Справа № 357/1091/13-ц Головуючий у І інстанції Ярмола О.Я.

Провадження № 22-ц/780/2570/13 Доповідач у 2 інстанції Суханова Є.М.

Категорія 50 04.06.2013

УХВАЛА

Іменем України

30 травня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого: Мережко М.В.,

Суддів: Суханової Є.М., Білоконь О.В.,

при секретарі : Цицюрському А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Колективного підприємства "Білоцерківбуд" про стягнення невиплаченої зарплати за час вимушеного простою,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що з 25.11.1981 року по 05.03.2012 р. працював на підприємстві КП «Білоцерківбуд» та 06.03.2012 року був звільнений з роботи за ст.40п.2 КЗпП України. В 2010-2012 р.р. наказами генерального директора КП «Білоцерківбуд» працівники були переведені на одноденний робочий тиждень, що вплинуло на умови оплати праці та розмір зарплати, а також в зазначений період не було підвищення заробітної плати, а сама зарплата не була проіндексована на коефіцієнт інфляції, як того вимагає закон. Питання запровадження одноденного робочого тижня не було погоджено з профспілковим комітетом КП «Білоцерківбуд», також запровадження одноденного робочого тижня позивач розцінює, як простой, а тому відповідно до розрахунку, що проведений відповідно до посадового окладу позивача, всієї кількості робочих днів, яка була б при повному робочому тижні, годинної тарифної ставки, в 2010 р., 2011 р. позивачу не була нарахована та виплачена зарплата за час вимушеного простою в розмірі 23312,18 грн., а також, позивачу не була оплачена втрата заробітку за період з січня по 05.03.2012 р. в зв'язку з захворюванням через яке позивач став інвалідом II групи, розмір невиплаченого заробітку за період хвороби становить 2518,82 грн. Зазначені суми позивач просить суд стягнути-з відповідача, оскільки відповідач відмовляється добровільно розрахуватися з позивачем.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2013 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись з висновками наведеними в рішенні суду, апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що вона не обґрунтована та задоволенню не підлягає.

Вивчивши матеріали справи та докази, надані сторонами, колегія суддів встановила наступне.

25.11.1981 року позивач був прийнятий на роботу слюсарем в трест «Спецбудмонтаж №5», який в подальшому було реорганізовано в КП «Білоцерківбуд». Дане підтверджується копією трудової книжки позивача.

Згідно наказу №10 від 06.03.2012 року позивач був звільнений з роботи за ст.40п.2 КЗпП України, за станом здоров'я. Комісією МСЕК від 05.03.2012 року позивачу встановлена друга група інвалідності загального захворювання(ас26). Наведене підтверджується зібраними матеріалами справи тане заперечується відповідачем.

06.08.2010 року на підприємстві було укладено новий Колективний договір між адміністрацією КП «Білоцерківбуд», в особі голови правління-генерального директора Білоконь М.Б., з однієї сторони та об'єднанням профспілковим комітетом, в особі голови ОПК Варяги І.І., з другої сторони.

Відповідно вказаного Колективного договору сторона власника зобов'язується приймати рішення про зміни в організації виробництва і праці, ліквідації, реорганізації, перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників приймати лише після попереднього проведення переговорів з профкомом не пізніше, як за 2 місяці до здійснення цих заходів. Дане підтверджується копією Колективного договору на 2010-2012 роки.

Так, встановлено, що починаючи з 2010 року наказами генерального директора КП «Білоцерківбуд» працівники даного колективного підприємства були переведені на одноденний робочий тиждень, тобто було змінено істотні умови праці. Дане підтверджується копіями чисельних наказів про роботу КП «Білоцерківбуд», що приєднані до матеріалів справи.

Як вбачається, з відповіді, що надана відповідачем та зі змісту наказів «Про роботу КП «Білоцерківбуд», - з жовтня 2009 року, в зв'язку з наслідками фінансово-економічної кризи в Україні та зменшенням обсягу виробництва, керівними органами колективного підприємства було прийнято рішення про зміну умов праці, а саме встановлення режиму неповного робочого часу.

Тобто на КП «Білоцерківбуд» були змінені умови праці в бік погіршення.

Також встановлено, що про зміну умов праці, тобто про переведення на одноденний робочий тиждень, працівників КП «Білоцерківбуд» було інформовано. Зокрема, накази про зміну умов праці вивішували на дошку оголошень, а також, були проведені загальні збори працівників де обговорювалося питання про фінансову кризу, зменшення обсягів роботи та, відповідно, зміну умов праці. Наведене підтверджується поясненнями сторін, показами свідків.

З пояснень позивача вбачається, що з 2010 року його було переведено на одноденний робочий тиждень, але він особисто, не давав згоди на такі зміни. Однак, позивачу не відомо чи давав згоду профспілковий комітет підрозділу, в якому працював позивач, на ці зміни. Позивач зазначав, що повідомляли про зміни умов праці, по-різному, але недотримуючи вимог положень ст.103 КЗпП України.

Так, відповідно до ст.103 КЗпП України, про нові або зміну діючих умов праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніше як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Умовами, що дозволяють власнику або уповноваженому ним органу запровадження нових або зміну діючих умов оплати праці, є: рішення власника або уповноваженого ним органу про зміни в організації оплати праці, яке обов'язково погоджене з профспілковим органом; зміни в умовах праці не повинні впливати на трудову функцію робітника, тобто роботу за певною спеціальністю, посадою, кваліфікацією, обумовленими в трудовому договорі; про запровадження нових або зміну діючих умов оплати праці працівник повинен бути попереджений не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Суду першої інстанції не надано доказів того, що відповідач порушив термін (2місяці) повідомлення працівників про зазначені зміни. Керівництво КП «Білоцерківбуд» довело до відома працівників про запровадження змін діючих умов праці (режиму роботи) відповідно до вимог положень ст.ст.32,103 КЗпП України. Крім того, є недоведеним твердження позивача про те, що питання запровадження одноденного робочого тижня на виробництві не було погоджено з профспілковим комітетом КП «Білоцерківбуд». Накази видані начальником Суінжбуд за погодженням з профспілковим органом, що вбачається зі змісту цих наказів. Дані накази не були оскаржені і не скасовані. Позивач не ставив питання про звільнення з роботи в зв'язку із змінами в організації виробництва.

Так, ОСОБА_2 з кінця 2009 року і до березня 2012 року працював за умов зміни режиму роботи, тобто 1 день на тиждень, а при наявності більшого об'єму роботи-декілька днів на тиждень, отримував заробітну плату відповідно до відпрацьованих годин. Дане свідчить про прийняття позивачем істотних змін умов праці на виробництві.

Відповідно до ч.3,ч.4 ст.32 КЗпП України передбачено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Суд першої інстанції критично поставився до пояснень позивача стосовно того, що робота на підприємстві була, що має місце вина керівництва щодо запровадження змін умов оплати праці в бік погіршення, та запровадження одноденного робочого тижня є простоєм, який стався не з вини працівника, оскільки наведеному не подано доказів.

Так, законодавець дає визначення, що під простоєм слід розуміти вимушене призупинення роботи підприємства, організації або окремих структурних підрозділів.

На думку суду першої інстанції, не є простоєм зміна умов праці та запровадження одноденного робочого тижня, оскільки дане рішення керівництва підприємства було обґрунтоване та погоджене з профспілковим комітетом. Так, обґрунтуванням змін умов праці є зменшення обсягу виробництва, відсутність оплачуваних договорів з замовниками, фінансово-економічна криза, відсутність обсягів робіт, з метою збереження робочих місць, відсутність фінансування будівельних об'єктів замовниками. Крім того, було зменшено час роботи, змінено режим роботи, а не зупинено роботу підприємства.

Також суду першої інстанції не надано доказів того, що позивач відмовлявся від таких змін, оскаржував рішення керівництва, профспілкового органу.

Допитаний свідок ОСОБА_5, який в 2011-2012 р.р був головою ППО КП «Білоцерківбуд», суду першої інстанції показав, що в 2009 році на підприємстві почалася фінансова криза, зменшився обсяг роботи і на правлінні було прийнято рішення про запровадження одноденного робочого тижня. Про ці зміни було повідомлено підрозділи підприємства, усно повідомлено працівників, вивішено оголошення про зміни умов праці на дошці оголошень. Мали місце випадки, що позивач працював більше, ніж 1 день на тиждень,тобто відбувалося табелювання робочого часу і, відповідно, проводилася оплата. Сума зарплати зменшилася, але посадовий оклад не зменшувався, а навпаки, приводився у відповідність із збільшенням розміру мінімальної зарплати. Допитана в якості свідка ОСОБА_6, яка працювала касиром, секретарем, бухгалтером в КП «Білоцерківбуд», суду також показала, що керівництвом підприємства було штучно створені умови, які призвели до змін умов праці, посадові оклади не піднімалися, не збільшувалися тарифні ставки, розрахунок зарплати проводився з суми посадового окладу за відпрацьовані години. Свідок зазначала, що не було обсягів роботи на підприємстві, які б забезпечували роботою підрозділ де працював позивач, неодноразово ставилося питання про скорочення штату, рада правління приймала рішення щодо одноденного робочого тижня. Мали місце випадки відсутності роботи протягом місяця.

При зміні умов праці на КП «Білоцерківбуд» позивачу не було змінено посаду, кваліфікацію, посадовий оклад, не було змінено форму і систему оплати праці, заборгованість по зарплаті відсутня. Дійсно, було змінено розмір заробітної плати, оскільки вона виплачувалася позивачу за відпрацьовані години. Дане підтверджується табелем обліку робочого часу за 2010-2012р.р.(ас68-94). Також, на вимогу суду, відповідачем було надано довідку про розмір тарифної ставки слюсара-гідравліка, з якої вбачається, що протягом 2009-2012р.р. тарифна ставка зазначеної посади збільшувалася.

Є необгрунтованою та безпідставною вимога позивача щодо стягнення з відповідача коштів за втрату заробітку в зв'язку з захворюванням через яке позивач став інвалідом II групи, за період з січня 2012р по 05.03.2012р.,в сумі 2518, 82грн.

Відповідно до довідки МСЕК № 0382349 від 05.03.2012р. ОСОБА_2 встановлена 2 група інвалідності та зазначено причину інвалідності- загальне захворювання. Відсутній висновок судово-медичної експертизи щодо ступеня втрати професійної працездатності.

Так, відповідно до ст. 1197 ЦК України розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Відповідно до п.12 Постанови Пленуму ВС України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розмір відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою потерпілим заробітку (його частини) у зв'язку з ушкодженням здоров'я, встановлюється виходячи зі ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоров'я. Ступінь втрати професійної працездатності (у процентах), потребу в додаткових видах допомоги визначають: МСЕК - якщо шкода була заподіяна у зв'язку з виконанням працівником трудових обов'язків (в тому числі на шляху до роботи і з роботи); судово-медична експертиза - в решті випадків (п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"). Ступінь втрати працездатності визначається на підставі Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. N 83.

Крім того, з 1 квітня 2001 р. введено у дію Закон «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». З цього дня обов'язок виплати працівникам грошових сум у зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві та професійним захворюванням перейшов до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

З огляду наведеного, даючи оцінку зібраним доказам по справі в їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов ОСОБА_2 про стягнення невиплаченої зарплати за час вимушеного простою не підлягає до задоволення.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, апелянт подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, апелянт зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: судом не досліджено та не перевірено обставини справи, дана їм поверхова оцінка, що спричинило до ухвалення незаконного рішення.

Так, апелянт вважає, що наказами про призупинення роботи організації, адміністрацією КП «Білоцерківбуд» фактично узаконено простій працівників підприємства, а отже відповідно до ч.1 ст. 113 КЗпП України має право на виплату грошових коштів, на що суд першої інстанції не звернув уваги та не перевірив дані обставини, чим порушив норми чинного законодавства.

Однак, заслухавши сторін у справі та перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції при ухваленні даного рішення, обґрунтовано та об»єктивно досліджені обставини справи, обґрунтовано доведено, що зміна умов праці не є простоєм, а отже доводи апеляційної скарги не знайшли свого законодавчо-обгрунтованого підтвердження.

Приймаючи до уваги вищевикладене, так-як будь-яких порушень при ухваленні оскаржуваного рішення не встановлено, підстав для скасування цього рішення не виявлено.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає відхиленню, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2013 року залишенню без змін.

Так, згідно з вимогами ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції.

Головуючий

Судді