АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1603/1461/2012

Номер провадження 11/786/448/2013

Категоріяч.1 ст. 286 КК - З.Н.Т.

Головуючий у 1-й інстанції Завора Іван Миколайович

Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2013 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді Голубенко Н.В.,

суддів Довгаль С.А., Костенка В.Г.,

при секретарі Гринь А.В.,

з участю прокурора Черниша А.М.,

потерпілого ОСОБА_2,

засудженого ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та засудженого ОСОБА_3 на вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 6 березня 2013 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Гадяцького районного суду Полтавської області від 6 березня 2013 року

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель АДРЕСА_1 українець, громадянин України, освіта середня – спеціальна, одружений, працює охоронником і змінним водієм пожежного автомобіля на Гадяцькому елеваторі, має на утриманні неповнолітню дитину, відповідно до ст. 89 КК України раніше не судимий,-

засуджений за ч.1 ст. 286 КК України до штрафу в розмірі 200 н.м.д.г. (3 400 грн.) без позбавлення права керування транспортними засобами.

Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_2 завдану шкоду: матеріальну - на суму 2 341 грн., моральну - в розмірі 5 000 грн. в рахунок відшкодування шкоди.

Питання про речові докази вирішено відповідно до ст. 81 КПК України.

Згідно вироку суду, ОСОБА_3 визнаний винним та засуджений за те, що 15 жовтня 2011 року близько 15 год., керуючи автомобілем «АЗЛК-214101», д.н.з. НОМЕР_2, по вул. 50 років Жовтня в м. Гадячі, під час заїзду на зупинку, що розташована на протилежній частині дороги, в порушення п.10.1 Правил дорожнього руху України, не переконався в безпечності свого маневру, допустив зіткнення з мотоциклом «Днепр-11», д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, який в результаті дорожньо - транспортної пригоди отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

В апеляції прокурор, не оспорюючи правильності кваліфікації дій та доведеності вини ОСОБА_3 порушує питання про скасування вироку і постановлення нового в зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.

В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що призначене ОСОБА_3 покарання не відповідає вимогам ст. 65 КК України, оскільки останній вину не визнав, не розкаявся у вчиненому, не відшкодував збитки, не сприяв розкриттю злочину. Обставин, які б пом'якшували покарання ОСОБА_3 не встановлено.

Просить при постановленні вироку в апеляційній інстанції призначити ОСОБА_3 покарання у вигляді 1 року обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

В апеляції засуджений ОСОБА_3 просить скасувати вирок через допущену однобічність досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд.

Вказує, що суд не взяв до уваги висновки первинної судово - автотехнічної експертизи та не навів мотивів з яких відкидає цей доказ. На його думку, висновок комплексної судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи базується лише на показаннях свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Між тим, його показання та показання потерпілого узгоджуються між собою.

Вважає, що судом неправильно вирішено цивільний позов, заявлений потерпілим, оскільки до участі у справі не залучено як цивільного відповідача СК «Європейський страховий альянс», де застрахований його автомобіль.

Інші учасники процесу вирок не оскаржили.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Черниша А.М. про підтримання апеляції поданої прокурором, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та постановлення нового вироку, яким призначити ОСОБА_3 - 1 рік обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, його міркування про відсутність підстав для задоволення апеляції засудженого, пояснення засудженого ОСОБА_3 на підтримання принесеної ним апеляції про скасування вироку як незаконного та направлення справи на новий судовий розгляд, потерпілого ОСОБА_2 про законність судового рішення, провівши часткове судове слідство, допитавши свідка ОСОБА_6, експерта - автотехніка ОСОБА_7, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів апеляційного суду вважає, що принесені апеляції підлягають до часткового задоволення, а вирок суду в частині вирішення цивільного позову підлягає до скасування з наступних підстав.

Висновок суду першої інстанції про доведеність вини засудженого в порушені Правил дорожнього руху, що спричинило потерпілому ОСОБА_2 середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження ґрунтується на зібраних у справі доказах, які перевірені в судовому засіданні та наведені у вироку. Проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, суд дав їм належну оцінку і обґрунтовано визнав ОСОБА_3 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Матеріалами справи встановлено, що виконання ОСОБА_3 лівого повороту мало місце не з крайнього лівого положення, оскільки не була виключена можливість руху транспортних засобів у попутному напрямку лівіше.

А тому його доводи про те, що під час виконання маневру він діяв у відповідності з вимогами п. 10.4 Правил дорожнього руху України є неспроможними.

Так, відповідно до положень ч. 2 п. 10.4 Правил дорожнього руху України водій, що виконує поворот ліворуч або розворот поза перехрестям з відповідного крайнього положення на проїзній частині даного напрямку, повинен дати дорогу зустрічним транспортним засобам, а при виконанні цих маневрів не з крайнього лівого положення на проїзній частині - і попутним транспортним засобам.

Відповідно до висновку комплексної судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи в даній дорожній ситуації технічна можливість уникнути зіткнення з мотоциклом «Днепр-11» НОМЕР_1 з боку водія ОСОБА_3 визначається виконанням ним вимог п.10.1 Правил дорожнього руху України, для чого в нього не було перешкод технічного характеру. Його дії не відповідали вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху України і з технічної точки зору знаходилися в причинному зв'язку з виникненням даної пригоди та її наслідками.

В заданій дорожній обстановці водій автомобіля «АЗЛК-214101» д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_3, перед початком зміни напрямку руху не переконався, що це буде безпечним, внаслідок чого створив небезпеку для руху водієві мотоцикла «Днепр-11» НОМЕР_1 ОСОБА_2 та допустив з ним зіткнення.

В момент зіткнення автомобіль «АЗЛК-214101» д.н.з. ВІ 4654ВІ під керуванням ОСОБА_3 своєю лівою передньою частиною переднього крила контактував з головкою правого циліндра двигуна мотоцикла «Днепр-11» НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2

В момент зіткнення автомобіль «АЗЛК-214101» д.н.з. НОМЕР_2 своєю лівою передньою частиною був розташований до правої бокової частини мотоцикла «Днепр-11» НОМЕР_1, а величина кута між подовжніми вісями транспортних засобів в момент первинного контактування з врахуванням погрішностей при натурному моделюванні становила 25… 30 градусів (а.с118,т.1).

Місцевим судом при перевірці та аналізі доказів в їх сукупності взято до уваги висновок комплексної судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи.

Наявний у справі висновок автотехнічної експертизи є малоінформативним. При проведенні цього експертного дослідження використовувалися не всі інформаційні джерела, а тільки протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, схема до цього протоколу, протокол огляду і перевірки технічного стану транспорту (а.с.65,т.1). А відповідно до положень ст. 67 КПК України ніякий доказ не має наперед встановленої сили та згідно зі ст. 75 КПК України не є обов'язковим для суду.

Посилання в апеляції засудженого на те, що висновок комплексної судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи базується лише на показаннях свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спростовуються висновком означеної експертизи. Так, при дослідженні питань, поставлених слідчим експерту, були використані: протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, схема до цього протоколу, протокол огляду і перевірки технічного стану транспорту, протоколи відтворення обстановки та обставин події злочину з учасниками ДТП, її очевидцем та інші матеріали справи (а.с.114-115,т.1).

Твердження засудженого про те, що його показання та показання потерпілого узгоджуються між собою, а також те, що свідок ОСОБА_8 (а.с.234,т.1) є очевидцем дорожньої пригоди вочевидь не ґрунтуються на зібраних матеріалах справи.

Як випливає з матеріалів справи місце зіткнення транспортних засобів на схемі слідчим було зазначено зі слів водія ОСОБА_3 Потерпілий в цей час був направлений до лікарні.

В той же час з матеріалів справи убачається, що до оформлення ДТП водій ОСОБА_3 залишив місце ДТП, поставивши автомобіль на автостоянку - первинні пояснення очевидця події ОСОБА_9 (а.с.13,т.1). Аналогічні свідчення в ході судового слідства дав слідчий ОСОБА_10 зокрема, на момент приїзду його на місце пригоди автомобіль ОСОБА_3 стояв на стоянці біля магазину «Глобус» (а.с.1зворот,т.2). Як наслідок в протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди зазначено, що обстановка на місці ДТП змінена (а.с.5,т.1).

В результаті оцінки сукупності здобутих у справі доказів, суд дії ОСОБА_3 відповідно до встановлених фактичних обставин справи правильно кваліфікував за ч. 1 ст.286 КК України.

За таких обставин твердження апелянта про однобічність досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду викладених у вироку фактичним обставинам справи є неспроможними.

При обранні покарання винному суд першої інстанції, виходячи із загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України класифікується як злочин невеликої тяжкості, дані, що характеризують особу засудженого, наявність на утриманні на час постановлення вироку неповнолітньої дитини, матері та дружини, які є інвалідами, і призначив засудженому ОСОБА_3 покарання, передбачене санкцією ч.1 ст. 286 КПК України, яке є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. За таких обставин судом першої інстанції винному призначено покарання, яке має на меті не тільки кару, а є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. При цьому колегія судів, оцінює дані про особу винного з точки зору можливості досягнення призначеним покаранням, передбаченої ч. 2 ст. 50 КК України загальної мети - виправлення.

Посилання прокурора на невизнання ним вини, відсутність каяття у вчиненому злочині, несприяння розкриттю злочину, невжиття винним заходів до відшкодування завданої шкоди потерпілому, не відповідають чинному кримінальному закону, оскільки відповідно до ст. 67 КК України ці обставини не є такими, які обтяжують покарання.

З урахуванням викладеного, доводи апеляції прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості не грунтуються на зібраних матеріалах справи.

Даних про те, що у справі допущено порушення кримінально - процесуального законодавства на час постановлення вироку, які могли б бути підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено.

Стосовно вирішення цивільного позову, заявленого потерпілим, то з позовної заяви вбачається, що потерпілий просив стягнути з засудженого на відшкодування завданої матеріальної шкоди - 7 840 грн. та 55 000 грн. моральної шкоди.

Виходячи із змісту ст. 334 КПК України суд має навести у вироку мотиви прийнятого рішення про задоволення чи відхилення цивільного позову або про покладення на засудженого обов'язку відшкодувати шкоду, зазначивши якою дією чи бездіяльністю її заподіяно, якими доказами це підтверджується, а також навести відповідні розрахунки сум, що підлягають стягненню, вказати матеріальний закон, на підставі якого вирішено цивільний позов.

Як вбачається з судового рішення та з протоколу судового засідання, суд всупереч наведеним вимогам закону при розгляді даної справи взагалі не досліджував докази, які стосувалися цивільного позову, не навів жодних розрахунків сум, що підлягають стягненню, не вказав матеріальний закон, на підставі якого вирішено цивільний позов ( а.с.1,7, т.2).

Відповідно до вимог чинного цивільного законодавства розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Проте в судовому рішенні не вказано яким чином визначено загальний розмір моральної шкоди та з яких розрахунків виходив суд при визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню.

Наведене свідчить, що рішення в цій частині постановлено з істотним порушенням вимог чинного законодавства - ч.1 ст. 370 КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу, що є підставою для його скасування і направлення справи в цій частині на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду в порядку цивільного судочинства, при якому необхідно врахувати наведене та постановити законне й обґрунтоване рішення.

При новому судовому розгляді судом може бути залучено до участі в справі як цивільного відповідача страхову компанію, яка несе матеріальну відповідальність за дії засудженого не на підставі закону, а в силу договірних відносин, що склалися між засудженим та страховою компанією після укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності.

В порядку ст. 365 КПК України підлягає виключенню з мотивувальної частини вироку вказівка суду про заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень (а.с.27,т.3).

В іншій частині вирок залишити без змін.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 362, 365, 366 КПК України в редакції 1960 року, п.п. 11,15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України, колегія суддів апеляційного суду,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляції: прокурора Гадяцького району Полтавської області, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та засудженого ОСОБА_3 частково задовольнити.

Вирок суду в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду в порядку цивільного судочинства.

В порядку ст. 365 КПК України виключити з мотивувальної частини вироку вказівку суду про заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

В решті вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 6 березня 2013 року щодо ОСОБА_3 залишити без змін.

Судді:

Голубенко Н.В. Довгаль С.А. Костенко В.Г.