Справа № 355/338/13-ц Головуючий у І інстанції Лисюк О.Д.
Провадження № 22-ц/780/3213/13 Доповідач у 2 інстанції Савченко С.І.
Категорія 44 14.06.2013
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
13 червня 2013 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі :
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Панасюка С.П., Даценко Л.М.,
при секретарі Клименко В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Баришівського міжрайонного прокурора Київської області на рішення Баришівського районного суду Київської області від 4 квітня 2013 року у справі за позовом Баришівського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Управління держкомзему у Баришівському районі Київської області, ОСОБА_2 до Паришківської сільської ради Баришівського району Київської області, ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування рішень сільської ради та визнання недійсними державних актів, -
в с т а н о в и л а:
У лютому 2013 року Баришівський міжрайонний прокурор Київської області звернувся до суду в інтересах держави і громадянки ОСОБА_2 із вказаним вище позовом, який мотивував тим, що згідно рішення Баришівського районного суду Київської області від 16 листопада 2009 року розділено житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на 3/4 і 1/4 частини відповідно. Цим же рішенням між ними встановлено порядок користування земельною ділянкою будинку, ОСОБА_2 виділено у користування 3585 кв.м. ділянки, ОСОБА_3 - 1195 кв.м. Однак, не зважаючи на судове рішення Паришківська сільська рада своїм рішенням від 5 січня 2012 року надала дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо передачі у власність відповідачу ОСОБА_3 земельної ділянки будинку по АДРЕСА_1 загальною площею 0,2300 га, з яких 0,0625 га для будівництва та обслуговування будинку, 0,1675 га для ведення особистого селянського господарства. Рішенням Паришківської сільської ради від 14 серпня 2012 року технічна документація затверджена, земельна ділянка передана ОСОБА_3 у власність і останній отримав два державні акти на землю. Посилався, що вказані рішення Паришківської сільради є незаконними і підлягають до скасування, поскільки порушують права ОСОБА_2, як співвласниці будинку по АДРЕСА_1 та землекористувача, якій рішенням суду у користування виділено 3585 кв.м. присадибної ділянки, а ОСОБА_3 - 1195 кв.м., а не 2300 кв.м. У зв'язку із наведенним просив визнати незаконними і скасувати рішення Паришківської сільської раи від 26 жовтня 1994 року, від 28 грудня 1999 року, від 5 січня 20012 року, від 14 серпня 2012 року, визнати недійсними державні акти на право приватної власності на землю ЯМ № 450281, ЯМ № 450282, видані на ім'я ОСОБА_3
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 4 квітня 2013 року у задоволенні позову прокурора відмовлено.
Прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким його позовні вимоги задоволити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін у справі - ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина на належний їй житловий будинок по АДРЕСА_1. За життя ОСОБА_4 29 жовтня 1988 року склала заповіт, яким заповідала 3/4 частини вказаного будинку свої дочці ОСОБА_2, а 1/4 частину сину - ОСОБА_3 Обоє спадкоємців за заповітом прийняли спадщину і нотаріально оформили спадщину. ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/4 частину будинку 11 грудня 1993 року, ОСОБА_2 на 3/4 частини будинку - 21 квітня 2004 року.
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 16 листопада 2009 року спадковий будинок по АДРЕСА_1 розділено в натурі між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відповідно до часток у праві власності на 3/4 і 1/4 частину. Цим же судовим рішенням визначено порядок користування присадибною земельною ділянкою будинку, ОСОБА_2 виділено у користування 0,3585 га ділянки, ОСОБА_3 - 0,1195 га.
Наведені вище обставини встановлені рішенням Баришівського районного суду Київської області від 16 листопада 2009 року і відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України не підлягають доведенню в даній справі у спорі між тими ж сторонами (а.с.16-19).
Також судом встановлено, що рішенням Паришківської сільської ради Баришівського району Київської області від 5 січня 2012 року надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо передачі у власність відповідачу ОСОБА_3 присадибної земельної ділянки жилого будинку по АДРЕСА_1 загальною площею 0,2300 га, з яких 0,0625 га для будівництва та обслуговування будинку і 0,1675 га для ведення особистого селянського господарства, а рішенням сільради від 14 серпня 2012 року технічна документація затверджена і земельна ділянка передана ОСОБА_3 у власність (а.с.9-10). На підставі вказаного рішення відповідач отримав два державні акти ЯМ № 450281, ЯМ № 450282 на земельні ділянки площею 0,0625 га і 0,1675 га (а.с.11-12).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд обгрунтовував свої висновки тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 остання втратила право користування земельною ділянкою площею 0,4600 га, на якій розташований належний їй будинок, і вся ділянка залишилася без законного користувача і перейшла у розпорядження Паришківської сільської ради. Отже дана ділянка належить раді і передана ОСОБА_3 відповідно до вимог закону в порядку безоплатної приватизації. Будь-яких порушень прав ОСОБА_2 при передачі у власність частини присадибної ділянки судом не встановлено. При цьому суд виходив з того, що рішенням Баришівського районного суду Київської області від 16 листопада 2009 року ОСОБА_2 земельна ділянка виділена у користування, а не у власність.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки суд у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.
Так, вирішуючи спір, суд прийшов до помилкових висновків, що після смерті у 1993 році ОСОБА_4 присадибна земельна ділянка житлового будинку по АДРЕСА_1 перейшла у розпорядження Паришківської сільської ради. З матеріалів справи вбачається, що після смерті ОСОБА_4 спадщину за заповітом прийняли діти померлої ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які пізніше отримали в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Згідно ст.548 ЦК УРСР 1963 року (чинний на час смерті ОСОБА_4.) прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Отже прийнята спадщина у вигляді спадкового будинку по АДРЕСА_1 належить спадкоємцям ОСОБА_2 і ОСОБА_3 із 1993 року.
Відповідно до ст.30 Земельного Кодексу України 1990 року (чинний на час смерті ОСОБА_4.) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення.
Суд залишив поза увагою наведені вимоги закону, та не врахував, що у зв'язку із прийняттям спадщини ОСОБА_2 і ОСОБА_3 після смерті матері у вигляді житлового будинку до них згідно ст.30 ЗК України 1990 року перейшло право користування присадибною земельною ділянкою, а відтак суд дійшов помилкового висновку, що вся земельна ділянка житлового будинку перейшла у розпорядження Паришківської сільської ради, яка має право її ділити на власний розсуд.
Крім того, відмовляючи у позові, суд не дав належної оцінки рішенню Баришівського районного суду Київської області від 16 листопада 2009 року, яке набрало законної сили і яким проведено розподіл між сторонами спадкового будинку по АДРЕСА_1 та визначено порядок користування присадибною земельною ділянкою відповідно до часток сторін у праві власності із виділенням у користування ОСОБА_2 ділянки площею 0,3585 га і у користування ОСОБА_3 - 0,1195 га.
Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до приписів ст.14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Суд не врахував, що на підставі судового рішення, яке набрало законної сили і є обов'язковим для всіх осіб, у користуванні ОСОБА_3 перебуває частина присадибної земельної ділянки площею 0,1195 га, а відтак приватизація ним присадибної ділянки площею 0,2300 га за рахунок частини ділянки, виділеної ОСОБА_2, не грунтується на законі і порушує права останньої, якій виділено у користування рішенням суду 0,3585 га ділянки і яка має право на її приватизацію.
Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов прокурора підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до положень ч.3 ст.116 ЗК України 2001 року (в редакції на час приватизації ОСОБА_3 у 2012 році частини присадибної ділянки), безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.
Згідно ст.140 ЗК України припинення права користування земельною ділянкою можливе лише за добровільною згодою користувача або шляхом примусового вилучення у нього земельної ділянки. Згідно ст.149 ЗК України примусове вилучення земельної ділянки без згоди землекористувача можливе лише в судовому порядку за позовом відповідного органу влади чи місцевого самоврядування.
Судом незаперечно встановлено, що ОСОБА_2 є користувачем присадибної земельної ділянки площею 0,3585 га по АДРЕСА_1, яка перебуває у користуванні останньої на підставі рішення Баришівського районного суду Київської області від 16 листопада 2009 року, що набрало законної сили, а також встановлено, що право користування позивачки на дану ділянку чи її частину у передбаченому ст.140 ЗК України порядку не припинялося. За таких обставин передача Паришівською сільською радою у власність ОСОБА_3 частини присадибної земельної ділянки більшої площі ніж та, що перебуває у його користуванні (0,2300 га замість 0,1195 га) за рахунок виділеної ОСОБА_2 ділянки без її вилучення, порушує права останньої як співвласника будинку та користувача ділянки, передбачені ст.149 ЗК України.
Згідно ст.152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч.1). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі: шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ч.3).
Поскільки судом встановлено, що Паришківська сільська рада своїм рішенням при проведенні приватизації передала у власність ОСОБА_3 частину присадибної ділянки, більшої, ніж та, що знаходиться у його користуванні за рахунок ділянки виділеної у користування ОСОБА_2 без її вилучення і відповідно порушила права останньої на користування ділянкою площею 0,3585 га, виділеною судовим рішенням та приватизацію останньої, то оспорювані рішення від 5 січня і 14 серпня 2012 року не відповідають вимогам закону і його згідно ст.152 ЗК України слід визнати недійсними і скасувати.
З викладених вище підстав видані на підстві цих рішень державні акти також підлягають визнанню недійсними.
Щодо вимог прокурора про визнання недійсними рішеннь Паришківської сільської ради від 26 жовтня 1994 року та від 28 грудня 1999 року, то вимоги в цій частині задоволенню не підлягають з оглядку на те, що дані рішення не тягнуть юридичних наслідків і не впливають на права та обов'язки сторін, бо не були реалізовані у встановленому законом порядку.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Баришівського міжрайонного прокурора Київської області задоволити частково.
Рішення Баришівського районного суду Київської області від 4 квітня 2013 року скасувати і ухвалити нове, яким позов задоволити частково. Визнати недійсними та скасувати: рішення Паришківської сільської ради Баришівського району Київської області від 5 січня 2012 року в частині надання дозволу ОСОБА_3 на складання технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів на право власності на земельну ділянку та рішення Паришківської сільської ради Баришівського району Київської області від 14 серпня 2012 року про затвердження технічної документації та передачу ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки.
Визнати недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0625 га для будівництва і обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 серія ЯМ № 450281 та державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1675 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 серія ЯМ № 450282, видані на ім'я ОСОБА_3.
В решті позову відмовити.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 114,70 грн.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.
Головуючий : ___________________
Судді : ___________________ ________________