що свідчить поштове повідомлення про вручення кореспонденції №0745228 від 28.07.2008.
Отже, сторони знали про дату розгляду апеляційної скарги у даній справі 09.09.2008 та з врахуванням того, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обов’язковою, Київський апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу у справі №32/5 за відсутності представників позивача та відповідача.
В судовому засіданні 09.09.2008 представник прокурора просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2008 у справі №32/5 залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора, Київський апеляційний господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Як вірно зазначено судом першої інстанції, згідно з довідкою №565 провключення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, виданої 19.10.2001 Головним організаційним управлінням Генерального штабу Збройних сил України Міністерства оборони України, в/ч А 2677 мала найменування 28 Управління начальника робіт в/ч А 2677, код ЄДРПОУ 24967480. Організаційною директивою №115/1/011 умовне найменування військова частина А 2677 -28 Управління начальника робіт було анульовано. Згідно з довідкою Головного управління статистики в АРК № 05.3-06-19/2058 від 29.11.2004 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) - Установа 28 управління начальника робіт (код ЄДРПОУ 24967480) зареєстрована 19.10.2001, внесено зміни 11.11.2004.
Відповідно до Положення, затвердженого наказом начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління від 19.10.2004 № 237 "Про затвердження Положення про Установу 28 управління начальника робіт", Установа 28 управління начальника робіт - це державна установа, яка заснована на загальнодержавній власності, що належить до сфери управління Міністерства оборони України та функціонально підпорядкована Центральному спеціалізованому будівельному управлінню (госпрозрахунковому) Міністерства оборони України, майно належить на праві господарського відання.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.11.2003 між Міністерством оборони України та військовою частиною А 2677 був укладений договір міни №2 нерухомого військового майна (незавершене будівництво збудовано-прибудованих приміщень 10-ти поверхового 60-ти квартирного житлового будинку в м. Миколаєві по проспекту Леніна, 137 мкр. 63, корп. 14) на житло для військовослужбовців і членів їх сімей (далі – договір).
За умовами вказаного договору сторони зобов'язалися здійснити обмін нерухомого майна, що належить до сфери управління Міністерства оборони України, а саме: незавершене будівництво збудовано-прибудованих приміщень 10-ти поверхового 60-ти квартирного житлового будинку, загальною площею - 1920 кв.м. в м. Миколаєві по пр. Леніна, 137, мкр. 63, корп. 14 (згідно з додатком 2 до договору), на квартири, які належать на праві власності позивачу, а саме: 362,34 кв.м. загальної площі житла (8 квартир згідно з додатком 1 до договору).
На виконання вказаного договору позивачем 28.11.2003 були передані відповідачу: за актом №1 - 5 квартир у житловому будинку по вул. Кантура, 5а в смт. Новоозерне АР Крим загальною площею 201,6 кв.м. на суму 309158,78 грн., за актом №2 - 3 квартири у житловому будинку по пр-ту Героїв Сталінграда, 101 ум. Миколаєві загальною площею 143,2 кв.м. на суму 219 600,88 грн., за актом №3 - 1 квартиру у житловому будинку по вул. 9 травня у м. Євпаторії АР Крим загальною площею 55,74 кв.м. на суму 85 877,44 грн.
Як вірно вказано судом першої інстанції, 28.11.2003 у м. Миколаєві сторони договору також підписали акт прийому-передачі нерухомого військового майна: незавершене будівництво збудовано-прибудованих приміщень 10-ти поверхового 60-ти квартирного житлового будинку, що знаходиться за адресою : м. Миколаїв, пр. Леніна 137 корп. 14 мкр. 63, загальною площею 1920 кв.м., у тому числі: підвал - 503,67 кв.м., І поверх - 1079 кв.м., II поверх - 337,4 кв.м. Загальна вартість майна становить 614637,12 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.03.2004 командир в/ч А 2677 звернувся (листом вих. № 39) до Миколаївського міського бюро технічної інвентаризації з проханням провести інвентаризацію та видати свідоцтво на право власності незакінченого будівництва вбудовано-прибудованих приміщень в 10-ти поверховому 60-ти квартирному житловому будинку за адресою м. Миколаїв, пр-т Леніна, 137.
20.04.2004 Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації повідомило позивача про неможливість провести інвентаризацію та видати свідоцтво на право власності незавершене будівництво вбудовано-прибудованих приміщень в 10-ти поверховому 60-ти квартирному житловому будинку за адресою м. Миколаїв, пр-т Леніна, 137, оскільки вимогами пп. "а" п. 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002 № 7/5 (в редакції від 28.01.2003) передбачено, що оформлення права власності проводиться на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти за наявністю рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію. Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації також повідомило позивача, що власником незавершеного будівництва вказаних нежитлових приміщень на підставі цивільно-правових угод (договорів купівлі-продажу, міни) є інші юридичні особи.
Листом від 17.03.2008 №2640 Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації на запит господарського суду міста Києва повідомило, що на момент укладання договору міни від 27.11.2003 №2 право власності на вбудовано-прибудовані приміщення в 10-ти поверховому 60-ти квартирному житловому будинку за адресою м. Миколаїв, пр. Леніна, 137 не могло бути зареєстровано за жодною особою, оскільки вказані нежитлові приміщення незавершені будівництвом та не прийняті в експлуатацію. До теперішнього часу жодна особа не зверталася з заявою про державну реєстрацію права власності на вищезазначений об'єкт. Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації також повідомило, що з матеріалів реєстраційної справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 31.05.2002, право власності на вищевказані приміщення перейшло від ТОВ "Торговий дім "Талант Еліт" до ТОВ "П'ятий Океан", відомості про укладання договорів стосовно вказаних приміщень після 31.05.2002 в матеріалах реєстраційної справи відсутні.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Миколаївської області від 25.11.2002, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.12.2002 та постановою Вищого господарського суду України від 03.04.2003, було відмовлено в позові військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, що уповноважило Головнокомандуючого ВМСУ та його структурний підрозділ в/ч 1758 здійснювати функції замовника капітального будівництва і інші відповідні функції в спірних правовідносинах про визнання договору купівлі-продажу №80 від 31.05.2002 та реєстрації Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації цього договору недійсними.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 28.03.2006, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.06.2006, відмовлено в задоволенні подання першого заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Миколаївської області від 25.11.2002.
Таким чином, судовими рішеннями підтверджено правомірність правовстановлюючого документа на вбудовано-прибудовані приміщення в 10-ти поверховому 60-ти квартирному житловому будинку за адресою м. Миколаїв, пр. Леніна, 137, - договору купівлі-продажу № 80 від 31.05.2002, укладеного між ТОВ „Торговий дім Талант Еліт” та ТОВ „П'ятий Океан”.
З огляду на вищевикладене, господарський суд міста Києва дійшов правомірного висновку, з яким погоджується Київськй апеляційний господарський суд, що наведені судові рішення стверджують, що Міністерство оборони України станом на час укладання спірного договору не мало належних правових підстав розпоряджатися майном: вбудовано-прибудованими приміщеннями в 10-ти поверховому 60-ти квартирному житловому будинку за адресою м. Миколаїв, пр. Леніна, 137.
Відповідно до пунку 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Зазначений кодекс набрав чинності з 01.01.2004.
Військовим прокурором Євпаторійського гарнізону заявлено вимогу про визнання недійсним договору від 27.11.2003, як такого, що укладений внаслідок обману, вчиненого до набрання чинності Цивільним кодексом України (далі – ЦК України). Оскільки судом потрібно встановити правовідносини, що існували на момент укладання спірного договору, слід застосовувати норми ЦК УРСР, чинного на момент укладення спірної договору. Але, слід застосовувати правові наслідки недійсності правочинів на час розгляду спору, тобто норми ЦК України.
Відповідно до статті 57 ЦК УРСР угода, укладена внаслідок обману, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди. Факт обману доводиться зацікавленою (потерпілою) стороною.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції про відсутність фактичних даних, які б свідчили про умисне введення в оману Установи 28 Управління навчальних робіт Міністерством оборони України при укладанні договору міни №2 від 27.11.2003. Навпаки, аналіз подальших дій відповідача свідчить, що відповідач вважав, що правомірно розпоряджається вбудовано-прибудованими приміщеннями в 10-ти поверховому 60-ти квартирному житловому будинку за адресою м. Миколаїв, пр. Леніна, 137.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, але не створюють цих наслідків, внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону.
Згідно з статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України, однією з яких є відсутність суперечності змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).
Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статі 203 цього Кодексу, є підставою недійсності правочину.
Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 48 ЦК УРСР недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону.
Статтею 225 ЦК УРСР, з урахуванням положень 242 ЦК УРСР передбачено, що право обміну майна належить власнику.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження правомірності розпорядження ним 27.11.2003 вбудовано-прибудованими приміщеннями в 10-ти поверховому 60-ти квартирному житловому будинку за адресою м. Миколаїв, пр. Леніна, 137. Навпаки, рішення господарського суду Миколаївської області свідчить про відсутність у нього такого права.
За таких обставин, господарський суд міста Києва правомірно визнав недійсним договір міни №2 від 27.11.2003 на підставі частини 1 статті 215 ЦК України, яка кореспондується з нормами статті 48 ЦК УРСР, як такий, що не відповідає вимогам закону.
Як передбачено статтею 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує своєї неспроможності повернути позивачу отримані за договором міни №2 від 27.11.2003 квартири, оскільки вказані квартири придбавалися для житла військовослужбовців та членів їх сімей.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що відповідач зобов'язаний відшкодувати вартість одержаних за недійсним договором квартир, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до показників опосередкованої вартості спорудження житла по регіонам України (розрахованих станом на 01.01.2008), затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 22.01.2008 №31, вартість 1 кв.м. загальної площі квартир у Республіці Крим становить 3686,00грн., по Миколаївській області - 3393,00грн.
За таких обставин, господарський суд міста Києва правомірно визнав позовні вимоги про стягнення 1308213,24грн. відшкодування вартості отриманого за договором міни №2 від 27.11.2003 обґрунтованими та задовольнив їх.
Враховуючи положення частини 1 статті 216 ЦК України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується Київський апеляційний господарський суд, що позовні вимоги про стягнення розрахованої на підставі пункту 5.2 договору міни №2 від 27.11.2003 пені у розмірі 4490120,52грн. не можуть бути задоволені, оскільки вказані вимоги ґрунтуються на умовах недійсного правочину. Відсутні правові підстави також вважати пеню у розмірі 4490120,52грн. збитками, пов'язаними із вчиненням недійсного правочину.
За таких обставин господарський суд міста Києва правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 4490120,52 грн. пені.
Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Київський апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта щодо того, що військовим прокурором Євпаторійського гарнізону подано позовну заяву всупереч вимогам статті 121 Конституції України, статті 5 Закону України „Про прокуратуру”, статті 81 Господарського процесуального кодексу України, а також рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99, як необґрунтовані, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 29 ГПК України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб на будь - якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.
Згідно з абзацом 4 частини першої статті 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною третьою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Поняття „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах” означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року №3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 встановлено, що прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Згідно з Положенням, затвердженим наказом начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління від 19.10.2004 №237 „Про затвердження Положення про Установу 28 управління начальника робіт”, на Установу 28 управління начальника робіт покладено виконання завдань по здійсненню капітального будівництва, експлуатації і ремонту об'єктів і споруд військового призначення, житлових будинків для військовослужбовців і членів їх сімей тощо.
Таким чином, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду міста Києва, що у даному випадку інтереси держави та інтереси Установи 28 Управління навчальних робіт співпадають.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не довів та не надав належних доказів ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, що господарський суд міста Києва помилково порушив справу за позовом прокурора чи його заступника, в якій неправильно визначено позивача за вимогами про захист інтересів держави.
За таких обставин колегія суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2008 у справі №32/5 слід залишити без змін, оскільки підстави для його скасування, передбачені ст. 104 ГПК України, відсутні.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2008 у справі №32/5 залишити без змін.
Матеріали справи №32/5 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом місяця.
Головуючий суддя Смірнова Л.Г.
Судді Алданова С.О.
Зубець Л.П.
17.09.08 (відправлено)